Політичні еліти

       У розширеному трактуванні еліти  через намагання підпорядкувати аналіз політичної влади феномену еліти: М. Афанасьєв трактує її не тільки як групу людей, які володіють  значною політичною владою, але і  як всю систему політичних, економічних  та духовних параметрів функціонування соціального поля влади .

       Серед визначень, представлених українськими політологами, найбільш вдалим, з нашої  точки зору, є формулювання Ф. Рудича: “Політичий клас, правляча еліта представляє собою вищі соціальні прошарки, які володіють атрибутами впливу, зосередили в своїх руках реальну владу в основних сферах життєдіяльності держави. Це і депутатський корпус парламенту, і адміністративно-управлінська еліта, і еліта судової влади, і дипломатична еліта, і лідери політичних партій, громадських рухів, керівники аналітичних, політологічних центрів, фондів” [8, с. 3].

       Щодо  формулювання визначення політичної еліти, то можна навести узагальнене: політична  еліта – це внутрішньо консолідована  соціальна спільнота, яка є суб'єктом  підготовки найважливіших стратегічних рішень у сфері політики і яка володіє необхідним для цього ресурсним потенціалом. Політичну еліту характеризує: спорідненість настановлень, стереотипів і норм поведінки; (відносна) єдність цінностей, які поділяються, та причетність до влади.

       На  підтвердження цього пошлемося  на В. Липинського, який зазначав, що в  кожній нації існує група людей, яка керує нацією. Таку провідну групу він називає “національною аристократією”. В. Липинський запевняє, що “без своєї власної національної аристократії – без такої меншості, яка б була настільки активна, сильна та авторитетна, щоб організувати пасивну більшість нації всередині, і тим захистити її од ворожих наскоків зовні – немає і не може бути нації”. Постійне відтворення нації, тобто циркуляція еліт – це, за В. Липинським, вічний і незмінний наслідок боротьби творчих, продукуючих класів [9, с. 91].

       Отже, якщо спробувати розглянути наукові  підходи до визначення поняття “еліта”, то вийде досить строката картина. Зокрема, “еліта” – це: люди, які володіють найвищим почуттям відповідальності (Х. Ортега-і-Гассет), професійно управляють справами суспільства і врегульовують конфлікти (Дж. Сарторі), посідають найвищі позиції в системі ключових соціальних інститутів (Р. Міллс), активна та авторитетна аристократія для організації пасивної меншості (В. Липинський).

      Отже  термін “еліта” зараз не означає “краща”. Однак сенсові навантаження цього терміна припускають, що представники еліти мають ті чи інші якості або ресурси найбільшою мірою у порівнянні з іншими групами.

       Висноки

      Проблема  політичної еліти є однією з найстаріших  в історії соціально-політичної думки. Починаючи від стародавніх  часів і до середини ХІХ століття вчені намагалися з’ясувати, якою ж  має бути політична еліта в  ідеалі, яке її походження, обов’язки і як повинні вибудовуватися взаємовідносини між елітою і масами.

      Численні  науково-теоретичні дослідження, а  також суспільно-політична практика доводять, що потребау політичній еліті  — закономірність розвитку цивілізації. її існування зумовлене дією таких головних чинників, як психологічна і соціальна нерівність людей, їх неоднакові природні здібності, можливості і бажання брати участь у політиці; висока суспільна значущість управлінської діяльності й необхідність професіоналізму задля її ефективності й конкурентоспроможності; наявність широких можливостей використання управлінської діяльності для отримання різноманітних привілеїв; практичні можливості здійснення контролю за суспільством або певною його частиною; політична пасивність широких мас, головні життєві інтереси яких, як правило, лежать поза сферою політики.

       Різні теорії еліт, як зарубіжні, так і  вітчизняні, сходяться в тому, що еліта може бути визначена як група  осіб, що володіють високим ступенем соціального престижу і здатні впливати на вирішення загальнонаціональних проблем. Політична еліта має бути тією соціальною групою, яка посідає найвищі позиції в суспільстві, максимально володіє політичною владою і можливістю впливу на суспільство.

       Отже  політична еліта – це політичний авангард правлячого класу, це досить самостійна, відносно привілейована частина суспільства, наділена непересічними психологічними, соціальними й політичними якостями, яка бере безпосередню участь у прийнятті і здійсненні рішень, пов'язаних з використанням державної влади, та найбільшою мірою володіє ресурсами у порівнянні з іншими групами, бере участь у визначенні довгострокових завдань країни. Вона охоплює найвпливовіші кола та угрупування економічно і політично панівного класу. Це люди, які зосередили у своїх руках значні матеріальні ресурси та ЗМІ.

       Список використаних джерел та літератури

1. Ашин Г. К. Элита: история термина. – 2004. – 5 авг. // www.elitarium.ru

2. Мартышина О. В. История политических учений. – М.:Аспект Пресс, 2002. – 564 с.

3. Фрейд З. Будущность одной иллюзии. “Сумерки богов”. – М.: Союз, 1989. – 289 с.

4. Тощенко Ж. Т. Элиты? Кланы? Касты? Клики? Как назвать тех, кто правит нами? // Социологич. исслед. – 1999. – № 11. – С. 124.

5. Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс // Антология мировой политической мысли: В 5 т. – М.: Прогрес, 1997. – 586 с.

6. Неклесса А. Новый амбициозный класс. Кто осуществит новую сборку мира? // Политический класс. – 2007. – № 9. – С. 35 // http://pressa.ru/izdanie/3389

7. Мазур А. Демократия по-русски: воспоминание о будущем // Политический. класс. – 2007. – № 2. – С. 49 // http://pressa.ru/izdanie/3389

8. Рудич Ф. Правляча еліта: її місце і роль в утвердженні української держави // Політ. менеджмент. – 2008. – № 2 (29). – С. 3.

9. Липинський В. Листи до братів-хліборобів // Філософія політики: Хрестоматія: у 4 т. / Упоряд. В. П. Андрущенко. – К.:Знання України, 2003. – Т. 3. – 526 с.