Кінцевий продукт виробництва: структура та функції

Однак таке поєднання навряд чи може бути загальним і навіть широкомасштабним, оскільки це означає, що всі члени суспільства повинні  бути не тільки номінальними, а й  функціонуючими власниками, тобто виконавцями оперативних розпорядчих функцій. Проте кожний крок з наближення до такого поєднання факторів виробництва робить їх функціонування інтенсивнішим, підвищуючи результативність процесу виробництва і повніше задовольняючи потреби членів суспільства.

Результатом виробництва  є його продукт або економічне благо. Людина за допомогою засобів  праці впливає на предмети і сили природи і пристосовує їх до задоволення  тих або інших власних потреб. Результатом суспільного виробництва є суспільний продукт.

Аналіз економіки колишнього СРСР базувався на концепції представників  класичної економічної школи  А. Сміта і Д. Рікардо, а також  на теорії трудової вартості К. Маркса, які розглядали створення національного  продукту країни у процесі суспільного  відтворення лише у сфері матеріального  виробництва. Згідно з цією концепцію  розроблявся баланс народного господарства, який пояснював механізм централізованого планування економіки і системи розподілу ресурсів у країні.

Основним недоліком системи  балансу народного господарства було положення, що тільки праця у  сфері виробництва створює суспільно  необхідний продукт. При цьому не враховувалось створення продукту в сфері послуг. Крім того, в балансі  народного господарства не аналізувалась  система зовнішньоекономічних зв’язків (крім експорту та імпорту товарів).

Система балансу народного  господарства давала можливість отримати зведену інформацію про механізм суспільного відтворення,основні  пропорції економіки та взаємозв’язки, що формуються у народному господарстві. За допомогою методології балансу  народного господарства визначався суспільний продукт країни та його рух у процесі відтворення.

Суспільний продукт уявляв собою узагальнений результат функціонування розширеного відтворення, в якому  відображається єдність виробничих сил, форм їх організації та виробничих відносин. Як результат конкретної цілеспрямованої діяльності суспільства  цей продукт представлено у вигляді  сукупності споживних вартостей,створюваних  за певний період часу. Під час відтворення  суспільного

продукту суспільство  цікавить насамперед натуральна форма, в якій він буде відтворений, певний набір споживних властивостей, корисність вироблених продуктів. За командно-адміністративної економіки, коли існувала суспільна  власність на засоби виробництва, суспільний продукт характеризувався як усуспільнений продукт, тобто він належав усім членам суспільства.

Отже, сукупний суспільний продукт як особлива форма суспільного продукту - це всі матеріальні блага, вироблені суспільством за певний проміжок часу (як правило, рік). Вихідним моментом його руху є виробництво, а кінцевим -споживання.

За матеріально-речовою (натуральною) формою сукупний суспільний продукт складається із засобів виробництва і предметів споживання. Відповідно матеріальне виробництво поділяється на два підрозділи:

I - виробництво засобів  виробництва (верстати, машини, обладнання, устаткування тощо);

II - виробництво предметів  споживання (одяг, взуття, продукти  харчування тощо).

За вартісною формою сукупний суспільний продукт складається з вартості матеріальних витрат c, вартості необхідного продукту v і вартості додаткового продукту m. Безпосередньо на задоволення потреб населення йде необхідний продукт і частина додаткового. Отже, сукупний суспільний продукт w дорівнює сумі створюваних вартостей товарів I і II підрозділів виробництва:

I (w₁ = c₁ + v₁ + m₁);

II (w₂ = c₂ + v₂ + m₂).

В економічній літературі та господарський  практиці мають місце два підходи  до обчислення обсягу суспільного продукту. Згідно з одним з них, який базується  на марксистській теорії, ССП - результат матеріального виробництва, а тому невиробничі послуги не включаються у вартість даного продукту. За такої методики підрахунку ССП не був вільний від повторного обліку, оскільки проміжна продукція могла враховуватись кілька разів. Під проміжною продукцією розуміють товари та послуги, які проходять подальшу переробку (наприклад, залізна руда, щоб матеріалізуватись у верстати, машини, проходить процеси збагачення, виплавки чавуну, потім сталі та виробництва прокату і подальші виробничі операції аж до готового продукту (верстата).

Суперечлива двоїстість позиції  К. Маркса у розумінні продуктивної праці найбільшою мірою виявилася  в тому, що у теоретичних дослідженнях природи утворення вартості, а  звідси і в узагальненнях макроекономічних дослідженнях про відтворення суспільного  капіталу і ССП він абстрагувався  не лише від сфери духовної діяльності послуг, а навіть і торгівлі. З  марксистських джерел відомо, що торгівля певною мірою спричиняє додаткові  витрати обігу, що безперечно повинно створювати вартість.

У XX ст. марксисти-догматики  не врахували ні двоїстості вищеозначених  поглядів К. Маркса, ні нових кількісних і якісних змін у макроекономічних процесах світової економіки. На зразок А.Сміта і Д. Рікардо, вони не тільки залишили умовний поділ економіки  на матеріальну і нематеріальну  сферу, але й визнали стару  якісну визначеність виробничої праці. За продуктивну працю вони визнали  працю, спрямовану на виробництво речей, тобто працю у сфері матеріального виробництва. Вона нібито і створює сукупний суспільний продукт (ССП). Іншу сферу економіки - послуги, духовне виробництво, управління тощо вони називали невиробничою сферою, а працю уній визначили як непродуктивну працю (таку, що не створює ССП). Вважалось, що працівники невиробничої сфери не створюють, а споживають ССП

Подібна якісна визначеність продуктивної і непродуктивної праці  була природною для західного  суспільства XVII–XIX ст., оскільки сфера  послуг тоді була в зародковому стані, а ступінь розвинутості сукупного  робітника не виходив за межі підприємства як суб'єкта господарювання.

Тому в макроекономічних поглядах А. Сміта і Д. Рікардо  не було помилки, їхні уявлення і висновки повністю відповідали стану економіки  тих часів. Але така думка не відповідає умовам сучасної економіки з розвинутою сферою послуг

Догмат радянської економічної  школи про обов'язковість речового змісту продуктивної праці не вписувався в макроекономічний зміст сучасної економіки і суперечив йому.

Можна наводити багато прикладів, коли наслідки праці у невиробничій сфері економіки мають речовий  зміст, але праця, яка була витрачена  на їхнє створення, вважається непродуктивною працею.

Зміст категорії "сукупного  працівника" в умовах сучасного  цивілізованого суспільства поширився на усі суспільні корисні сфери людської діяльності.

Тому усяка суспільно  корисна праця є продуктивною працею, оскільки створює суспільне  багатство або безпосередньо, або  опосередковано і сприяє його збільшенню і покращенню добробуту людей.

Сукупний продукт суспільства  створюється в усіх галузях, корисних сферах економічної діяльності, в  тому числі у домашньому господарстві.

В сучасній західній економічній  теорії не існує фундаментальних  робіт з теоретичних досліджень і обґрунтувань виробничої і невиробничої праці.

Виходячи з позицій  здорового глузду західні вчені  не полемізували з цього питання, а прийняли точку зору про те, що будь-яка праця являється продуктивною і створює сукупний продукт суспільства.

 

2.  Суспільні блага як результат виробництва 

Кінцевою метою виробництва  є задоволення потреб суспільства  і людини. Будь-яке суспільство (незалежно  від рівня його розвитку і суспільного) так чи інакше повинно розв’язати три основні взаємозалежні економічні проблеми:

• що повинно вироблятися (тобто, які з товарів і послуг потрібно зробити і в якій кількості)?
• як вироблятимуться блага, ким, за допомогою яких ресурсів і технологій?
• для кого призначені вироблені товари (тобто, хто повинен володіти ними та одержувати від них користь)?

Ці питання - основні і загальні для всіх господарюючих суб’єктів. На це націлений і процес виробництва, що, з одного боку, нерозривно пов’язаний зі споживанням благ, а з іншого,-з використанням ресурсів, що перебувають у розпорядженні суспільства, для виробництва цих благ.

Будь-яка істота, що живе на землі, будь то рослина чи тварина, повноцінно живе чи існує тільки при  дотриманні нею чи навколишнім світом визначених умов. Ці умови створюють  консенсус, що відчувається як задоволення, тому має місце говорити про границю  споживання, такому стані всіх людей, при якому їхні потреби в благах максимально насичені. І в сучасний час потреби в красивому одязі, вишуканій їжі, у погоні за модою  і престижем актуальні, і від  них залежать зайнятість на ринку  праці, розвиток як великого, так і  малого бізнесу.

Задоволення потреб - це ціль будь-якої діяльності людини. Вона працює, щоб  забезпечити собі харчування, одяг, відпочинок, розваги тобто ті блага, що потрібні в житті. І навіть діяння, що, здавалося б, не несе ніякої користі  для людини, насправді має причину. Наприклад, милостиня, для того, хто  її дає, є задоволенням його вищих  потреб, зв'язаних з його психікою.

Мільйони років еволюції можна звести до декількох років розвитку людини, і тим самим спростити розуміння відмінності вищих і нижчих потреб (вторинних і первинних). Ці поняття відрізняє те, що відрізняє людину від тварини, тобто розум. При народженні людина випробує тільки первинні потреби. Проходять мільйони років еволюції чи лічені роки соціалізації людини й істота з низьким рівнем розвитку перетворюється у високоорганізовану. Одним з основних ознак цього перетворення є поява на визначеному етапі вищих потреб.

Потреби суспільства - це соціологічна категорія, в основі якої лежать колективні звички, тобто те, що прийшло від  наших предків, і укоренилося  в суспільстві настільки сильно, що існує в підсвідомості. Цим  і цікаві потреби, що залежать від  підсвідомості, що не піддаються аналізу, розглядаючи конкретний індивід. Їх необхідно розглядати глобально, щодо суспільства.

Для задоволення потреб необхідні  блага. Відповідно економічні потреби  це ті, для задоволення яких необхідні  економічні блага. Іншими словами економічні потреби - та частина людського нестатку, для задоволення якої необхідне виробництво, розподіл, обмін і споживання благ. Звідси можна зробити висновок, що будь-яка людина має потребу в економічній сфері для задоволення хоча б його первинних потреб. Люба людина, будь то знаменитість, учений, співак, музикант, політик, президент насамперед залежить від свого природного початку, а значить стосується економічного життя суспільства, і не може створювати, діяти, керувати не стосуючись економічної сфери.

Особливості приватних та суспільних благ. Стан почуття недостачі характерно для будь-якої людини. Спочатку цей стан носить розпливчастий характер, точно неясна причина такого стану, але на наступному етапі він конкретизується, і стає ясно які саме товари чи послуги необхідні. Таке почуття залежить від внутрішнього світу конкретної особистості. В останній входять смакові переваги, виховання, національні, історичні  передумови, географічні умови.

Благо - це потреба в якому-небудь благу, що має корисність для конкретної людини. У такому широкому змісті потреби є предметом дослідження не тільки суспільних, але і природничих наук, зокрема біології, психології, медицини.

Суспільні блага - потреби, що виникають у процесі розвитку суспільства в цілому, окремих його членів, соціально-економічних груп населення. Вони випробують на собі вплив виробничих відносин соціально-економічної формації, в умовах якої складаються і розвиваються.

Суспільні блага поділяються  на дві великі групи потреб суспільства і населення (особисті потреби).

Блага суспільства визначаються необхідністю забезпечення умов його функціонування і розвитку. До них відносяться потреби виробничі, у державному управлінні, забезпеченні конституційних гарантій членам суспільства, охорони навколишнього середовища, обороні і т.п.

З економічною діяльністю суспільства найбільш зв'язані виробничі потреби.

Виробничі потреби випливають з вимог максимально ефективного функціонування суспільного виробництва. Вони включають потреби окремих підприємств і галузей народного господарства в робочій силі, сировині, устаткуванні, матеріалах для випуску продукції, потреби в управлінні виробництвом на різних рівнях - цеху, дільниці, підприємства, галузі народного господарства в цілому.

Ці потреби задовольняються в процесі господарської діяльності підприємств і галузей, що зв'язані між собою як виробники і споживачі.

Особисті блага виникають і розвиваються в процесі життєдіяльності людини. Вони виступають як усвідомлене прагнення людини до досягнення об'єктивно необхідних умов життя, що забезпечують повний добробут і всебічний розвиток особистості.

Будуючи категорією суспільної свідомості, особисті потреби виступають і як специфічна економічна категорія, що виражає суспільні відносини між людьми з приводу виробництва, обміну і використання матеріальних і духовних благ і послуг.

Особисті потреби носять активний характер, служать спонукальним мотивом діяльності людини. Остання  в кінцевому рахунку завжди спрямована на задоволення потреб: здійснюючи свою діяльність, людина прагне повніше задовольнити їх.

З іншого боку, сама ця діяльність виступає найважливішим фактором формування особистих потреб. Чим вона ширше і багатогранніше, тим різноманітніше, більші потреби людини і тим у кінцевому рахунку повніше вони задовольняються.

Задоволення потреб шляхом так називаного пасивного споживання, не зв'язаного  з активною діяльністю індивіда як члена суспільства, економічного суб'єкта, неминуче веде до їх знецінення. Тому саме сама активна діяльність людини є  чинником росту потреб, їхнього якісного удосконалювання, стимулює прояв закону зростаючих потреб.