Політичні концепції нового часу

ВВЕДЕННЯ

     Політичні теорії нового часу були спрямовані на обгрунтування можливості устрою суспільства на принципах раціоналізму, свободи і громадянської рівності. Одні теорії відбивали вимоги зароджування буржуазії, яка боролася проти феодальних устоїв. Виходячи з принципів природного права, згідно з якими кожна людина народжується з невід'ємними правами на життя і вільний розвиток, на працю, участь у справах суспільства і держави, мислителі нового часу прагнули довести протиприродність і нерозумність, що існували в той період феодальних політичних порядків і установ. Висновки політичної науки тієї епохи більше набували практичний характер, орієнтуючись на вирішення назрілих соціальних проблем.

     Але зароджувалися й інші політичні  погляди, прямо протилежні першим. Особливий, антибуржуазний сенсу розробка питань влади, держави і права набуває в рамках такого суспільного руху, яким з'явився соціалізм. Саме в XVI-XVII ст. він став займати самостійне і досить помітне місце в розумовому  житті європейського суспільства.  

1. Загальна  характеристика розвитку політичної  думки Нового часу 

     Однією  з фундаментальних політичних ідей нового часу була ідея договірного  характеру держави, яка прийшла  на зміну середньовічної теорії божественного  походження держави. У цієї ідеї знайшли відображення раціонально-критичне ставлення до реальності і бажання створити нові надихаючі ідеали. Економічно панував клас буржуазії, який прагнув відібрати у феодалів і політичну владу. Ідеологічним обгрунтуванням правомірності такого кроку, необхідність створення нових політичних інститутів і порядків, які відповідали б природі людини, її природним правам, стала теорія «суспільного договору». В основу теорії було покладено ідею про те, що незалежний самостійний індивід, поява якого була можлива тільки завдяки твердженням приватної власності, складає першооснову соціального будівлі – суспільства. З метою реалізації своїх священних і невідчужуваних природних прав і свобод сукупність автономних індивідів укладають суспільний договір. Цей договір означає перехід від природного стану суспільства, коли людина була частиною природи і відкрито виявляла свої природні пристрасті, егоїзм, жорстокість, до цивілізованого, тобто до державно-організованого існування. Перехід до цивілізованого існування висловлював бажання людини встановити порядок і справедливість, потребу в забезпеченні політико-правових гарантій природного рівності індивідів. Інша ідея Європейського соціалізму звернулася до проблематики держави, права, влади у пошуках відповіді на питання про те, якими мають бути політико-юридичні інститути, здатні адекватно втілити лад, заснований на спільності майна, що покінчив із приватної власністю, з матеріальною нерівністю між людьми, з колишніми тиранічними формами правління. Усередині цього руху, виражалися одвічні прагнення суспільних низів до соціальної справедливості, складалися і циркулювали досить різні погляди і уявлення. В одних випадках на передній край висувається і таким принципом визнається раціональність, в інших випадках – свобода, в третьому – рівність і т. д. У таких проектах заломлюється дуже різний соціально-історичний досвід. Те саме треба сказати і про методологію проектування соціалістами системи політико-юридичних інститутів, придатної – з їхньої точки зору – для майбутнього суспільства. Важливі відмінності є в манері, прийомах, стилі викладу політико-юридичних ідеалів, які фігурують у названих мислителів. Існувала і теорія природного права.

       Гуго Гроцій визначав Природне  право як "припис здорового  розуму ". Відповідно до цього положення ту чи іншу дію – залежно від її відповідності чи суперечності розумній природі людини – визнається або морально ганебною, або морально необхідною. Природне право, таким чином, виступає в якості основи і критерію для розрізнення належного (дозволеного) і неналежного (недозволеного) по самій своїй природі, а не в силу будь-якого волевстановленого (людьми або богом) припису (дозволу або заборони).

     Інше  розуміння природного права дав  Бенедикт Спіноза. Закони природи він  характеризував як "рішення Бога, відкриті природним світлом ", тобто розкриті людським розумом, а не дані в божественне одкровення. Разом з тим закони і правила природи, за якими споконвіку все відбувається, це сила і могутність дії "самої природи. На такому розумінні законів природи будується і трактування Спінозою природного права, оскільки людина – це частинка природи і на неї, як і на всю іншу природу, розповсюджуються усі природні закономірності і необхідності. "Отже, – писав Спіноза, – під правом природи я розумію закони або правила, згідно з якими все здійснюється, тобто саму могутність природи. І тому природне право всієї природи і, отже, кожного індивіда простягається так далеко, як далеко простягається їхня міць".  
 
 
 
 

2. Політичні  ідеї європейського соціалізму XVI – XVII ст.

     Найбільш  відомими письменниками соціалістичного  напряму у розглянутий період були Томас Мор (1478-1535) і Томмазо  Кампанелла (1568-1639). Т. Mop – автор по-своєму епохального твору "Утопія". Т. Кампанелла створив всесвітньо відомий "Місто Сонця".

     Англійський державний діяч і політичний мислитель Т. Мор став всесвітньо відомим завдяки твору "Утопія" (1516). Утопія – це неіснуючий, вигаданий автором острів, на якому випадково опинився і прожив п'ять років моряк, розповідь якого лягла в основу книги. В Утопії існувала лише суспільна власність, бо вона гарантувала добробут населення і рівність усіх. Управління здійснювалося на основі законів, передбачалася детальна регламентація усіх сторін життєдіяльності громадян. Органами управління Утопії були Народні збори та Сенат. З числа кандидатів, висунутих народом, Сенат обирав правителя, посада якого була довічною (крім випадків, якщо він виявив нахил до тиранії). Припускалося, що окремі питання могли виноситися на обговорення усього населення острова. Найважливіші посадові особи обиралися із числа учених. Усі громадяни повинні працювати по шість годин щодня. Сімейне життя носило патріархальний характер; авторитет особи визначався її віком. Т. Мор стверджує, що поки існує приватна власність, немає жодних шансів на оздоровлення соціального організму. "Де тільки є приватна власність, там навряд чи можливий правильний і успішний плин державних справ". Вихід у людства один - "абсолютне знищення приватної власності". Утопія змогла позбавитися приватної власності; суспільству належала земля й уся вироблена продукція. Достаток, у якому живуть утопійці, досягається примусовою працею, скороченням потреб, ліквідацією розкоші. Т. Мор зазначав, що в Утопії існувало рабство, джерелами якого ставали полони, злочинці, які відбували покарання, а також люди, які були засуджені до смерті у інших державах і викуплені у них. Рабство в Утопії не є спадковим, і самі раби могли бути звільнені зі свого стану. Т. Мор мав великий вплив на наступних представників соціалістичної думки. Його утопія – це не лише форма вираження ідеалу, але й засіб критики існуючого ладу.

     На  відміну від нього, італійський  мислитель Т. Кампапелла відкрито не критикує соціально-економічний лад. У творі "Місто Сонця" (1601) він  висунув ідеал суспільного устрою, заснованого на спільній праці та спільній власності. На чолі Міста Сонця стоїть Верховний правитель, іменований Сонцем, Метафізиком. Він є главою як світської, так і духовної влади, йому належить право прийняття остаточного рішення з усіх питань. На посту Метафізик знаходиться доти, доки не з'явиться людина, котра перевершує його знанням, науковими досягненнями, здатністю керувати державою. Метафізик здійснює верховну владу, опираючись на трьох радників: Пона (Міць), Сіна (Мудрість) та Мора (Любов). У Місті Сонця існує ще цілий шерег посадових осіб, які відають вузькими напрямками роботи. Ними обираються ті, "кого ще з дитинства визначають у школах найпридатнішими, щоб посісти їх". Посадові особи змінюються з волі народу. Не міняються тільки четверо найвищих, якщо з власної волі вони не передадуть владу мудрішим. Регулярно у Місті Сонця збирається Рада, на якій "присутні всі від двадцяти років і старші, і всім пропонується поодинці висловлюватися про те, які недоліки є в державі, які посадові особи виконують свої обов'язки добре, які – погано ." У Місті Сонця приватна власність ліквідована, землеробство та ремесла є справами колективної праці. Посадові особи слідкують за тим, щоб ніхто не отримав із виробленого більше, ніж йому належить. Держава втручається навіть у творчість поетів, вказуючи їм, у яку форму втілювати свій талант. Кожен крок громадян Міста Сонця спрямовується і контролюється. Неповторність кожної людини, ініціативність, наявність власних своєрідних потреб особливої цінності не мають, бо домінують інтереси держави. У інших творах Т. Кампанелли ("Монархія Месії", "Про царство Боже" та ін.). підкреслюється велике значення всесвітнього єднання в одній монархії усіх держав, що позбавило б людство від воєн, голоду, епідемій.

3. Теорії  природного права та суспільного  договору 

     Наприкінці XVI – в першій половині XVII ст. ст. у політичній науці активно розвиваються теорії природного права та суспільного договору, розробниками яких були Г. Грацій, Т. Гоббс, Б. Спіноза, Дж. Локк та ін.

     Голландський  юрист і політичний мислитель  Г. Грацій є одним із засновників  вчення про природне право та родоначальником міжнародного права. Його погляди викладені у трактаті "Про право війни і миру. Три книги". На думку Г. Греція, люди на ранніх етапах були рівними, мали спільну власність. Цей "природний" стан характеризувався відсутністю держави та приватної власності. Але згодом принципи справедливості порушилися, виникла ворожнеча, розпочалися війни. З метою подолання ненависті, створення нормальних умов для співжиття, люди уклали суспільний договір і створили державу. У розумінні Г. Греція, держава – це "досконалий союз вільних людей, укладений заради дотримання права та загальної користі". У державі існує громадянська влада, котра є верховною.

     Г. Грацій стояв біля витоків так  званого "юридичного світогляду". Він поділив право на природне та волевстановлююче. Джерелом природного права є людський розум, а до його вимог відноситься утримання від заволодіння чужим майном, обов'язок дотримуватися обіцянок, відшкодування заподіяної шкоди, притягання людей до заслуженої кари та ін.

     Мислитель не віддавав переваги жодній із форм правління; при створенні держави народ міг вибирати будь-яку, але обравши, вже не мав права її змінити, окрім випадків крайньої небезпеки для існування самого народу. Разом із тим, очевидним є його негативне ставлення до тиранії та надання переваги монархії та аристократії, хоча він не заперечував й проти демократичної форми правління. За своїм соціальним змістом держава у трактуванні Г. Греція виступає як угода більшості проти меншості, як союз слабких і пригноблених проти сильних і могутніх.

     Новий раціоналістичний підхід до проблем  суспільства і держави отримав  свій подальший розвиток у творчості  видатного голландського філософа та соціального мислителя Б. Спінози. Його політичні погляди викладені у праці "Богословсько-політичний трактат" (1670), "Етика" (1675), "Політичний трактат" (1677).

     Б. Спіноза вважав, що люди первинне знаходилися  у природному стані, де сила та могутність окремого індивіда складали сутність його природного права. Перехід до громадянського стану мислитель пов'язував із укладанням суспільного договору, поділом праці, різноманітністю людських потреб, неоднаковими здібностями.

     Мислитель обґрунтував ідею про невідчужувані права особи, серед яких право на існування та діяльність, свободу совісті та думки, свободу слова. Держава у Б. Спінози виступає носієм природних прав усього населення. Основними її функціями він вважав:

• впорядкування релігійного життя;
• забезпечення недоторканості власності;
• поширення освіти;
• гарантування безперешкодного ведення торгівлі;
• оцінка поведінки кожного;
• покарання злочинців;
• вирішення конфліктів, які виникають між громадянами;
• здійснення заходів, спрямованих на ведення війн та її запобігання.

     Б. Спіноза найкращою вважав республікансько-демократичну форму держави, хоча визнавав правомірність існування й інших форм, крім необмеженої влади однієї людини.

     В цілому Б. Спіноза увійшов в історію  політичної думки як критик теологічних політико-правових ідей, як один із творців світської доктрини держави і права.

     Політична доктрина англійського філософа та політичного мислителя Т. Гоббса викладена у працях "Філософські основи вчення про громадянина" (1642), "Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної та громадянської” (1651).

     В основу теорії держави Т. Гоббс поклав уявлення про природу індивіда. Він  вважає, що спочатку усі люди були рівними, але егоїзм сприяє виникненню у суспільстві  стану "війни всіх проти всіх". Керуючись інстинктом самозахисту і намагаючись зберегти власне життя в умовах загальної війни, частина людей погодилася обрати правителя чи керівний орган, який би завдяки своїй владі над людьми, поклав край загальній війні.

     "Суспільний  договір" за Т. Гоббсом полягав у тому, що індивіди передавали своє право на самоврядування одній авторитетній особі, яка б, у свою чергу, брала на себе зобов'язання діяти в ім'я усіх. Для укладення суспільного договору необхідна була згода більшості, а меншість повинна була підкоритися їй. Об'єднана у такий спосіб сукупність людей складала державу. Після укладення договору громадяни втрачали усі свої попередні права (крім тих, які суверен вирішує їм залишити); вони не могли змінити встановлену форму правління. Громадяни не мали права на повстання, крім випадків самозахисту, якщо суверен не забезпечував підданим безпечне життя. Т. Гоббс розрізняв держави, що виникли внаслідок добровільної згоди громадян, та держави, що утворилися за допомогою фізичної сили. Він називає три основні форми держави – монархію, аристократію, демократію. Найкращою, на думку Т. Гоббса, є монархія, бо вона найповніше виражає і реалізовує абсолютний характер влади держави, у ній загальні інтереси дуже тісно співпадають із приватними інтересами суверена.

     Услід за Н. Макіавеллі та Г. Гроцієм, Т. Гоббс  почав розглядати державу не через  призму теології, а виводить закони її розвитку із розуму та досвіду.

     Політичне вчення англійського філософа та політичного  мислителя Дж. Локка викладене  у праці "Два трактати про правління" (1690). На думку Дж. Локка, до виникнення держави люди перебували у природному стані, але він не характеризується як "війна всіх проти всіх". Для природного стану притаманна рівність, право особи розпоряджатися своєю власністю, але у суспільстві були відсутні органи, які б об'єктивно вирішували конфлікти між людьми, карали злочинців і це спричинило обстановку невпевненості, напруги. Для надійного забезпечення природних прав, рівності та свободи, захисту особи й власності люди створили державу. "Будь-яке мирне утворення держави мало у своїй основі згоду народу", – писав Дж. Локк.