Економічна політика держави

Треба також  зауважити, що в Європейському союзі  лише Литва, Кіпр та Румунія є президентськими  республіками. Тобто, тільки 3 держави  ЄС сьогодні все ще не хочуть відмовлятися від одноосібної влади та переходити на демократичні основи парламентської форми організації цілісної системи державної влади. Слід особливо звернути увагу на те, які саме країни не хочуть переходити на демократичну форму правління на основі парламенту. Це одні з найвідсталіших держав ЄС, які приєдналися до співтовариства відносно нещодавно. Так, Кіпр та Литва отримали статус члена Європейського союзу в 2004 році, а Румунія, взагалі зовсім нещодавно стала членом ЄС, вступивши в союз в 2007 році. Враховуючи ці факти, можна стверджувати, що дані три держави ще просто не встигли акліматизуватися та пристосуватися до реалій демократії існуючої в Європейському союзі. Тому, вочевидь, в найближчий час, Кіпр, Литва та Румунія, все ж таки впровадять в повній мірі парламентську реформу в своїх державах з метою повної інтеграції в ЄС. В цьому можна не сумніватися.

Говорячи  про особливості функціонування системи державної влади в  сучасних конституціях європейських країн  не можна не відзначити оригінальність форми правління в таких європейських державах, як Бельгія, Данія, Англія, Швеція та Нідерланди, які, станом на сьогодні є монархіями. Люксембург ж, взагалі являється Великим Герцогством. Унікальність таких застарілих та не притаманних сучасній Європі форм правління зумовлено історичними традиціями вищезгаданих країн, суспільство в яких віддає перевагу консервативним принципам, і не бажає відмовлятися від своєї ментальності, своїх традицій та умов співжиття. Тому, монархічний спосіб правління в цих 6-ти з 27-ох держав Європейського союзу пов’язаний виключно з особливостями внутрішнього буття згаданих народів та аж ніяк не є відображенням сучасних європейських бачень про цивілізовану форму системи організації державної влади та реалій стосовно демократичної форми правління. Монархія в ЕС є виключенням із правил.

Враховуючи  вищевикладене, треба сказати, що Європейський союз сьогодні - це об’єднання в основному  парламентських держав, які обрали демократичний спосіб організації  влади на основі загального владарювання парламенту.

Стосовно посади Глави держави, слід відмітити, що зазвичай, в парламентських та парламентсько-президентських республіках Європи, президентів обирають парламенти, а не народ. Відповідний конституційний порядок встановлений в таких країнах, як Чехії, Естонії, Латвії, Угорщині, Німеччині, Молдові, Мальті, Швейцарії, Албанії, Греції, Італії, Норвегії, та Туреччині. Тобто в 8-ми державах ЄС президента обирає законодавчий орган, а не все населення. При цьому, президент, обраний парламентом має дуже символічні повноваження, в основному – представницькі. І цей факт зовсім не заважає таким країнам бути та називатися демократичними та правовими. Ці деталі треба обов’язково враховувати у випадку подальшій інтеграції України до ЄС.

Наприклад у  Чехії глава держави обирається парламентом на 5-річний термін і вважається обраним, якщо отримав більшість у кожній із палат парламенту. Він виконує представницькі функції, хоча має право призначати Раду Центрального банку, а також суддів та голів Верховного і Конституційного судів. Досить символічні повноваження також мають президенти Швейцарії, Німеччини, Австрії, Італії та Глави держав інших прогресивних європейських країн, що свідчить виключно про одне: європейське співтовариство по тихеньку відмовляється від посади президента, не тільки як органу державної влади, але й взагалі як інституту. Прагнучи до прогресивного розвитку, а також усвідомлюючи сучасні уявлення про демократію, європейці, таким чином дають приклад іншим країнам планети, закликаючи світову громадськість до необхідності реформування державної влади на парламентську форму правління.

Безумовно, така організація державної влади  в країнах європейського співтовариства створена не випадково. Європейці таким  чином обирають демократичний розвиток, і не бажають передавати владу в руки одній особі.

Стосовно  посади президента в європейських країнах  в частині взаємодії з гілками  влади зверніть також увагу на наступне! Мало хто в Україні знає президента Німеччини, Чехії, Австрії  чи, скажімо, Італії. Проте, вся Європа знає Кравчука, Кучму, Ющенка і Януковича. Нажаль, далеко не з найкращої сторони. Це дуже показовий приклад. Це сигнал.

Отже, особливості  функціонування системи державної  влади в сучасних конституціях європейських країн полягають в першу чергу  в тому, що в державах Старого світу практично відсутні змішані форми правління. Країни Європи віддають перевагу повній парламентській формі організації державної влади. А це означає, що головним органом в європейських державах є не президент, а колективний, демократичний законодавчий орган – парламент. В цьому зв’язку слід також додати, що майже в кожній третій країні ЄС президента обирає не народ, а його представники, тобто, парламент.

Тому, враховуючи все вище викладене, аналізуючи систему  організації та діяльності державних  органів провідних країн ЄС, треба підкреслити, що конституційне закріплення функціонування органів державної влади в Україні фактично не відповідає європейським конституційним реаліям. Якщо наша держава в подальшому хоче інтегруватися в ЄС та стати справді демократичною, незалежною і правовою, тоді, вочевидь, слід негайно розпочинати політичні реформи, в частині формування в Україні класичної парламентської республіки, де б Верховна Рада отримала найважливіші державні повноваження та стала б по справжньому головним органом державної влади в Україні. Ні в якому разі не можна допустити, щоб роль парламенту та верховенство закону послаблювалися на користь виконавчої влади та підзаконних актів.

Конституційна реформа повинна також дати відповідь  на питання, - чи потребує Україна інституту президента взагалі? Якщо так, тоді, в найкращих європейських традиціях главу держави доцільно було б обирати в парламенті. Якщо ж ні, тоді, звичайно, цей орган потрібно ліквідовувати. Очевидно лише одне. Справжня європейська держава повинна мати чітку, логічну та демократичну форму правління, зрозумілу для населення та ефективну з точки зору загальнодержавного розвитку.