Політична еліта та політичне лідерство

Навчальна діяльність не тотожна  засвоєнню навчального матеріалу, хоч воно є її основним змістом  і залежить від її структури і  рівня організації. Залежить вона від  специфіки предметного змісту і  зовнішньої структури, в яких особлива роль належить навчальному завданню і навчальним діям, спрямованим на його розв'язання.

Соціальні вимоги до навчальної діяльності мають конкретно-історичний характер, залежать від оточення її суб'єкта та соціального оточення (учителів, батьків, ровесників).

Будь-яка діяльність є  єдністю внутрішньої (психофізіологічної, психологічної, ціннісно - орієнтаційної, духовної) і зовнішньої (фізичної, комунікативної, маніпулятивної) складових: спонукальної (потреби, мотиви, цінності, смисли тощо), цільової (цілі, завдання); засобів (дії, операції, уміння, навички, рухи, звички тощо); результативної (матеріальні та ідеальні результати); само-регулятивної (самодіагностика, самооцінка, планування, самопрогноз, самокорекція тощо). Усі вони притаманні навчальній діяльності школяра, мають специфічний характер.

Отже, навчальна діяльність має специфічну спрямованість, особливий  предмет, притаманні лише їй психологічну структуру, організацію, результати.

Предметом навчальної діяльності є:

очікуваний результат (матеріальний, ідеальний) цієї діяльності який спонукає суб'єкта діяти задля його досягнення. Метою і результатом навчальної діяльності є зміни суб'єкта, а  не зміна предметів, на які спрямовані дії, хоч без цього не обійтися. Зміни суб'єкта неможливі без  здійснення ним предметних дій.

Основною метою суб'єкта навчальної діяльності є розширення, збагачення його можливостей, розвиток здібностей, засвоєння нових способів дій з науковими поняттями  і матеріальними предметами.

Особливості змісту та результатів  навчальної діяльності залежать від  потреб суспільства, конкретизованих  у цілях освіти. Основним джерелом змісту освіти є здобутий попередніми  поколіннями соціальний досвід.

Більшості навчальних предметів  відповідає певна галузь наукових знань. У зміст, що підлягає засвоєнню у  межах конкретної дисципліни, необхідно  проектувати не лише знання, але  й способи оперування ними.

Особливість навчальної діяльності зумовлюється місцем у ній навчального  завдання, яке є не метою, а засобом  досягнення навчальної мети (засвоєння  теоретичних знань про предмет, вироблення вмінь і навичок, розвиток інтелекту, здібностей тощо). Там, де вчитель  систематично створює у класі  проблемно-пошукові ситуації, умови  для експериментування і творчого пошуку, школярі є повноцінними суб'єктами навчальної діяльності.

Основною структурною  одиницею навчальної діяльності є навчальне  завдання, у розв'язанні якого полягає  її суть. Опановані при цьому способи  розв'язування учні згодом використовують у розв'язуванні споріднених завдань. Ці завдання задаються в певних навчальних ситуаціях і передбачають певні  навчальні дії - предметні, контрольні, допоміжні (технічні), розумові (аналіз, узагальнення,схематизація, систематизація, порівняння, класифікація тощо), особистісні (самоконтроль, самооцінка, самодіагностика, самокорекція).

 

Розділ II. Інтерактивні методи навчання молодших школярів

 

Педагогічне спілкування  має змістову і формотворчу сторони. Змістова сторона — це сфера самоут­вердження і реалізація сутнісних сил особистості, а формотворча — це способи, прийоми  здійснення взаємодії — діалогу.

Основою інтерактивного навчання є взаємодія учасників процесу  навчання, що здійснюється за допомогою  методів, які активізують педагогічне  спілкування — діалог.

2.1. Класифікація  інтерактивних методів навчання

Існують різні підходи  до класифікації інтерактивних методів  навчання. В основу класифікації дослідника М. В. Кларіна покладено принцип активності. Науковець пропонує методи фізичної, соціальної, пізнавальної активності. Так, прикладами фізичної активності є зміна робочого місця, запис, малювання тощо. В соціальну активність учні включені тоді, коли ставлять запитання, відповідають тощо. Пізнавальна активність — це доповнення учасниками викладеного матеріалу, виступ як джерело досвіду, самостійний пошук розв'язання проблеми. Звичайно всі три види активності взаємопов'язані.

 Інший принцип класифікації  ураховує ключове положення навчання, а саме взаємодії-діалогу. На  думку вченого О. В. Киричука, механізми спілкування розглядаються  як форми реалізації його основних  функцій: інформаційної, пізнавальної, мотиваційної та регулятивної.

 Інформаційні інтерактивні  методи навчання —- це способи  діалогічної взаємодії учасників  навчання з метою обміну матеріальними  або духовними цінностями.

Пізнавальні інтерактивні методи — це способи пізнавальної взаємодії  учасників з метою отримання  нових знань, їх систематизації, творчого вдосконалення умінь і навичок.

Мотиваційні інтерактивні методи — це способи діалогічної взаємодії  учасників навчального процесу, за допомогою яких кожен визначає власну позицію у ставленні до способів діяльності групи, окремих  учасників, викладача, самого себе.

Регулятивні інтерактивні методи — це способи, завдяки яким встановлюються та приймаються певні правила  діалогічної взаємодії учасників  навчання.

Дослідники О. Пометун і Л. Пироженко поділили і інтерактивні методи навчання на чотири групи: групове навчання, фронтальне, навчання у грі, навчання у дискусії.

 Групова навчальна  діяльність — це форма організації  навчання у малих групах учнів,  об'єднаних спіль­ною навчальною  метою. За такої організації  вчитель керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність групи. Таке навчання відкриває для учнів можливості співпраці зі своїми ровесниками, дає змогу реалізувати природне прагнення кожної людини до спілкування, сприяє досягненню учнями вищих результатів засвоєння знань і формувань вмінь. До групового навчання можна віднести роботу в парах, ротаційні трійки, «Два — чотири — всі разом», роботу в малих групах, «Акваріум».

 До фронтальних інтерактивних  методів належать такі, що передбачають  одночасну спільну роботу всього  класу. Це — обговорення проблеми  у загальному колі: «Мікрофон», незакінчені  речення, «Мозковий штурм», «Навчаючи  — вчуся», «Дерево рішень» та  ін.

 До методів навчання  у грі належать імітації, рольові  ігри, драматизація. Учням надають  максимальну свободу інтелектуальної  діяльності, що обмежується лише  конкретними правилами гри. Учні самі обирають свою роль у грі; висуваючи припущення про ймовірний розвиток подій, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її вирішення, покладаючи на себе відповідальність за обране рішення. Вчитель в ігровій моделі — інструктор, суддя - рефері, тренер, головуючий, ведучий.

 Як правило, ігрова  модель навчання має 4 етапи:

• орієнтація (введення учнів у тему, ознайомлення з правилами гри, загальний огляд її ходу);
• підготовка до проведення гри (ознайомлення зі сценарієм, визначення ігрових завдань, ролей, орієнтовних шляхів вирішення проблеми);
• основна частина — проведення гри;
• обговорення.

 Метод навчання у  дискусії — важливий засіб пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання, бо дискусія — широке публічне обговорення спірного питання. Дискусія сприяє розвитку критичного мислення, дає змогу визначити власну позицію, формує навички відстоювання своєї особистої думки, поглиблює знання з даної проблеми. До таких методів відносять: «Метод ПРЕС», «Обери позицію», «Зміни позицію», «Ток — шоу», «Дебати».

 Головні організаційно-педагогічні  основи, які є спільними для  будь-яких видів дискусії:

• проведення дискусії необхідно починати з висування конкретного дискусійного питання (тобто такого, що не має однозначної відповіді і передбачає різні варіанти розв'язання);
• не слід висувати питання на зразок: хто має рацію, а хто помиляється в тому чи іншому питанні;
• у центрі уваги має бути ймовірний перебіг дискусії (Що було б можливим за того чи іншого збігу обставин? Що могло б статися, якби...? Чи були інші можливості, способи, дії?);
• усі висловлювання учнів мають стосуватися теми, що обговорюється;
• усі твердження учнів мають супроводжуватися аргументацією, обґрунтуванням, для чого вчитель ставить питання на зразок: «Які факти свідчать на користь твоєї думки?», «Як ти міркував, щоб дійти такого висновку?»;
• дискусія може вирішуватись як консенсусом (прийняттям узгодженого рішення), такі збереженням існуючих розбіжностей між її учасниками.

2.2. Використання  інтерактивних методів у навчанні

Для ефективного застосування інтерактивних методів, у тому числі  — й для того, щоб охопити  весь необхідний обсяг матеріалу  і глибоко його засвоїти, вчитель  має ретельно планувати свою роботу:

• використовувати методи, адекватні вікові учнів, їхньому досвідові роботи з інтерактивними мето­дами;
• дати завдання учням для попередньої підготовки: прочитати, обміркувати, виконати самостійні підготовчі завдання;
• дібрати для заняття таку інтерактивну вправу, яка давала б учням «ключ» до засвоєння теми;
• упродовж інтерактивної вправи дати учням час обміркувати завдання, щоб вони сприйняли його серйозно, а не виконували механічно;
• враховувати темп роботи кожного учня і його здібності;
• на одному занятті використовувати один — два (максимум) інтерактивних методи;
• провести неквапливе обговорення за підсумками виконання інтерактивної вправи, у тому числі ак­туалізуючи раніше вивчений матеріал.

 Інтерактивні методики  потребують зміни всього життя  класу, а також значної кількості  часу для підготовки як учнів,  так і педагогів. Починати слід  з поступового використання цих  методів, до яких треба звикнути. Краще старанно підготувати кілька  інтерактивних занять у навчальному  році, ніж часто проводити наспіх  підготовлені «ігри».

Спочатку варто використовувати  прості інтерактивні методи — робота з парах, малих групах, «мозковий штурм».

2.3. Стратегії невеличких груп

Невеличкі групи планують здійснення рольової гри до того, як вона презентується всьому класу. Ця процедура допомагає повністю задіяти  всіх учнів.

Заняття: ситуативний аналіз, рольова гра.

Тривалість: 20 — 30 хвилин.

Основні пункти

Перед початком розробіть  ситуацію. Об'єднайте учнів у групи. Роздайте інформацію про ситуацію та роль кожної з груп. Попросіть кожну  групу обговорити та домовитися про  стратегії, якими вони будуть користуватися  у рольовій грі. Дайте їм достатньо  часу на підготовку для сумлінного розгляду їхніх ролей. Попросіть  добровольця від кожної з груп зіграти ситуацію.

 

Ознайомте іншу частину групи, яка складається зі спостерігачів, про те, що саме вони повинні шукати у рольовій грі. Добре, якщо спостерігачі занотовуватимуть свої спостереження  у визначеній вами формі.

Проведіть рольову гру. Проведіть  загальну дискусію після цього, включаючи  порівняння планів та очікувань групи  з тим, що відбулося насправді. Використайте нотатки спостерігачів для управління подальшими дискусіями. Узагальніть  результати рольової гри.

2.4. Мозковий штурм

Мозковий штурм є прекрасним методом для використання досвіду  учнів з метою розв'язання проблем  та розробки ідей. Є, однак, дуже специфічні правила й основні принципи для  мозкового штурму, яких потрібно дотримуватись. Мозковий штурм спрацьовує найкраще в групах по 5—7 осіб.

Заняття: мозковий штурм.

Тривалість: різна.

Основні пункти

Чітко визначте проблему або  тему для мозкового штурму. Працюйте в колі. Виберіть лідера, який веде обговорення і заохочує появу нових ідей. Він повинен заохочувати кількість, а не якість ідей. Щоб збільшити появу нових ідей, ви можете надати учням певний час на роздуми і після декількох хвилин розпочинати знову.

Правила мозкового штурму є такі.

Жодної критики!

Запозичення інших ідей є  нормальним явищем.

Бажана велика кількість  ідей.

Оцінка приходить пізніше.

Щоб вдосконалити якість ідей, надайте час дітям, щоб вони написали свої ідеї спочатку індивідуально.

Діліться ідеями циклічно, коли окремі учасники або групи розповідають про одну ідею по черзі та ідеї не повторюються.

Мозковий штурм може бути проведеним у двох групах — тоді кожна група поширює список, який складається з огляду на список інших.