Конституційно-правові основи місцевого самоврядування в Україні

5. Повноваження в галузі  управління комунальною власністю: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна;        затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації;   визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності;         вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ і організацій комунальної власності відповідної територіальної громади;  прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення;             створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення з іншими суб'єктами комунальної власності спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ і організацій, визначення повноважень цих органів (служб);   вирішення відповідно до законодавства питань про створення підприємствами комунальної власності спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями.

6. Повноваження в галузі  охорони природи, використання  землі, інших природних ресурсів:         вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин;          затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що перебувають у власності відповідних територіальних громад;     вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також про скасування такого дозволу;       прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні;         внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об'єктів, що становлять екологічну, історичну, культурну чи наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом;      надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, сфера екологічного впливу діяльності яких, згідно з діючими нормативами, включає відповідну територію.

7. Повноваження у сфері  благоустрою та забудови населених  пунктів:            затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації;        встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти й порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення якої передбачено адміністративну відповідальність;    прийняття у межах, визначених законом, рішень з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність;       прийняття рішень, пов'язаних зі створенням спеціальних вільних та інших зон, зі змінами в статусі цих зон, внесенням до відповідних органів пропозицій з цих питань;         надання згоди на створення таких зон за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України;

8. Повноваження у сфері  соціального захисту населення,  забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних  інтересів людини і громадянина:       створення відповідно до закону міліції, яка утримується за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету;     затвердження і звільнення керівників і дільничних інспекторів цієї міліції;           заслуховування повідомлень керівників органів внутрішніх справ про їх діяльність щодо охорони громадського порядку на відповідній території, порушення перед відповідними органами вищого рівня питання про звільнення з посади керівників цих органів у разі визнання їх діяльності незадовільною;          прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і порядку, визначених цим та іншими законами.   Виключно на пленарних засіданнях міських рад (міст з районним поділом) крім цих питань вирішуються ще такі питання:    1) визначення обсягу і меж повноважень, що здійснюють районні у містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи в інтересах територіальних громад районів у містах;        2) встановлення нормативів централізації коштів від земельного податку на спеціальних бюджетних рахунках районів міста.   У багатьох випадках групи виключних повноважень рад базового рівня за своїм змістом збігаються, але є й певні відмінності.    Так, районні та обласні ради виключно на їх пленарних засіданнях вирішують такі питання:         розподіл переданих з державного бюджету коштів у вигляді дотацій, субвенцій відповідно між районними бюджетами, місцевими бюджетами міст обласного значення, сіл, селищ, міст районного значення;     вирішення за дорученням відповідних рад питань про продаж, передачу в оренду або під заставу об'єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об'єктів в установленому законом порядку;           вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад;  призначення і звільнення їх керівників;     вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин;           вирішення згідно із законом питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів відповідно районного, обласного значення, а також про скасування такого дозволу;       прийняття за пропозицією відповідних рад базового рівня рішень, пов'язаних зі створенням спеціальних вільних та інших зон, зі зміною у статусі цих зон, внесення до відповідних органів пропозицій з цих питань;  прийняття рішень щодо делегування місцевим державним адміністраціям окремих повноважень районних, обласних рад;   прийняття рішення про недовіру голові відповідної місцевої адміністрації (пункти 18-20, 25—27, 29 ст. 43 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні").          Ще однією особливістю виключних повноважень районних і обласних рад є те, що ст. 44 Закону України про місцеве самоврядування їм надано право делегування повноважень згаданих рал місцевим державним адміністраціям.           Свою специфіку щодо реалізації наданих повноважень має Київська міська рада. Згідно із Законом України "Про столицю України — місто-герой Київ" від 15 січня 1999 р. повноваження міської ради визначаються на підставі з'ясування столичних функцій міста Києва.     Згідно зі ст. 4 Закону, органи місцевого самоврядування і виконавчої влади у місті Києві забезпечують у межах своїх повноважень, визначених законами України, здійснення містом таких функцій:     створення належних умов для діяльності у місті Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, центральних органів державної влади, офіційних представництв іноземних держав і міжнародних організацій, установ і закладів науки, освіти, охорони здоров'я, культури і спорту, місцем розташування яких відповідно до законодавства визначено місто Київ;           вирішення питань щодо розміщення центральних органів, які утворюються Президентом України, Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України, а також дипломатичних представництв, консульств іноземних держав і представництв міжнародних організацій в Україні;   надання на договірних засадах комунальних, інженерних, соціально-культурних, транспортних, інформаційних та інших послуг державним органам, дипломатичним представництвам іноземних держав, представництвам міжнародних організацій, розміщеним у місті Києві;   взаємодія з Президентом України, Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України при розробленні та здійсненні ними заходів, програм і проектів, що зачіпають інтереси столиці;     здійснення заходів щодо збереження та відновлення пам'яток історії культури, релігії, архітектури та містобудування, заповідних і природних зон і ландшафтів, що мають національне значення;     виконання інших функцій міста Києва, передбачених у законодавстві України, специфічних для функціонування Києва як столиці держави, в межах законодавства України.       Здійснення столичних функцій забезпечується органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у місті Києві й гарантується державою. Така особливість пояснюється тим, що, згідно з п. З розділу XV Перехідних положень Закону "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", у містах Києві та Севастополі функції виконавчих органів місцевого самоврядування, визначені законом про вибори, під час проведених виборів, передбачених п. 8 розділу XV Конституції України, здійснюють відповідні місцеві адміністрації.  У зв'язку із здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, мають право:      придбавати у власність жилі та нежилі приміщення, адміністративні, виробничі та інші об'єкти, що належать до інших форм власності, якщо вони необхідні для здійснення містом столичних функцій;    встановлювати порядок утримання та експлуатації розташованих у місті об'єктів та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів;   встановлювати умови й розміри компенсаційних виплат відповідних органів, організацій і громадян, що не входять до складу територіальної громади міста, на покриття витрат, пов'язаних з використанням міської інфраструктури;          здійснювати управління об'єктами державної власності, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, а також частками (акціями, паями) акціонерних товариств, розташованих у місті Києві, які передаються до сфери управління Київської міської державної адміністрації у встановленому порядку;        залучати кошти інвесторів (забудовників) в порядку пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста за нормативами, затвердженими Київською міською радою, з метою поліпшення фінансового забезпечення комплексної забудови міста;   виступати гарантом вітчизняних та іноземних інвестицій і кредитів, що налаються підприємствам, майно яких перебуває в комунальній власності або передано до сфери управління Київської міської державної адміністрації;  здійснювати облік і контроль за використанням нежитлового фонду державними органами, підприємствами, установами та організаціями, заснованими на державній власності й розташованими у місті, брати участь у вирішенні питань оренди нежилих приміщень, що належать державним підприємствам, установам та організаціям, в порядку, визначеному Фондом державного майна України;         брати участь в укладанні міжнародних договорів, що стосуються міста; здійснювати комплексну державну експертизу інвестиційних програм і проектів будівництва для розміщення на території міста Києва об'єктів, що будуватимуться, незалежно від підпорядкування і форм власності інвесторів і замовників, обсягів і джерел фінансування;     затверджувати проекти будівництва об'єктів розрахунковою кошторисною вартістю понад 5 млн. гривень, реалізація яких на території міста Києва на замовлення міської адміністрації та районних виконавчих органів здійснюватиметься із залученням коштів державного та місцевих бюджетів;         припиняти право користування земельними ділянками та іншими природними ресурсами у випадках, передбачених чинним законодавством України;            приймати рішення про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок і знесення самовільно зведених будівель і споруд без відшкодування витрат, здійснених за час незаконного користування;    встановлювати, за поданням відповідних центральних органів виконавчої влади, більш високі нормативи екологічної безпеки та плати за забруднення навколишнього природного середовища в місті, враховуючи підвищені вимоги до охорони довкілля столиці;    користуватися у встановленому порядку банками даних центральних органів, використовувати державні, в тому числі урядові, системи зв'язку і комунікації, якщо це необхідно для виконання столичних функцій;   визначати порядок організації та проведення недержавних масових громадських заходів політичного, релігійного, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру;    координувати діяльність підприємств усіх форм власності щодо енергопостачання споживачів з метою забезпечення надійного функціонування систем життєзабезпечення міста.     Крім того, органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади міста Києва в межах своєї компетенції, встановленої законодавством України, забезпечують:         виділення земельних ділянок, будинків, споруд і нежилих приміщень київським обласним органам виконавчої влади і місцевого самоврядування Київської області, місцем перебування яких в установленому порядку визначено місто Київ, а також підприємствам, установам і службам, що забезпечують їх функціонування;        участь органів виконавчої влади та місцевого самоврядування області в розробленні та реалізації спільних проектів, цільових програм розвитку, заходів з охорони довкілля, планів використання трудових ресурсів, будівництва автомобільних шляхів, систем зв'язку, об'єктів інженерно-комунального призначення тощо.       Органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади Київської області сприяють:        здійсненню містом Києвом функцій столиці України шляхом участі у розробленні і реалізації цільових програм розвитку міста Києва, дія яких поширюється на територію Київської області;     будівництву, реконструкції і утриманню на території Київської області об'єктів, необхідних для здійснення містом Києвом столичних функцій;  утриманню й розвитку систем зв'язку, державних автомобільних шляхів загального користування та інших транспортних систем на території Київської області, пов'язаних із здійсненням містом Києвом столичних функцій;           вирішенню питань щодо розширення меж міста Києва, якщо це необхідно для здійснення містом Києвом столичних функцій;   розвитку об'єктів соціально-культурного та комунального призначення на території Київської області, необхідних для потреб міста Києва і Київської області;           забезпеченню міста продовольством;     забезпеченню дотримання режиму приміської зони;   проведенню спільних природоохоронних заходів у місті Києві та Київській області;          вирішенню інших питань, передбачених законодавством.

Висновки            В результаті кваліфікаційного дослідження нами висвітлено поняття місцевого самоврядування у дусі світових і загальноєвропейських традицій, простежено розвиток місцевого самоврядування у західних європейських демократичних державах, причому особливу увагу звернуто на ті держави, з якими Україна має багато спільного як у історичному, геополітичному аспекті, так і в аспекті самої державної організації і структуризації. Окремо окреслено етапи історії становлення місцевого самоврядування в Україні: вивчення проведено від древніх часів і до сьогодення, виділяючи при цьому періоди відродження української державності, радянський період та період становлення самостійної української держави.     Основний розділ кваліфікаційної роботи ми відвели для з’ясуванню сучасного стану місцевого самоврядування в Україні у повному змісті цього слова: йдеться не лише про констатування наявної ситуації, але й про її недоліки та перспективи розвитку, позиції законодавця з цього питання. Як показує систематизований нами матеріал, законодавча база, система, організація, принципові засади діяльності, повноваження, фінансово-економічні засади, гарантії та механізм відповідальності посадових осіб місцевого самоврядування – все це на сьогодні ще потребує об’єктивного перегляду і вдосконалення, хоча треба наголосити на тому, що основні фундаментальні положення уже закладені і дали свій позитивний ефект. Тому в останньому розділі ми не просто називаємо проблеми, які існують у інституті місцевого самоврядування в Україні, але й вказуємо на основні напрямки їхнього вираження. Ми наводимо рекомендації юридичної теорії взагалі з цього питання, так і зокрема окремих її персоналей і практичних працівників, які стикаються з цими проблемами повсякденно в ході своєї діяльності. Як можна зрозуміти уже з самої побудови розділу, центральною проблемою була, є і залишається правова база місцевого самоврядування в Україні, котра не чітко окреслює рамки здійснення повноважень і тим самим дає поле для зловживань. Разом з тим правову базу можна розглядати і як певну модель побудови місцевого самоврядування, схвалену законодавцем. І навіть в цьому розумінні можна зробити висновок про необхідність деякого вдосконалення такої моделі. Болючим питанням є матеріально-фінансові основи місцевого самоврядування в Україні, котрі у своєму теперішньому вигляді аж ніяк не відповідають меті побудови демократичної системи місцевого самоврядування в Україні, оскільки самоврядні органи при реалізації своїх повноважень змушені виходити з обмежених запасів матеріальних ресурсів.      На нашу думку, на проблемних аспектах місцевого самоврядування в  Україні слід зосередити увагу не лише осіб, які безпосередньо задіяні у самоврядному процесі, але й усього правосвідомого українського суспільства, бо воно є тим вихідним положенням, на основі якого здійснюється побудова демократичної держави Україна.    Коли кожна окрема людина усвідомить себе членом колективу, зважить свою роль у вирішенні важливих проблем її ж самої та оточуючих, зрозуміє потребу єдності і спільності інтересів усіх задля блага кожного окремо взятого, тоді й зможемо говорити про побудову і утвердження місцевого самоврядування в Україні, котре відповідає нашим уявленням, потребам і усвідомленню.         Наразі ми змушені говорити про те, що усі принципові питання, які стосуються процесу державотворення і побудови громадянського суспільства в Україні, носять жорсткий політичний характер. В Україні склалась ситуація, за якої є кілька справді потужних політичних напрямків державного розвитку. І хоча уже спостерігається відмирання і послаблення позицій колишньої радянської ідеології, але і в сучасних немає єдності і взаємного порозуміння. Оця боротьба політичних платформ відбивається на кожному елементі держави, і втому числі питаннях розбудови місцевого самоврядування.            Окрему увагу, ми вважаємо, слід звернути на такий аспект місцевого самоврядування як формування його органів і утвердження посадових осіб. Мабуть, це більшою мірою вже стосується місцевих ініціатив, зокрема виборів і референдумів, але вплив цього процесу на роботу місцевого самоврядування є значним. Дана проблема більшою мірою стосується значних адміністративно-територіальних одиниць, де зв’язки між окремими місцевими жителями є дуже слабкими, і складається ситуація за якої окремий відособлений мешканець вказує на своє схвалення кандидатури особи у орган місцевого самоврядування, фактично не знаючи цієї людини, а лише судячи з широко рекламованих пропаганд. А потім, як результат, – розчарування у роботі місцевого самоврядування та діях його окремих посадових осіб. Це тільки одна сторона нашої проблеми. Другий її бік полягає у тому, що в українському суспільстві, а особливо виразно в рамках окремих громад, спостерігається якщо не наглядний, то принаймні фактичний поділ громадян за рівнем їхніх доходів. Було б справді нормальним явищем, коли б усі верстви суспільства брали участь у вирішенні важливих питань місцевого значення. Проте у більшості випадків усе складається якраз навпаки – керівні посади у органах місцевого самоврядування отримує особа, що представляє місцевий інтерес певної групи, котра не чисельна, але має більший рівень матеріальних доходів і відповідно більші можливості на вплив у межах місцевих громад.  Відкритим також є питання стороннього зовнішнього впливу на діяльність місцевого самоврядування загалом і зокрема поведінки окремих його посадових осіб, хоча держава гарантує неупередженість рішень органів місцевого самоврядування і особисту безпеку та недоторканість посадових осіб місцевого самоврядування, не можна сказати, що органи місцевого самоврядування є самостійними і безпечними у прийнятті своїх рішень. Основне завдання нашої держави сьогодні повинно полягати у реальній здатності захистити посадову особу місцевого самоврядування від втручання у його діяльність і особисте життя сторонніх осіб, у реальній можливості забезпечити самоврядному органу самостійність прийняття ним своїх рішень. Тому слід зосередитись не на деклараціях про гарантованість місцевого самоврядування в Україні, а на реальних механізмах їхнього впровадження, на реальних фактах викриття і відповідальності винних осіб у втручання на самостійну поведінку органів місцевого самоврядування і їх посадових осіб. Ми пропонуємо для вдосконалення роботи місцевого самоврядування та більш ефективного виконання ними своїх повноважень розробити кілька методичних рекомендацій і в якості експерименту на кількох досить відмінних за географічними, демографічними і політичними ознаками територіях Української держави впровадити відмінні моделі місцевого самоврядування, звичайно з урахуванням вітчизняних особливостей, і спостерігати за роботою органів місцевого самоврядування, при цьому фіксуючи всі позитиви і недоліки. Такий експеримент не може бути тривалим і порушувати демократичні принципи Української держави. Результатом такого експерименту мало б бути схвалення і дієвість однієї із запроваджених моделей або ж виробленість на основі всіх позитивних моментів запропонованих моделей однієї універсальної системи місцевого самоврядування, котра б імпонувала Україні. Зрозуміло, що такі експерименти потребують значних матеріальних, фінансових і людських ресурсів, а також можуть відбуватись в умовах стабільності у державі, чого на даний момент у нашій державі принаймні у досить виразній формі не спостерігається. Тому це є скоріше перспективою на майбутнє для нашої держави. Що є до наявного стану речей , то якраз треба докласти чимало зусиль, щоб досягти цього етапу відносного спокою і впевненості людини у завтрашньому дні. Тобто будь-які зміни, які відбуваються в умовах вирішення населенням своїх повсякденних проблем, не можуть дати якогось конкретного результату, бо населення не цікавиться ними і бере у них лише опосередковану участь. А коли усі або хоча б переважна більшість першочергових і невідкладних проблем кожної окремої людини буде вирішена, тоді й вона буде активним учасником державного і місцевого життя. Отже, любі перетворення мають бути спрямовані на поліпшення добробуту населення, а це призведе до поліпшення державної структури і подоланню проблем у місцевому самоврядуванні.     Слід звернути також увагу на систему місцевого самоврядування, особливо на взаємовідносини між її елементами вищого і нижчого рівня. Потреба у цьому зумовлена тим, згадані взаємовідносини не часто відбуваються у правовому полі. Річ у тім, що замість підвідомчості і підконтрольності місцевим органам самоврядування вищого рівня, низова ланка місцевого самоврядування нерідко попадає в директивну залежність від вищестоящих органів. Державі слід взяти під особливий нагляд ці взаємовідносини, щоб виключити подібного роду зловживання.   Чергова наша пропозиція полягатиме у більш значному розвитку якраз низової ланки місцевого самоврядування – територіальних громад. Справа в тому, що в розумінні первинного суб’єкта місцевого самоврядування територіальна громада на сьогодні майже відсутня. Вона скоріше розглядається у абстрактному розумінні, а ніж у буквальному. Це викликано як і практичною відсутністю таких самоорганізаційних одиниць, так і відсутністю практичних навиків їхньої діяльності.     Ще ми пропонуємо зробити деякі корективи уже щодо самої діяльності органів місцевого самоврядування. В ході кваліфікаційної роботи на цьому неодноразово наголошувалось, можливо, тільки дещо під іншим кутом зору. А мова йде про те, що доволі таки часто, а сьогодні це особливо помітно, органи місцевого самоврядування для того, щоб показати плоди своєї роботи, беруться за реконструкцію чи оновлення адміністративних одиниць. Така робота, звісно ж, є схвальною. Проте, на наш погляд, у першу чергу треба було б зосередитись на вирішені соціальних проблем населення, бо соціально незахищені верстви населення постійно потерпають через нестачу коштів у державі, а тоді уже братись за зміну бруківки в місті чи оновлення парку. Зрештою, такі висновки нами зроблені і такі пропозиції нами подані. Вони можуть бути враховані чи не враховані законодавцем і конкретними органами і особами місцевого самоврядування, однак це фактичний буквальний стан речей, який є на сьогодні і який, наголосимо, вимагає змін і перетворень. Інша справа, які з цих змін і перетворень визнати невідкладними, а які необхідними і черговими.     

Використана література        1.Законодавчі та нормативні акти:        2.Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року // ВВР. – 1997. – № 24;        3.Закон України “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 року // ВВР. – 1999. – № 20/21;        4.Закон України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 14 січня 1998 року // ВВР. – 1998. – № ѕ;   5.Закон УРСР від 7 грудня 1990 року “Про місцеві ради народних депутатів і місцеве самоврядування” // ВВР УРСР. – 1990. – № 2;  6.Закон України від 5 березня 1992 року “Про представника Президента України” // ВВР. – 1992. – № 23;       7.Закон України від 26 березня 1992 року “Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування” // ВВР. – 1992. – № 28; 8.Закон України від 3 лютого 1994 року “Про формування місцевих органів влади і самоврядування” // ВВР. – 1994. - № 22;    9.Закон України від 24 лютого 1994 року “Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад” // ВВР. – 1994. - № 8;           10. Муніципальне право України - Погорілко В.Ф.     11. Панейко Ш. Теоретичні основи самоврядування, - Мюнхен. – . 12.Смирнова Т.С. Правове регулювання місцевого самоврядування в Україні: Навч. Посіб. – К.: Вид. Дім „КМ Академія”, 2001.