Недемократичні політичні режими

Автор: Пользователь скрыл имя, 03 Декабря 2011 в 20:30, курсовая работа

Описание работы

Метою роботи є дослідження сучасних недемократичних політичних режимів.
Визначена мета конкретизована такими завданнями:
1. Визначити поняття “політичного режимуˮ як категорії політичної науки;
2. Охарактеризувати основні підходи до визначення поняття “політичний режимˮ;
3. Визначити поняття, специфічні елементи характеристики та різновиди тоталітарного режиму;
4. Дослідити сутність, різновиди, типи, авторитарного режиму та його основні риси. ;
5. Визначити основні шляхи трансформації авторитаризму.

Содержание

Вступ 2
Розділ 1. Теоретичні аспекти сутності тоталітаризму 8
1.1 Поняття та сутність тоталітаризму 8
1.2 Політичні риси ідеологічного контролю в тоталітарних суспільствах 9
1.3 Різновиди тоталітаризму 11
1.4 Сила і слабкість тоталітаризму 13
Розділ 2. Суспільство в тоталітарної системи 25
2.1 Основна характеристика тоталітарної системи 25
2.2 Ідеологія тоталітарної системи в Україні в ХХ ст. 27
2.3 Піар процесу в тоталітарних суспільствах 32
Розділ 3. Сучасні форми тоталітаризму і авторитаризму.
Подібність та сутнісна різниця 15
3.1 Тоталітаризм та авторитаризм 15
3.2 Подібність та сутнісна різниця 17
Висновки 35
Список літератури 39

Работа содержит 1 файл

Форми ідеологічного контролю і піар процесу в тоталітарних суспільствах.doc

— 149.92 Кб (Скачать)

Тоталітарний режим ідеологізує всі сфери життя, втрачаючи всяку здібність до самокорекції. При цьому ідеологія виходить з деякої первинної системи ідеалів. Жовтнева революція ввела у нас істотно нову (замість самодержавної) систему вищих ідеалів: світову соціалістичну революцію, ведучу до комунізму — царства соціальної справедливості, і ідеальний робочий клас. Ця система ідеалів послужила основою для створеної в 30-і роки ідеології, яка проголошувала ідеї «непогрішимого вождя» і «образу ворога». Народ виховувався у дусі преклоніння перед ім'ям вождя, у дусі безмежної віри в справедливість кожного його слова. Під впливом феномену «образ ворога» поширювалася підозрілість і заохочувалося доносительство, що вело до відокремлення людей, зростання недовір'я між ними і виникнення синдрому страху. Протиприродне з точки зору розуму, але поєднання ненависті до дійсних і уявних ворогів і страху, що реально існує в свідомості народу, за себе, обожнювання вождя і брехлива пропаганда, терпимість до низького рівня життя і побутової невлаштованості — все це виправдовувало необхідність протистояння «ворогам народу». Вічною боротьбою з «ворогами народу» в суспільстві підтримувалася постійна ідеологічна напруженість, направлена проти щонайменшого відтінку інакомислення, самостійності думок. Кінцевою «надзадачею» всієї цієї жахливої діяльності було створення системи терору страху і формальної однодумності. 

На рубежі 1950—60-х років із закінченням перманентного ідеального стану (XX з'їзд зруйнував міф про внутрішніх «ворогів народу», були проголошені паритет сил з НАТО і «остаточна перемога соціалізму в нашій країні») і одночасно почалися процеси деідеологізації і розпаду ідеї безумовної переваги соціалізму і неминучості світової соціалістичної революції. 

Будь-яка тоталітарна система створює культ. Але справжнім і головним об'єктом його виступає не людина, а влада як така. Культ влади — в цьому полягає єство тоталітарної системи. Влада виявляється надцінністю — цінністю абсолютного, вищого порядку. Хто має владу — має все: розкішне життя, підлесливість тих, що оточують, можливість висловлювати думки по будь-якому приводу, задовольняти кожну свою чудасію і так далі Хто не має влади, не має нічого — ні грошей, ні безпеки, ні пошани, ні права на свою думку, смаки, відчуття. 

Створюючи свій культ, тоталітарна влада містифікує всі владні функції, безмежно перебільшуючи їх значення, засекречувавши ті, що забезпечують їх величезні засоби і заперечуючи роль будь-яких об'єктивних обставин. А точніше, для влади не існує нічого об'єктивного, нічого, що відбувається само собою, без її керівництва, втручання і контролю.[10, с.73] 

3.2 Ідеологія тоталітарної системи в Україні в ХХ ст 

Культ влади виявився набагато життєво за культ особи. Ми давно вже навчилися критично відноситися до самовихвалянь влади, розуміючи незначність або відносність її реальних успіхів. Але вважати, що наші біди пояснюються лише тим, що керівництво недоглядало, помилилося, що воно винне або навіть злочинно — означає все ще залишатися в полоні культу влади. У цьому, власне, і полягають ілюзії XX з'їзду: раніше влада була поганою, тепер влада буде хорошою, але вона як була, так і залишиться всесильною. Позбавлення від тоталітарної містифікації в іншому — в розумінні нікчемності реального значення влади порівняно з процесами самоорганізації суспільства. 

Картина світу тоталітарної свідомості не обмежується стосунками між народом і владою. Вона включає і глибинні уявлення про причинність, природу речей, про час, людині і так далі Прийняття цієї міфології — не лише наслідок пропагандистських маніпуляцій. Будучи найкоротшою дорогою на щастя в готівкових умовах існування, тоталітарна міфологія приймається добровільно і з вдячністю. 

Носіями міфології тоталітаризму є люди що як належать, так і не належать до владної еліти. Розглянемо основні елементи тоталітарної картини світу. 

1. Віра в простоту світу — це центральна характеристика тоталітарної свідомості. Віра в «простий світ» не дозволяє відчути ні власну індивідуальність, ні індивідуальність близької людини. Ця віра наводить до поширення негативної установки по відношенню до знання взагалі і до інтелігенції як його носія зокрема. Якщо світ простий і зрозумілий, то вся робота учених є безглуздою витратою народних грошей, а їх відкриття і виводи — лише спроба заморочити людям голову. Ілюзія простоти створює і ілюзію всемогутності: будь-яка проблема може бути вирішена, досить віддати вірні накази. 

2. Віра в незмінний світ. Всі елементи суспільного життя — лідери, інститути, структури, норми, стилі — сприймаються як застиглі в нерухомості. Новації побуту і культури ігноруються до тих пір, поки не будуть імпортовані в таких кількостях, що стануть сприйматися як давно відомі. Винаходи не використовуються, відкриття засекречуються. Паспортна система прив'язує людей до одного місця проживання, а трудове законодавство — до одного робочого місця. Віра в незмінність світу вабить недовіру до змін. 

3. Віра в справедливий світ. Царство справедливості здійснюється в кожному тоталітарному режимі. Комунізму ще немає — побудувати його заважає оточення, але соціальна справедливість вже досягнута. Заклопотаність людей справедливістю по своїй силі і загальності важко порівняти з яким-небудь іншим людським мотивом. Ім'ям справедливості здійснювалися найдобріші і найжахливіші справи. 

4. Віра в дивні властивості світу. У ній виявляється відірваність тоталітарної свідомості від реальності. Здійснюючи індустріалізацію, влада була зацікавлена в створенні культу техніки. Чудесам прогресу додавалися магічні властивості. Проте кредит цієї віри не безконечний. Ось вже трактори є в кожному колгоспі, а достатку не видно. Владі доводиться обіцяти нові чудеса.[8, с.63] 

Ми застали етап переродження віри, коли вже і влада, і техніка, і офіційна культура не лише втратили свою чудотворну силу, але взагалі перестали привертати до себе увагу і надії. Розпад тоталітарної свідомості в брежнєвську і брежнєвську для поста епоху був відмічений незвичайним розквітом ірраціональних вірувань. 

Влада міняє людей. Вибіркові репресії, підбір і розставляння кадрів, маніпулювання людьми ведуть до того, що нова політична система створює нового психологічного типа. Ключові пости в партії, в управлінні країною, в армії і так далі займають люди, що понад усе відповідні практиці тоталітаризму, підтримують її і готові здійснювати. Одночасно люди, сформовані владою, вимагають від владної еліти відповідності тоталітарному канону. В умовах стабільності це вплив навряд чи істотно, але в період соціальних змін, особливо реформ зверху, це консервативний тиск може виявитися потужним чинником гальмування. 

Основною соціальною силою, на яку спирався тоталітаризм в період його формування, був не якийсь певний клас, а люмпен в широкому сенсі слова, люди різного соціального походження, вибиті зі своїх традиційних соціальних «луз» потужними економічними і військовими потрясіннями, люди з маргінальною психологією. В Україні саме ці люди з ентузіазмом кинулися в партію під час «ленінських закликів», не утрудняючи себе необхідністю розібратися в основних ідеях марксистської теорії. 

Пасивна опозиція більшості населення і лютий опір колишніх імущих класів не могли не привести на якомусь етапі до політичного і духовного тоталітаризму, до розгулу терору. Цілком природно, що в умовах переважання селянського населення в країні по ньому і припав основний удар. В цілях збереження позицій нова влада частенько була вимушена найсуворішим чином розправлятися і з робочим класом, від імені якого вона управляла. Але найбільша утрата нашому народові нанесла тоталітаризм духовний. Практично всю інтелігенцію, що втілювала дух народу, тоталітарному режиму довелося знищити, і вона або емігрувала (і сприяла творчому стрибку Заходу), або закінчила свою дорогу трагічніше на рідній землі. Тоталітарне суспільство не може дозволити собі такої розкоші, як свобода думки. 

Шари люмпенів в суспільстві в тій чи іншій мірі присутні впродовж всієї його історії. Але лише на певному етапі суспільного розвитку (тобто в XX столітті) ці шари стають соціальною базою тоталітарних політичних режимів і висувають з себе «кадри» вождів і виконавців (як, втім, і жертв).  

Информация о работе Недемократичні політичні режими