Політична криза

Наростання політичної кризи у світі, загострення капіталістичних  протиріч наприкінці 19 ст. і особливо на початку 20 ст., призвели до створення  в Європі двох ворожих воєнно-політичних союзів: Антанти, що об"єднувала Англію, Францію, Росію та "Троїстого союзу", до складу якого входили Німеччина, Австро-Угорщина та Італія. Вони й зіткнулись у першій світовій війні.  

На початку 20 ст. ситуація на Балканах стала вкрай  напруженою. Балканські народи вели боротьбу за визволення з-під османського  гніту. Їх підтримували держави Антанти, сподіваючись використати у боротьбі проти австро-нимецького блоку. 

Влітку 1914 р. протиріччя між двома воєнно-політичними  блоками європейських держав - Троїстим союзом і Антантою загострилися до краю. "Пороховою бочкою Європи" став Балканський півострів. За підтримки Німеччини Австро-Угорщина почала відкрито готуватися до війни проти Сербії. 

Поблизу сербського кордону австрійські війська  проводили маневри. Наслідник австрійського  престолу, войовничий Франц Фердінанд  прибув з візитом до столиці Боснії Сараєво. 

Франц Фердінанд  був крайнім мілітаристом, керівником "воєнної партії" в Австрії, одним з головних підпалювачів війни. За три тижні до своєї загибелі він приймав у своїй літній резиденції Конопиште німецького імператора Вільгельма ІІ. Там вони домовлялись про плани війни. 

Патріотичні кола Сербії розцінили приїзд принца до Сараєво як виклик. 28 червня 1914 року Франц Фердінанд був убитий членом сербської націоналістичної організації "Млада Босна" Г.Принципом. Заручившись  підтримкою Берліна, Відень пред"явив 23 липня Сербії ультиматум. Союзниця Сербії Росія спробувала владнати конфлікт мирним шляхом, запропонувавши проект дипломатичного демаршу країн Антанти. Однак союзники відмовились, а президент Франції Р.Пуанкаре наполягав на проведенні "твердої" політики щодо австро-німецького блоку. Незважаючи на те, що сербія погодилася майже з усіма вимогами ультиматуму, 28 липня Австро-Угорщина оголосила їй війну. 

Першого серпня Німеччина оголосила війну Росії  і відповідно до свого стратегічного плану концентрувала війська на західних кордонах. Росія почала загальну мобілізацію. 3 серпня Німеччина оголосила війну Франції, а перед Бельгією висунула вимогу пропустити свої війська через її територію. З вимогою поважати нейтралітет Бельгії виступила Англія. Порушення нейтралітету Бельгії стало приводом для оголошення Англією 4 серпня війни Німеччині. Так почалася перша світова війна. 

Причини першої світової війни. 

Перша світова  війна різко загострила всі суперечності капіталізму, у тому числі й внутрішні суперечності країн-учасниць війни, створила в них обстановку революційної кризи.  

Основною її причиною було небачене загострення  суперечностей між провідними країнами світу, внаслідок нерівномірності  їх економічного розвитку, змінилося  співвідношення сил у світовій економічній системі. 

Німеччина після 70-х років 19 ст. розвивалася у 3-4 раза швидше ніж Англія і Франція, а  Японія - разів у 10 швидше, ніж Росія. Особливо високого рівня розвитку капіталізму  досягли США, внаслідок чого США  і Німеччина, які раніше відставали в економічному розвитку, на зламі 19-20ст. вийшли на 1-е та 2-е місця по випуску промислової продукції, відсунувши Англію і Францію. Це стало причиною виникнення гострого суперництва між цими країнами за політичне панування у світі, за переділ ринків сировини і збуту. 

На той час  важливу роль у боротьбі за політичне  й економічне панування у світі  відіграла наявність чи відсутність  колоніальних володінь. До початку 20 ст. поділ світу між великими державами  в основному був заверешений. Колоніальні імперії створили головним чином Англія та Франція, натомність у Німеччині, США ті Японії бракувало колоніальних володінь. Намагання переділити колонії і сфери впливу було однією з головних причин першої світової війни. 

Другою причиною війни був той факт, що на початку 20 ст. розвиток науково-технічного прогресу привів до появи нових, більш могутніх засобів винищення людей. Почалася гонка oзброєнь, на якій наживалися військові монополії. Одночасно відбувалася мілітарізація свідомості величезних мас людей. 

Існувала можливість владнати конфлікт мирним шляхом, об"єднавши  зусилля Росії, Англії, Франції. Але  аналіз міжнародної ситуації напередодні  війни свідчить, що це не так. 

По-перше, 

поділ Європи на два ворогуючі блоки держав-Антанту  і Троїстий союз- вже означав неминучість великої європейської війни. 

По-друге, 

намітилися головні  цілі протиборствуючих сторін і відповідно розроблялися плани ведення війни. 

По-третє,  

в усіх країнах  Європи нечуваного розмаху досягла  гонка озброєнь, зростала чисельність армій. 

У липні 1913 р. німецький  Рейхстаг затвердив закон про  збільшення армії в мирний час  на 136 тис. осіб, а на початок війни  чисельність сухопутної німецької  армії досягла 800 тис. осіб. У 1912 р. в  Австро-Угорщині було прийнято новий  військовий закон, який передбачав збільшення рекрутського набору до 200 тис. осіб і додаткові асигнування на збройні сили. У серпні 1913 року французький уряд ухвалив закон про подовження терміну служби з 2 до 3 років і зниження призовного віку з 21 до 20 років, що дало змогу довести чисельність армії майже до 900 тис. осіб. Найчисельнішою була російська армія. Якщо в 1912 р. вона становила 1 млн. 400 тис. осіб, то після прийняття у 1913р. "Великої програми щодо посилення армії" мала збільшитися на 400 тис. осіб. 

Перша світова  війна була наслідком протиріч капіталізму  на його імперіалістичній стадії. 

Стратегічні плани  учасників війни. 

У результаті нерівномірного економічного розвитку різних капіталістичних  країн, що посилився у період імперіалізму, змінилося співвідношення сил в самій світовій системі капіталізму. Це стало причиною гострого суперництва між великими капіталістичними країнами за політичне панування у світі, за перерозподіл ринків сировини і збуту.  

Суперечності  насамперед виявилися між Німечинною з одного боку і Велікобританією, Францією та Росією з іншого.  

Плани ведення  війни розроблялися з урахуванням  головних цілей протиборствуючих сторін. 

Війна була несправедливою і загарбницькою для всіх держав воюючих блоків, кожна з яких переслідувала виключно свої цілі, намагаючись досягти їх за рахунок сусідів. 

Німеччина прагнула покласти край пануванню Британії на морі, захопивши її колонії, промислово розвинені райони північно-східної  Франції, відторгнути від Росії  Прибалтику, Донську область, Крим, Кавказ. Планувала захопити велику територію в Європі та Африці, Бельгію, Марокко, Конго, Єгипту, закріпити своє становище в Туреччині й на Близькому Сході. Берлін прагнув створити союз європейських держав на чолі з Німеччиною. Виношувалися плани проникнення німецького капіталу в Китай. 

Правлячі кола Великобританії хотіли зберегти свої колонії та панування на морі, відібрати  у Туреччини багаті нафтаю Месопотамію  і частину Аравійського півострова. Англія намагалася підірвати економічну могутність Німеччини, знищити її як суперника в торгівлі, посилити вплив на Близькому Сході. 

Франція розраховувала  повернути собі Ельзас та Лотарінію, приєднати лівий берег Рейна  й Саарський вугільний басейн. 

Австро-Угорщина винотувала експансіоністські плани  щодо Росії та балканських країн-Сербії, Боснії, Герцеговини. 

США до війни  не підтримували жодного з європейських угруповань, але, безперечно, не були байдужими  до європейської політики. Вступивши  у 1918 р. у війну на боці Антанти, США  забезпечили її перемогу в боротьбі з країнами німецького блоку. 

США намагалися поширити свій вплив на весь американський  континент і посилити проникнення  в Китай, де велику активність проявляла  Японія. 

Загарбницькі  плани щодо українських земель. 

Перша світова  війна, на порозі якої стояв світ, носила загарбницький характер з боку обох ворожуючих блоків. Українські землі були об"єктом їх експансії. На них претендували Росія, Австро-Угорщина, Німеччина, Румунія. 

Росія, яка на міжнародній арені виставляла себе захисником слов"янських народів, прагнула завершити справу російських царів, об"єднати всі землі Київської Русі під своєю зверхністю. В ході війни вона намагалася оволодіти Буковиною, чорноморськими протоками Босфором і Дарданеллами, Закарпаттям. Росія також прагнула приєднати Галичину.

Загарбання цих  земель переслідувало мету придушити  гніздо "мазепинства", яке поширювало свій вплив на Наддніпрянську Україну. Всі плани російського генерального штабу вістрям наступу російської армії спрямовували в Галичину. 

Австро-Угорщина зазіхала на Волинь і Поділля. Напередодні війни австрійський імператор обіцяв українським політичним діячам, що на українських землях Австро-Угорщини і відторгнутих від Росії буде створено окрему адміністративну одиницю з широкими автономними правами під зверхністю Австро-Угорщини.  

Широкі плани  щодо України розроблялись у Німеччині, як з боку військових, так і з  боку промисловців і політиків. Так, один з найвпливовіших німецьких  промисловців Август Тіссен заявляв: "Росія  повинна віддати нам прибалтійські  провінції..,частину Польщі і Донецький басейн з Одесою, Кримом і Приазов"ям..." 

У 1897р. німецький  публіцист Пауль Рорбах писав: "Хто  володіє Києвом, той має ключ від  Росії". Особливо привабливою Україна  з її сировинними і продовольчими  запасами стала для Німеччини  на завершальному етапі війни, коли власні ресурси були фактично вичерпані. Відразу після початку першої світової війни українські землі стали театром бойових дій між російською армією та військами австро-німецького блоку або прифронтовою зоною. На цій території діяв російський Південно-Західний фронт. На завойованій території російська влада встановила режим, який за словами голови російської адмінистрації Галичини генерал-губернатора графа Олексія Бобринського, мав запровадити "русские начала" у житті населення краю. 

Так, у Галичині запроваджувались російська мова і  російське законодавство. Закривалися  українські школи, інші навчальні заклади, культурні організації. 

Почалось повернення греко-католиків у православ"я. Майже всіх представників української  еліти, що залишилась у краї, а також верхівку греко-католицької церкви на чолі з митрополитом А.Шептицьким, вивезено вглиб Росії. Відбулись єврейські погроми. Російська окупація тривала до весни 1915 р. 

Україна в першій світовій війні. 

Наслідки війни  для України та українців, змушених з обох воюючих сторін, були негайними, безпосередніми й тяжкими. Протягом усієї війни Галичина слугувала ареною найбільших і найкровопролитніших побоїщ на Східному фронті. Її населення зазнавало страшних збитків від руйнувань та спустошень, спричинених воєнними діями, а також брутальністю як російського, так і австрійського командування. 

Але поряд із фізичними втратами війна ще більше погіршила долю українців, котрі  не мали власної держави, що захищала б їхні конкретні інтереси. Величезна кількість українців ( у російській армії налічувалося 3,5 млн.українських солдатів і 250 тис. служили в австрійському війську) боролися і вмирали за імпреії, що не лише ігнорували їхні національні інтереси, але й активно намагалися, як, зокрема Росія знищити їхній національний рух. Найгіршим було те, що українців - як учасників боїв з обох сторін - змушували вбивати один одного. Єдиним позитивним аспектом війни було те, що вона виснажувала воюючі імперії, створюючи тим самим нові політичні можливості для їхніх пригноблених підданих. Але ця можливість була ще занадто віддаленою. 

Українці Австрії  одразу відреагували на початок воєнних дій. 3 серпня 1914 р., щоб запезпечити українців єдиним об"єднаним представницьким органом, усі українські партії утворили у Львові Загальну Українську Раду на чолі з авторитетним парламентським діячем Костем Левицьким. Рада закликала всіх українців боротись за конституційну Австрію, їхнього найбільшого друга проти самодержавної Росії. Незабаром Рада висунула ідею створити всеукраїнський військовий загін. На неї відгукнулося понад 28 тис.національно свідомих юнаків, багато з яких належали до організацій "Січ", "Сокіл". Стурбовані можливістю виникнення великих українських військових загонів, впливові поляки у Відні зробили так, щоб на службу до Українського легіону прийняли лише 2.5 тис.чоловік. Це було перше військове формування того часу. 

Але, ледве згуртувавшись, ці організації були змушені тікати до Відня від наступаючої російської армії, яка на початку вересня  прорвала австрійську оборону й  окупувала велику частину Східної  Галичини. Ця поразка австрійців мала страшні наслідки для українців Галичини. Шукаючи причини своїх невдач, австро-угорське командування охоче повірило звинуваченням польської адміністрації провінції в тому, що такою причиною стала "зрада українців", котрі нібито таємно симпатизували й допомагали росіянам. У результаті відступаючі габсбурзькі війська, насамперед угорські частини, розпочали кампанію терору проти українського населення. Спочатку русофілів, а згодом і взагалі всіх українців цілими сотнями заарештовували й страчували без суду. Тисячі гнали до Австрії й там кидали до концентраційних таборів.