Политическая система по Истону и Алмонду

-Привабливість комунізму (1954) 
-Громадянська культура: Політичні орієнтації в 5 країнах (1963) 
-Політична теорія і політична наука (1966) 
-Громадянська культура. Переглянута (1980), (спільно з Сіднеєм Вербою) 

        Таким чином Габріель Алмонд висловив не менш цікаві ідеї ("Порівняльні політичні системи", "Порівняльний політичний аналіз"). Американський політолог одним із перших застосував структурно-функціональний метод для дослідження політичної системи. Він розглядав політику як цілісну систему зі складною структурою, кожний елемент якої має певне призначення і здійснює специфічні функції, спрямовані на задоволення потреб системи. Системний і структурно-функціональний методи не заперечують, а навпаки, взаємно доповнюють один одного. Основна відмінність між ними полягає в тому, що перший метод акцентує увагу на цілісності і взаємозв'язках елементів структури системи, а другий -- на функціях цих елементів і системи в цілому.

    Політичну систему Г. Алмонд визначає як систему  взаємодії, що виконує функції інтеграції і пристосування за допомогою  застосування або загрози застосування більш чи менш законного фізичного  примусу. Ці функції політична система  виконує як усередині кожного  конкретного суспільства, так і  за його межами у відносинах з іншими суспільствами. Політична система, за Г. Алмондом, є узаконеною силою, яка підтримує порядок і здійснює перетворення в суспільстві, що забезпечують його згуртованість і цілісність .

    Політичну систему Алмонд визначає як існуючу в усіх самостійних суспільствах систему взаємодії, яка виконує функції інтеграції і адаптації (всередині суспільства, поза ним і між суспільствами) за допомогою застосування або загрози застосування більш або менш легітимного фізичного примусу. 
       Політична система, на його думку, є легітимною, що підтримує порядок і перетворюючої системою в суспільстві. Це узаконена сила, що пронизує всі "вхідні" та "вихідні" фактори суспільства і надає йому особливі властивості і зміст, забезпечує його згуртованість як системи.

    Як  і будь-яка інша система, зазначає Г. Алмонд, політична система виконує  два базових набори функцій -- входу  і виходу. Є чотири функції входу  і три -- виходу. Функції входу - це політична соціалізація й залучення до участі в політичному житті; артикуляція інтересів, тобто формування вимог, які відповідають реальним або уявним інтересам; агрегування, тобто поєднання інтересів; політична комунікація. Функції виходу - це розробка норм, застосування норм і контроль за дотриманням їх. Функції входу здійснюються недержавними формуваннями - політичними партіями, групами тиску, засобами масової інформації тощо, а функції виходу - державними органами. Так, функцію розробки норм виконують органи законодавчої влади, функцію застосування норм - органи виконавчої влади, а функцію контролю за дотриманням норм - судові органи. Дві функції входу - політична соціалізація і політична комунікація -- передбачають наявність сфери політичної діяльності. Так завдяки категорії "політична система суспільства" було поєднано в єдину систему основні поняття науки про політику.

         Алмонда, на відміну від Істона, цікавить не стільки аналіз процесів, що відбуваються, скільки визначальне значення стійких структур політичної системи. Термін «структура» поряд з терміном «культура» займає головне місце в аналізі Алмонда. Під «структурою» він має на увазі доступну спостереженню діяльність, яка формує політичну систему. Та конкретна частина діяльності людей, яка бере участь в політичному процесі, називається роллю. Ролі - це  ті одиниці, з яких комплектуються всі соціальні системи, включаючи політичну. У зв'язку з цим одним з основних компонентів політичної системи є політична роль. Конкретні сукупності взаємопов'язаних ролей становлять структури. Наприклад, суддя - це роль, суд - структура ролей. 
         Фундаментальним для всього підходу є сталість функціональних вимог до системи. Існує певна кількість цілей, вибраних з обмеженого числа альтернатив і необхідних для життя суспільства. Щоб ці цілі були переведені в конкретні дії, система повинна виконувати певні функції. У суспільних науках функції - доцільна діяльність. Доцільність визначається рамками системи. Спрямовані, або цільові функції, називаються «явними». Інші ж, не є такими, називаються «прихованими», які також повинні враховуватися, щоб глибше зрозуміти всі похідні дій і структур. Перевагою структурно-функціонального методу є те, що він сприяв усвідомленню важливості функцій, особливо прихованих, виконуваних політичними акторами і групами.

    Тобто визначаючи місце і значення функціональних вимог до політичної системи, Г. Алмонд вбачає її головне призначення в тому, щоб, відібравши з обмеженого числа альтернатив певну кількість необхідних для життєдіяльності суспільства цілей, втілити їх у конкретні дії.

    Згідно Алмонду, вхідні і вихідні фактори політичної системи слід аналізувати з точки зору функцій, закладених в надрах системи. Він ставить питання: хто? (Тобто які структури), які функції виконує? і яким чином?

         Він розглядав політику як цілісну систему зі складною структурою, кожний елемент якої має певне призначення і здійснює специфічні функції, спрямовані на задоволення потреб системи. Системний і структурно-функціональний методи не заперечують, а навпаки, взаємно доповнюють один одного. Основна відмінність між ними полягає в тому, що перший метод акцентує увагу на цілісності і взаємозв'язках елементів структури системи, а другий — на функціях цих елементів і системи в цілому. 
          Політичну систему Г. Алмонд визначає як систему взаємодії, що виконує функції інтеграції і пристосування за допомогою застосування або загрози застосування більш чи менш законного фізичного примусу. Ці функції політична система виконує як усередині кожного конкретного суспільства, так і за його межами у відносинах з іншими суспільствами. Політична система, за Г. Алмондом, є узаконеною силою, яка підтримує порядок і здійснює перетворення в суспільстві, що забезпечують його згуртованість і цілісність. 
          Як і будь-яка інша система, зазначає Г. Алмонд, політична система виконує два базових набори функцій — входу і виходу. Є чотири функції входу і три — виходу. Функції входу — це політична соціалізація й залучення до участі в політичному житті; артикуляція інтересів, тобто формування вимог, які відповідають реальним або уявним інтересам; агрегування, тобто поєднання інтересів; політична комунікація. Функції виходу — це розробка норм, застосування норм і контроль за дотриманням їх. Функції входу здійснюються недержавними формуваннями — політичними партіями, групами тиску, засобами масової інформації тощо, а функції виходу — державними органами. Так, функцію розробки норм виконують органи законодавчої влади, функцію застосування норм - органи виконавчої влади, а функцію контролю за дотриманням норм — судові органи. Дві функції входу — політична соціалізація і політична комунікація — передбачають наявність сфери політичної діяльності. Так завдяки категорії «політична система суспільства» було поєднано в єдину систему основні поняття науки про політику. 
         Г. Алмонд зосереджує увагу на аналізі визначального значення стійких структур політичної системи. Поняття структури він визначає як доступну спостереженню діяльність, шо формує політичну систему. Конкретна частина такої діяльності людей називається роллю. Ролі — це ті одиниці, з яких комплектуються всі соціальні системи, у тому числі політична. Політичні ролі є одним із основних компонентів політичної системи. Сукупності взаємозв'язаних ролей складають структури. 
        Визначаючи місце і значення функціональних вимог до політичної системи, Г. Алмонд вбачає її головне призначення в тому, щоб, відібравши з обмеженого числа альтернатив певну кількість необхідних для життєдіяльності суспільства цілей, втілити їх у конкретні дії. 

    ВИСНОВКИ

          Політична система суспільства - інтегрована сукупність відносин влади, суб'єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства.

      Істон і Алмонд внесли основний внесок в процес створення теорії політичної системи, який все ще триває. Наукова користь моделей Істона і Алмонда полягає в тому, що їх можна використовувати як джерело концепцій і робочих моделей, які можуть застосовуватися в багатьох специфічних і самостійних сферах з метою створення емпірично об'єднуються гіпотез. Крім того, стало можливим стандартизувати термінологію, кодифікувати дані, зберігати інформацію, вельми актуальну для вирішення деяких важливих проблем емпіричного аналізу. 
         Дані моделі доцільні для дослідження способів збереження і регулювання системи. Але їх (особливо моделі Алмонда) максимальний ефект проявляється в порівняльному дослідженні політичних систем. Істон і Алмонд, створивши свої моделі політичної «системи», зробили поняття системи макроодиниць для порівняльного аналізу. Їх концепція дозволяє порівнювати не тільки колонії, федерації, міста-держави, а й включати в аналіз будь-яку одиницю (метрополії, держави-члени федерацій, групи тиску, партії, церква, промислові підприємства і т.д.) як диференційоване ціле взаємозалежних компонентів, виконують функції політичної системи.

        Таким чином Д. Істон і Г. Алмонд заклали основи різних варіантів концепції політичної системи й дали поштовх до розвитку теорії політичної системи суспільства в цілому. Кожний із варіантів досліджує різні сторони політичної системи суспільства, використовує особливий підхід до системного аналізу. Суть першого підходу (Д. Істон), який часто називають мікроскопічним, полягає в розгляді політичної системи під кутом зору її складових підсистем, вивченні сукупності взаємозв'язків і взаємодій, шо виникають всередині її. Суть другого підходу (Г. Алмонд), який нерідко називають макроскопічним, полягає в тому, шо він на противагу першому концентрується на розгляді більш загальних характеристик, а саме на вивченні входів і виходів, а також зворотних зв'язків, які встановлюються між політичною системою та навколишнім середовищем. 
       Залежно від підходу політична система суспільства відповідно трактується у першому варіанті як система «взаємодій структурних елементів, за допомогою яких у суспільстві авторитарно розподіляються цінності» (Девід Істон), у другому — як система ролей або взаємодій структурних елементів, які виникають на вході і виході політичної системи та асоціюються «із застосуванням або загрозою застосування фізичного примусу» (Габріель Алмонд). 
       Системний підхід до аналізу політичного життя набув досить значного поширення в західній, особливо американській, політології. Певний внесок в розробку теорії політичної системи зробили політологи У. Мітчел, К. Дейч, Н. Луман, Г. Пауелл, Д. Трумен та ін. Особливу увагу вони приділяли структурно-функціональному аналізові політичної системи суспільства в цілому та її окремих елементів, виокремленню внутрішніх ресурсів і зовнішніх чинників, шо впливають на стан і функціонування політичної системи, визначенню характеру взаємозв'язків і взаємозалежностей внутрісистемних і міжсистемних відносин тошо. 
        Таким чином, значення системного підходу до аналізу політики полягає в тому, що він дає можливість розглядати політичне життя суспільства, політичні явища і процеси не як розрізнені прояви суспільного життя, а як цілісну сукупність взаємопов'язаних елементів, яка, взаємодіючи з навколишнім середовищем, функціонує за власними закономірностями й виконує певні функції у суспільстві. Знаючи закономірності функціонування системних утворень, можна прогнозувати розвиток політичних процесів. 
          Поняття «політична система» є теоретичним інструментом, який надає змогу з'ясовувати системні властивості різних політичних явищ. Системний підхід можна застосовувати у вивченні різних рівнів і форм політичного життя, яким притаманна певна цілісність. Такими рівнями і формами можуть бути окремі політичні інститути, держави, міжнародні утворення, світова спільнота в цілому — тією мірою, в якій вона має системний характер. 
         Найадекватнішим об'єктом системно-політичного аналізу є окремі держави. В межах окремих держав політичне життя найбільшою мірою проявляє себе як система, а політична система найповніше проявляє свою головну функцію — суспільної інтеграції, забезпечення єдності та цілісності суспільства. Тому поняття «політична система» найчастіше застосовують для аналізу політичного життя в межах окремих держав. Коли мова йде про політичну систему суспільства, то маються на увазі саме окремі держави. 

    СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ: 

    1.Андреев С.С. Политические системы и политическая организация общества. // Социально-политические науки. - 1992. - № 1.- c. 14-16.

    2.Гавриленко І. Політична система суспільства. // Політологічні читання. - 1993. - № 1. - c. 6-9.

       3.Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: [Монографія]. - К.: МАУП, 2000.

    4. Політологія. // За заг. редакцією проф. Кремень В.Г., проф. Горлача М.І. - Харків, 2001.

    5.Політологія: Навчально - методичний комплекс: За ред/ Ф. М. Кирилюка. – К., 2005 р

    6. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політологічної науки). - К.: Либідь, 2002.

    7.Политология: Хрестоматия / Сост. М.А. Василик, М.С. Вершинин. М., 1999. 
        8. Семигин Г. Ю., Матешук А. Б., Корольков А. А. Антология мировой политической мысли.Т.1.Зарубежная полититическая мысль:истоки и эволюция, 1997 г., Изд.: Мысль (ГУП) (Брянск), МЫСЛЬ, ИЗДАТЕЛЬСТВО