Функції науки конституційного права

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ  УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ КОМПЛЕКС

НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

«ОДЕСЬКА  ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ» 
 
 

                                                                          Цивільно-правова спеціалізація 
 
 

Реєстраційний номер № ________ кафедра

Дата __________________________                        гуманітарних дисциплін 
 

Контрольна  робота 

З курсу: «Конституційне право» 

Тема: Функції науки конституційного права 
 
 
 
 

Виконала:

Студентка 3 курсу, 320 гр.

заочної форми навчання №2

Боднар  Тетяна Сергіївна 

Перевірив: викладач з

Історії держави і права зарубіжних країн

В.А. Заволока 
 
 
 

Миколаїв - 2011

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Конституційне право як наука 5

1.1 Поняття  науки конституційного права 

1.2 Предмет, метод, функції науки конституційного права 10

2. Класифікація функцій науки конституційного права 16

2.1 Гносеологічна  і онтологічна функції 

2.2 Методологічна  функція 

2.3 Евристична  та прогностична функції 

2.4 Порівняльна  і комунікативна функції

2.5 Практико-прикладна  та експертна функції

2.6 Виховна  функція

2.7 Системоутворююча (інтегруюча) функція

2.8 Політична  функція

2.9 Ідеологічна  функція

3. Висновок. 23

4. Список використаної літератури. 25 

ВСТУП

     Наука конституційного права реалізує свої основні завдання шляхом здійснення функцій, тобто основних напрямів наукових досліджень у галузі конституційного права.

     Функції (від лат. Functio - здійснення, виконання) науки конституційного права - це основні напрямки здійснення наукових досліджень, спрямованих на вирішення поставлених перед наукою конституційного права завдань. Функції науки визначаються предметом і завданнями науки конституційного права. У свою чергу, функції визначають методологію і систему науки конституційного права.

     Функціональний підхід вперше в загальнонаукових дослідженнях був обгрунтований Е. Кассирер - автором теорії функцій ^1. У перші роки радянської влади це вчення вважалося хибним, як і будь-яка інша буржуазна теорія відхилялася радянською наукою. Пізніше функціональний підхід у наукових дослідженнях обгрунтовувався класовим аналізом досліджуваних явищ і тільки в 80-90-х рр.. ХХ ст. був зроблений ряд важливих досліджень, що сприяли розвитку теорії функцій в радянській юридичній науці.

     Але проблема функцій науки конституційного права є порівняно новою. За часів існування України в складі колишнього СРСР вона фактично не досліджувалася. Функції юридичної науки в окремих випадках були предметом наукових досліджень тільки загальної теорії права. Ситуація змінилася на краще з часів розвитку науки конституційного права в незалежній Україні. Одним з перших в Україні почав досліджувати проблему функцій науки конституційного права В. Ф. Мелащенко. Визначаючи, що сутність, зміст, соціальне, науково-пізнавальне та навчальне призначення науки конституційного права розкривається (втілюється) у її функціях, В. М. Мелащенко розрізняв такі функції науки конституційного права як політична, методологічна, ідеологічна, евристично-прогностична, комунікативна, інтегруюча і практико-прикладна ^2. Цей перелік функцій з деякими варіаціями залишається і в сучасній науці конституційного права України ^3.

     Взявши  за основу номенклатуру функцій, запропоновану  В. Ф. Мелащенко і О.Ф. Фрицький, Ю.М. Тодика доповнив її роз'яснювальною, виховною та експертною функціями науки конституційного права.

     У подальшому функції науки конституційного  права вітчизняними вченими не досліджувалися. Функції науки конституційного права не однорідні за своєю природою. Вони мають ознаки системності. Запропоновані раніше сукупності функцій науки не мають таких ознак, оскільки репрезентовані як равнопорядочние і рівнозначні. На рівні загальноприйнятих наукових понять їх можна розділити на загальні та спеціальні.

     Під загальними функціями можна розуміти ті напрямки діяльності науки конституційного права, що, так чи інакше, властиві всім юридичних наук - загальнотеоретичних, історичним, галузевим, порівняльно-правовим і прикладним. Це - гносеологічна, методологічна, евристична, прогностична, порівняльна, комунікативна, практично-прикладна, виховна, експертна та інші. При цьому фундаментальними в науці прийнято вважати гносеологічну, методологічну, евристичну, прогностичну і порівняльну функції. Саме вони і становят кістяк системи загальних функцій науки конституційного права, тоді як інші загальні функції мають похідної характер.

     Спеціальні  функції науки конституційного  права - це такі напрямки діяльності науки, які мають на меті вирішення специфічних  завдань, які характерні тільки конституційного  права як науці, або найбільш рельєфно проявляються в цій науці. До спеціальних функцій належать конституційна (системоутворююча), політична, ідеологічна функції.

1. Конституційне право як наука

1.1 Поняття науки  конституційного  права

     Конституційно-правова  наука являє собою сукупність знань про різні прояви конституціоналізму та конституційного права як фундаментальної галузі національного права. Конституційне право як галузі наукового знання належить до сім'ї правознавчих дисциплін. Як і в будь-якій іншій області наукових знань, в ній слід виділяти предмет, об'єкт, зміст, форму, методологію, ціннісні основи та ін

     Перш  за все, наука конституційного права  дає можливість виявити та дослідити  об'єктивно існуючі явища конституційно-правової дійсності, створити теоретичну основу подальшого генезису конституціоналізму та конституційного права як фундаментальної галузі національного права, передбачити і попередити можливі прорахунки і недоліки подальшого розвитку та удосконалення національного конституційного права, дослідити позитивний зарубіжний досвід конституційного будівництва та правотворчості з метою його використання в Україні.

     У той же час наука конституційного  права сама виступає предметом відповідних  наукових досліджень. Дослідження конституційного права як юридичної науки, насамперед, передбачає визначення поняття науки конституційного права, її предмета та методу, а також виявлення системи і функцій цієї галузевої науки та основних тенденцій розвитку вітчизняної конституційно-правової науки на сучасному етапі і т.п.

     Незважаючи  на тривалу історію існування окремих інститутів конституціоналізму, розвиток явищ і процесів, конституційному праві як галузі національного права в цілому є порівняно молодий в системі юридичних наук. Відзначаючи багатовікової науковий інтерес до державно-правових інститутів, виникнення щодо цілісних уявлень про конституційне право в його сучасному розумінні, як правило, відноситься до другої половини XIX ст. - Часу, коли вже тривалий час існували наука цивільного, кримінального та деяких інших галузей права.

     На  шляху свого становлення наука конституційного права пройшла різні етапи, які характеризуються стрімкими злетами і падіннями, що в цілому було властиво і відповідної галузі права. Так, в період панування абсолютної монархії, що викликала формування державного права як галузі, наука була покликана шукати прийнятні обгрунтування панування цієї влади. І виконувала свою службову роль в цій якості. Однак з розвитком суспільства, особливо його демократичних засад в період лібералізму, вона втратила своє обличчя і до кінця XIX ст. в Європі перетворилася, як зазначав Прейс, в салон, «куди збираються філософи й історики, цивілісти і політики для того, щоб відпочити від справи і побалакати на дозвіллі».

     У XX ст. картина принципово змінилася: конституційне знання в демократичних країнах оформилося в цілісне вчення про конституціоналізмі, права і свободи особистості, громадянському суспільстві, демократії і правовій державі. Втім, цього не сталося в Радянській Росії. В умовах сформувався в СРСР режиму, державно-правове знання виконувало таку ж ідеологічну місію, як і основні інститути конституційно-правового порядку, перш за все, права і свободи людини і громадянина, є, швидше, вельми привабливу декларацію і ідеологічно забарвлену «ширму».

     У сучасних умовах зростання ролі і  значення конституційного знання обумовлено об'єктивними процесами становлення в Україні конституціоналізму та його інститутів, формування громадянського суспільства і демократичної, соціально-правової державності. Сьогоднішній день характеризується формуванням цілісної національної конституційної доктрини як системи конституційно-правових цінностей і поглядів на конституціоналізм, суверенітет народу, інститути безпосередньої та представницької демократії, державну владу і місцеве самоврядування, конституційну юстицію і т.п. Важливу роль у цьому процесі відіграє сучасне конституційне право як галузь права.

     Слід  зазначити, що поняття науки конституційного  права та її характеристики оптимально розкриваються з урахуванням  тісних взаємозв'язків і залежностей, які існують між такими категоріями, як «галузь конституційного права» і «наука конституційного права». Однак такі залежності не є жорсткими: між галуззю і наукою конституційного права існують великі відмінності, які стосуються не тільки їх предмета, об'єкта, системи, функцій, джерел, а й самої історії становлення галузі, з одного боку, і науки конституційного права - з іншого . Ще більшими є відмінності між конституційним правом як галуззю права і відповідної галузевої юридичної наукою та науковими знаннями про основні політико-правових інститутах і цінностях, які є фундаментом сучасного конституціоналізму.

     Якщо  конституційне право, як фундаментальна галузь права і самостійна юридична наука в Україну (і їх класичному розумінні), є відносно новим явищем, то наукові знання про основні інститутах і цінностях сучасного конституціоналізму, в першу чергу про громадянське суспільство і народний суверенітет, права і свободи особистості, безпосередньої і представницької демократії, державної влади у місцевому самоврядуванні, мають значно глибші історичні корені, які перш за все пов'язані з виникненням, формуванням і розвитком різноманітних наукових ідей, теоретичних концепцій, доктрин, цілісних теорій або розрізнених уявлень. Вони або знаходили своїх послідовників, лягаючи в основу фундаментальних наукових напрямів і юридичних шкіл, або спростовувалися, піддавалися критиці, а їх автори іноді піддавалися гонінням.

     Тому, незважаючи на всі злети і падіння, для кожної науки настає час осмислення накопиченого знання, як результату теоретичного освоєння нею свого предмета, який придбав риси системності. По суті, мова йде про знання наукою самої себе, що є умовою її подальшого розвитку та утвердження реальної соціальної цінності.

     Настав  такий час і для науки конституційного  права, яка переживає в нашій батьківщині, по суті, своє нове народження. Адже становлення сучасної демократичної державності в Україні, як і в більшості пострадянських країн, обумовлює необхідність наукового пошуку з метою забезпечити адекватність конституційного ладу реаліям та перспективам суспільно-політичного розвитку. Такий пошук об'єктивно повинен бути зорієнтований на досягнення світової теорії і практики конституційного права та конституціоналізму. Власне кажучи, сприйняття відповідної галузі наукового знання саме як «конституційного права», а не «державного права» або «радянського державного будівництва», відмова від архаїчних підходів і штампів минулого, означає новий етап у розвитку відповідної галузі та вивчає її галузі знання, який пов'язаний із закріпленням демократичних засад у системі та механізмі державної влади, в її взаєминах з людиною. Воно повною мірою відображає суть предмета галузі і науки, відповідає загальним тенденціям демократизації, соціалізації та інтернаціоналізації конституційно-правового регулювання суспільних відносин, характерним для світової конституційної історії.