Економічна політика держави

   Державний лад будь-якої країни характеризується насамперед формою правління.

   Форма правління – організація державної влади, порядок утворення її органів та їх взаємодія з населенням.

   Форма правління впливає на суспільно-політичне  життя країн, традиції, інколи – на менталітет населення, але не визначає ні рівня соціально-економічного розвитку, ні особливостей внутрішньополітичного стану країн: так, деякі монархії (наприклад, у Європі) часто є більш демократичними, ніж окремі республіки.

   У світі існує 4 форми правління: республіка, монархія, країни Співдружності та джамахірія. Країни розподілені за цими формами правління й регіонами свого розташування наступним чином:

   Розподіл  країн світу за формами правління

   Республіка. Республіканська форма правління виникла в давні часи. Найбільшого поширення набула в періоди Нової та Новітньої історії. У 1991 р. у світі було 127 республік, а після розпаду СРСР, СФРЮ і Чехо-Словаччини, а також після утворення Східного Тімору їх стало 148.

   Республіка  – форма правління, за якої суверенні права на владу належать або всім дієздатним громадянам, або їхній більшості.

   За  республіканського устрою правління  від імені народу здійснюється представницькими органами, які обираються або прямим голосуванням, або на основі процедур непрямого народного волевиявлення (через довірених осіб, вибірників тощо).

   Існують кілька типів республік:

   Парламентська республіка – верховенство має парламент, перед яким уряд несе колективну відповідальність за свої дії, роль президента у державному управлінні поступається ролі парламенту, а уряд очолює прем’єр-міністр. Уряд залишається при владі, доки має підтримку більшості в парламенті. За її відсутності уряд іде у відставку або голова держави розпускає парламент. До такого типу республік належать ФРН, Італія, Індія та інші.

   Президентська республіка – в руках президента поєднані повноваження глави держави і голови уряду (США, Бразилія, Аргентина тощо).

   Президентсько-парламентська республіка – роль президента і парламенту урівноважена (Росія, Україна тощо).

   У світі три чверті країн – республіки. Ця форма правління вважається найбільш прогресивною й демократичною. Республіками є більшість країн Латинської Америки, майже всі колишні колонії в Азії, 49 з 53 країн Африки та інші.

   Монархія. Найдавнішою формою правління, притаманною ще першим державам світу, є монархія. Монархічна форма правління впродовж історії зазнала значних змін, але сутність її здебільшого залишилась незмінною: зосередження влади в руках однієї особи, з певними особливостями у конкретних державах.

   Монархія – форма правління, за якої верховна державна влада формально (цілком або частково) зосереджена в руках одноосібного керівника держави – монарха.

   Як  правило, влада монарха довічна й передається у спадок, але існують дві монархії, які мають елементи республіки: Малайзія – федеративна конституційна монархія, де монарха обирають  на 5 років султани султанатів, що входять до складу держави; ОАЕ – федеративна абсолютна монархія, в якій главу держави – президента на 5 років обирає Верховна Рада емірів.

   Особлива  ситуація у Ватикані, де Папу Римського, який має світський титул Світлішого князя, довічно обирають на колегії  кардиналів (конклаві), серед яких право  голосу мають лише кардинали віком до 80 років, і їх кількість не повинна перевищувати 120 осіб.

   Титул монарха в різних країнах різний: султан (Бруней, Оман), папа (Ватикан), емір (Кувейт, Бахрейн), герцог (Люксембург), імператор (Японія), Король (у більшості  монархій), князь (Монако, Ліхтенштейн).

   Всього  у світі існує 30 монархій. З них

   - у Європі 12: Андорра, Бельгія, Ватикан,  Велика Британія, Данія, Іспанія,  Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Швеція;

   - у Азії 14: Бахрейн, Бруней, Бутан,  Йорданія, Камбоджа, Катар, Кувейт, Малайзія, Непал, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія, Таїланд, Японія

   - у Африці 3: Лесото, Марокко, Свазіленд;

   - у Океанії 1: Тонга.

   Монархії  різняться за своєю формою:

   Абсолютна (необмежена) монархія – форма правління, за якої глава держави –  монарх є  головним джерелом законодавчої та виконавчої влади (здійснюється залежним від монарха апаратом). Монарх здебільшого встановлює податки і розпоряджається фінансами. Парламент або взагалі відсутній, або є дорадчим органом.

   Абсолютних монархій у світі 5: Бруней, Бутан, Катар, ОАЕ, Оман.

   Конституційна (обмежена) монархія – форма правління, за якої влада монарха обмежена конституцією, законодавчі функції передані парламенту, а виконавчі – уряду. Монарх юридично є верховним главою виконавчої влади, главою судової системи, формально призначає уряд, замінює міністрів, розпоряджається військами, може скасувати прийняті парламентом закони і розпустити парламент. Але фактично ці повноваження належать уряду.

   Конституційних  монархій у світі 23: Тонга (Океанія); Лесото, Марокко, Свазіленд (Африка); Бахрейн (фактично абсолютна), Йорданія, Камбоджа, Кувейт (фактично абсолютна), Малайзія, Непал, Таїланд, Японія (Азія); Андорра, Бельгія, Велика Британія, Данія, Іспанія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Швеція (Європа).

   Теократична монархія – форма правління, за якої політична і духовна влада перебувають у руках церкви.

   Теократичних  монархій у світі 2 – Ватикан і  Саудівська Аравія.

   Держави у складі Співдружності. До них належать 14 країн – колишніх колоній Великої Британії, в яких формально главою держави є Британська королева, представлена в країні генерал-губернатором (обов’язково її уродженцем). Такі країни мають свій парламент і уряд. Це Канада, Австралія, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Тувалу, Антигуа й Барбуда, Співдружність Багамських Островів, Барбадос, Беліз, Гренада, Сент-Вінсент і Гренадини, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Ямайка.

   Країни  Співдружності можуть здійснювати  незалежну політику, їх мешканці є  громадянами своїх держав, а не підданими Британської королеви, але об’єднує їх визнання верховної влади королеви Великої Британії. Члени Співдружності мають беззастережне право одностороннього виходу з неї за власним бажанням. Цим правом свого часу скористались М’янма, Ірландія, Пакистан, які зараз є республіками.

   Від „держав у складі Співдружності” за формою правління суттєво відрізняється  інтеграційне угруповання Британська Співдружність Націй, яке було юридично оформлене у 1931 році і нині охоплює 51 країну – колишні колонії Великої Британії, розташовані у всіх частинах світу на площі понад 30 млн. км² з населенням понад 1,2 млрд. осіб. Учасники угруповання мають різноманітні форми правління: республіки, монархії, держави у складі Співдружності.

   Джамахірія. Це унікальна форма правління, за якої існує „народовладдя”.

   Джамахірія  – форма правління, за якої відсутні традиційні інститути влади; вважається, що всі державні рішення приймаються усім народом.

   Таку  форму правління у світі має  лише 1 держава – Лівія (Велика Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахірія). У країні ліквідовано політичні партії й уряд, парламент у його класичній формі. Нею керують первинні народні збори, наділені законодавчою і виконавчою владою. З 1977 р. головним законодавчим органом є Загальний народний конгрес (скликається двічі на рік), куди входять секретарі районних народних зборів і представники громадських організацій.

ЄВРОПА –  ЦЕ ПАРЛАМЕНТСЬКА ФОРМА ПРАВЛІННЯ

Всього в  Європейському союзі нині налічується 27 країн. Моделі державного устрою та форма правління в усіх цих державах звичайно різняться. Існують парламентські республіки, яких переважна більшість, президентські і змішані, яких надто мало, а також монархії, яких всього декілька.

Абсолютна більшість  європейських держав, а саме 16 країн ЄС, являються класичними парламентськими республіками, де головним органом є законодавчий. Серед них: Австрія, Болгарія, Греція, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Латвія, Мальта, Німеччина, Португалія, Словакія, Словенія, Угорщина, Фінляндія та Чехія. Таким чином, можна зробити висновок про те, що країни Європи сьогодні віддають перевагу парламентській формі правління, організовуючи свою державну владу на демократичній основі, передаючи основні повноваження та функції єдиному законодавчому органу, - парламенту.

Цивілізовані  європейські країни, як бачимо, вважають, що функціонування системи органів  держави буде ефективним та злагодженим, якщо парламент стане основним органом  державної влади. В Європі колективні органи вважаються взірцем демократії. Європейське співтовариство переконане в тому, що сучасною правовою державою, яка декларує принципи верховенства права, гарантування основних свобод та законних інтересів, демократичну форму правління та організацію влади, може бути лише держава саме з парламентарною формою правління. Одна людина не може забезпечувати демократію та свободу в країні. Тільки колективні органи, обрані населенням, можуть бути справжніми представниками народу, виконуючи його бажання в частині гарантування умов для якісного буття. Такі принципи політичної системної організації влади та життя існують в ЄС.

Потрібно  підкреслити, що в Європейському  Союзі практично відсутні змішані  республіки. До них можна віднести лише Польщу та Францію. Це пояснюється  тим, що в Європі змішана форма  правління вважається не актуальною та навіть згубною. Судячи з того, яка кількість держав в ЄС сьогодні використовує змішану форму правління, можна зробити висновок про те, що така система організації владарювання фактично відійшла в історію та стала пережитком минулого.

До парламентсько-президентських, а тим паче, до президентсько-парламентських форм правління, європейці відносяться  скептично. Саме тому, лише дві країни Європейського союзу сьогодні мають  модель правління, подібну до організації  державної влади в Україні. Безумовно, цей факт нашій державі потрібно враховувати у випадку подальших намірів інтеграції у європейське співтовариство демократичних країн. Очевидно, якщо в ЄС віддають перевагу парламентській формі правління над змішаною, чи, тим паче, президентською, тоді й Україна, вочевидь, повинна дати відповідь на питання, яке у неї бачення саме такого прогресивного вектору розвитку. Справа в тому, що сьогодні в нашій державі, при прийнятті законів існує практика перевірки їх на відповідність законодавству Європейського союзу. Таку функцію здійснює Комітет Верховної Ради України з питань європейської інтеграції. Тому, було б добре, якби Україна наближувалась до реалій Європи не тільки в рамках нормативних положень, а й в частині взаємо порозуміння організації державної влади на базі парламенту. Настрої суспільства сприяють реформі державного правління шляхом передачі загальної влади парламенту. Цього кроку, фактично, як ми бачимо, вимагає й ЄС. Враховуючи такий стан речей, можна впевнено говорити про те, що шлях до парламентської демократії для України відкритий та не минущий.