Особисті права і свободи

     Істотним  у праві на виїзд з України  є те, що громадянин України не може бути позбавлений права у будь-який час повернутися в Україну. 
 
 

     3. Політичні права і свободи громадян України

     До  політичних прав і свобод громадян України, закріплених Конституцією,  відносяться: громадянство (Ст. 4, 25,26); свобода друку (розповсюдження інформації) (Ст.34); свобода слова, думки, поглядів та переконань (Ст. 34); право об'єднання в політичні партії, громадські організації та профспілки (Ст.36); право обирати та бути обраним (Ст. 38); право брати участь в управлінні державою та громадськими справами (Ст. 38); обговорювати та приймати закони та рішення загальнодержавного та місцевого значення (Ст. 38); свобода мітингів, зборів, походів і демонстрацій (Ст.39); вносити до державних та громадських організацій пропозиції та запити (Ст. 40); право  на  погашення  збитків,  спричинених незаконними діями посадових осіб (Статті 32, 62); право на оскарження дій посадових осіб, установ, організацій і т.п. (Ст.55).

       Право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські   організації

     З допомогою громадських об'єднань люди можуть спільно вирішувати загальні проблеми, задовольняти та захищати свої потреби й інтереси. Вони не залежать від держави, здатні впливати на державні інститути і водночас захищати суспільство від необґрунтованого втручання держави в громадське життя.

     Громадяни мають право на участь у професійних  спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів.

     Право брати участь в  управлінні державними справами, всеукраїнському  та місцевих референдумах, вільно обирати і  бути обраним

     Це  право означає гарантовану громадянам України можливість здійснювати  всю повноту влади. Встановлюється право громадян на участь у проведенні референдумів і вільних виборів та бути обраними в органи державної влади, органи місцевого самоврядування, право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

     Право громадян обирати й бути обраним  стоїть у центрі всіх процесів формування органів держави.

     Загальні  вибори органів державної влади та органів місцевого самоврядування надають народові унікальну можливість контролю за діяльністю цих органів, включаючи повну зміну влади. Вибори є вільними і здійснюються на основі загального, рівного й прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Право обирати мають громадяни України, які на день проведення виборів досягли 18-ти років, за винятком осіб, яких визнано судом недієздатними. Право бути обраними мають особи залежно від виду виборів, зокрема, народним депутатом може бути обраний лише громадянин України, який на день виборів досяг 21-го року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років. Депутатом місцевої Ради може бути обраний громадянин, який має право голосу і на день виборів досяг 18-ти років.

     Право доступу до державної служби означає, що громадянам України має бути забезпечена  реальна можливість займати за виборами, конкурсом, або призначенням посади в державних органах та їх апараті і здійснювати відповідні державні функції. Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.

     Право збиратися мирно, без зброї і  проводити збори, мітинги, походи й демонстрації

     Це  право призначене для забезпечення політичної свободи думок, переконань та висловлювань в Україні. Ст. 39 Конституції  України зобов'язує організаторів  проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій завчасно сповіщати про це органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування, що гарантує органам влади можливість втручання, коли ті чи інші заходи спрямовані до цілей, які суперечать законові.

     Зміст ст. 39 Конституції відповідає положенням міжнародних договорів. Так, у ч. 1 ст. 20 Загальної декларації прав людини встановлено, що "кожна людина має право на свободу мирних зборів та асоціацій", а у ст. 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права "визначається право на мирні збори. Користування цим правом не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які накладаються відповідно до закону і які необхідні в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я й моральності населення або захисту прав і свобод інших осіб" [4].

     Право направляти індивідуальні  чи колективні письмові звернення або  особисто звертатися до органів державної  влади, органів місцевого  самоврядування та посадових і службових осіб цих органів

     Закріплене у ст. 40 Конституції України право на звернення є важливим засобом здійснення й захисту інших прав та свобод, громадян, зміцнення зв'язків населення з державним апаратом, участі громадян в управлінні державними справами. Звернення громадян у державні органи і органи місцевого самоврядування сприяє посиленню контролю народу за їх діяльністю, боротьбі з тяганиною та бюрократизмом.

     Закон виділяє три види звернень: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Оскарженими можуть бути дії або бездіяльність в управлінській сфері, внаслідок яких: порушено права та законні інтереси чи свободи громадянина; створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнено до відповідальності. Звернення подаються до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб. У зверненні має бути викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви, скарги, вимоги, прохання. Звернення обов'язково має бути підписаним. Анонімні звернення не розглядаються. Забороняється відмова у прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови. Якщо звернення не входить до повноважень тих органів, куди воно направлене, воно у строк не більше п'яти днів пересилається за належністю відповідному органові чи посадовій особі. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються. Забороняється переслідувати громадян і членів їх сімей за подання звернення. Не допускається розголошення одержаних із звернень відомостей про особисте життя громадян без їх згоди чи відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом. Звернення розглядаються і вирішуються у строк не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, невідкладно.

     Право на інформацію

     Право на вільне вираження своїх поглядів охоплює право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. Це право на свободу інформації може здійснюватися різними способами: шляхом міжособистісного спілкування, через засоби масової інформації, за допомогою матеріальних носіїв інформації, учбових закладів, на зборах і мітингах, сходах громадян, через різноманітні клуби, лекторії та інші засоби за своїм вибором.  
 
 
 
 
 
 
 

4. Економічні  права людини і громадянина

     За  змістом Конституції, можна навести  наступний перелік соціально-економічних  прав та свобод: право на користування природними та іншими об'єктами суспільної власності (Ст. 13, 41); право приватної власності (Ст. 41); право на підприємницьку діяльність (Ст. 42); право на труд,  на вибір професії та сфери діяльності (Ст.43); право на відповідні умови праці (Ст.43); право на справедливу оплату праці (Ст.43); право на соціальне забезпечення та захист (Ст.46); право на захист прав споживачів (Ст.42); право  на  страйки  с  приводу економічних та соціальних питань (Ст.44).

     Систему основних прав і обов'язків громадянина  в галузі економічного життя складають:

     Право на приватну власність (ст. 41). Об'єктами права приватної власності виступають: майно (речі), природні ресурси, які можуть бути в цивільному обігу, а також результати інтелектуальної, творчої діяльності, в тому числі твори науки, літератури і мистецтва, винаходи, інші результати інтелектуальної творчої праці. Непорушність приватної власності і право на успадкування гарантується законом та захищається судом.

     Право на підприємницьку діяльність (ст. 42). У статті зазначається: "Кожний має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом". Це право означає, що кожний сам вільний вибирати, орієнтуючись на свої бажання і можливості, чим займатися: стати підприємцем, менеджером на акціонерному підприємстві або розпочати індивідуальну трудову діяльність.

     Держава гарантує всім підприємцям рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

     Спори про відшкодування збитків вирішуються  судом загальної юрисдикції або арбітражним судом відповідно до їх компетенції.

     Право на користування об'єктами державної та комунальної власності (ст. 13, 41) означає, що кожний громадянин має право користування природними об'єктами права власності народу згідно із законом (ст. 13), а відповідно до ст. 41 громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами державної та комунальної власності на основі закону. Об'єктами як першої, так і другої форм власності громадяни користуються, як правило, безкоштовно (наприклад, закладами народної освіти, охорони здоров'я, місцями загального відпочинку). Іншими об'єктами громадяни можуть користуватися за плату в порядку і за умов, встановлених органами, що управляють державним чи комунальним майном.

     Право на працю (ст. 43). В Конституції зазначається, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Гарантуючи це право, держава, створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової, діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Право на працю, відповідно до ст. 43, включає право на належні, безпечні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. У ст. 43 Основного Закону передбачена заборона використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах.

     Захист  трудового права здійснюється державними органами, а також професійними спілками та іншими об'єднаннями громадян.

     Право на страйк (ст. 44) — якісно нове для нашої країни право, яке тісно пов'язане з правом на працю. Зокрема, у ст. 44 зазначається, що ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних та соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом із врахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав та свобод інших людей. Страйк — добровільна справа. Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

5. Соціальні та культурні права людини і громадянина

     Відповідно  до чинної Конституції, систему соціальних прав складають: право на відпочинок (Ст. 45); право на соціальний захист (Ст. 46); право на житло (Ст. 47); право на охорону здоров'я (Ст. 49); право на безпеку довкілля (Ст. 50) (соціально-екологічне право).

     Право на відпочинок (ст. 45) має кожен, хто працює. Воно забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час, які визначаються законом.

     Право на соціальний захист (ст. 46). Конституція  проголошує і закріплює це право  громадян та визначає конкретні види соціального забезпечення. Зокрема, закріплюється право на забезпечення у старості чи у разі втрати годувальника, у разі повної або часткової втрати працездатності (перехід на інвалідність), при тимчасовій втраті працездатності, а також у випадку безробіття, що сталося з незалежних від громадянина причин.

     Право на житло (ст. 47). За чинним Основним Законом кожен має право на житло. Можна побудувати будинок і допоміжні для цього будівлі, придбати їх у власність на основі цивільно-правових угод або взяти в оренду. Громадяни України мають право на одержання у встановленому порядку житлового приміщення (квартири) у будинках державного житлового фонду, у будинках комунального житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів. Для осіб, які потребують соціального захисту, на відміну від попереднього порядку, передбачається можливість надання житла державою або органами місцевого самоврядування безкоштовно чи за доступну для них плату відповідно до закону. Житлові будинки, побудовані громадянами України або придбані ними на основі цивільно-правових угод, є їх власністю. Право власності та інші права на житло надійно гарантуються. Зокрема, в Конституції зазначається, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (ст. 47).

     Право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49) має кожний мешканець України В Конституції зазначено, що держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних та комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безкоштовно: існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

     Держава дбає про розвиток фізичної культури й спорту, забезпечує санітарно-епідеміологічне  благополуччя.

     Охорона здоров'я забезпечується державним  фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

     Самостійною групою конституційних прав та свобод людини і громадянина в системі прав та свобод, передбачених Конституцією України, є соціально-культурні права й свободи.