Застарілі слова та їх стилістичні функції в текстах технічного напряму

 

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

 

Факультет автоматизації  машинобудування та інформаційних  технологій

 

                                                                                Кафедра українознавства

                                                                          та гуманітарної освіти

 

Застарілі слова  та їх стилістичні функції в текстах  технічного напряму

                                                      Курсова робота 

                                                                      студента  групи

 

                                                                                Науковий керівник –

                                                                                викладач

 

 

 

 

 

 

 

Краматорськ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………..………3

РОЗДІЛ I. ДІНАМІЧНИЙ СКЛАД УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ                                              

1.1 Теоретичні відомості. Лексика та лексичний запас мови………...…5

1.2 Історичні зміни у лексиці ………………………………………..……9

Висновки до розділу…………………………………..……………..……11

РОЗДІЛ II. ЗАСТАРІЛІ СЛОВА У ТЕКСТАХ ТЕХНІЧНОГО НАПРЯМУ                                          

2.1 Застарілі слова і терміни в текстах технічного напряму…………...12

Висновки до розділу………………………………………………………14

ВИСНОВКИ……………………………………………………………..…..…...15

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………….17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

У часи, коли майже кожна  людина має персональний комп’ютер  та телефон, коли прогрес йде швидкими темпами з’являється багато нових  слів, а також велика кількість  слів забувається і не використовується. Кожне слово має своє життя. Багато слів «вмирає» тому, що предмет, термін або функція яку називає це слово вже не актуальне. Візьмемо наприклад дискету, яка мала шалений  успіх декілька років назад, але  у сучасному світі, коли у наявності  є комп’ютерні диски або флеш пам'ять це вже нікому не потрібна річ, назва якої тихенько «згасає». Я навів приклад з комп'ютерної сфери не дарма, тому що дуже великий обсяг технічної літератури використовується у цій галузі. А комп’ютерні компоненти «старіють швидше ніж виходять». Тому проблема застарілих слів дуже актуальна у сучасності.

Тема даної курсової роботи називається «Застарілі слова, їх стилістичні функції в текстах технічного напряму».

Актуальність дослідження даного питання полягає у використанні застарілих слів в текстах технічного напряму. Цю тему досліджували О.А. Сербенська, Пономарів О.Д., Бабич Н.Д. та інші.

Об’єктом дослідження є лексичний запас української мови.

Предметом даної курсової роботи є функціонування застарілих слів.

Мета даної роботи полягає у дослідженні функціонуванні застарілих слів у документах технічного напряму.

Завдання курсової роботи

• дослідження стилістичних функцій застарілих слів;
• визначення поняття застарілих слів;

Для вирішення визначених завдань використовувались наступні методи дослідження:

1. Теоретичний: аналіз та узагальнення наукової літератури.
2. Метод порівняльного аналізу.

        Теоретичне та практичне значення роботи це можливість використати здобуті теоретичні відомості в практичній формі і придбати навички досліджень різних явищ.

        Джерельна база складається з: підручників  української мови та інтернет сторінок всесвітньо відомої енциклопедії та інших авторитетних видань.

Структура курсової роботи складається із плану роботи, вступу, основної частини, яка складається з двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ I. ДІНАМІЧНИЙ СКЛАД УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ  

1.1 Теоретичні відомості.  Лексика та лексичний запас  мови.

 

Техні́чна документа́ція  — сукупність документів, необхідних і достатніх для безпосереднього  використання на усіх стадіях життєвого  циклу продукції.

Застарілі слова — слова, а також їхні окремі значення та словосполучення, що на даному етапі  розвитку мови  вийшли із загального вжитку. 

Лексика (від дав.-гр. τὸ λεξικόν — сукупність слів якоїсь мови чи діалекту та словниковий склад мови письменника чи художнього твору) — словниковий склад мови [8, с. http://uk.wikipedia.org/wiki/Лексика].

Лексика — одна з основних складових мови, найменш консервативний елемент мовної системи [5, c. 38].

Лексика тісно пов'язана  з життям народу. Вона завжди реагує на зміни в соціальному, научному й культурному житті нації  виникненням нових елементів  і зникненням застарілих.

Частина слів у мові незмінно зберігається протягом тисячоліть. Це основний словниковий фонд мови. До нього входять слова на позначення життєво найважливіших понять назви  спорідненості, частин тіла, почуттів, явиш природи, тварин і рослин, трудових дій, кольорів та інших якісних ознак, числівники, займенники, службові слова.

Це зумовлює наявність  у мові двох підрозділів лексики: активного й пасивного.

Активний словник мови складають слова, які часто вживаються й не мають значення давності чи новизни.

В пасивному запасі української  лексики знаходяться: а) слова, які  застаріли й вийшли  або виходять з уживання; б) нові слова, які ще не стали популярними й не стали  в мові загальновідомими й загальновживаними.

У пасивному запасі мови зберігаються історизми, архаїзми та неологізми.

Історизми — це назви  предметів старої культури, побуту. У процесі історичного розвитку зникають деякі предмети, поняття, терміни, звичаї, а з ними перестають вживатися  слова, позначувані ними.

Архаїзми — це застарілі  слова, що виходять із ужитку, але реалії, названі ними, залишаються й мають  уже інші, сучасні назви.

Неологізми — це нові слова, покликані до життя проблемами суспільства, що відбивають сучасність. Якщо вони втрачають значення свіжості, то стають загальновживаними або  виходять із ужитку й стають історизмами, наприклад, перебудова — у дев'яностих  роках минулого століття це був неологізм, тепер — історизм.

Безпосередній вплив на лексику  позамовної дійсності спричиняється  її рухливістю - у мові постійно відзначається  не тільки поява нових слів (і  нових значень), витиснення застарілих позначень, що втрачають свою актуальність, але й стилістичні перерозподіли  різних груп слів, зміна лексичної  й синтаксичної сполучуваності слів тощо.

Лексикологія (від грецького  lexikos — словесний, словниковий і logos — учення) — розділ мовознавства, що вивчає лексику (словниковий склад мови) [8, с. http://uk.wikipedia.org/wiki/Лексикологія].

Розрізняють лексикологію історичну, яка досліджує закономірності формування, розвитку і збагачення словника мови від найдавніших часів, і лексикологію сучасної мови, або описову, яка вивчає лексичний склад мови сучасного  періоду.

Історію слів вивчає історична  лексикологія, словникового складу мови взагалі. Постійно змінюється словниковий  склад мови (з'являються нові слова, деякі слова забуваються, змінюються значення цілого масиву слів тощо) в  результаті всіляких причин, деякі  з яких вдається встановити з достатньою вірогідністю. При з'ясуванні історії  окремих слів і груп слів виявляється  як важливі мовні, так і позамовні  фактори змін. Безпосередній зв'язок лексики із позамовною дійсністю  спричиняє те, що поява нових предметів, виникнення нових понять приводить  до поповнення словника новими позначеннями цих предметів і понять, способи  їхнього позначення, тобто способи  номінації (створення нових слів від існуючих у мові за допомогою  афіксів, створення складених іменників, семантична деривація, запозичення  іншомовних слів) багато в чому лексико-семантичними відносинами, які існують у мові в певну епоху.

Отже, одиницею лексики є  слово. Зовні воно сприймається як звук або сукупність звуків. Проте не кожний звук, не кожне поєднання  звуків можна назвати словом. Слово  — це звук або комплекс звуків, що має певне значення і вживається в мовленні як самостійне ціле. У цьому визначенні слова береться до уваги його подвійна природа. Зовнішній бік слова — його звукова оболонка, внутрішній бік — значення слова [5, c. 38].

Слова виникають по-різному. Багато слів придумав письменник Карамзін. Йому належить авторство слів «вплив», «зворушливий» і «цікавий». А  такі слова, як ампер, вольт, ват, – це переведені до розряду загальних  назв прізвища видатних учених. А назви  дуже популярних у наші часи айфонів  й айпадів з’явилися при додаванні  букви «і» до англійського слова  Phone (телефон з анг. мови), iPhone – це назва смартфонів що розробляє компанія Apple.

Кілька назв створили окремі особи: великим творцем слів був Ломоносов. Йому доводилося будувати на порожньому місці цілий ряд 

наук: фізику, хімію, географію  і безліч інших. Ломоносовим були введені слова:  «градусник», «переломлення», «рівновага», «діаметр», «квадрат», «кислота» і «мінус»; від чеського письменника XX ст. Карела Чапека пішло слово робот.

Однак подібні випадки  найменувань поодинокі, нетипові. Звичайно ж назви виникають стихійно. Люди виділяють у предметі якусь суттєву  для них у цей час ознаку і роблять її представником усього предмета. Як писав О. Потебня, «слово виражає не весь зміст поняття, а  одну з ознак, саме ту, яка видається  народному поглядові найважливішою».

Ознака предмета, покладена  в основу його назви, називається  внутрішньою формою слова. Внутрішня  форма передається за допомогою  морфем (коренів, суфіксів, префіксів). Внутрішня форма – це вмотивованість назви. З часом слова можуть втрачати свою внутрішню форму і стають немотивованими.

Слово в мовленні виступає в різних формах і з різним значенням. Для позначення всіх різновидів слова  терміна «слово» замало. Щоб сконденсувати  нестачу лексикології використовують також поняття лексема й словоформа.

Лексема (від грец. λέξις — слово, мовний зворот) — слово як самостійна смислова одиниця, що розглядається в мовознавстві в усій сукупності своїх форм і значень [8, с. http://uk.wikipedia.org/wiki/Лексема].

Словоформа — це граматична форма того самого слова, яка виявляє  лексичну тотожність із співвідносними словами. Словоформи — це лексичні одиниці з конкретним граматичним  значенням. Словоформа є основним носієм граматичного значення. Сукупність словоформ  певної лексеми називається граматичною  парадигмою.

      Словниковий  склад найбільш рухливий рівень  будь якої мови, зміни й поповнення  якого особливо помітні у сучасні  часи. Вони пов'язані з технічною  и науковою діяльністю людини.

У лексиці відбиваються всі  процеси історично-технічного розвитку суспільства. Одні предмети, побутові речі, поняття, якості, явища існують  здавна, і слова, їхні назви, часто  використовуються мовцями; інші предмети й поняття вимирають - з ними зникають їхні значення. Слова, рідко вживані, існують у пасивному словнику.

До пасивних запасів слів відносяться ті, що є або застарілими, або в силу своєї новизни ще не стали достатньо популярними  й не завжди зрозумілими для носіїв мови. Наприклад нові сучасні технологічні пристрої і їх назви тяжко даються  до розуміння старшому поколінню. Слова  пасивного словника, утворюють дві  групи: застарілі й нові слова. Застарілими  називаються такі слова, які вийшли з активного вживання. Наприклад  перестали вживатися у зв'язку зі зникненням понять слів радіола, моторолер  й ін. Слова цієї групи є історизмами.

Процес переходу слів із групи активного вживання до пасивної тривалий, поступовий. Це зумовлено  і позамовними причинами (релігійними  або соціальними змінами) і власне мовними, з яких досить велику роль відіграють системні зв'язки застаріваючих  слів: тематичні, зв'язок різних його значень  тощо. Чим обширніші ці відносини, чим вони різноманітніші й прочніші, тим повільніше переходить слово  в пасивну групу. Цей перехід  пов’язаний зі зміною її стилістичної характеристики, точніше створює  нову стилістичну характеристику слова.

 

 

 

 

 

1.2 Історичні зміни  у лексиці.

 

Лексика кожної мови складається  в процесі її тривалого історичного  розвитку. Тобто українська лексика, як і мова в цілому, тісно пов’язана  з історією українського народу. Лексика  сучасної української мови за походженням  неоднорідна. Близько 90 відсотків становлять успадковані слова, тобто такі, що ведуть свій початок з індоєвропейської мовної єдності; слова, що виникли в спільнослов’янський період; слова, спільні для східнослов’янських мов; відтак лексика, що з’явилася на українському ґрунті за час самостійного існування української мови. Решта лексичного складу (приблизно 10 відсотків) — слова, зпоазичені з інших мов.

Найдавнішим шаром успадкованої (корінної) лексики є слова, що сягають  індоєвропейської мовної спільності. Вони збереглися в багатьох індоєвропейських мовах, зазнавши, безперечно, різних фонетичних, словотвірних, семантичних та інших змін.