Політологія у системі соціально – гуманітарних дисциплін

     Завдяки таким дослідженням стає можливим порівнювати  різні політичні системи, виокремлюючи етнічні чинники, які визначають політичну поведінку людей.

     Але з кінця 80-х років XX ст. після розпаду  Радянського Союзу та утворення  нових незалежних держав актуальність питань розвитку етносів та їх зв'язків  з державотворчими процесами  зумовлює створення в політології  нового напряму дослідження —  етнодержавознавства. Найбільше цей  напрям розвивається саме в Україні, де останнім часом з'явилося багато цікавих досліджень із зазначеної тематики, а сама назва була конституйована в переліку наукових спеціальностей з політології.

     Насамкінець зазначимо, що практично всі суспільні  науки подають матеріал для аналізу  політичних подій і явищ. Такі науки, як демографія (про народонаселення), етнографія (про етноси), герменевтика (вивчає тексти, у даному разі — політичні) та багато інших, усебічно висвітлюють  різноманітні аспекти політичного  життя суспільства, "позичаючи" політології свій інструментарій і  результати досліджень. Останнім часом  наука про політику перетинається  також з науками природничими (біологією, екологією та ін.), що розширює сферу застосування як зазначених наук, так і політології.

     Отже, майже всі суспільні науки  тією чи іншою мірою є живодайними  джерелами політології, що використовує їх потенціал для аналізу проблем  політичної сфери суспільства. І  саме цим — більшою міждисциплінарністю  й системністю — наука про  політику істотно відрізняється  від своїх сестер у царині людського  знання. 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВИСНОВКИ 

     Політологія у власному значенні слова – це наука про засади і закономірності політичного життя нашого суспільства та їх специфічного прояву, про шляхи, форми та методи реалізації у діяльності суб'єктів політики. Таке розуміння політології дозволяє досить чітко відмежувати її, з одного боку, від неполітичних по своїй природі та сутності наук, з другого – від інших політичних наук щодо ширшого або вузького порядку.

     Призначення й роль політології знаходять свій прояв, колись лише у виконуваних функціях. В узагальненому вигляді цих функцій можна підрозділити, передусім, на основні, що перебувають у досить тісній взаємодії та водночас зберігають свою специфіку: теоретико – пізнавальну, практично – керуючу й ідейно – виховну. У основі реалізації всіх функцій політології лежить правильний розвиток та глибокий відбиток політологією політичного життя, її закономірностей, шляхів, форм і механізмів розвитку. Тому успішна реалізація другої і покладають третину із зазначених функцій політології, що перебувають у прямій і вирішальній залежності від виконання нею першої функции.

     Практична спрямованість політології виражається  у тому, що вона здатна виробляти  науково обгрунтовані прогнози тенденції  розвитку політичного життя суспільства. У цьому полягає прогностична функція політології. Політологія  приносить: 1. Довгостроковий прогноз  про діапазон можливостей політичного розвитку тій чи іншій країні на цьому історичному етапі; 2. Уявити альтернативні сценарії майбутніх процесів, що з кожним їх обраним варіантом великомасштабної політичної дії; 3. Розрахувати ймовірні втрати з кожного з альтернативних варіантів, включаючи побічні эффекти.

     Але найбільше часто політологи дають  короткочасні прогнози про розвиток політичної ситуації у країні або  регіоні, перспективи і можливості. 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

     1. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций. — М., 2003.

     2. Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. Ошибки социализма. — М., 1992.

     3. Херман М. Дж. Стили лидерства  и формирование внешней политики// ПОЛИС. — 1991. — № 1.

     4. Ходос Э. Еврейский синдром-3, забавные  протоколы сионских мудрецов. — К., 2002.

     5. Хто є хто в європейській  та американській політології  / За ред. Б. Кухти, А. Романюка, М. Поліщука. — Л., 1995.

     6. Цимбалістий Б. Тавро бездержавності. Політична культура українців.— К., 1994.

     7. Шабров О. Ф. Политическая система:  структура, типология, устойчивость. — М., 1993.

     8. Шаповал В. Вищі органи сучасної  держави. Порівняльний аналіз. — К., 1995.

     9. Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм. — К., 1993.

     10. Шаповал Ю. І. Людина і система:  штрихи до портрета тоталітарної доби в Україні. — К., 1991.

     11. Шаповаленко М. В. Роль політичної  діяльності у забезпеченні політичної  стабільності суспільства: Автореф.  дис. ... канд. політ, наук. — К., 1993.

     12. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием. — М., 1980.

     13. Шира Дж. Введение в библиотековедение. — М., 1983.

     14. Шуба О. Релігія в етнонаціональному розвитку України. — К., 1999.

     15. Щёкин Г. Теория социального управления. — К., 1996.

     16. Юридична енциклопедія. — К., 1998.

     17. Юрьев А. И. Введение в политическую психологию. — Л., 1992.

     18. Яковлів А. Українське право  // Українська культура / За ред. Д. Антоновича. — Мюнхен, 1988.

     19. Ястржембовский С. Социал-демократия  в современном мире. — М., 1991.