Конституція Пилипа Орлика (1710 року)

Конституція Пилипа Орлика (1710 року)

     Конституція Пилипа Орлика (1710 р.) - визначний український  народнополітичний документ, у якому  знайшли яскраве відображення тогочасні  ідеали української нації.

     «Пакти  і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького», або так звана «Конституція Пилипа Орлика», яку було проголошено у день його виборів гетьманом, є унікальним документом, який дослідники небезпідставно називають однією з перших у світі демократичних конституцій. Головна ідея її — повна незалежність України від Польщі та Росії, причому кордони з Польщею визначалися по річку Случ, як за Богдана Хмельницького. Крім визначення території української держави, цей документ визначав права усіх верств населення України, незалежне становище Запорозької Січі від Польщі та Росії. Гетьман призначався главою держави, поряд з ним мала діяти Генеральна старшинська Рада, що певною мірою обмежувала владу гетьмана й регулювала його відносини з народом. Крім старшини до Ради мали увійти представники від кожного полку. Державний скарб відділявся від гетьманського, на утримання гетьмана виділялися строго визначені окремі землі та кошти. Полковники та сотники повинні були обиратися демократично — вільними голосами козаків чи сотні. Гетьман зобов’язувався стежити за справедливим розподілом і збиранням державних податків, що сплачувалися козацькими підпомічниками, селянами, міщанами, купецтвом.

     Визначальною  рисою Орликової Конституції, яка, власне, робить її однією з найдемократичніших серед усіх тогочасних подібних державних  актів, є пункти, котрі обмежували гетьманську владу на користь старшинської ради — своєрідного козацького парламенту, до якого мали увійти не лише генеральна старшина й полковники, а й представники Запорожжя та полків — від кожного по одній заслуженій особі.

     Конституцію України одразу по її прийняттю визнали  уряди Швеції і Туреччини. Вона й  сьогодні вражає своєю актуальністю й високим правовим рівнем. Вчені  й політики нині не без підстав  вважають, що, втіливши ідеї її натхненника, гетьмана Івана Мазепи, вона як державний акт республіканського спрямування на 80 років випередила ідеї Французької революції.

     У ній відбилися протиріччя між  європейською традицією і новітніми  на той час ідеалами; протиріччя, які на початок XVIII ст. роздирали  Європу на непримиренні ворожі табори, і якими жила на той час Україна. Бо саме через її територію проходила невидима межа між прагненням наших предків до свободи, самостійності - і намаганням сусідів забрати у ясир і уярмити; пролягали кордони поміж світами християнським та мусульманським.

     Автори  Конституції, П. Орлик та козацька старшина, прагнули зв'язати у єдине ціле уривки своєї минувшини та окреслити  модель такого суспільства, яке вмістило б головні здобутки нації. Висловлені ідеї є наслідком майже тисячоліття  політичного розвитку України, свідченням високого рівня самосвідомості нації, рівня її політичної культури та творчого потенціалу. Конституція постала як очеревлена ідея української держави - Гетьманщини і водночас як удосконалення тогочасного розуміння суті держави. Звісно, форма, у якій це все викладено, не позбавлна хиб (точніше особливостей свого часу), але це ж перша українська конституція.   

     Конституція 1710 р. була не лише емігрантським твором, а й загальноукраїнським політичним актом. Це підтверджують слова самого Пилипа Орлика: ''Над цим ми працювали більше місяця. Мої висланці їздили і приїзджали два рази на Україну та з України. Мені це найбільше завдавало праці, бо я мусив зложити цифрами проект для знатної старшини України. П. Войнаровський допомагав мені у цьому''. Текст Конституції дійшов до нас у латинській та неповній українській редакціях. Латинська версія повніша за рахунок викладення легенд про походження народів та опису надуживань старшини в Україні. Очевидно, що саме вона й була варіантом тексту, що призначався для міжнародного використання. Проте обидві версії вважають оригінальними.   

       Складається Конституція із вступу (преамбули) та статей, що об'єднані  у 16 розділів. Вже у вступній  частині стильовими засобами  бароко схематично викладено  ''Історію Війська Запорозького і всього руського народу'', яка сягає часів заснування попередниці Гетьманщини - Київської Русі, а також пояснюються причини, чого Україна розриває з Московщиною і переходить під шведську протекцію. Основний пункт Конституції - проголошення незалежності України від Польщи та Москви. Другим пунктом було закріплення принципів діяльності органів державної влади, скликання Генеральної ради тричі на рік. Конституція також закріплювала панівне становище православ'я у майбутній державі і безпосереднє підпорядкування київської митрополії константинопільському патріарху, підтверджувала традиційний союз з Кримським ханством, передбачала непорушність території та скасовувала утримання компанійських та сердюцьких полків, що фінансувалися самим Гетьманом. Конституція приділяла увагу також становищу міщан, посполитих та козаків - ''людей убогих'', точно визначаючи різного роду податки та звільнення від них. Конституція обмежувала права гетьмана на користь старшинської аристократії і точно встановлювала, якими прибутками може користуватися гетьман, владу якого обмежував Козацький парламент, роблячи з України конституційну державу. Вона, можна сказати, була перемогою старшинської аристократії над гетьманським абсолютизмом. За виразом О.Оглоблина, Конституція стала ''другою поразкою… гетьмана Мазепи після Полтавської катастрофи, яка завдала великого удару гетьманській владі''. Ця конституція, в якій було поєднано інтереси гетьманату, старшини як провідної верствиУкраїни,та Зопоріжжя, як військової сили, ''була в той же час маніфестом державної волі української нації перед цілим культурним світом, була вікоповним пам'ятником української державнополітичної думки'', - так охарактеризував Бендерську Конституцію О. Оглоблин.   

       Важливою особливістю, що відрізняла її від звичайних гетьманських статей і робила подібною до пізніх європейських конституцій, було те, що вона укладалася не між гетьманом і монархом (протектором української держави), а між гетьманом та козацтвом, яке виступало від імені всього українського народу. Проте слово ''конституція'', що вжите у назві, ще не мало такого значення, як сьогодні, а, отже, є помилкою вважати цей документ конституцією у сучасному розумінні.   

       Конституція Пилипа Орлика містила  багато цікавих і прогресивних  ідей, була на рівні кращих досягнень тогочасної юридичної думки. Вона значно випереджає свій час, а також свідчить про глибоко демократичні засади кабінета Пилипа Орлика і про те, якою серйозною фігурою був він сам.   

       Конституцію складено з цілковитою  певністю у швидкому поверненні на Батьківщину, де вона буде мати юридичну силу для всієї України. Тому в момент її укладення, вона уявлялась цілковитою реальністю, а не просто теоретичним проектом, яким стала пізніше, коли повернення в Україну її укладачів стало неможливим. Реальної сили Конституція так і не набула, а тому лишилася в історії як оригінальна правова пам'ятка, своєрідна юридична платформа ''мазепинського руху'' і, найголовніше, як один із перших конституційних актів в історії Європи, який обгрунтовує можливість існування парламентарної демократичної республіки.   

       Особливого характеру в останні  роки набула проблема української  мови. Ця гострота була викликана  помилковими догматичними підходами  до розвитку національних мов протягом останніх 70-ти років. Відродженню національномовних процесів і національної свідомості сприяють історичні мовні джерела, до яких і відноситься Конституція Пилипа Орлика - своєрідна мовна пам'ятка українського народу. Пам'ятники руйнуються з плином часу, люди вмирають, а письмові джерела лишаються, доповнюються. І саме з них ми черпаємо наші знаня, саме вони нагадують нам про наші коріння.   

       Карл ХІІ підтвердив схвалену  конституцію і став гарантом  незалежності України.   

       Шляхи до незалежності і свободи,  до політичної самостійності  проходять через зростання національної  самосвідомості, через усвідомлення  кончої необхідності національного  відродження народу України, через  боротьбу - і самих українців,  і представників інших національностей і народностей, які пов'язали свою долю з долею України.  
 

ВИТРИМКИ  З КОНСТИТУЦІЇ  ПИЛИПА ОРЛИКА 

  І. Теперішній нововибраний  гетьман має й повинен буде у першу чергу дбати та міцно поставати, аби жодне іншовір'я до Малої Росії, Вітчизни нашої, не було  запроваджено, а коли десь, чи таємно, а чи явно могло виявитися, тоді владою  своєю має його викорінювати, не допускатиме проповідуватися   

II. Як кожна держава складається і стверджується непорушною цілістю кордонів, так і Мала Росія, Вітчизна наша, щоб у своїх кордонах, стверджених пактами від Річі  Посполитої польської і від Московської держави передусім у тому: які відійшли по  ріку Случ за гетьманства, славної пам'яті, Богдана Хмельницького були  відступлені, вічно віддані й пактами укріплені від Річі Посполитої польської  в гетьманську область, не були насильно змінені й порушені    

III. Оскільки нам завжди потрібна сусідська приязнь Кримської держави, від якої не  раз засягало допомоги Запорозьке військо для своєї оборони, тож, скільки під сей  час буде можливо, має ясновельможний гетьман із найяснішим ханом, його милістю,  кримським дбати через послів про відновлення давнього з Кримською державою  братерства, військової колегації та підтвердження постійної приязні, на яку  оглядаючись, довколишні держави не наважувалися б бажати уярмлення собі України  і її будь у чому насильствувати.    

IV. Ясновельможний гетьман має дбати про те, щоб Дніпро від городків та фортець московських, так і грунти військові було очищено від московської посесії і до  первісної області. Запорозького війська повернено, де надалі не тільки не має ясновельможний  гетьман ані фортець будувати, ані городів фундувати, ані слобід осаджувати і в  будь який спосіб ті військові угіддя пустошити, але й буде зобов'язаний до  їхньої оборони чинити всіляку поміч Запорозькому низовому війську.    

V. Город Терехтемирів повернути Запорозькому низовому війську з усіма угіддями й перевозами на Дніпрі, що там є,  побудувати в ньому шпиталь для старих зубожілих і ранами покалічених козаків  військовим коштом і з нього має бути їм харч та одежа, промисел. Також Дніпро  увесь згори від Переволочної вниз зберегти при Запорозькому  війську.    

VI. Генеральна старшина, кошовий отаман і все Запорозьке військо домовилися і постановили з  ясновельможним гетьманом при елекції його вельможності таке  право, яке має бути збережено постійно у Запорозькому війську: щоб у Вітчизні  нашій першими радниками була генеральна старшина, як за проспектом їхніх  первісних урядів, так і в установленій при гетьманах резиденції.    

VII. Коли б хто з генеральних осіб, полковників, генеральних радників, значного  товариства та інших військових урядників над тією ж черню чи то б гонор гетьманський зважився б образити, чи в якомусь іншому ділі  провинитися, то таких переступників сам ясновельможний гетьман не має карати  своєю приватною помстою та владою, а повинен таку справу (чи кримінальну, чи  некримінальну) здати на військовий генеральний суд, і який на нього випаде  нелицемірний і нелицеглядний декрет, такий кожен переступник має й понести.    

VIII. Тії ж генеральні особи, які належно резидують при гетьманському боці, мають донести ясновельможному гетьману всілякі військові справи, які до чийогось чину  й повинності нележатимуть, і відбирати декларації, а не приватні домові слуги,  яких до жодних справ, доповідей та діл військових не використовувати.    

IX. Завідування військовим скарбом установлюється загальним договором і неодмінно узаконюється,  генеральний підскарбій  завідує млинами і всілякими військовими приходами й повертає їх на публічну військову потребу з відомом гетьманським, а не на свою приватну.  А сам ясновельможний гетьман до військового скарбу й приходів, які до нього  належать, не має належати і на свій персональ ний пожиток уживати , а  задовольнятися своїми оброками та приходами, які кладуться на булаву та його  гетьманську особу.   

X. Як за всякими у Вітчизні й Запорозькому військові порядками, за посадою уряду свого, має ясновельможний гетьман стежити, так найбільше має тримати й на те  пильне й невсипуще око, щоб людям військовим та посполитим зайві не чинилися  утяження, наклади, пригнічення та здирства, через які вони,покинувши житла свої,  звикли пріч іти і в закордонних державах шукати спокійнішого, легшого й  кориснішого собі мешкання.   

XI. Козачі вдови й осиротілі козацькі діти, козацькі вдови і жінки без присутності самих козаків, коли в походах, або на будь- яких перебуватимуть службах, щоб не  притягалися до всіляких посполитих повинностей і не утяжувалися вимаганням  датків - домовлено і  постановлено.    

XII. Має бути встановлена через вибраних на  те комісарів генеральна ревізія всіх маєтностеи, і які залишилися під державцями й подана до уваги генеральної Ради при гетьмані, за  якою розсудиться і постановиться, кому гідно належить, а кому не належить  тримати військові добра і маєтності, і які повинності та послушенства підданські  має поспільство державцям віддавати.