Економічні аспекти комерціалізації інтелектуальної власності

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни

«Інтелектуальна власність»

 

 

на тему

Економічні аспекти  комерціалізації інтелектуальної  власності

 

Вступ

 

На початку XXI ст. людство  стало свідком інформаційної  революції, коли на перший план вийшли такі поняття, як «інформаційне суспільство», «нова економіка», «економіка знань  та інновацій», «управління знаннями», першоосновою яких є інтелект, ідеї та інновації. У світі відбувається стрімкий процес економізації науки  та інтелектуалізації економіки. Найціннішим  стратегічним ресурсом і провідною  конкурентною перевагою сучасного  суспільства є ресурс інтелектуального капіталу. Жорстка світова конкуренція  потребує нових ідей, високоякісної  продукції, постійних інновацій, а  тому без залучення інвестицій в  науку неможливо вести мову про  економічний розвиток, не кажучи вже  про економічне лідерство. Саме наукоємні  галузі економіки дозволяють державі  отримувати продукцію, яка відповідає світовим стандартам, підвищують науковий потенціал і позитивно впливають  на добробут країни і покращують життєвий рівень населення. Компанії, які не визначили інтелектуальну власність  одним із своїх пріоритетів, в  кращому випадку ризикують втратити конкурентні переваги, а в гіршому  – їм загрожує втрата своїх позицій  на ринку.

 

Роль інтелектуальної  власності в сучасній економіці

Сфера інтелектуальної  власності – це сукупність галузей економіки та видів суспільної діяльності, які не беруть безпосередньої участі у створення матеріальних благ. Ці галузі виробляють унікальний продукт – інтелектуальний. Саме такий продукт є необхідним для ефективного функціонування матеріального виробництва. У промислово розвинених країнах 80–95% приросту ВВП припадає на частку нових знань, втілених у техніці і технологіях.

У сучасних умовах глобалізації економіки зі стрімким збільшенням  обсягів міжнародної торгівлі різко  зросла вигода від використання таких  об'єктів інтелектуальної власності, як товарні знаки, фірмові найменування, промислові зразки та інші засоби індивідуалізації товарів і послуг. Отже, об'єкти інтелектуальної  власності здатні приносити підприємству прибутки.

Існує пряма залежність стану  національної економіки від її інтелектуального потенціалу, ступінь використання якого, темпи та масштаби росту визначають рівень економічного розвитку суспільства, правовий і соціальний статус країни у світовому співтоваристві. При  визначенні місця певної держави  у світовій спільноті першочерговою  є її здатність використовувати  сучасні технології для інтенсивного економічного зростання. Основну масу суспільного багатства розвинутих країн створює нова інтелектуальна еліта – фахівці, зайняті у  сфері високих технологій, виробництва  інформації та нових знань. Інтелектуальна власність стала важливим ресурсом бізнесу.

Аналізуючи розвиток економіки  провідних країн світу, можна  стверджувати, що виробництво все  більше базується не на переробці  природної сировини та ресурсів, а  на використанні результатів інтелектуальної  діяльності та нових ідей. Свідченням цього є зростаюча частка нематеріальних активів у фондах підприємств, що суттєво підвищує їхню ринкову вартість.

 

Поняття комерціалізації  інтелектуальної власності

Світова практика свідчить, що роздержавлення власності може здійснюватись  у двох основних формах ‒ комерціалізації  та приватизації.

Комерціалізація інтелектуальної власності – це відносини з приводу використання інтелектуальної власності в ринковій економіці, які набувають інституційного оформлення в угодах щодо прав на об’єкти інтелектуальної власності як специфічного товару, введеного у господарський обіг. Тобто, комерціалізацією інтелектуальної власності є взаємовигідні дії всіх учасників процесу перетворення результатів інтелектуальної праці у ринковий товар з метою отримання прибутку чи іншої ринкової вигоди.

Характерною рисою роздержавлення у формі комерціалізації є  позбавлення держави функцій  управління господарським використанням  власності.

По суті, при комерціалізації  йдеться про кардинальну зміну  ролі держави в економіці: вона припиняє управляти виробництвом і переходить до управління державною власністю. Метою комерціалізації є забезпечення реальних умов для перетворення державних  підприємств у вільних товаровиробників, формування раціонального конкурентного  середовища, посилення трудової, господарської  і підприємницької діяльності. Комерціалізація  створює умови для перетворення державних підприємств у повноцінних  суб'єктів ринку, які самостійно визначають свою техніко-економічну, виробничу, збутову та цінову політику.

 

Суб’єкти комерціалізації  інтелектуальної власності

Основними суб'єктами відносин щодо комерціалізації інтелектуальної власності в сучасній ринковій економіці є: автори, творці інтелектуальних продуктів; трудові колективи, організації, діяльність яких пов'язана зі створенням та використанням об'єктів інтелектуальної власності; органи державного управління національною інноваційною системою; інвестори, що фінансують створення та використання об'єктів інтелектуальної власності; виробники та споживачі інтелектуальної продукції.

 

Основні форми  комерціалізації інтелектуальної  власності

На практиці використовуються такі форми комерціалізації інтелектуальної  власності:

1. Оренда державного майна.
2. Концесія.
3. Корпоратизація державних підприємств.

Орендні відносини у світовій практиці використовувалися давно. Юридично це договір двох самостійних сторін з приводу майнового найму певних матеріальних цінностей на певний строк. На цій основі виникають орендні відносини, що характеризуються рядом ознак. По-перше, це самостійність сторін, що уклали договір оренди. Орендар виступає самостійним, відособленим суб'єктом господарювання, обмеженим у своїй економічній свободі рамками добровільно взятих на себе зобов'язань. По-друге, право власності на майно, здане в оренду, зберігається за орендодавцем, і після завершення терміну орендного договору воно повинно бути повернене орендодавцеві (якщо не було домовленості про викуп майна). По-третє, право власності на результат використання орендного майна одержує орендар. Продукція, вироблена з допомогою такого майна, є власністю орендаря як самостійного суб'єкта господарювання. Це підтверджує висловлювання Арістотеля, що багатством є не володіння майном на основі права власності, а право на його користування. По-четверте, орендні відносини характеризуються платністю за користування орендованим майном.

Оренда виступає засобом  реалізації власності, що відбувається в процесі відчуження-присвоєння. Практично це здійснюється шляхом надання  власником орендареві (як суб'єктові реалізації власності) прав користування (економічні відносини між суб'єктами власності із приводу споживання її об'єктів), володіння і часткового розпорядження орендованими засобами виробництва (відносини, пов'язані не тільки з використанням умов, але й із присвоєнням результатів виробництва) як атрибутами єдиного процесу присвоєння, що характеризує процес реалізації власності. Власність є фактичним, завершеним присвоєнням. Тобто орендар, який не є власником, наділяється правами користування, володіння, часткового розпорядження майном власника. Орендареві надається широка економічна самостійність, однак це не означає, що він перетворюється у власника засобів виробництва.

Важливою формою комерціалізації  є концесія. Світовий досвід підтвердив, що значну частину державного майна недоцільно передавати у приватну власність. Проте загальновідомо, що навіть у високорозвинутих країнах існує дефіцитність державних коштів для ефективного функціонування і розвитку державних об'єктів. Звідси випливає потреба знайти такі форми, які б забезпечували можливість поєднати державне майно з приватним капіталом без втрати державою права власності на нього. Такою формою практика визнала концесію. Сутність останньої полягає у тому, що держава надає свої об'єкти приватним суб'єктам в оперативне управління з метою їх господарського використання протягом тривалого періоду. За такої ситуації держава залишається власником свого майна, яке по закінченню терміну концесії повертається їй. На відміну від оренди, концесіонер не сплачує орендної плати.

Суть концесії полягає  у створенні партнерства між  державним та приватним секторами  економіки, що передбачає спільну мету. Щоб її досягти, кожна сторона  повинна виконувати визначену за нею роль, у тому числі брати  на себе певну частину ризику. Державний  сектор несе відповідальність за встановлення правил такого партнерства та контроль за їх додержанням. Це, зокрема, визначення послуг, що повинні надаватись, делегування  приватному партнерові права користування об'єктами державної власності та контроль за цінами. Важливим обов'язком  державного партнера є створення  і забезпечення виконання законодавчої та нормативної бази, що регулює діяльність концесій. Найсуттєвішим при цьому є забезпечення виключного права концесії на створення та експлуатацію її об'єкта. Необхідність ексклюзивного права на створення та експлуатацію державних об'єктів зумовлена особливістю послуг, що надаються, великими масштабами інвестицій, необхідністю гарантування усім користувачам рівних умов отримання послуг.

Іншою формою комерціалізації  є також корпоратизація. Під нею розуміють перетворення державного підприємства на відкрите акціонерне товариство, 100% акцій якого первісно належить державі, а орган, уповноважений управляти державним майном, виступає єдиним засновником такого товариства. Цей процес характеризується рядом ознак. По-перше, відбувається зміна організаційно-правової форми державного майна. Державне підприємство, статус якого регламентується передусім Господарським кодексом України, набуває статусу акціонерного товариства, що визначається Законом України "Про господарські товариства". По-друге, у процесі корпоратизації створюються тільки відкриті акціонерні товариства, акції яких можуть розповсюджуватись шляхом відкритої передплати та купівлі-продажу на біржі. По-третє, корпоратизація здійснюється насильницьким законодавчим способом, переважно державою.

Розкриваючи суть корпоратизації, слід зазначити, що воно не замінює  державну власність на недержавну. При перетворенні державного підприємства у відкрите акціонерне товариство майно  залишається у власності держави, бо в разі створення акціонерного товариства всі його акції залишаються  у власності держави. Отже, корпоратизація означає зміну лише організаційно-правової форми підприємства, а не форми  власності. Тому вона не може виступати  способом приватизації майна державних  підприємств, а є тільки її передумовою. Корпоратизація приводить до реформування управління державною власністю  і є підготовкою до приватизації. Саме остання і є однією з основних цілей корпоратизації.

 

Переваги використання інновацій у власному виробництві

Усі локальні і, особливо, глобальні  нововведення різної спрямованості  можуть забезпечувати максимально  можливий прогресивний вплив на виробництво  за умови, якщо вони використовуються підприємствами постійно, комплексно і гармонійно.

Помітно посилюється вплив  нових технічних (технологічних) систем не лише на економічні явища, але й  на соціальні процеси. Це вимагає  підвищеної уваги конструкторів  нової техніки до показників її надійності, ергономічності та екологічності. Особливо нагальним є завдання екологізації виробництва на підприємствах.

Ефективність окремих  глобальних і локальних заходів  е важливою, але недостатньою мірою  ступеня впливу нововведень організаційно-технічного характеру на результативність діяльності підприємств. Ось чому необхідно  знати конкретну методику виявлення  інтегрального впливу певної сукупності нововведень на ключові показники  виробничо-господарської діяльності підприємств за той чи інший проміжок часу.

Чим цілеспрямованіше та ефективніше  використовуються новітні досягнення науки і техніки, що є першоджерелами розвитку продуктивних сил, тим успішніше  вирішуються і пріоритетні (по відношенню до виробничих) завдання життєдіяльності  суспільства. Науково-технічний прогрес (НТП) у буквальному розумінні  означає безперервний взаємообумовлений  розвиток науки і техніки; у ширшому  суттєво-змістовному значенні —  це постійний процес створення нових  і удосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва  і кінцевої продукції з використанням  науки.

 

Торгівля ліцензіями

Ліцензія – це документ державного зразка, що засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Ліцензування ‒ видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування. Це необхідна умова здійснення певних видів підприємницької діяльності, передбачених Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», що означає необхідність одержання ліцензії у встановленому законодавством порядку. З моменту одержання ліцензії підприємцю надається право здійснювати відповідний вид діяльності, що він може реалізовувати протягом строку дії ліцензії, після закінчення якого це право припиняється.