Недемократичні політичні режими

 

Зміст 

Вступ 2 

Розділ 1. Теоретичні аспекти сутності тоталітаризму 8 

1.1 Поняття та сутність тоталітаризму 8 

1.2 Політичні риси ідеологічного контролю в тоталітарних суспільствах 9 

1.3 Різновиди тоталітаризму 11 

1.4 Сила і слабкість тоталітаризму 13 

Розділ 2. Суспільство в тоталітарної системи 25 

2.1 Основна характеристика тоталітарної системи 25 

2.2 Ідеологія тоталітарної системи в Україні в ХХ ст. 27 

2.3 Піар процесу в тоталітарних суспільствах 32 

Розділ 3. Сучасні форми тоталітаризму і авторитаризму.  

Подібність та сутнісна різниця 15 

3.1 Тоталітаризм та авторитаризм 15 

3.2 Подібність та сутнісна різниця 17 

Висновки 35 

Список літератури 39 

Вступ 

Актуальність теми дослідження величезна, адже форми ідеологічного контролю і піар процесу в тоталітарних суспільствах на сучасному етапі політичного життя нашої країни дасть відповідь на безліч питань, та окреслить напрямки подальшого становлення громадянського суспільства. 

Тоталітаризм (від лат. totaliter — всеохоплюючий) є феноменом, особ­Ð»Ð¸Ð²Ñ–стю XX ст. Найтиповішими його втіленнями були фашистська Італія, гітлерівська Німеччина і Радянський Союз протягом майже всього часу його існування. Основними видами тоталітаризму були фашизм (нацизм) і сталінський соціалізм. 

Тоталітаризм як суспільне явище включає в себе такі основні ознаки: 

У галузі ідеології і внутрішньої політики: 

- спосіб втілення у життя утопічної ідеї (незалежно від того, які вихідні принципи в неї були закладені, наприклад, загальної рів­Ð½Ð¾ÑÑ‚Ñ– й добробуту і т. п.); 

- абсолютний, всезагальний, нічим не обмежений контроль за життям суспільства і кожної людини зокрема;  

- панування єдиної ідеології, єдиної правлячої партії, яка володіє монопольним правом політичної діяльності; заборона політичної та ідейної опозиції і свободомислення; 

- нічим не обмежене насильство, диктатура і терор для досягнення мети (сила — головний аргумент, а мета виправдує засоби). 

У галузі економіки: 

-перетворення всієї власності у державну, чи власність слухняних державі підприємців; 

-неможливі або вкрай утруднені прояви особистої ініціативи, підприємництва у господарській діяльності; 

-мілітаризація і централізація економіки, бюрократизація влади й управління у цілому. 

У галузі культури, освіти й виховання, прав людини: 

-всезагальний (тотальний) контроль над духовним життям і творчістю; 

-політичне стеження, нехтування прав і свобод людини й громадянина;  

-створення системи всебічного впливу на особистість через сім'ю, школу, засоби масової інформації, державні і громадські організації, діяльність яких повністю контролюється партійно-державним апаратом; 

-формування культу особи вождя: намагання перетворити народ у натовп, слухняний його волі. 

Тоталітаризм був і залишається ворогом демократії і гуманізму, громадянського суспільства і правової держави. 

В усіх державах, де панував тоталітарний режим, він залишив після себе страшну спадщину. Особливо гіркими були його плоди у країнах, які входили до складу тоталітарних держав на правах «молодшого бра­Ñ‚а», як, скажімо, Україна в СРСР. 

Предметом дослідження є форми ідеологічного контролю і піар процесу . 

Об’єктом дослідження є тоталітарні суспільства. 

Проблема сутності таких політичних режимів розглядалась у численних працях дослідників. Серед авторів праць, у яких наведено особливості як тоталітаризму, так і авторитаризму, – Ð¥. Арендт, М. Драхт, М. Кертіс, К. Фрідріх, З. Бжезинський, Р. Арон, Ж. Желев, Т. Адорно та інші.  

Засобом мобілізації мас та легітимації режиму при тоталітаризмі виступає відповідна ідеологія. Тому наявність єдиної офіційної ідеології є ще однією визначальною рисою тоталітарного режиму. Ідеологію, настанови якої стосуються всіх сфер суспільства і для якої притаманне несприйняття старих порядків та заклик будувати новий світ (за необхідності – й насильницьким шляхом), мають підтримувати всі громадяни.  

Імплементація такої ідеології в масову свідомість, а також здійснення тотального контролю над суспільством є метою тоталітарної влади. Для цього тоталітаризм використовує ідеологічну пропаганду, індоктринацію та методи політичної соціалізації, коли індивіди опановують форми політичної поведінки, суспільні норми та цінності. І якщо для функціонування тоталітарного режиму суттєвою є дієвість тоталітарної пропаганди (в реальності – заміна пропаганди ідеологічною обробкою) для формування тотальної відданості, яка виступає психологічною основою тоталітарного панування, то, як зазначено вище, у авторитарних державах проблема підтримки режиму населенням, як правило, нехтується. Також, якщо наголошувати на розбіжностях режимів, політизації суспільства (освіти тощо) при тоталітаризмі можна протиставити деполітизацію населення в авторитарних країнах. Такі заходи спрямовуються на формування відповідного типу особистості, психологія якої і дозволяє тотальне домінування (як здійснення мети режиму).  

Тоталітарний режим ідеологізує всі сфери життя, втрачаючи всяку здібність до самокорекції. При цьому ідеологія виходить з деякої первинної системи ідеалів. Жовтнева революція ввела у нас істотно нову (замість самодержавної) систему вищих ідеалів: світову соціалістичну революцію, ведучу до комунізму — царства соціальної справедливості, і ідеальний робочий клас. Ця система ідеалів послужила основою для створеної в 30-і роки ідеології, яка проголошувала ідеї «непогрішимого вождя» і «образу ворога». Народ виховувався у дусі преклоняння перед ім'ям вождя, у дусі безмежної віри в справедливість кожного його слова. Під впливом феномену «образ ворога» поширювалася підозрілість і заохочувалося доносительство, що вело до відокремлення людей, зростання недовір'я між ними і виникнення синдрому страху. Протиприродне з точки зору розуму, але поєднання ненависті до дійсних і уявних ворогів і страху, що реально існує в свідомості народу, за себе, обожнювання вождя і брехлива пропаганда, терпимість до низького рівня життя і побутової невлаштованості — все це виправдовувало необхідність протистояння «ворогам народу». Вічною боротьбою з «ворогами народу» в суспільстві підтримувалася постійна ідеологічна напруженість, направлена проти щонайменшого відтінку інакомислення, самостійності думок. Кінцевою «надзадачею» всієї цієї жахливої діяльності було створення системи терору страху і формальної однодумності. 

Будь-яка тоталітарна система створює культ. Але справжнім і головним об'єктом його виступає не людина, а влада як така. Культ влади — в цьому полягає єство тоталітарної системи. Влада виявляється надцінністю — цінністю абсолютного, вищого порядку. Хто має владу — має все: розкішне життя, підлесливість тих, що оточують, можливість висловлювати думки по будь-якому приводу, задовольняти кожну свою чудасію і так далі Хто не має влади, не має нічого — ні грошей, ні безпеки, ні пошани, ні права на свою думку, смаки, відчуття. 

Кровавий тоталітаризм, основою якого було позбавлення людей інформації, відходить у минуле. Знищували психологічно і фізично. Це часи Союзу і кучмізму. Саме за намагання донести до людей інформацію, був вбитий і керівник проекту "Українська правда" Георгій Гонгадзе. 

Інформація стає доступною безліччю шляхів, в тому числі, її обнародують конкуруючі між собою владні тоталітарні угруповання. І зупинити цей потік можна, тільки втопивши у крові усю країну. Тому тоталітаризм змінив тактику, йому вдалося мімікрувати, зберігши свою суть. 

Тоталітаризм неосвіченості. Люди мають інформацію, але не можуть нею скористатися. Наявність однієї інформації нейтралізується іншою, абсолютно протилежного змісту, або безліччю неузгоджених тлумачень одного і того самого повідомлення. 

Приклади на кожному кроці. Найперше, це економічна оцінка показників діяльності уряду. Одне і теж одночасно називають як видатним досягненням, так і катастрофою.