Молодіжний рух в посттоталітарній Україні

 

Зміст

Вступ……………………………………………………………………….….…..3

1. Суспільно-політичне життя країни на поч.90-х років……………….…........4

2. Молодіжні партії……………………………………………………….……....6

3. Активність молоді під час виборчих компаній………………………..……8

Висновок………………………………………..………………………………..11

Список використаної літератури………………...…………………………..12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 Молодіжний рух як форма вияву соціальної активності молодого покоління є найефективнішим механізмом взаємодії нових поколінь з суспільством. Молодіжні рухи виникають у процесі соціально-економічного та соціально-політичного розвитку суспільства і їх зміст та форма діяльності

значною мірою відбивають соціокультурну, історичну, демографічну, політичну та інші специфіки кожної окремої країни, кожної окремої ситуації.

Ці рухи є осередком формування локальних молодіжних культур та стилів життя, що пізніше, зазнавши певних модифікацій, поширять свій вплив на культуру та спосіб життя суспільства в цілому.

Молодіжні рухи несуть в  собі довгу історію зміни та розвитку. Вони пройшли тривалий культурний та історичний шлях від самодіяльних клубів за інтересами до найпотужніших у  суспільстві утворень. Зараз ми можемо констатувати, що молодіжні рухи стали  практичними засобами самореалізації багатьох молодих поколінь. Вони є  засобами, що відкривають канали зв’язку, комунікації в середовищі одного покоління, виявляючи та репрезентуючи  його інтереси перед суспільством в  цілому.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Суспільно-політичне життя країни на поч.90-х років

 

Перше десятиріччя незалежної України для українського народу стало періодом досить складних випробувань. В усіх сферах суспільного життя відбувалися докорінні перебудовчі процеси. Це було пов’язано зі зміною політичного курсу країни, спрямованого на незалежний шлях розвитку, побудову суверенної, демократичної держави. Складовою частиною цього процесу, безперечно, було суспільно-політичне життя країни.

Помітний слід у цьому  процесі зробила молодь. Залежно  від того, яка політична ситуація складалася в Україні, змінювалася й активність молодих людей, кількісний їх склад. Діяльність молоді в суспільно-політичному житті країни на початку 90-х років значною мірою посприяла створенню української незалежної держави. Не була байдужою молодь до процесів суспільно-політичного життя і в наступні роки. Тому не випадково, що проблема участі молоді в різних сферах суспільно-політичного життя України цього періоду стала предметом дослідження таких науковців як М. Головатого, Я. Немирівського, В. Головенько та інших дослідників.

Слід відзначити наявність  розбіжностей у поглядах вітчизняних  і зарубіжних науковців щодо визначення самого терміну «молодіжний рух». Одні розглядають його конкретно-історичну  сутність крізь призму розвитку соціальної активності молоді, інші — як «складову  частину молоді», чи як «сукупність  молодіжних громадських об’єднань» тощо. Представники вітчизняної науки  пропонують розглядати цей рух, по-перше, як одну з рухливіших і мінливіших форм соціальної активності молоді, її соціально-політичних громадських ініціатив; по-друге, як один із засобів участі молоді у суспільних процесах через колективні (як зорганізовані, так і неструктуровані) форми прояву її самодіяльності на засадах спільних інтересів; у більш вужчому розумінні – як систему молодіжних громадських об’єднань.

Участь юнаків та дівчат у суспільно-політичному житті країни проявлялась через молодіжний рух, який на початку 90-х років вступив у свій новий етап розвитку. У 1991 році Україна стала незалежною державою, вибрала демократичний шлях розвитку. Враховуючи потреби молоді, вбачаючи в ній майбутнє молодої держави, здатної втілити в життя плани щодо розбудови нової України, з метою зробити значний поштовх до розвитку молодіжного руху, Верховна Рада України в 1992 р. приймає Закон України «Про об’єднання громадян», Декларацію «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні», в 1993 році Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні». Це якоюсь мірою посприяло кількісному росту молодіжних об’єднань. Якщо в 1992 р. в Україні було 26 молодіжних та дитячих об’єднань зі статусом всеукраїнських, то в 1996 р. їх було вже 41 всеукраїнських та кілька сотень регіональних молодіжних об’єднань, а в 1999 році 79 всеукраїнських та більше 200 регіональних об’єднань.

Як не прикро, але переважна більшість об’єднань молоді не займалася політикою, не брала участі в суспільно-політичному житті країни. Їх створення й діяльність в основному були спрямовані на задоволення професійних інтересів. І це закономірно. Адже молодь орієнтувалася передусім у вирішенні нагальних проблем їх життя. Більшість молодих людей залишалася аполітичною. За даними соціологічних досліджень, протягом 1994-1999 рр.членство молоді в політичних партіях України ледве досягло 2%, 27% опитаних узагалі не цікавилася політичними науками. Однак із наближенням президентських виборів політична активність молоді зростала. Молоді люди стали краще орієнтуватися в питаннях політичного життя України. Так з наближенням президентських виборів 1999 року частка тих, хто не орієнтувався в політичній ситуації, яка склалася в Україні, зменшилася з 35% - восени 1995 року до 20% – восени 1999-го. З 1996 по 1999 рік майже у 4 рази зменшилася кількість тих молодих респондентів, котрі не підтримували жодного ідейно-політичного напрямку із 43 до 11% .

На початку 90-х років активну життєву позицію зайняло студентство. Прагненням студентів було покінчити зі старими порядками, які існували у ВНЗ (ліквідувати військові кафедри, підвищити стипендію, провести зміни у викладанні суспільних наук тощо). Студенти брали участь у мітингах, страйках, пікетуваннях партійних та державних установ. Ініціаторами таких акцій-протесту були безпосередньо як самі студенти, так і їх старші товариші, активісти політичних партій та громадських організацій, кількість яких на той період різко зростала.

Прикладом участі молоді в суспільно-політичному житті країни стала акція протесту проти підписання союзного договору восени 1990 року. Члени Української Студентської Спілки та Студентського братства 2 жовтня 1990 року розпочали в Києві на площі жовтневої революції (нині майдан Незалежності) голодування.

Повіривши в обіцянку Верховної Ради задовольнити їх вимоги, студенти скоротили цю акцію. На жаль, більшість вимог студентів Верховна Рада не виконала.

У 90-х роках у молодіжному русі проявилась тенденція до створення молодіжних організацій. Так майже всі провідні політичні партії України набули собі політичних партнерів з боку молоді: Комуністична партія України - Ленінську Комуністичну Спілку Молоді України, Народний Рух України - Всеукраїнську молодіжну громадську організацію «Молодий Рух»,

Соціалістична партія України (об’єднана) - громадську організацію «Українська соціал- демократична молодь», Народно-демократична партія - Народно-демократичну лігу молоді тощо.

 

2. Молодіжні партії

 

Окремо слід окреслити  тенденцію, котра проявилася лише за годину. Мова йде про створення  молодіжних партій. Необхідно зазначити, що ідея створення молодіжної політичної організації в молодіжному середовищі у 90-х виникала неодноразово. Однак Перші молодіжні партії з’явилися саме 1999-го році.

Деякі вчені, розглядаючи  політичний молодіжний рух, стверджували, що існує кілька типів організацій, котрі умовно чи фактично можуть бути молодіжними політичними партіями. Так, О.Корнієвський вважав, що “молодіжна партія І типу (незважаючи на свої слова “молодіжна” у назві організації) може розглядатися як організаційна структура, що об’єднала молодих людей за спільними ідейно-політичними мотивами однією політичною орієнтацією”. До цого типу він відносив СНПУ. Інший тип, за О.Корнієвським, це власне молодіжна партія.

 Такий підхід дещо  застарілий. Особливо, якщо враховувати  нові політичні реалії та характер  новоутворених молодіжних політичних  партій.

 Політична партія виникає  тоді, коли соціальна верства,  група усвідомлює необхідність  політичної самоорганізації задля  захисту своїх інтересів та  участі у виробленні державних  рішень. У нашому випадку частина  молоді як соціально-демографічна  група усвідомила необхідність  політичного оформлення своїх  інтересів у вигляді створення  власних партій.

До молодіжних партій належали партія “Молода Україна”, організація політичного розвитку — Молодіжна партія України, партія “Нова генерація”. Ці політичні організації складаються переважно із молоді й заявляють про готовність захищати інтереси молодого покоління (як першочергове заподіяння).

 У плані ставлення  до домінуючого у сучасному  світі типу приватновласницьких  суспільно-економічних відносин (тобто  на підставі ступеня сприйняття  чи несприйняття цого типу в цілому) ці партії належали до центристського напрямку. За ідеологічною орієнтацією — декларують приналежність до лібералізму. За характером організації — це кадровані партії.

У 1999 році була створена молодіжна партія «Молода Україна». У статуті партії було вказано на необхідність формувати, проводити власну політичну лінію у сфері державного будівництва, сприяти створенню умов для залучення молоді до активної участі у державотворчому процесі, сприяти залученню молоді до представницьких органів влади, органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади.

Варто вказати на те, що, хоча значна частина молоді вважала створення молодіжної партії корисним для країни (за даними соціологічного дослідження за це висловилося 40% молодих людей), молоді люди у своїй масі не підтримали «молодіжників» на парламентських виборах. Так, за даними соціального дослідження, лише 3,4% молоді проголосувало за силу, що являла собою як молодіжну партію. Серед усіх виборців у цілому лише 1,1% віддали перевагу цій партії.

 

3. Активність молоді під час виборчих компаній

 

Певну активність проявила молодь під час виборчих компаній. Для того, щоб залучити на свій бік значну кількість виборців під час виборів до Верховної Ради УРСР в 1990 р., була створена міжобласна група молодих кандидатів у народні депутати, яка в січні 1990 року прийняла два документи - «Звернення молодих кандидатів у народні депутати Української РСР до народу України» та «Позиція міжобласної групи молодих кандидатів у народні депутати Української РСР «Весна - 90», в яких показала своє бачення перебудовчих процесів, підтримала прагнення керівництва країни на проведення демократичних перетворень у республіці, запропонувавши при цьому свою програму кардинальних змін у суспільстві.

Роботу цю провів комсомол. Вперше за багато років він підготував платформу, в якій прагнув показати своє ставлення до тих процесів, які відбувалися в суспільстві, запропонував програму реалізації державної молодіжної політики в республіці, показав своє ставлення до інших молодіжних організацій. Платформа комсомолу стала свого роду фундаментом для реалізації ним своїх намірів через повноважних представників в органах влади.

Усе ж таки цих заходів було недостатньо. Дії комітетів комсомолу були розрізненими, не завжди тактично грамотними. Центральному комітету, комітетам комсомолу, молодіжним засобам масової інформації не вдалося привернути увагу молоді до проекту передвиборчої платформи ЛКСМУ, забезпечити його обговорення. Як наслідок, одна з перших спроб комсомолу окреслити свою політичну позицію з важливих проблем розвитку республіки залишилась майже непомітною, не отримала широкого резонансу в суспільстві та молодіжному середовищі. Це призвело до того, що до депутатського корпусу республіки не потратив жоден представник від Волинської, Дніпропетровської, Житомирської, Івано-Франківської, Кіровоградської, Одеської та Тернопільської областей.

Помітно зменшилась кількість молодих депутатів Верховної Ради України за часів незалежності. У парламенті республіки ХIII скликання був тільки один депутат віком 30 років, а XIV скликання -12 осіб.

Тенденція до зменшення молоді відбувалася і в складі місцевих рад народних депутатів. Це було зумовлено не тільки небажанням молоді брати участь у боротьбі за депутатські мандати, а й неможливістю вибороти їх у більш досвідчених, впливових претендентів на ці високі державні посади. Окрім цього, серед виборців панувала думка про те, що молодим людям ще рано бути народними депутатами, що в них мало життєвого досвіду, знань та умінь працювати в цих органах влади. Виборчі компанії також потребували великих фінансових затрат, яких у молодих людей ще недостатньо.

Небажання молоді йти в політику було зумовлене й тим, що, вступаючи в життя, юнаки та дівчата потребували найголовнішого на той час для них - це одержати освіту, знайти роботу, влаштувати своє особисте життя. Політична діяльність, як правило, набагато обмежувала ці прагнення.

Крім того, значна частина молоді ще не повною мірою визначила свої політичні інтереси. Не останнє місце у формуванні державницької позиції молоді, її прагнення проявити себе в суспільно-політичному житті республіки, краю, міста та села, стати народними депутатами займало політичне протистояння між представниками вищих гілок державної влади, яке особливо відчутно проявлялося у 90-х роках.