Контрольная работа по "Политологии"

3

1.ПОЛІТИЧНІ   ІДЕЇ  НОВОЇ ДОБИ (17-18 ст.)                                                                                                           -Походження і сутність держави та джерела влади,політико-правові аспекти свободи і справедливості  у політичних доктринах Т.Гоббса та Д.Локка.Політико-правова концепція Ш.Монтеск’є, Ж.-  Ж.Руссо,Т.Пейна,Т.Джефферсона.Ідея суспільного договору. Сутність  просвітництва в Росії.

    Держава є найбільш важливим інститутом політичної системи суспільства. Її важливість визначається максимальною концентрацією в її руках ресурсів, що дозволяють державі впливати на соціальні зміни. За нинішніх умов державі не знайдено адекватного замінника, і, напевне не буде знайдено у найближчому майбутньому. Серед найважливіших завдань політології актуальним залишається висвітлення її сутності, соціальної ролі здійснюваних нею функцій, форм державного правління й державного устрою, політичних режимів і принципів міждержавної політики. Протягом віків держава завжди трактувалася по-різному. Зазвичай всі трактовки держави мали за основу одне з двох наступних тверджень: держава служить інтересам суспільства або ж є засобом пригнічення нижчих класів вищими. Перша теорія, скоріш за все, бере початок з поглядів Аристотеля, котрий вважав, що держава є втіленням мудрості, справедливості, краси та загального блага. Друга теорія порівнює державу з потворою (Т.Гоббс). Державу можна визначити як особливу форму організації політичної влади в суспільстві, що має суверенітет і здійснює керування суспільством на основі права за допомогою спеціального механізму (апарату).                                                                                                                                                                      Основні атрибути держави:

• територія;
• населення;
• громадська влада;
• суверенітет – незалежне від будь яких сил, обставин та осіб верховенство держави, її незалежність у внутрішніх та зовнішніх справах;

4

• монополія на легальне використання сили;
• виключне право на видання законів;
• загальність;
• право на збирання податків та зборів з населення; 

 З вищесказаного  можна більш точніше визначити  державу: Держава – територіальна спільність класового суспільства, яка за допомогою механізму публічної влади забезпечує основи існування індивіда й суспільства, а також суверенітет народу. Виникнення держави як соціального інституту відобразило процеси ускладнення суспільного життя. Її поява відтворила необхідність у задоволенні потреб та інтересів, котрих не могли задовольнити попередні інститути. Перевагами держави є висока спеціалізація в розподілі праці між правлячими, володіння сучасною армією та поліцією, володіння великими матеріальними та іншими ресурсами для здійснення своїх рішень. Здійснення влади на певній території потребує встановлення її просторової межі – державного кордону, котрий відмежовує одну державу від іншої. В межах даної території держава має верховенство та повноту законодавчої, виконавчої та судової влади. Вона є організацією політичної влади, що має спеціальні механізми для керування суспільством законодавчу, виконавчу та судову гілки влади. В особливих випадках держава вдається до таких дій як примус – органи насильства (армія, органи безпеки), регулює своє суспільне життя на основі права. У політичних вченнях немає єдиної теорії походження держави. Спільна лише думка, що держава виникла в результаті історичного розвитку, і на те були певні підстави, оскільки держава не могла виникнути одномоментно. Об'єктом політики є влада. Соціальна влада — це завжди відносини не менше як двох сторін, які передбачають можливість для однієї сторони (індивідуального чи колективного суб'єкта влади ) давати розпорядження іншій стороні (індивідуальному чи колективному об'єкту влади) за умови, що той, хто дістав таке розпорядження, повинен його виконати. Влада є необхідним регулятором життєдіяльності суспільства, забезпечує його розвиток, єдність,

5

керованість, слугує важливим фактором організованості  і впорядкованості соціуму. Відносини  влади спостерігаємо в сім'ї, у  школі, на роботі, у війську, в політичній організації. Важливим фактором появи  влади є психологічний, сутність якого полягає у тому, що деякі  люди за своєю природою схильні до домінування над іншими людьми. І  водночас є люди, які почуваються  більш комфортно і спокійно, коли ними керують. В узагальненому розумінні влада — це здатність підкоряти своїй волі когось, право і можливість управляти та розпоряджатися діями інших людей, впливати на їх долі та поведінку, домагатися від них виконання певних рішень, наказів і розпоряджень за допомогою авторитету, волі, закону, примусу і сили. Воля формує цілеспрямованість та наполегливість суб'єкта влади, робить владу активною. Без волі влада недієздатна. Слабкість волі до влади породжує підкорюваність. Влада неможлива без об'єктів впливу, які їй підкоряються, — індивідів, їх об'єднань, груп, класів, суспільства загалом. Другим елементом (джерелом) влади є знання,якими повинні володіти суб'єкти влади у процесі її застосування. Знання наділяють владу передбачуваністю, компетентністю і планомірністю, надають їй цивілізованості. Не меньш важливим, ніж воля і знання, для розуміння сутності влади є третій її складовий елемент (джерело) — сила. Політична влада — це здатність суспільних груп чи індивідів впроваджувати у життя рішення, що виражають їхню волю і визначально впливають на діяльність, на поведінку людей та їх об'єднань, за допомогою волі, авторитету, права, насильства; це організаційно-управлінський та регулятивно контрольний механізм здійснення політики. Джерелом влади є політичне панування, яке постає як панування інтересу. Для завоювання влади необхідно спершу стати реальною панівною силою і завоювати владу, а далі — закріпити своє панування. Державна влада — вища форма політичної влади, що спирається на спеціальний управлінсько-владний апарат і володіє монопольним правом на видання законів, інших розпоряджень і актів, обов'язкових для всього населення визначеної кордонами території. Державно-політична (державна ) влада в межах державної території розповсюджується повсюдно й

6

об'єктом своїм  має все населення країни (громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства, біженці). У федеральних державах вона поділяється на загальнофедеральну владу, владу суб'єктів федерації (країв, областей, республік, штатів і т. п.) і місцеву владу (управляючі, префекти).

Новий час ознаменувався і новими соціальними протиріччями в Європі, революційними війнами, що поставили перед теоретичною думкою завдання раціонального пояснення феноменів держави, влади, війни і миру. Таку спробу розпочав Томас Гоббс у "Левіафані", задуманому як виправдання диктатури Олівера Кромвеля. Права держави, порівнюваної з біблійним чудовиськом Левіафаном, величезні, а верховній владі держави належить "меч війни". Він стає засновником розгорнутої договірної теорії держави, згідно з якою люди разом вирішили придержуватися ухвалених ними правил поведінки у суспільстві. "Суспільний договір" Гоббса полягав у тому, що більшість індивідів передавала частину своїх прав авторитетній особі (державній владі), яка зобов'язувалась діяти на користь усіх. Державу Гоббс вважав злиттям могутності і всіх сил громадян. Він схвалював монархічну форму правління. Гоббсу належить заслуга чіткого визначення завдання уряду - турбота про процвітання суспільства.   Джон Локк (1632-1704 p.), ще один англійський філософ і політичний мислитель продовжив європейську лінію ліберально-демократичного напряму політології, у своїх поглядах він відштовхувався від вже достатньо розвинутої договірної теорії держави. Локк характеризував природний стан не як боротьбу всіх проти всіх, а як стан, коли ще були відсутні державні органи вирішення конфліктів, механізми покарання злочинців. Держава утворювалась для забезпечення рівності та свободи, захисту особи і власності. Він казав, що накази верховної влади мають видаватися задля виконання законів та не суперечити їм. Він обґрунтував ідею правової держави, наголошуючи на тому, що "там, де немає законів, немає і свободи". На противагу прибічникам соціалістичних теорій Мора і Кампанелли, Локк намічав, що неможливо досягти свободи для всіх, не забезпечивши свободу

7

кожному. Правова держава — це суверенна політико-територіальна організація публічної влади, яка ґрунтується на принципах верховенства права, дотримання закону, поважання особистості й недоторканності її прав, свобод та законних інтересів. Вона є необхідною умовою і найважливішою засадою вільного існування людей у демократичному суспільстві. Сама концепція правової держави загалом була сформована в XVII—XIX ст. в працях Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Джеферсона та ін. На думку творців концепції правової держави, забезпечення кожному громадянинові негативної свободи (свободи без обмежень) і підтримка конкуренції зроблять приватну власність загальнодоступною, максимізують індивідуальну відповідальність та ініціативу, приведуть в кінцевому результаті до загального добробуту. Але цього не сталося. Люди народжуються різними, а тому на практиці це призвело до жорсткої конкуренції, загострення соціальної нерівності і класової боротьби. У ХVІІ-ХVIІІ ст. у роботах видатних мислителів того часу усе більш чітко проводиться думка про пріоритет особистісного початку в розвитку суспільства. У зміцненні цієї ідеї важливу роль зіграла теорія суспільного договору, в основі якої лежали уявлення про природність (вроджений характер) основних прав людини на життя, власність, вільне розпорядження нею. А раз так, то людина може виступати своєрідним партнером держави (а не її підданим) і погоджувати з нею умови, при яких вона добровільно віддає частину своїх прав, для того щоб держава забезпечила їй необхідну безпеку і захист власності. Так народжується суспільний договір. Вольтер розумів його як рівність політичну, тобто рівність перед законом і правом. Іншим змістом наповнив це поняття Ж. Ж. Руссо (1712-1778), доводячи необхідність установлення майнової і соціальної рівності. Розділяючи в цілому ідею суспільного договору. Руссо інакше, ніж попередники, пояснював причини його появи. Він стверджував, що людина в природному стані знаходиться в гармонії з природою. Ріст населення і географічні фактори (клімат, ґрунти тощо) ведуть до виникнення співробітництва і суперництва. Природна нерівність у силах і обдаруваннях людей з появою приватної власності веде до

8

нерівності політичної. Щоб упередити постійні зіткнення  багатих і знедолених, установити громадянський мир, люди приходять  до необхідності укласти суспільний договір. Відповідно до нього людина втрачає природну свободу, але здобуває свободу громадянську і право  власності на все, чим володіє. Будь-які  правителі - лише представники народу, який завжди може відмовитися від  раніше прийнятого закону і прийняти новий.                                                                                                                   В Росії ідеологія Просвітництва почала поширюватися в 2-й половині XVIII ст. в умовах початку розкладу кріпосницького ладу. Однак уже в 1-й половині XVIII ст. передові діячі російської культури  виступали з ідеями Просвітництва. Розвиток Просвітництва в Росії XVIII ст. пов'язаний насамперед з ім'ям М. В. Ломоносова. Представниками російського Просвітництва були також різні російські  вчені, письменники, які засуджували жорстокість кріпосників, прагнули полегшити долю народу. Надії на визволення народу вони покладали на поширення освіти. Ідеї Просвітництва мали вплив на соціалістів-утопістів, російське народництво.

2.СОЦІАЛЬНІ КОНЦЕПЦІЇ,  УТОПІЇ ТА АНТИУТОПІЇ  19-20 СТ.                                                       - Класифікація  утопічних теорій  щодо майбутнього суспільства  та держави. Раціоналізм як  основа соціально-політичного мислення. Основні течії: традиціоналізм  і консерватизм; політичний  лібералізм; позитивізм; корпоративізм; анархізм; анархо-синдикалізм; марксизм; елітаризм; політичні погляди М.Вебера; російський лібералізм; слов’янофільство.

    Утопія як форма суспільної і державно-управлінської свідомості справляла істотний (а часом і вирішальний) вплив на розвиток державної політики і процес реалізації влади. Дослідження природи й механізмів цього впливу, вивчення його можливих наслідків, з’ясування ролі й місця утопії в процесі реалізації влади має теоретичне й практичне значення для розвитку науки державного управління. Водночас актуальність теми визначається масштабами впливу світоглядних, зокрема, світоглядно-утопічних моментів на процеси реалізації влади й державного управління. Особливо яскраво це виявилося під

9

час суспільних трансформацій ХХ ст., визначальною рисою яких було домінування ідеологічних, насамперед світоглядно-утопічних  чинників. У добу Нового часу (XVI-XVII ст.) розвиток утопії (переважно в літературно-художній формі) пов’язаний з іменами Т.Мора, Т.Кампанелли, Ф.Бекона. У ХХ ст. цю лінію  продовжили відомі антиутопісти: Є.Замятін, О.Хакслі, Д.Оруел. Але ще в ХІХ ст. у творчості соціалістів-утопістів А.Сен-Симона, Ш.Фур’є, Р.Оуена утопія вже починала набувати вигляду не уявної моделі державної організації, а закономірного етапу історичного розвитку, зміщуючись у площину соціальної практики .                                                                                                                                   Історико-політичний досвід світової цивілізації та національних суспільств показує: в XIX і XX ст. політичний процес характеризується формуванням і розвитком суспільно-політичних течій. Кожна з них має свої особливості та форми вияву в різні епохи і періоди історичного розвитку і кожній відповідає суспільно-політична думка, діяльність її носіїв, організаційні структури через які реалізується  основні суспільно-політичні течії відображають і структуру політичних сил того чи іншого суспільства, що борються за реалізацію поставленої мети.                                                                                                                               Раціоналізм - філософський напрямок, який визнає розум основою пізнання і поводження людей. У раціоналізмі розум є одночасно джерелом і критерієм істинності знання. Раціоналізм опирається на дедуктивний і аксіоматичний методи пізнання світу, об'являючи математику взірцем строгого і точного знання, якому повинна наслідувати і філософія. Традиціоналізм - релігійно-монархічна ідеологія, що захищала основи "попереднього порядку" і його духовні цінності. В основі традиціоналізму на той час лежала проповідь абсолютизму - надзвичайно високого рівня централізації державної влади і недоторканості привілеїв аристократії. Традиціоналізм дає початок класичному консерватизму, який виникає в Англії як відповідь на ідеї лібералізму і просвітництва.   Консерватизм - суспільно-політична течія, що характеризується прихильністю до усталених суспільних порядків, соціальної та політичної стабільності, ревним ставленням до традицій і звичаїв, системи