Автор: Пользователь скрыл имя, 01 Апреля 2013 в 20:28, реферат
Робота складається зі вступу, трьох розділів та висновків. У першому розділі подається біографія В.А.Ющенка. Аналізується його шлях до обрання на найвищу державну посаду. У другій главі подається характеристика різних сторін життя Президента. У третій заключній главі подаються критичні зауваження до його окремих вчинків і дій.
Вступ
1. Історичні обставини обрання В.А.Ющенка на помсаду
Президента України
2. Характеристика окремих рис В.А. Ющенка
3. Критичні зауваження до політичної позиції Ющенка
Висновки
Джерела
Від другого шлюбу у Президента України троє дітей. Це дві доньки Христина і Софія та син Тарас. Ющенко дуже пишається своєю родиною. Взагалі часто і багато з’являється перед людьми разом з родиною. Президент без сумніву вважає сімейне виховання основою формування громадянина України, гідного свого покликання.
Ющенко – віруюча людина. У своїх виступах і під час передвиборчої агітації, і вже на посаді президента, він постійно говорить про релігійну толерантність, терпимість, необхідність зваженого підходу у питаннях розв’язання релігійних проблем. Більш тісними є його стосунки з традиційними українськими церквами. Зокрема, з українською православною церквою Київського патріархату (УПЦ КП) та українською греко-католицькою церквою (УГКЦ). Разом з тим, Президент співпрацює й з іншими релігійним конфесіями. Він постійно акцентує увагу на необхідності церковного примирення і об’єднання головних християнських конфесій з метою створення єдиної помісної церкви. Під час передвиборчої агітації Ющенко підкреслював, що він сповідався і попросив благословення у храмі УПЦ МП – церкви Московського патріархату. Бо у його рідній Хоружівці стоїть храм цієї конфесії. Разом х тим, сама УПЦ МП доволі довго працювала на режим Кучми, а під час виборів віддавала перевагу Януковичу. Що, до речі, не відповідає демократичним нормам. Бо духовні особи не можуть відверто підтримувати політиків. Це було помітно особливо на Донеччині, де Янукович приймав участь у відродженні реставрації важливої православної святині – Святогірської лаври. Нині служителі УПЦ МП намагаються про це не згадувати. Сам Президент виступає ініціатором спільних молебнів в ім’я незалежної України представників різних конфесій. Так, на день незалежності України 24 серпня 2005 року відбувся такий спільний молебень у Софійському соборі у Києві.
Своєрідне відношення Ющенка і до такого не вельми простого питання, як відзначення пам’яті участі українців у Другій світовій війні. Зокрема, він відмовився від традиції проведення у День Перемоги традиційних військових парадів. У своєму зверненні до учасників Другої світової війни, що воювали у Червоній Армії та УПА, він закликав їх до примирення. Проблема ця не вельми проста. І потребує свого розв’язання на високому державному рівні.
Ющенко був і лишається переконаним прихильником ненасильницького розв'язання усіх суспільних конфліктів. Згадаємо, як він щовечора заклинав Майдан і всю Україну через телеекрани: тільки без крові! тільки без жертв! тільки шляхом ненасильницьких дій! З нами Бог і Україна, з нами духовна сила – тому ми не можемо уподібнитися тим, хто будує політику на обмані і силі!
До речі: неприйняття Ющенком кампанії "Україна без Кучми", схоже, значною мірою ґрунтувалася на тому, що певна частина учасників цієї кампанії була налаштована вкрай радикально. Лишень згадаймо, як Тарас Чорновіл, прорвавшись до пам'ятника Шевченку, зірвав і топтав жовто-блакитну стрічку на вінку, покладеному перед тим Леонідом Кучмою...
Віктор Ющенко віддає очевидну перевагу моральним чинникам і моральному осуду перед формально-юридичною судовою процедурою. Згадаймо його слова щодо самогубства Юрія Кравченка – що кожен вибирає свій шлях і кожного чекає свій суд. З погляду християнина самогубство – тяжкий гріх. Але вбивство іншої людини – гріх не менший, то ж чи не виглядає самогубство як краща спроба спокути цього гріха, ніж постання перед людським судом, перед формальною процедурою?
Віктор Ющенко, як і належить, надзвичайно відданий родинним цінностям. Це відчули на собі журналісти, котрі зачепили походеньки, скажемо прямо, не надто порядного джиґуна Ющенка-молодшого. Але для Ющенка-старшого замах на родинні цінності, на його ближнє коло, був чимось страшнішим, аніж замах на власне фізичне життя. Згадаймо ще одне: чи не головним аргументом Ющенка-батька у полеміці з журналістом було: Андрій – порядний, віруючий хлопець.
Для Віктора Ющенка те, що називають "кумівство", має зовсім інше значення, ніж для більшості українського населення, яке реально тільки вдає із себе щирих християн, кілька разів на рік ідучи до церкви і від випадку до випадку хрестячи лоба.
Кум для Ющенка – це не людина, з якою добре пити чарку, а хрещений батько його, Ющенка, дітей, це людина, з якою довічно встановлений містичний, духовний і душевний, метафізичний зв'язок. Це не менш близька тобі людина, ніж кревні рідні, можливо, ще й більш близька. Це той, кому ти можеш і мусиш беззастережно довіряти, це найнадійніший друг.
Тому цілком логічним став вибір для призначення на високі посади тих, хто є хрещеними батьками і матерями дітей Віктора Ющенка. До речі: у когось є повний список Ющенкових кумів, щоб знати, яких ще персональних призначень слід очікувати?
Як би там не було, мотивація такого кумівства радикально відрізняється від засад існування кумівства в його атеїстично-радянському варіанті, чи не так? Інша річ, що різна мотивація може виливатися в однакові наслідки, але це вже інша тема.
І нарешті. Покликання. Місія. Доля. Відповідальність перед Богом. Моя нація, яку я повинен вивести з пітьми. Це зовсім не манія величі і не зарозумілість політика.
Це щира віра у своє покликання, у своє незвичайне місце у всій цій земній катавасії. Це упевненість у тому, що ти знаєш, що робити Україні, краще за всіх мешканців цього краю, і готовність іти до кінця, попри всі перешкоди. А ще це і налаштованість на служіння українському народові, також до кінця.
Можна, звичайно, заявити: він занадто багато на себе бере, але чи не буде це (звісно, з боку того, хто вважає себе віруючим) відвертою зухвалістю, спробою самому раціональними засобами проникнути в наміри Бога і Його плани?
Зрештою, коли Віктор Ющенко в парламенті підкреслював: він був урятований від отрути завдяки тому, що його янголи-охоронці не спали, це не була тільки метафора. Видається, йшлося про точну формулу ситуації, як її бачив нинішній президент України.
Серед позитивів першого року президентства Ющенка слід відзначити, що він і його команда зупинили великі потоки нещирості відвертої брехні, що стала нормою в минулі роки. Хотілося б, щоб назавжди відійшли у минуле часи цензури і темників. Щоб дійсно у суспільстві панували чесність, прозорість. Щоб були забезпечені демократичні принципи в організації бізнесу і політики. Схоже, що нинішній Президент у це щиро вірить.
3. Критичні зауваження до політичної позиції Ющенка
У цьому розділі ми спробуємо критично оцінити політику Президента Ющенка. Ми передамо стисло ті роздуми, які висловлюють з цього приводу опозиційно налаштовані до нього і його політики засоби масової інформації. Справа у тому що, визнавши свою поразку, сили, що перебували до нього в опозиції, розпочали критику його політики. Цьому сприяють і декларовані самим Ющенком принципи свободи слова, невтручання влади у роботу ЗМІ, відокремлення бізнесу від політики тощо.
Популярність Ющенка останнім часом дещо зменшилася через ряд скандальних справ, що мали місце останнім часом. Скандали негайно освітлюються у ЗМІ і люди мають змогу аналізувати їх.
Ліві сили, зокрема Комуністична партія України, очолювана Петром Симоненком, і Прогресивна Соціалістична партія України на чолі з Н.Вітренко, переважно критикують політику і дії В.Ющенка. Їхні роздуми переважно такі: Ющенко є продовжувачем справи свого попередника Кучми. Кучмізм триває, але у дещо витонченішому вигляді.
Справа погіршується
ще й тому, що попри великі обіцянки,
зроблені на Майдані, істотних якісних
зрушень не спостерігається. Особливо в економіці. Так, голова Партії
регіонів В.Янукович у своїй доповіді
на з’їзді партії сказав: «Керівництво
держави жваво переконує нас у тому, що
для української економіки настав час
стабілізації, кризи залишилися позаду
і найближчими місяцями ситуація відчутно
поліпшиться.
Мав рацію "залізний канцлер" Бісмарк
кажучи, що ніколи так багато не брешуть,
як під час війни, після полювання та перед
виборами.
Статистика – річ уперта. І що ми маємо
в реальності?
Приріст ВВП за 9 місяців цього року склав
лише 2,8%, а за аналогічний період минулого
року – понад 13%. У 5 разів маємо зниження!
Загрозливо стійким стало й зниження темпів
росту у промисловості. За 9 місяців поточного
року вони скоротилися майже в 4,5 рази.
Під час нашого перебування в регіонах
ми казали людям: "Підніміть руки ті,
кому стало жити краще." Жодної руки
ми не побачили. Люди втратили довіру до
влади, а разом з нею – віру в майбутнє.»
Багато можна почитати нині і про те, що політика Ющенка призвела до погіршення стосунків з Росією. Знову наведемо слова Януковича: «Ми вважаємо, що вагомою причиною падіння економіки є відмова керівництва держави від стратегічного партнерства з Російською Федерацією. Коли кажуть, що цього не відбулося, ми знаємо, що з такою політикою Росія ніколи не повернеться до України і її проблем так, як це було ще рік тому. З Росією треба розмовляти не з позицій "молодшого брата", а з великою повагою, – так, як це робив наш уряд.
Треба мати на увазі, що 90% енергоносіїв
по дуже вигідних цінах постачає Росія,
а щорічний товарообіг між нашими країнами
складає 20 млрд. дол.
Тому не слід дивуватися, що на початок
року ми вже мали нафтову кризу.
Дуже ймовірно, що Україні доведеться
вже з наступного року платити світову
ціну за газ. І що тоді? Це буде катастрофою.
Адже ціни на газ для громадян виростуть
майже вдвічі, житлово-комунальні тарифи
– в 1,6 рази.
Ще гіршими будуть наслідки для промисловості,
особливо металургійної та хімічної галузі,
які дають майже 60 відсотків валютних
надходжень країни, стануть нерентабельними.
Цих фактів, гадаю, досить для того, щоб
робити висновки.»
Особливо прямолінійний у
Ось як Кравчук оцінює появу Майдану: «Почему они собрались? Я размышлял над этим. Их объединило неуважение к власти, которая все время обманывала народ, его ожидания. На фоне этого противостояния и вышла в лидеры оппозиция. Авторитет оппозиции был не ее личный, не собственный (многое видя, я могу это утверждать) — он был лишь отражением критического отношения к власти. "Да, — думали люди, — Кучма плохой, но Ющенко — лучше!". Сейчас можно говорить: "Ющенко плохой", а кто лучше? Этой фамилии еще нет, поэтому и реальной оппозиции не имеется.»
Разом з тим, незважаючи на свою критичність, Кравчук не робить різких заяв. Про свою позицію відносно Ющенка він каже таке: « Обратите внимание: критикуя Ющенко, я не говорю: "Ющенко, геть!", потому что, во-первых, я реалист, а во-вторых, нравится или не нравится мне Виктор Андреевич, его избрал народ, и я с уважением отношусь к воле народа».
Ющенка критикують за те, що під час акції «Україна без Кучми!» в 2001 році він підписав відому «Заяву трьох». Її підписали тодішній президент Кучма, голова Верховної Ради Плющ і прем’єр-міністр Ющенко. В ній говорилося про те, що Україна втягується окремими політиками у конфронтацію. Говорилося також про загрозу в Україні фашизму. Ющенко не демонстрував активності щодо захисту у 2001 році Юлії Тимошенко, яка після відставки з посади мінісра паливно-енергетичного комплексу навіть деякий час перебувала під слідством і знаходилася у Лук’янівському слідчому ізоляторі.
І знову звернемося до слів Кравчука. Леонід Макарович, чий досвід у політиці є надзвичайно великий, дає ще одну оцінку Ющенкові. Він, зокрема, говорить наступне: «Я абсолютно не сомневаюсь, что он украинский патриот, но судя по некоторым моим наблюдениям Ющенко не чувствует высоты президентской власти. На эту мысль наталкивает его, я бы сказал, легкомысленное отношение к Конституции, к закону, к своему окружению. Виктор Андреевич старался помирить членов своей команды, причем своеобразным способом: "Пожмите друг другу руки", но это возможно в кругу товарищей, за столом, когда все равны. Кто-то ссорится, и, чтобы дружеский ужин не был испорчен, старший в компании говорит: "Ребята, перестаньте, пожмите друг другу руки". Там это логично, нормально, но Президент такого себе позволить не может. У него достаточно полномочий, чтобы тем, кто затеял свару, сказать: "Если не прекратите, уже завтра вас на этих должностях не будет. Обоих.»
«У меня нет никакого
сомнения, что Ющенко действительно
болеет за Украину. Может, не придает этому значения? Может, считает,
что его должность выше Конституции? Может
быть, рассуждает: "Да ладно, это жизнь.
Сейчас время сложное, есть проблемы поважнее,
чем сама Конституция"? Все это небезопасно!..
Мне кажется, Ющенко должен еще подумать
над тем, кто такой Президент Украины и
что он для страны значит. Нельзя забывать,
что за каждым словом Президента следят,
каждую фразу ловят и запоминают».
«Знаете, Ющенко нужно забыть, что он оппозиционер.
Виктор Андреевич и сейчас часто выступает
как лидер оппозиции, хотя это уже история
— он глава государства. Также Ющенко
нужно отказаться от лекций на моральные
темы, перестать всех учить, как жить, потому
что иногда это выглядит... Не подберу деликатного
слова, а другое не хочу употреблять, но
в народе уже говорят: "А сам-то ты кто?".
И не нужно демонстрировать чистые руки,
потому что, к сожалению, позади у всех
нас такая жизнь, что называть руки чистыми
можно только тогда, когда ты их помыл
с мылом». Оскільки Кравчука навряд чи
можна звинуватити у пересмикуванні фактів
і реалій, то наведемо ще деякі його роздуми.
«И последнее. В народе сложился стереотип:
Ющенко — мужик вежливый, обходительный,
незлой, как говорят люди. Хотя, видя политические
репрессии, которые зачастую происходят
с его участием, и, слыша те ярлыки, которые
лично он навешивает, я могу говорить,
что какое-то внутреннее ожесточение у
него есть». «На его инаугурации и мы с
Кучмой присутствовали. Если бы я был на
его месте, наверняка обратился бы к предшественникам
или по дороге к трибуне сделал бы подобающий
жест — в общем, нашел бы слова. Сказал
бы: "Я — третий Президент, но в этом
зале сидят еще два. Кто из них что совершил,
рассудит время, но они здесь, и это уже
наша история". Все, больше ничего не
нужно, но сделать вид, что нас в зале нет,
мог только недальновидный человек, который
не думает о будущем. Потому что завтра
придет еще кто-то, и в зале будут сидеть,
если мы доживем, уже три президента, но
четвертый поступит так же, как Ющенко.
Или как еще раньше это сделал Кучма, не
пригласив на свою инаугурацию Кравчука.»
Кравчук дуже скептично відноситься тієї
символічної присяги президента, яку виголосив
Ющенко у напівпустій залі Верховної Ради
під час Помаранчевої революції, і до перших
президентських указів ще не президента
Ющенка, виголошених ним на Майдані. Вони,
до речі, так і не набули юридичного оформлення.