Особисті права і свободи

     ПЛАН

      Вступ

     Конституція як Основний Закон держави є головним джерелом національного права України, ядром усієї правової системи, юридичною базою чинного законодавства [2, ст.37].

     Предметом дослідження цієї роботи є права  і свободи людини, закріплені в ІІ розділі Конституція України 1996 року, який іменується "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина".

     Конституція, як відомо, закріплює лише головні, принципові положення, які, діючи безпосередньо, у необхідних випадках розкриваються і конкретизуються в інших законодавчих актах, розвиваються в поточному законодавстві. При реалізації конституційних прав, свобод та обов'язків громадян має діяти принцип їх найвищої юридичної сили.

     По-перше, органи виконавчої влади і за їх уповноваженням громадські організації зобов'язані видавати такі підзаконні нормативні акти, які повністю відповідають конституційним положенням про основні права, свободи й обов'язки громадян.

     По-друге, органи всіх гілок державної влади  зобов'язані вживати законодавчі, організаційно-правові, виховні та інші заходи для забезпечення повної і всебічної реалізації громадянами своїх конституційних прав, виконання ними покладених на них основних обов'язків.

     По-третє, кожний державний орган може і  має в межах своїх повноважень в установленому законом порядку тлумачити й застосовувати конституційні та галузеві норми так, щоб при цьому надавався пріоритет таким рішенням, які б забезпечували найповніше здійснення громадянами їхніх конституційних прав і свобод, виконання ними своїх основних обов'язків.

     Виконання зазначених вимог створює режим  конституційної законності, в умовах якого будь-яка конституційна  норма про основне право, свободу  або обов'язок діє реально і  безпосередньо, до того ж, права й  свободи людини і громадянина захищаються судом.

     1. Поняття і класифікація конституційних прав і свобод

     Ядром, системоутворюючим елементом правового статусу людини і громадянина є права ,свободи і обов’язки людини і громадянина [2, ст.89].

     Права та свободи людини і громадянина можна умовно поділити на декілька розділів (за сферами суспільного життя):

     1. Особисті права громадян України – “розглядаються в правовій теорії та практиці як свобода людини приймати рішення незалежно від держави”. [2, стр.93]

     2. Політичні права – “пов’язані з участю у суспільному-політичному житті , з формуванням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Їх важливою особливістю є те, що вони адресовані лише громадянам України”. [2, стр.95]

     3. Економічні права – “забезпечують людині можливість вільно розпоряджатись основними факторами виробничої діяльності, яка складає основу розвитку та існування суспільства”. [2, стр.96]

     4. Соціальні та культурні права – “забезпечують гідний рівень життя та соціальну захищеність...сприяють духовному  розвитку людини, забезпечують її участь  в економічному ,соціальному і культурному прогресі суспільства”. [2, стр.96] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Особисті  права і свободи

     Особисті  права й свободи складають  першооснову правового статусу  людини і громадянина. Ця група прав і свобод громадян забезпечує недопустимість посягання державних органів, громадських організацій, службових осіб на життя, здоров'я, свободу, честь і гідність людини та недопустимість свавільного позбавлення її життя.

     Захист  прав людини здійснюється різними галузями права. Так, Кримінальний кодекс України передбачає конкретні міри покарання за небезпечні злочини, зокрема, за вбивство, тілесні пошкодження, пограбування, хуліганство тощо; Кодекс законів про працю України містить норми про охорону праці і техніку безпеки; Цивільний кодекс регулює питання, пов'язані з відшкодуванням збитків, заподіяних особі тощо.

     Можна навести слідуючий перелік особистих  прав і свобод людини і громадянина: рівність перед законом (Ст. 24); право на життя (Ст. 27); повага честі і гідності (Ст. 28); вільний розвиток індивідуальності (Ст. 23); гідне існування (Ст. 48); недоторканість особистості; свобода (Ст. 29); недоторканість житла (Ст. 30); безпека (Ст. 32); вільне пересування та вибір місця проживання (Ст. 33); свобода світогляду (Ст. 11, Ст. 35); захист (Ст. 29, Ст. 59); захист своїх та чужих прав та свобод (Ст. 44); право на захист свого та оточуючих життя і здоров'я від протиправних посягань (Ст. 27, Ст. 55); охорона законом особистого та подружнього життя (Ст. 32); вільний вступ до шлюбу (Ст. 51); тайна листування, телефонних розмов та телеграфних повідомлень (Ст. 31); право на розвиток національної самобутності (Ст. 53, Ст. 11); право на судовий захист та оскарження (Ст. 29, Ст. 32).

     Право людини на життя і повагу до її гідності

     Гарантіями  права на життя є системи охорони  здоров'я і, зокрема, попередження дитячої смертності, охорони від нещасних випадків на виробництві, профілактики дорожньо-транспортних пригод, пожежної безпеки та ін.

     Особливе  значення має питання про смертну кару. Відповідно до ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права [4] в країнах, що не скасували смертної кари, смертні вироки можуть виноситися тільки за найтяжчі злочини, згідно з законом, який діяв під час вчинення злочину. Смертні вироки не виносяться за злочини, вчинені особами, молодшими 18-ти років, і не виконуються щодо вагітних жінок.

     Ст. 28 Конституції України закріплює  право кожного на повагу до його гідності. Ця якість людини рівнозначна  праву на повагу та обов'язку поважати інших.

     Цілям захисту гідності служать й інші норми Конституції: право на достатній життєвий рівень, недоторканність приватного життя, захист людиною своєї честі та доброго імені, заборона збору інформації про приватне життя, заборона насильницького проникнення в житло тощо.

     Статті Кримінально-процесуального кодексу України категорично забороняють домагатися визнання від звинуваченого своєї вини шляхом насильства і погроз; передбачають відповідальність за доведення до самогубства особи шляхом жорстокого з нею поводження або систематичного приниження її людської гідності; відповідальність за незаконне позбавлення волі, вчинене способами, небезпечними для життя або внаслідок заподіяння фізичних страждань.

     У ч. 3 ст. 28 Основного Закону встановлено, що жодна людина без її добровільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Добровільність одержання згоди людини на проведення зазначених дослідів означає, що людина не може піддаватися будь-яким формам насильства для одержання такої згоди.

     Право на свободу і особисту недоторканність

     У цьому праві закладено обмеження для свободи інших людей, особливо посадових осіб, які мають можливість застосовувати примус до людей. У нерозривному зв'язку з ним знаходиться особиста недоторканність людини, яка поширюється на її життя, здоров'я, честь, гідність. Ніхто не вправі силою або погрозами примушувати людину до будь-яких дій, піддавати її катуванню, обшуку чи завдавати шкоди здоров'ю. Людина вправі сама розпоряджатися власною долею, обирати свій життєвий шлях (укладати шлюб, брати участь у голосуванні, найматися на роботу тощо).

     Нововведенням Конституції України є встановлення такої важливої гарантії свободи  і недоторканності, як судовий порядок арешту, утримання під вартою. Держава гарантує кожній особі, з моменту затримання, право захищати себе та користуватися правовою допомогою захисника; право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання; негайно повідомлено родичів затриманого чи заарештованого.

     Кримінально-правовими гарантіями права недоторканності людини є юридичні норми, які встановлюють кримінальну відповідальність за злочини проти життя, здоров'я, свободи особи, явно незаконний арешт або затримання, притягнення явно невинного до кримінальної відповідальності тощо.

     Адміністративно-правовими  гарантіями права недоторканності людини є юридична регламентація підстав, термінів і форм адміністративних затримань та арештів, дисциплінарна відповідальність службових осіб, винних у порушенні недоторканності людини.

     Цивільно-правові гарантії права недоторканності людини передбачають право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

     Недоторканність житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції

     Ст. 30, Конституції України, передбачає, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду або обшуку інакше, як за вмотивованим рішенням суду. У рішенні суду мають бути чітко визначені місце проведення обшуку або огляду, а також перелік осіб чи предметів, які підлягають розшукові чи арештові. При проведенні обшуку обов'язкова присутність понятих з числа незацікавлених у справі осіб, які мають засвідчити факти і результати проведення обшуку та огляду майна.

     Правом  на охорону житла користуються особи, які є його власниками, законними орендарями або які проживають за договором найму. При цьому житлом визнається і місце тимчасового перебування (готель, будинок-інтернат, гуртожиток, пансіонат). Недоторканність поширюється на особисті речі та папери, що виключає незаконні обшуки та вилучення документів. Але в житло можуть вселятися люди, які мають на це право, — такі дії не є порушенням недоторканності, навіть у випадках незгоди інших проживаючих.

     Право таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, передбачене ст. 31 Конституції України, є важливою гарантією права на недоторканність приватного життя особи, її особистої та сімейної таємниці, але воно не може бути зведене тільки до неї.

     Накладання  арешту на кореспонденцію і вилучення її в поштово-телеграфних установах, запобігання розголошенню у судовому розгляді справи відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, регулюються відповідними статтями Кримінально-процесуального кодексу України. Щодо обмеження цього права в Конституції зазначається, що винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати потрібну інформацію неможливо.

     Невтручання у сімейне й особисте життя

     Правова охорона особистого і сімейного  життя відбувається, в основному, у двох напрямах: встановлення меж зовнішнього втручання в цю справу і заборона поширення інформації про особисте життя людей. Тому не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

     Свобода пересування, вибору місця проживання, право вільного залишення території України

     Право на свободу пересування, вибір місця  проживання, вільне залишення території України належить кожному, хто на законних підставах перебуває в Україні. Отже, цього права позбавлені особи, які проникли в країну внаслідок порушення візового режиму або законодавства про в'їзд.

     Ст. 33 Конституції України, у якій закріплене це право, повністю відповідає вимогам  Загальної декларації прав людини [Стаття 13], Міжнародного пакту про громадянські й політичні права [Стаття 12). Це повністю стосується як свободи пересування, вибору місця проживання в межах країни, так і можливості залишати свою країну і повертатися до неї.

     Згідно  із Законом, громадянинові України  може бути тимчасово відмовлено у праві виїзду за кордон у таких випадках: якщо він обізнаний з відомостями, що становлять державну таємницю; у нього неврегульоване аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання; проти нього порушено кримінальну справу; засуджений за вчинення злочину; ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням; підлягає призову на строкову військову службу; свідомо сповістив про себе неправдиві відомості; до нього подано цивільний позов до суду; за вироком суду визнаний особливо небезпечним рецидивістом чи перебуває під адміністративним наглядом міліції.