Біографія та особисте життя

План

1. Вступ.

2. Основна частина 
   2.1. Біографія та особисте життя: 
   а) дитинство та юність; 
   б) особисте життя; 
   в) знавець футбольної статистики; 
   г) фанат пернатих; 
   д) не побутові дрібниці; 
   е) боєць чи актор. 
   2.2. Політичне життя 
   а) політична ситуація в СРСР у 60х-70х роках ХХ сторіччя; 
   б) початок кар’єри; 
   в) діяльність Першого секретаря ЦК КПУ;  
   д) наступники В.В. Щербицького. 
   2.3 Підсумки життя
3. Висновки
4. Література 
   

 

1. Вступ

Володимир Васильович Щербицький. Тема досить широка… Без сумніву, я міг би сказати, що давно пишаюсь тим, що він мій співвітчизник і як багато він значить для мене. Але скажу відверто: ще тиждень тому це прізвище для мене було маловідоме.

Досліджуючи тему своєї роботи, на перший погляд, для мене Володимир Васильович постав маріонеткою в руках соціалістичного режиму. Його переслідування дисидентства та суворе посилення русифікації нагадало мені неприємну історію мого батька. В деякій мірі він постраждав від політики Щербицького, коли при опитуванні вказав рідну мову українську, а російську – набутою. За це він поплатився при вступі у вуз.

З іншого боку,  час за часи перебування Щербицького на посаді в Україні відбувався економічний підйом, у людей була стабільна робота та пристойна заробітна платня. У навчальних закладах студенти отримували кваліфіковану вищу освіту безкоштовно та влаштовувалися за фахом. Була здійснена докорінна технічна модернізація легкої та харчової промисловості. Розвивалася культура та архітектура. Так його характеризують різні джерела.

Я дійсно радий, що для працюючи над цією темою мені є куди розвернутися. Щоб показати насправді, хто такий Щербицький, за що його хвалити, а за що осуджувати, у мене є 25 сторінок на роздуми, факти і докази.

 

 

2. Основна частина 
   2.1. Біографія та особисте життя 
   а) Дитинство та юність

      Народився 17 лютого 1918 р. у м. Верхньодніпровськ  Катеринославської губернії, нині Дніпропетровська область, у сім’ї робітника.  

   У 1936 р. став  студентом механічного факультету  Дніпропетровського хіміко-технологічного  інституту, який закінчив перед  самою війною. Під час навчання  працював креслярем, конструктором,  машиністом компресорів на заводах  Дніпропетровська. Паралельно закінчив  річну школу пропагандистів.

Влітку 1941 р. мобілізований  і відряджений у Військову  академію хімічного захисту. Пройшов  у ній прискорений курс навчання і у званні лейтенанта направлений  в Закавказький військовий округ, де став начальником хімслужби 34-го полку. До грудня 1945 р. перебував на командних  посадах у військах діючої армії.

б) Особисте життя

Під час війни він познайомився із майбутньою дружиною Аріадною (Радою), а одружилися 1945 року.

Рада Гаврилівна працювала  вчителькою російської мови та літератури у 57-ій, на той час і досі елітній, київській школі. У них було двоє дітей. Син Валерій закінчив Київський  Політехнічний Інститут, кандидат технічних  наук, працював у системі АН УРСР, пішов з життя через рік  по смерті батька. Віку йому вкоротив алкоголь. Донька Ольга закінчила університет, філолог. Онуки — Радослава й  Володимир.    

   Жили Щербицькі на Десятинній, потім — на Карла Лібкнехта  (нині Шовковична) в номенклатурному  будинку, де займали частину  5-го поверху. Із двору через  хвіртку зручно було переходити  на територію ЦК, де тепер Секретаріат  президента. ВВ спробував учитися  їздити на ”жигулях”, але водійські  права так і не одержав. Мав службову машину — спершу ”чайку”, потім ЗИЛ-115. Його водієм довго був Олександр Кабанов, фронтовик, який колись возив генерала  Ватутіна.

   Володимир Щербицький  мав зріст 183 см, умів елегантно  вдягатися,  музикою займався ще в шкільному оркестрі — грав на трубі.

в) Знавець футбольної статистики 

«Почти перед каждой игрой  к нам на Нивки приезжал председатель Совета Министров Владимир Васильевич Щербицкий, — згадує футболіст-динамівець Володимир Щегольков. — Но никогда  он нас «не накачивал», а, наоборот — спрашивал, в чем нуждаемся? А уже в сентябре, когда мы шли  на первом месте, нас пригласили в  Совмин и в кабинете, который своими размерами напоминал минифутбольное поле, «накрыли поляну» — легкая закуска и минеральная вода... Зато был серьезный мужской разговор, во время которого В. В. продемонстрировал  свое знание футбольной статистики: в  его записной книжке были зафиксированы  результаты всех матчей украинских команд всех лиг!»

г) Фанат пернатих

Щербицький обожнював розводити  голубів. За чутками, десь у Дніпропетровську і досі залишився голубник, побудована Щербицьким. Дніпропетровське обласне товариство голубівників носить ім'я В.В. Щербицького. І на честь 80-річного ювілею першого секретаря на головному голубнику області встановили пам'ятний знак «Меморіал імені В.В. Щербицького». До речі, завзятим голуб'ятником, крім Щербицького, є і один з активних дніпропетровських діячів останнього часу - Леонід Деркач.

Колишній особистий водій В.В. Щербицького Олександр Кабанов згадує: «До цього захоплення Щербицького долучив сусідський дідусь ще в дитинстві, в Дніпропетровську. У колекції Щербицького було 28 видів цих птахів. Він тримав декілька голубників - у дворі в старому гаражі на Десятинній, в Пущі-Водиці на дачі. Щоранку, ледь прокинувшись, він навідувався до пернатих. А потім - перед тим, як сісти в машину. Причому деколи доводилося повертатися додому, щоб поміняти капелюх... Під час перебування Володимира Васильовича на посту Першого секретаря ЦК КПУ ЖЕКам було дано вказівку всіляко сприяти голуб'ятником в облаштуванні жител для птахів». Коли ховали Щербицького, під час жалобної процесії, що проходила вулицями Києва, в небо випустили кілька сотень голубів...

До речі, саме через пристрасть до голубів, у родині Щербицьких не тримали кішок.

д) Не побутові дрібниці

Очевидці стверджують: у побуті Володимир Щербицький відрізнявся  скромністю. У відомому будинку № 8 на вулиці Десятинній він жив разом з сусідами - першим секретарем міськкому партії Юрієм Єльченко, головою Радміну Віталієм Масолом. Пізніше він переїхав у спеціально побудований у дворі ЦК будинок для членів українського Політбюро - там зараз, здається, якісь іноземні фірми влаштувалися. 
Була у В. В. і дача, як же без цього. Спершу він з родиною жив у Межигір'ї, потім перебрався ближче - в скромний двоповерховий будинок у Пущі-Водицькому лісництві. 

Їздив Щербицький, як і всі члени  тодішнього політбюро, на блінтованому, з куленепробивним склом, чорному лімузині «ЗІС-111». У народі його називали «членовозом», «чорною труною». І дарма: машина була дуже зручна, обладнана кондиціонерами та іншими прибамбасами з заводів «Роллс-ройса». Це чудо техніки шестиметрової довжини і двометрової ширини важило близько трьох тонн. Збирали такі авто поштучно на лихачевському заводі. Незважаючи на серйозний броньовий захист, автомобіль В. В. завжди рухався по Києву з ескортом: попереду і ззаду мчали «Волги» з мигалками.

Щербицького згадують як людину, скромну в побуті. Він не любив галасу і помпезних урочистостей.  Різниця характерів Брежнєва і Щербицького наочно проявляється в наступному епізоді. Двічі Герою Радянського Союзу або Соціалістичної праці за законом покладався бронзовий бюст на батьківщині. Отримали «свої» бюсти і Брежнєв з Щербицьким. Леонід Ілліч був присутній на відкритті пам'ятника самому собі в Дніпродзержинську. Залишилася фотографія, де генсек Союзу з неприхованою цікавістю дивиться на самого себе, тільки бронзового. Щербицький же після вручення йому другої  Зірки Героя Соцпраці навідкриття свого бюста в Верхньодніпровськ в 1979 р. не приїхав.

е) боєць чи актор

Сьогодні по-різному оцінюють особу  Щербицького. Так, уже згадуваний екс-мер Києва Володимир Гусєв в день свого 76-річчя, згадуючи своїх колишніх колег - перших посадових осіб Києва і держави, умовно розділив їх на «бійців» і «акторів».«Аналізуючи події тих часів, я виявив певну закономірність у змінюваності перших посадових осіб: на зміну бійцям завжди приходили актори і навпаки. Наприклад, бійця Хрущова змінив актор Леонід Брежнєв, бійця Петра Шелеста - актор Володимир Щербицький ... »

- У мене залишилися найкращі  спогади про Володимира Васильовича, - сказав одного разу «відомостям»  колишній член Політбюро, екс-голова  Укрпрофради Віталій Сологуб. - Усіх підкуповувала його людяність і одночасно вимогливість до людей. Все у нього поєднувалося. Він нас усіх підтягував, запалював і завжди задавав тон ...

Уже згадуваний Валентин Згурський, а  він добре знав тодішній розклад  сил, теж завжди грудьми стояв  за В. В.

- Знаю, що його авторитет дуже  заважав Горбачову, - стверджує екс-мер. - Бо він розумів: Щербицький потенційно міг очолити Політбюро ЦК КПРС і стати Генсеком. Ось він і вирішив позбутися від нього. Але Володимир Васильович - це ж глиба, розумний політик і порядна людина. Його ж і Микита Хрущов хотів виключити з партії за те, що він засумнівався в доцільності створення раднаргоспів і поділу парткомів на промислові і сільськогосподарські.

Часом доходило, за словами Згурського, до того, що Горбачов не запрошував Щербицького  на окремі засідання Політбюро. Дзвонить йому і каже: «У вас там є проблеми. Ви в цей раз можете не приїжджати ». А Україну Володимир Васильович Щербицький дуже любив і захищав її по-справжньому.

 

2. Політичне життя 
   а) Політична ситуація в СРСР у 60х-70х роках ХХ сторіччя

На початку 60х років ХХ століття соціально-економічний розвиток СРСР проводився під керівництвом М.С. Хрущова. Під час «хрущовської відлиги» - неофіційна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Й. Сталіна (друга половина 1950-х - початок 1960-х р.р.), його характерними рисами був певний відхід від жорсткої Сталінської тоталітарної системи, спроби її реформування в напрямку лібералізації, відносна демократизація, гуманізація політичного та громадського життя, в процесі активного реформування (особливо реформи, спрямовані на децентралізацію ) тоталітарну систему в СРСР тимчасово було виведено з рівноваги. Однак реформаторського потенціалу виявилося недостатньо не тільки для її знищення, а навіть для збереження окремих вдалих поривів.    

   Після усунення Хрущова  у 1964 році суть консервативного  курсу нового керівництва, в  обличчі Леоніда Брежнєва, виражалася  одним словом  - «стабілізація». Проте  досягти цієї мети було важко, реалізуючи консервативний курс, адже  система втратила два важливих стимули розвитку: страх перед репресіями після смерті Сталіна та віру й ентузіазм після усунення Хрущова. Крім цього, лідерам нової хвилі і, зокрема, Л.Брежнєву, потрібен був певний перехідний період для усунення політичних конкурентів, формування своєї команди, цілковитого оволодіння партійним і державним апаратом. Нове керівництво намагалося зберегти існуючий режим, не втратити спадкоємність з владними інститутами попередніх десятиріч. Головними елементами цієї спадкоємності були ігнорування принципу розподілу влади, збереження декоративного характеру органів народного самоуправління, зміцнення політичного монополізму КПРС. Курс на «стабілізацію», а надалі консервацію існуючого режиму особливо посилився після серпневого втручання у внутрішні справи Чехословаччини 1968 р.

     Характерними ознаками  реалізації цього курсу були:

• Підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудівників у радах, обмеження їхньої реальної влади.

   З одного боку, ніби демонструючи  торжество народовладдя і демократії, невпинно зростала кількість  народних обранців у владних  структурах: 1985р. до Верховної  Ради УРСР було обрано 650 депутатів  ( 1958р. – 457 )

Створені ради виконували декоративну  роль і реальної влади не мали, свідченням цього є те. що місцеві ради відали підприємствами, які давали лише 3-4% продукції промислового виробництва.

• Зростання масштабів бюрократичного апарату .

   Збільшувалася кількість  міністерств, відомств, комітетів,  а також і кількість депутатів  у них.

• Зведення нанівець самостійності громадських організацій, їх одержавлення.

   Вони поряд із радами  покликані були не управляти  країною, а створити «демократичний  фасад» народовладдя. Це стимулювало  падіння політичної активності  та появу «неформальних» організацій  та груп.

• Згортання гласності.

    Якщо у 1960р. у республіці  виходило 3280 газет, то в 1985р.  – лише 1799. Характерно, що у цей  період кількість республіканських  та обласних газет зросла, а  місцевих та районних зменшилася. Отже, набирала силу монополії  над інформацію.

• Перетворення КПРС на стрижень державної структури і зосередження у її руках усієї повноти влади.

    Комуністичну партію  України в брежнєвський період  очолювали два лідери, які обстоювали  різні моделі розвитку республіки: П.Шелест (1963-1972) – автономізаційну, В.Щербицький (1972-1989) – централістську, тобто орієнтовану на центр.

   Боротьба цих протилежних  тенденцій лягла в основу протистояння  «харківського» і «дніпропетровського»  політичних кланів. Липневий Пленум  ЦК КПУ 1963 р. визнав повну  перемогу харківського клану:  першим секретарем республіканської  парторганізації було обрано  П.Шелеста, другим став М.Соболь.

    П.Шелест активно підтримував  реформи М.Хрущова, особливо створення  раднаргоспів, більшої незалежності  республіканських структур у  господарчих питаннях. Проте з  приходом до влади Л.Брежнєва  і посиленням ідеологічного диктату,  зросла нетерпимість до інакодумства  в будь-якій формі і сфері. Курс Шелеста не задовольняв московське керівництво, тому виникла потреба усунути його з України. 10 травня 1972 Шелеста звільнили з посади першого секретаря ЦК КП України «у зв'язку з переведенням на іншу роботу» — заступника Голови Ради Міністрів СРСР (де він не пропрацював і року).