Функції державаи

Функції державаи

ВСТУП

1. Поняття функцій  держави

2. Критерії, за  якими класифікують функції держави

3. Політичні функції  держави

4. Економічні функції

5. Соціальні функції

6. Гуманітарно-культурологічні функції

7. Міжнародні функції

8. Проблема форм  і методів здійснення державних  функцій

9. Роль Служби  безпеки України у здійсненні функцій держави

ВИСНОВКИ

Список використаної літератури

ВСТУП

Об’єктом нашого дослідження є держава, а предметом – одна з граней цього складного явища, а саме – функціїдержави, тобто її діяльність, “зовнішній прояв властивостей”.

Впродовж тривалого історичного  періоду державу часто ототожнювали з суспільством, політикою, владою. Одним з перших, хто ввів спеціальний термін stato для позначення держави як самостійної реальності в суспільстві, був італійський політичний мислитель, письменник, військовий теоретик Нікколо ді Бернардо Макіавеллі (1469-1527). Згодом, особливо у 18-19 ст, теоретичні уявлення про державу набули інтенсивного розвитку і сформувалося кілька концептуальних підходів до розуміння її походження, сутності й соціально-політичних функцій.

Серед суспільствознавців, соціологів, правознавців не існує єдиної думки щодо визначення держави. Ось кілька з них. Держава – це специфічна політико-територіальна організація, основний засіб політичної влади народу, воля якої є обов’язковою для всього населення країни. Держава – це основний інститут політичної системи суспільства, що здійснює організацію, управління й контроль за спільною діяльністю і відносинами між соціальними групами, класами, асоціаціями та окремими індивідами. Держава – це засіб, що забезпечує політичне життя людини і суспільства, механізм регулювання відносин між народом (суспільством) та урядом, політичний інструмент вирішення спільних справ. Кожне визначення має право на існування, - різні підходи до інтерпретації держави виникли як відображення багатьох історичних та регіонально-специфічних особливостей і тенденцій в утворенні та розвитку держави, її ролі в суспільному житті.

Наявність держави (державного утворення) характеризують такі ознаки:

• єдина всеохоплююча політико-територіальна організація політичної влади у масштабі всієї країни;
• державний суверенітет;
• наявність системи права;
• наявність публічної влади;
• наявність податкової системи;
• поділ людей за територіальною ознакою (підданство, громадянство);
• наявність апарату управління і примусу;
• здатність видавати загальнообов’язкові правила поведінки;
• наявність власної симвоіки та атрибутів;
• здатність виражати і захищати інтереси певної частини або всього населення.

Держава складається навколо  відносин, пов’язаних з виникненням  і функціонуванням відокремленої  від суспільства особливої управлінської  системи – публічної влади  та здійснює свої повноваження за допомогою  специфічної форми влади –  державної влади.

Універсальність держави  як центрального елемента політичної системи суспільства полягає  у її реальній здатності управляти  соціально неоднорідним суспільством, у наявності спеціальних органів і установ, що забезпечують їй можливість реалізовувати політичну владу, застосовувати примус, надавати інтересові загальнообов’язковий характер, нарешті, у здатності вирішувати загальносуспільні справи.

Для чого суспільству потрібна державна влада? Влада – це зв’язок, що виникає у відносинах соціальних суб’єктів і визначає характер і спрямованість поведінки одних із них залежно від волі інших. Таким чином, сутністю влади є відносини панування (керівництва, домінування) і підпорядкування (добровільного чи примусового).

1. Поняття функцій  держави

Будь-яка держава існує для того, щоб забезпечувати реалізацію тих цілей, які стоять перед нею в рамках даної політичної системи суспільства. Через те держава здійснює відповідну діяльність у різних сферах суспільства, тобто виконує певні функції. Для цього їй у рамках політичної системи суспільства делеговані відповідні повноваження і права.

Функції держави – це основні напрямки діяльності держави, що характеризують її призначення у суспільстві. У функціях держави виражається її сутність та реальна роль, яку держава відіграє у вирішенні основних питань суспільного життя.

2. Критерії, за  якими класифікують функції держави.

Залежно від того, в якій сфері життєдіяльності суспільства держава здійснює свої функції, їх можна поділити на такі:

1. функції політичного характеру, тобто регулювання й управління відносинами у сфері політичної системи суспільства;
2. функції економічного характеру, пов’язані з управлінням відносинами у сфері виробництва й керівництва економікою;
3. функції соціального характеру, тобто регулювання й управління відносинами між верствами, класами, націями, групами тощо;
4. функції гуманітарно-культурологічного характеру, що регулюють відносини у сфері захисту прав і свобод особистості, освіти, засобів масової інформації тощо;
5. міжнародні функції полягають в участі і представленні даної країни у відносинах з іншими країнами.

Названі функції держави можна класифікувати й на основі інших ознак, зокрема, залежно від періодичності виконання вони можуть бути:

А) постійними, тобто такими, які держава здійснює завжди (наприклад, гарантування безпеки людей, які живуть на даній території, репрезентація даного суспільства на міжнародній арені тощо);

Б) тимчасовими, що їх держава  виконує іноді за певних обставин (організація заходів для подолання наслідків стихійного лиха та ін.).

Залежно від характеру  функцій, які виконує держава, їх можна поділити на:

1. законодавчу, тобто функцію, в ході реалізації якої держава через видання відповідних нормативних актів регулює відносини;
2. виконавчо-розпорядчу, тобто функцію, виконуючи яку держава ухвалює і втілює в життя певні управлінські рішення і таким чином вирішує проблеми, що стоять перед нею;
3. правоохоронну, тобто функцію, здійсненням якої через специфічні види діяльності (судочинство, прокурорський нагляд тощо) держава добивається утвердження законів, що діють у даній країні, та інших нормативних актів.

Залежно від того, як функції  співвідносяться із суспільством, елементом якого є держава, вони можуть бути:

А) внутрішніми, тобто такими, які держава здійснює безпосередньо  на території країни;

Б) зовнішніми, що їх держава  виконує в процесі участі даної  країни у міжнародних відносинах.

Внутрішні функції – це такі напрямки і сторони діяльності держави, в якихконкретизується  її внутрішня політика відносно економічних, соціально-політичних, екологічних, культурних та інших сторін життя громадянського суспільстві. До внутрішніх функцій держави відносять:

захист існуючого способу  виробництва, соціально-економічних основ суспільстві, управління економікою, регулювання господарської діяльності, бюджетна й податкова політика тощо;

здійснення політичної влади  всередині країни, формування правлячих  сил на певній соціальній базі;

підтримання соціального миру, правопорядку й законності, регулювання соціальних відносин і розв’язання конфліктів різними методами;

законотворча діяльність;

культурно-виховна діяльність (держава організовує і вдосконалює  єдину систему народної освіти, яка  забезпечує загальноосвітню і професійну підготовку громадян, а також турбується про охорону, примноження та широке використання духовних цінностей для морального і естетичного виховання людей, підвищення їх культурного рівня);

природоохоронна діяльність (держава здійснює необхідні заходи по охороні навколишнього природного середовища, раціонального використання землі, її надр та природних ресурсів, збереження атмосферного повітря тощо).

Зовнішні функції –  це основні напрямки і сторони  діяльності держави за її межами у  взаємовідносинах з іншими державами, міжнародними організаціями і світовим співтовариством в цілому. До зовнішніх функцій відносять:

захист території, на яку поширюється державний суверенітет;

зміцнення обороноздатності країни, підтримання бойової могутності збройних сил;

захист миру та участь у  боротьбі з порушенням міжнародного правопорядку;

організація і підтримка, а також розвиток міждержавних договірних відносин на основі загальновизнаних принципів міжнародного права;

захист інтересів держави  і її громадян у взаємовідносинах з іншими державами;

здійснення зовнішньої політики, міждержавного співробітництва  у різних сферах суспільного життя.

Поділ функцій на внутрішні і зовнішні багато в чому є умовним. Адже діяльність держави всередині країни – у сферах економіки, політики, культури та ін. – залежить, і часом значною мірою, від зовнішніх умов, від зовнішньоекономічних і культурних зв’язків. Особливо яскраво це виявляється за нинішніх умов, коли, наприклад, у Європі велика кількість країн інтегрована у таке наднаціональне утворення, як Європейський Союз.

Розглянемо основні п’ять  державних функцій, які ми слідом за більшістю сучасних дослідників вважаємо спільними для будь-якого типу держави.

3. Політичні функції  держави

Під політичними функціями держави державно-правова наука розуміє регулювання й управління відносинами у сфері політичної системи суспільства. Політична система суспільства – це система відносин, яку утворює взаємодія політичних інститутівміж собою в процесі формування й реалізації політичної влади.Складовими частинами політичної системи єдержава, політичні партії і рухи, громадські організації, а також інститути, які мають на меті певні політичні цілі. Крім того, інститутами політичної системи суспільства є право, політичні традиції, настанови тощо.

Держава як політичний інститут складається навколо відносин, пов’язаних із виникненням і функціонуванням  відокремленої від суспільства  особливої управлінської системи  – публічної влади. Держава здійснює свої повноваження за допомогою специфічної  форми влади – державної влади. Для чого суспільству потрібна державна влада? Влада – це зв’язок, що виникає  у відносинах соціальних суб’єктів і визначає характер і спрямованість поведінки одних із них залежно від волі інших. Таким чином, сутністю влади є відносини панування (керівництва, домінування) і підпорядкування (добровільного чи примусового). До розподілу суспільства на соціально неоднорідні частини також існувала влада – її називають соціальною владою, вона забезпечувала цілісність, єдність і керованість соціально однорідного (первісного) суспільства. Органи соціальної влади (збори роду, збори старійшин роду, збори старійшин племені, воєначальники племені, вождь племені тощо) не мали політичного характеру (оскільки політика – це врешті-решт відносини між різними частинами соціально неоднорідного суспільства), вони не поділялися за окремими функціями на певні види, - а у соціально неоднорідному суспільстві функції влади розподіляються між окремими органами, виникає специфічна структура влади.

Держава для здійснення своїх  функцій має спеціальні органи і установи, що забезпечують їй можливість реалізовувати політичну владу, застосовувати примус, надавати інтересові загальнообов’язковий характер. Держава має змогу застосовувати для впливу на інші соціальні інститути специфічні методи, яких іншв політичні інститути не мають, наприклад, законодавство, правосуддя тощо. За основу поділу державних органів беруть їх відношення до законодавчих, виконавчо-розпорядчих і правоохоронних функцій держави. Згідно з цим державні органи поділяють на законодавчі, виконавчі, судові та правоохоронні.

Отже, державне управління –  це діяльність спеціально утворюваних  державних органів і посадових  осіб, які становлять систему органів виконавчої влади. Особливою властивістю державного управління є те, що органи, які його здійснють, створюються у передбаченому Конституцією порядку виключно для реалізації виконавчо-розпорядчо (адміністративної) влади. Орган виконавчої влади можна визначити як організаційно-правову частину державно-управлінського апарату, що здійснює від імені і за дорученням держави відповідні функції (виконує законодавчі акти) і внаслідок цього наділена відповідною компетенцією, певною організаційною структурою, територіальним масштабом діяльності.

4. Економічні функції

Економічними ми називаємо  функції держави, пов’язані з управлінням відносинами у сфері виробництва й керівництва економікою.

На перших порах розвитку у Європі так званої буржуазної (або  капіталістичної) держави зміст функції державного регулювання економікою був мінімальним. У так званих соціалістичних країнах, особливо ж у колишньому Радянському Союзі, «державне регулювання економічних відносин було абсолютно пануючим і стосувалося буквально всього, - від рівня державних інвестицій в ту чи іншу галузь економіки до встановлення найменування продукції і ціни на неї».

Обмеження економічної свободи  громадян приводить до обмеження  всіх свобод і зосередженню величезної влади в руках бюрократії. Саме бюрократія стає реальним власником  засобів виробництва. Зосередження всієї основної маси об’єктів власності  в руках держави призводить до того, що держава як політична організація, що управляє суспільством, водночас стає найбільшим монопольно господарюючим  суб’єктом. Такий протиприродний стан може підтримуватися тільки активним втручанням держави в економіку, тоталітарною перебудовою економічного життя, як це було в колишньому СРСР.

Ліберальна ж точка  зору орієнтує не на революцію у  суспільно-економічних відносинах, а на еволюцію, яка повільно і  поступово поліпшує становище людини. Західними економістами давно вже розроблена модель лібералізації і свободи в економіці.найголовніше в такій моделі те, що вона передбачає вельми стримане правове регулювання економічних відносин, - “стримане” щодо надмірного втручання держави у стихію ринкових відносин, пов’язаних з виробництвом товарів і послуг. Закон не може і не повинен передбачати всі локальні ситуації, які виникають у практичній діяльності господарюючих суб’єктів. Вони надто різноманітні і залежать від багатьох випадкових обставин, непередбачуваності мотивів і вчинків окремих осіб, результатів їх діяльності, стихійності ринкових відносин. Ліберальна модель державного регулювання економіки розвивається у відповідності з теорією “держава – нічний сторож”, - тобто, держава покликана охороняти відносини, які складаються між господарюючими суб’єктами, але не втручатися в їхні внутрішні справи (звісно, якщо тільки ці відносини не спрямовані проти суспільства і держави, окремих громадян).