Політичні погляди М. Драгоманова

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Державний заклад «Луганський державний медичний університет»

 

 

Кафедра філософії та соціальних наук

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

З дисципліни «Політологія»

Тема: «Політичні погляди М. Драгоманова»

 

 

 

 

Виконала: студентка І курсу

педіатричного факультету

групи №30

Морозова Валерія Ігорівна

 

Перевірив: викладач кафедри

Нікітенко Н. А.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Луганськ – 2012

План

 

Вступ...............................................................................................................3

 

1. Біографічна довідка: життя і політична діяльність.........................................6

1.1 Навчання...................................................................................................6

1.2 Громадська діяльність.............................................................................7

1.3 Публіцистична діяльність.......................................................................9

 

2. Літературна і видавнича діяльність.................................................................11

2.1 Драгоманов - політичний емігрант.......................................................11

2.2 Микола Васильович Ковалевський – прихильник М. Драгоманова..13

2.3 Видання журналу «Громада».................................................................14

 

3. Поява книги-монографії....................................................................................16

 

Висновки………………………………………………………………........19

 

Література......................................................................................................21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Народ, що не шанує своїх  великих людей, не варт звання освіченим  народом. Драгоманов для нас є  чимось більше, як заслуженим чоловіком. Ми в нім шануємо друга, вчителя, провідника. Голос єго був для нас заохотою, осторогою, вказівкою, куди йти, голосом сумління.

І.Франко.

 

Політичні процеси, які  відбуваються в сучасній українській  державі, свідчать про переорієнтацію певної частини населення в напрямку відносин з Європою. Європейський вектор зовнішньої політики фігурує в програмах політичних партій, а перспективи подальшого зближення України та Європи викликають досить бурхливу, як позитивну, так і негативну, реакцію в українському суспільстві. Утім, не лише політична, але й культурна інтеграція є предметом жвавих дискусій.

Постать і творчий  спадок Михайла Драгоманова (1841-1895) традиційно викликають значний інтерес  українських дослідників. Проте, відомий  історик, фольклорист, полеміст та суспільно-політичний діяч з широким колом наукових зацікавлень є одночасно знаним і невідомим для дослідників української історіографії. Такий стан речей зумовлений низкою чинників: нескладеною залишається повна бібліографія праць М. Драгоманова; існує усталене коло робіт історика, які піддаються аналізу та критиці; багато аспектів його наукової і суспільної діяльності залишаються поза увагою вчених. Одним з недостатньо висвітлених аспектів є просвітницька діяльність Михайла Петровича та її оцінка в історіографії. Необхідність реконструкції цілісного образу М. Драгоманова, створеного в українській історіографії, та об’єктивна оцінка творчого доробку історика визначають актуальність обраної теми.

На сьогодні не існує  жодного спеціального дослідження, яке було б присвячене огляду історіографічних оцінок просвітницької діяльності М. Драгоманова в контексті загальноєвропейського просвітницького руху. Отже, завданням даної роботи є систематизація та аналіз існуючих в драгоманознавчих студіях поглядів на сутність і значення цього вектору суспільно-політичної діяльності вченого.

Джерелами для реконструкції  розуміння М. Драгомановим важливості студіювання європейської літератури та прилучення до європейських цінностей  є його публіцистичні твори: “Шевченко, українофіли і соціалізм” (1879 р.), “Чудацькі думки про українську національну справу” (1891 р.) та полеміка з Б. Грінченком, в “Листах на Наддніпрянську Україну” (1892-1893 рр.). Чимало зауважень про значущисть просвітництва в широкому розумінні міститься в листуванні історика з небогою Лесею Українкою, учнями (М. Павликом, І. Франком) та ін.

Підвалини майбутньої історіографічної оцінки просвітницької діяльності Михайла  Петровича Були закладені ним  самим в “Автобіографії” та автобіографічній повісті “Два вчителі”. Аналіз цих  автобіографічних творів свідчить про  закладання основ “європейськості” майбутнього історика вже в підлітковому віці. В цьому процесі можна виокремити кілька етапів. Перший – полтавський. Під час навчання на майбутнього історика вплинули кілька особистостей – вчитель латини, який приділяв більше уваги літературі замість граматики; вчитель історії, який не лише заглиблювався в сутність історичних подій та явищ, але й закликав до самоосвіти, вивчення іноземних мов й ознайомлення з оригінальною зарубіжною літературою. До того ж юнака оточували однодумці, з якими він читав Ф. Шлоссера, Ф. Гізо, В. Прескота, Джілліса.

Другий – київський. У залученні до європейських наукових здобутків багато дало йому навчання в Київському університеті, в якому  завдяки попечителю М. Пирогову була допущена майже європейська академічна свобода. Не останню роль в наближенні М. Драгоманова до кращих здобутків європейської інтелектуальної скарбниці зіграли його антикознавчі студії доеміграційого періоду. Такими ббули початкові етапи формування у свідомості М. Драгоманова стійкого переконання в необхідності поширення здобутків європейської науки серед широкого українського загалу задля його подальшого майбутнього.

Третій – галицький. Найбільш суперечливий в практичній реалізації його поглядів. Знайомство М. Драгоманова з Галичиною та Закарпаттям відбулося 1875 р., після трирічного відрядження в Європу (1870-1873 рр.), під час його перебування тут на канікулах. Пізніше, в „Автобіографії” історик зазначив, що не дивлячись на свою близькість до Європи, переважна більшість навіть освічених галицьких інтелігентів не знає ані європейської літератури, ані новітніх європейських суспільно-політичних ідей. Утім, у порівнянні з віденською зустріччю 1871 р. спостерігається еволюція в поглядах галичан, але вони ще не стали європейцями.

Подібною до Галичини ситуація була і серед київської радикальної молоді. М. Драгоманова вразила величезна відсталість молодих людей від європейських інтелектуальних здобутків, незнання іноземних мов і, як результат, неможливість безпосереднього прилучення до європейської культури в широкому її розумінні. В цей час відбувається остаточне утвердження драгоманівської думки про те, що ”...саме європеїзм, або космополітизм...являється найкращою підвалиною для українських стремлінь...”. Саме ця думка та її практична реалізація у вигляді пропаганди М. Драгомановим європейської та російської культур стала основою для історіографічних оцінок просвітницької діяльності історика.

 

 

 

 

 

 

1. Біографічна довідка: життя і політична діяльність

Непересічним представником  ліберального руху був Михайло Петрович Драгоманов (1841-1895). Життя його є тісно пов'язане з його політичною діяльністю.

Народився Михайло Петрович Драгоманов 18 вересня 1841 року в Гадячі на Полтавщині. Батьки, дрібнопомісні  дворяни, нащадки козацької старшини, були освіченими людьми, поділяли ліберальні для свого часу погляди. Особистість Михайла формувалася серед простого люду, який оточував його змалечку. Батько був чесною і справедливою людиною, добре ставився до селян. Як і дядько Яків, колишній декабрист, учив він хлопця набувати знань, щоб віддати себе праці для добра рідного краю.

«Я надто зобов'язаний своєму батьку, який розвив у мені інтелектуальні інтереси, з яким у мене не було морального розладу і боротьби.» - згадував пізніше  Михайло Петрович.

 1.1 Навчання

З 1849 по 1853 рік юнак навчався в Гадяцькому повітовому училищі, де, з-поміж інших дисциплін, виділяв  історію, географію, мови, захоплювався античним світом. А ще місцевий учитель історії О. Стронін прищепив йому інтерес до праць європейських просвітителів Вольтера, Руссо, Дідро та ін. Про це згадував М.Драгоманов, який і сам згодом став одним з перших українських просвітителів.

Продовжував своє навчання допитливий хлопець у Полтавській  гімназії. Навчаючись у Полтавській гімназії, Драгоманов цікавився передовсім гуманітарними дісциплінами, а надто минулим українського народу, його безнастанною боротьбою за кращу долю.

Це були часи накопичення  знань, розширення поля інтересів, захоплення новітніми політичними течіями. М.Драгоманов вражав викладачів своєю надзвичайною цілеспрямованістю, працьовитістю, освіченістю. Його сестра Ольга (майбутня письменниця Олена Пчілка, мати Лесі Українки) згадувала, що «книжок. Михайло перечитав ще в гімназії таку силу і таких авторів, що багато учнів середніх шкіл пізніших часів. здивувались би, почувши, що між тими авторами були й такі. як Шлосер, Маколей, Прескот, Гізо».

  Восени 1859 року М.Драгоманов  вступає на історико-філологічний  факультет Київського університету. Вища школа, звідки вийшло чимало  українських діячів, завжди була індикатором суспільних суперечностей, тож неважко уявити, які настрої панували серед студентства напередодні і на початку суспільних реформ у Росії. Тут у нього з'являються значно ширші і більші можливості вдосконалювати свою загальну освіту, повніше і живіше знайомитися з тими суспільними і політичними процесами, що постійно зароджувалися у неспокійному студентському середовищі. Університет тих часів являв собою один із найважливіших осередків наукового, культурного і громадського життя. Значною мірою це була заслуга попечителя цього закладу, славетного хірурга М.Пирогова, який «допустив у Києві de facto академічну свободу, схожу на європейську».

Ще під час навчання М. Драгоманов ступив на освітянську  ниву: викладає у недільній школі  на Подолі, а після її закриття - у Тимчасовій педагогічній школі.

1.2 Громадська діяльність

 Згодом, випустившись з університету, не пориває з педагогічною діяльністю - працює в 2-й Київській гімназії.

М.Драгоманов намагався  встигати й органічно поєднувати процес навчання з практичною громадською роботою, на яку підштовхували розбуджені загальною ситуацією політичні настрої. Етапним у справі становлення М.Драгоманова як політичного і громадського діяча став його виступ над труною Шевченка у Києві, коли прах великого Кобзаря перевозили до Чернечої гори. Слова, сказані тоді ще юним промовцем: «Кожний, хто йде служити народу, тим самим надіває на себе терновий вінець», - виявилися пророчими.

  У 1863 році М.Драгоманов  стає членом Громади. Ці об'єднання  виникали як форма пробудження свідомості національної інтелігенції до пізнання української літератури, історії, культури, народного побуту, права. Пізніше у 70-х рр. з'явилися нові, молоді Громади, в статутах яких уже стояло питання про «самостійне політичне існування» України з «виборним народним правлінням». Тут знайомиться він з В. Антоновичем, П. Житецьким, М. Лисенком та іншими діячами. Свої творчі пошуки й практичну роботу спрямовує на зближення школи з життям, охоплення освітою широких масс, максимальне підвищення її ефективності. Незважаючи на указ міністра внутрішніх справ Валуєва, що обмежував вживання української мови, публікує в газеті «Санкт - Петербургские ведомости» низку статей: «Земство и местный элемент в народном образовании», «О педагогическом значении малорусского языка» та ін., де відкрито виступає проти політики русіфікації школи й обстоює навчання рідною, українською мовою. Ця проблема стає особливо актуальною з появою в Україні земств, які відігравали значну роль в розвитку освіти.

Разом з тим, досліджуючи історію стародавнього світу, він простежує механізм функціонування суспільства та держави і доходить висновку, що суспільство - цілісна система, розвиток якої тісно повўязаний з економікою, соціальними відносинами, політикою, духовною культурою. Це дає йому змогу закласти підвалини політичної доктрини: «Зменшивши бодай трохи те, що сам народ називає своєю темрявоою, ми підкопаємо й ті основи, що на них тримається і здирство, яке заїдає народ».

1864 р. М. Драгоманов  одружується з актрисою Людмилою  Кучинською, яка стала йому вірною дружиною і помічницею. В першій половині 1870 - х рр. вона організувала товариство денних початкових шкіл у Києві, перекладала і популяризувала в російських журналах твори українських письменників, займалася дослідженнями в галузі українського мовознавства.

 

1.3 Публіцистична діяльність

З середини 60-х років  становлення М.Драгоманова як ученого  відбувається у тісному взаємозв'язку з його публіцистичною діяльністю. По суті, в цих роботах М.Драгоманова - історичних, етнографічних, філологічних, соціологічних - мимоволі відбувається зміщення акцентування на політичне підгрунтя означуваного питання.

У своїй першій грунтовній праці з історії України «Малороссия  в ее словесности» М. Драгоманов показав  себе як неординарний історик, з власною концепцією, яка суперечила офіційній. Так, розпочавши розповідь з прадавніх часів, він доводить, що сучасний український народ - спадкоємець не лише козаків, а й державницьких традицій Київської Русі, Галицького князівства.