Політична система

• Власне політичні — організації прямо й безпосередньо здійснюють політичну владу у повному обсязі або, у крайньому випадку, прагнуть до цього. Здійснення влади або боротьба за неї є головним у їхній діяльності. Такими є держава і політичні партії.
• Політизовані або невласне політичні організації, для яких участь у здійсненні політичної влади є лише одним з аспектів їх функціонування, це - громадські організації, професійні спілки, народні рухи, об'єднання підприємців тощо.
• Неполітичні організації, якими є, наприклад, науково-технічні товариства, різноманітні аматорські об'єднання — товариства рибалок, мисливців, спортсменів тощо, за звичайних умов не беруть участі у здійсненні політичної влади. Формально діяльність таких організацій не передбачає здійснення політичної функції, проте за певних умов, ситуативно, вони можуть бути суб'єктами політики, виступаючи як групи тиску. [12 ст.265]

   У своїй сукупності і взаємозв'зках політичні інститути утворюють  політичну організацію суспільства, організаційну основу політичної системи. Центральна роль у політичній системі  належить державі. Саме вона забезпечує політичну організованість суспільства. Особливе місце в політичній системі займають політичні партії, які є головними учасниками боротьби за завоювання, утримання й використання державної влади. Кожна партія прагне мати можливість визначати політику держави або хоча б впливати на неї. Інституціональна підсистема є основоположною як до політичної системи суспільства в цілому, так і до її окремих складових.

   Регулятивну підсистему утворюють сукупність політичних норм, за допомогою яких здійснюється регулювання політичних відносин. Одні політичні норми цілеспрямовано створюються державою - норми права; інші складаються поступово під впливом політичних, економічних, духовних чинників - норми моралі, звичаї, традиції. Головною складовою регулятивної підсистеми суспільства є норми національного права.

   Функціональна підсистема політичної системи знаходить своє вираження у політичному процесі й політичному режим.

   Комунікативна підсистема містить політичні відносини, тобто ті зв'язки між людьми та їх спільностями, які складаються у процесі реалізації влади або з її приводу. Інформаційно-комунікативна підсистема містить ЗМІ, засоби комунікації, науково-інформаційну інфраструктуру — тобто розгалужену мережу установ, які займаються збором, обробкою, поширенням інформації про політичне життя, пропагуючи вироблені політичні та правові норми, певну політичну свідомість і політичну ідеологію. [7 ст.384]

   Політична свідомість і політична культура складають духовно-ідеологічну підсистему політичної системи.

     Структуру політичної системи становлять:

     1. Політичні відносини. 

     2. Політична організація суспільства. 

     3. Засоби масової інформації.

     4. Політичні принципи та норми. 

     5. Політична свідомість і культура.

     Політичні відносини. Вони формуються в суспільстві щодо завоювання та здійснення політичної влади.

     - міжкласові, внутрікласові, міжнаціональні  та міждержавні відносини; 

     - вертикальні відносини у процесі  здійснення влади між політичними  організаціями (державою, партіями, трудовими колективами);

     - відносини між політичними організаціями та установами (адміністрацією, інститутами). [1 ст.255]

     З політичних відносин виростає політична  організація суспільства, охоплюючи  його стабільні політичні організації  та установи, які здійснюють політичну  владу. Їх поділяють на три види:

     § власне політичні організації (держава, політичні партії, політичні рухи);

     § політизовані організації (народні  рухи, профспілки);

     § неполітичні організації (об'єднання  за інтересами).

     Визначальним  елементом політичної організації  суспільства, її ядром є держава з усіма її складовими: законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, збройними силами. Будучи головним інститутом політичної системи, держава здійснює управління суспільством, охороняє його економічну, соціальну і культурну сфери. Взаємозв'язок між різними рівнями й гілками державної влади, між державою та громадянським суспільством здійснюють політичні партії — певні групи людей, яких єднають спільні цілі та інтереси. Головним призначенням партій є досягнення державної влади; оволодіння апаратом управління для реалізації соціальних інтересів, які вони представляють; участь у розробці політичного курсу країни та вплив на висування і призначення державних лідерів. Поступово розширюється також впливовість трудових колективів на функціонування політичної організації суспільства. Трудові колективи створені для виконання виробничих завдань, але за певних умов вони можуть стати й політичними суб'єктами. Вирішальну роль у політичному житті суспільства відіграють громадські організації та рухи, які мають на меті вирішення політичних проблем, задоволення й захист потреб та інтересів своїх членів. Кожне з професійних, молодіжних, творчих та інших добровільних об'єднань має статут із чітко визначеними завданнями в межах чинних державних законів. [9 ст.344]

     Засоби  масової інформації(Мас-медіа). Вони є активним і самостійним елементом  політичної системи суспільства  і в демократичних країнах  відіграють роль четвертої влади. Засоби масової інформації — це розгалужена  мережа установ, що займаються збиранням, обробкою та поширенням інформації. Вони впливають на регулятивно-управлінську діяльність усіх ланок управління, сприяють реалізації цілей політики, пропагують вироблені політичні й правові норми. Засоби масової інформації намагаються звільнитися з-під державного й політичного диктату, але їхня незалежність не забезпечує нейтральності. Інтереси певних соціальних сил завжди домінують у викладі масової інформації.

     Політичні принципи й норми. Їх призначення  полягає у формуванні політичної поведінки та свідомості людини відповідно до цілей і завдань політичної системи. Закріплені в Конституції, законах, кодексах, законодавчих актах політичні принципи й норми регулюють політичні відносини, визначають дозволене й недозволене під кутом зору зміцнення правлячого режиму.[4ст.158]

     Політична свідомість і політична культура. Будучи важливими елементами політичної системи, вони формуються під впливом  соціальної та політичної практики. Політична  свідомість постає як сукупність політичних ідей, уявлень, традицій, відображених у політичних документах, правових нормах, як частина суспільної свідомості, а політична культура як сукупність уявлень про різні аспекти політичного життя. Політична культура сприяє формуванню ставлення людини до навколишнього середовища, до головних цілей і змісту політики держави. Значущість політичної культури визначається її інтегративною роллю, яка передбачає сприяння єднанню всіх прошарків населення, створення широкої соціальної бази для підтримки системи влади, політичної системи загалом. [11 ст.278] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3. Функції політичної  системи

     Всі елементи політичної системи взаємодіють  і утворюють політичну цілісність. Політична система взаємодіє  із зовнішнім середовищем (суспільством), прагне забезпечити стабільність і  розвиток цього середовища. Специфіка функціонування будь-якого суспільства виявляється через функції політичної системи.

   Функції політичної системи — основні  напрями впливу політичної системи  на політичне життя суспільства:

   - вироблення політичного курсу держави та визначення цілей та завдань розвитку суспільства ( функція політичного цілепокладання );

   - організація діяльності суспільства на виконання цілей, завдань політичної програми держави ( мобілізаційна );

   - функція легітимізації - приведення  реального політичного життя  у відповідність до офіційних  політичних правових норм;

   - координація окремих елементів  суспільства;

   - політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність);

   - артикуляція інтересів (пред'явлення  вимог до осіб, що приймають  політичні рішення);

   - узгодження та впорядкування  інтересів і потреб соціальних  верств населення;

   - інтеграція всіх елементів суспільства навколо єдиних для всього народу соціально-політичних цілей і цінностей;

   - політична комунікація складових  політичної системи. [8 ст.279]

     Розрізняють такі функції:

     1. Регулятивна – виражається в координації поведінки індивідів, груп, спільнот на основі введення політичних і правових норм, дотримання яких забезпечується виконавчою та судовою владою.

     2. Інтеграційна – вироблення політичного  курсу держави та визначення  цілей і завдань розвитку суспільства; організація діяльності суспільства щодо виконання спільних завдань і програм.

     3. Дистрибутивна (розподільницька)  – передбачає розподіл системою  матеріальних благ, соціальних статусів  і привілеїв інститутам, групам  і індивідам. Окремі соціальні галузі вимагають централізованого фінансового розподілу: кошти для покриття потреб армії, соціальної сфери і управління отримуються з економіки через оподаткування.

     4. Реагування – відбивається у  здатності системи сприймати  імпульси, що надходять з зовнішнього середовища. Вони набувають форми вимог, що висуваються до влади різними соціальними групами.

     5. Легітимізації – діяльність, спрямована  на узаконення політичної системи,  на досягнення в її межах  взаємної відповідності політичного  життя, офіційної політики і правових норм. [8 ст.283]

     6. Політичної соціалізації – залучення  людини до політичної діяльності  суспільства.

     7. Артикуляції інтересів – пред'явлення  вимог до осіб, які виробляють  політику.

     8. Агрегування інтересів – узагальнення  та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення.

     9. Політичної комунікації – припускає  різні форми взаємодії та обміну  інформацією між різними структурами  політичної системи, лідерами  і громадянами.

     10. Стабілізації – забезпечення  стабільності та стійкості розвитку суспільної системи загалом.

     Головним  для функціональності системи є  забезпечення стану динамічної рівноваги  шляхом адекватної переробки імпульсів. [8 ст.283]