Політична система Японії

План 
 

1. Вступ.

 

2. Державний устрій.

 

3. Конституція Японії.

 

4. Парламент.

 

5. Кабінет Міністрів. Прем’єр-Міністр і Імператор Японії.

 

6. Висновок.

 

7. Список  використаної літератури.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Японія - дуже швидка і розвинута, багата і  процвітаюча держава, сучасне покоління жителів якої (близько 125 млн.), вже повністю скуштувала плоди наполегливої праці своїх попередників. Для економіки країни характерні високі темпи приросту; дуже високий (вище, ніж в США) обсяг ВНП на душу населення, першокласна промисловість, повсюдно витісняє конкурентів зі світового ринку, вищий клас якості виробів, небачений підйом науково-технічного стандарту, який перетворив Японію в центр науки і техніки завтрашнього дня, чудово розвинуте сільське господарство, що забезпечує на убогих ґрунтах маленької країни всі її велике населення необхідними продуктами, небачена за ступенем розвитку інфраструктура, що включає кращі з сучасних дороги, транспортні засоби тощо, високоякісну систему народної освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення. Цей перелік можна продовжити, перераховуючи всі японські досягнення світового класу. Зрозуміло, все це не означає, що у Японії немає проблем. Вони є і проявляються у хворобливій напруженості людей, що прагнуть не відставати від швидких темпів прогресу, у неможливості для частини молоді витримати загальноприйнятий темп і обсяг засвоюваних у школі чи вузі знань, в зростанні незвичного для традицій цієї країни відчуження людей, втомлених від напруженої гонитви за стандартом . Але погодимося, ці проблеми інші, ніж у країн, що розвиваються вчорашнього традиційного Сходу. Інший стандарт життя, інші реалії і зовсім інші проблеми.

     Політична система сучасної Японії заснована  на багатопартійної парламентарної демократії зі збереженням імператора як глави держави. Практично незмінно панує на виборах і формує уряд одна провідна ліберально-демократична партія, що свідчить про стійкість політичних симпатій виборців і завидною внутрішньополітичної стабільності країни. Держава в сучасній Японії - дуже активний політично-правовий інститут, дбайливо що стоїть на сторожі інтересів суспільства, перш за все квітучої національної економіки. Воно постійно захищає бізнесу, піклується про вигідну структурі експорту та імпорту, активно підтримує дрібних власників, не забуває про народну освіту, культуру та інших життєво важливих потребах населення.

     Тому  далі ми детальніше розглянемо саме політичну  систему Японії, щоб зрозуміти  як і хто керує такою сильною  та незвичайною країною як Японія. 
 
 
 

Державний устрій

     Японія  є конституційною монархією, в основу якої закладена британська парламентаристська модель та ряд положень цивільного законодавства Німеччини та Франції. У 1869 р. японський уряд прийняв Цивільний кодекс на базі французького громадянського кодексу. Він діє до сьогодні із незначними доповненнями.                         Влада в країні поділена на законодавчу (парламент), виконавчу (уряд) і судову (Верховний суд). 
            Імператор Японії згідно Конституції є «символом держави та єдності народу», а також головою країни та імператорської сім'ї. Він не має реальної влади, а є номінативним лідером Японії. Повнота усієї влади в країні належить японській нації, яка виражає свою волю через представників у Парламенті. Акіхіто є дійсним імператором Японії і єдиним правлячим імператором у світі. 
            Конституція Японії твердить, що найвищим органом державної влади в країні є двопалатний Парламент — Національні збори. Вони складаються з нижчої Палати Представників, яка формується 480 депутатами, що обираються як правило через кожні чотири роки, та верхньої Палати Радників, яка формується 242 депутатами, обраними на 6 річний термін. Віковий ценз для виборів — 20 років. Ліберально-демократична партія Японії(ЛДП) є центристською партією, що монопольно керувала країною від 1955 року. З 2009 року країною керує лівоцентристська Демократична партія Японії.  
           Прем'єр-міністр Японії є головою уряду країни і її фактичним лідером. Він обирається депутатами у Парламенті і затверджується імператором. Прем'єр-міністр призначає усі посади в уряді, більшість з яких займають депутати парламенту. Дійсним прем'єр-міністром Японії від 4 червня 2010 року є Кан Наото.                                                                                    Традиційне японське законодавство зазнало сильного історичного впливу від китайського права. З початком періоду Мейдзі японські закони були переписані на західний манер. Законодавча влада належить парламенту, який приймає закони, що реалізуються урядом та виконавчою адміністрацією на місцях. За виконанням законів слідкує Верховний Суд Японії. Також існує 9 Вищих судів, 47 Префектуральних і 438 Загальних судів. Окрім цього до кожного Префектурального суду прикріплений Сімейний суд. Основа японського законодавства є Конституція і «Шість кодексів» (яп. 六法 — роппо). 
 
 

Конституція

Конститу́ція  Япо́нії (яп. 日本国憲法, にっぽんこくけんぽう, ніппон-коку кенпо, «Конституція Японської держави») — чинний основний закон держави Японія. Проголошена 3 листопада 1946 року, набула чинності 3 травня 1947 року.

Конституція Японії 1947 року замінила попередню Конституцію Великої Японської Імперії, що втратила чинність після поразки Японії у Другій світовій війні 1945 року. До 2008 року, по сьогодні, жодних поправок до діючої Конституції Японії внесено не було.

Конституція Японії проголошує японську націю носієм державного суверенітету, а Імператора Японії — символом цієї нації. Конституція гарантує членам нації, особам які мають японське громадянство, основні права людини, якщо вони не протирічать громадському благу.

За Конституцією влада поділяється на три гілки — законодавчу, виконавчу і судову, які уособлюються Парламентом Японії, Кабінетом Міністрів Японії і Верховним Судом Японії відповідно. Найвищим органом державної влади визначається двопалатний парламент. Виконавча вертикаль очолюється Прем'єр-міністром Японії. Регіональним і громадським об'єднанням на місцях надається право самоврядування. Імператор позбавлений впливу на державне управління.

Конституція Японії відома як «Мирна конституція» (平和憲法, хейва кемпо) завдяки статті 9, в якій передбачено відмову Японії від війни як засобу ведення державної політики та відмову від утримання війська.

Діюча Конституція  Японії є Верховним законом Японії, а усі постанови, укази і рескрипти, що протирічать їй не визнаються чинними.

День Конституції Японії відмічається щорічно 3 травня. 
 
 
 
 
 

Парламент

Парла́мент  Япо́нії (яп. 国会, こっかい, коккай, «Державна Рада»; англ. The National Diet of Japan) — єдиний двопалатний законодавчий орган держави Японія. Найвищий орган державної влади в країні. Організація, структура, права і обов'язки Парламенту визначаються чинною Конституцією Японії та Законом про Парламент 1947 року. Складається з Палати представників і Палати радників. Заснований 3 травня 1947 року у зв'язку з набуттям чинності нової Конституції Японії. Замінив собою попередній найстаріший законодавчий орган в Азії — Імперський Парламент Японії, заснований 1889 року. Засідання Парламенту проходять у токійському Будинку Парламенту Японії.                                                     Парламент Японії — це орган державної влади, який представляє японську націю і виконує її волю. Чинна Конституція Японії визнає його «найвищим органом державної влади і єдиним законодавчим органом держави». Найвищий орган державної влади означає те, що Парламент — це головна політична установа японської держави, що безпосередньо виступає від імені усієї японської нації, носія державного суверенітету, і має статус, необхідний для здійснення волевиявлення цієї нації. Єдиний законодавчий орган держави означає те, що лише Парламент має монопольне право на прийняття японських законів, а інші органи державної влади не можуть перебрати на себе його повноваження. Винятком з цього правила є право обох Палат Парламенту та Верховного Суду Японії самостійно встановлювати правила поведінки у своїх установах.                                                                                              Парламент Японії є двопалатним законодавчим органом. Він складається з нижньої Палати представників та верхньої Палати радників. Двопалатна система була запозичена японцями у європейських конституційних монархій 19 століття і була втілена в Імперському Парламенті Японії 1890—1947 років. Він складався з нижньої Палати представників та верхньої Палати перів. Після поразки Японії у Другій світовій війні, американська окупаційна влада планувала впровадити в країні однопалатну систему, проте японський уряд наполіг на збереженні традиційної системи.                                                                                      Організаційними відмінностями двох Палат японського Парламенту є різниця в чисельності депутатів і термінах їхніх повноважень, різниця у віковому цензі для кандидатів в депутати, а також відмінності в системі виборчих округів. Головною відмінністю Палат є різниця в повноваженнях.  
         Палата представників безпосередньо виступає від імені японської нації і має ширші права ніж Палата радників. Зокрема, вона першою обговорює питання державного бюджету і затверджує його, приймає закони, ратифікує міжнародні угоди, призначає Прем'єр-міністра і може висловлювати недовіру уряду.

    Палата  радників має менше повноважень  ніж Палата представників. Її  завданням є перевірка і доопрацювання  рішень нижньої палати, виходячи  з загальнонаціональних інтересів. 
       Кількість депутатів Палати представників складає 460 осіб, термін повноважень яких триває 4 роки. Протягом 1947—1994 років вони обиралися за мажоритарною системою середніх виборчих округів. З 1994 року було запроваджено змішану систему, за якою 300 депутатів стали обиратися за мажоритарною системою малих виборчих округів, а 180 депутатів — за партійними списками відповідно до пропорційної виборчої системи.  
        Кількість депутатів Палати радників складає 252 особи, термін повноважень яких триває 6 років. Протягом 1947—1982 років 100 депутатів обиралися в єдиному загальнонаціональному виборчому окрузі, а 152 депутати — в префектурних округах. 1982 року вибори по загальнонаціональному округу були замінені виборами на пропорційній основі, в результаті чого 96 депутатів стали обиратися за партійними списками відповідно до пропорційної системи, а 146 депутатів — за виборчими округами мажоритарної системи. Через подібність способів обрання обох Палат після 1990-х років, Палату радників інколи називають «калькою» Палати представників. 
        Число мажоритарних виборчих округів та їхнє розташування залежать від кількості та густоти населення. Вони визначаються на основі даних загальнонаціональних переписів. Через демографічні зміни реформування округів проводилися 5 разів. Незважаючи на це кількість депутатів, які можуть бути обраними в окрузі, різнитися залежно від округу, що дає підстави говорити про нерівномірне представництво усіх регіонів в Парламенті.                Кожна палата має власних керівних осіб — голову, заступника голови, тимчасового голову, голів постійних комітетів і генерального секретаря.  
      Голова і його заступник обираються з числа депутатів палат. Термін їхніх повноважень відповідає депутатському терміну тієї чи іншої палати. Голова підтримує порядок в палаті, керує її засіданнями, наглядає за адміністративною роботою палати і представляє палату всередині країни і закордоном. У випадку хвороби, смерті або відсутності голови його обов'язки виконує заступник голови. Якщо відсутні і голова, і його заступник, обирається тимчасовий голова палати, який виконує функції голови.                                                                Голови постійних комітетів обираються з числа членів постійних комітетів і керують їхньою роботою.  
         Генеральні секретарі палат обираються з числа чиновників, які не є депутатами Парламенту. Вони завідують адміністративною роботою під наглядом голів палат і підписуються на офіційних документах. 
         Обидві палати мають два типи комітетів: постійні та особливі. Число постійних в кожній з них складає 17. Депутат повинен бути членом хоча би одного постійного комітету. Кількість особливих комітетів невизначена — вони створюються тимчасово за необхідністю, для розгляду питань, якими не займаються постійні комітети. Місця в комітетах розподіляються рівномірно і пропорційно між членами усіх парламентських партій і угруповань. 
         Комітети є місцем обговорення законопроектів, які потім виносяться на розгляд пленарного засідання палат. Така система обговорення дозволяє безсторонньо проаналізувати і покращити законопроект. Комітети відіграють важливу роль у прийнятті парламентських рішень, через що інколи називаються «малими законодавчими органами». Парламенту належить Національна парламентська бібліотека Японії, яка є допоміжним органом, незалежним від жодної з Палат. Крім цього при Парламенті діють Комітет для розгляду справ суддів і Суд для процедури імпічменту суддів. Вони утворені згідно Конституції для розгляду справ у порядку імпічменту для тих суддів, проти яких була відкрита справа щодо усунення їх з посади. Кожна з Палат має чергові, тимчасові і особливі засідання. Рішення приймаються більшістю голосів депутатів.