Закони логіки

• Гегель стверджував, що закон виключення третього може бути застосований лише до осмислених висловлювань.

Висловлювання ж «Душа зеленого кольору або душа не зеленого кольору» є безглуздим і тому не може бути ні істинним, ні хибним.

• Голландський  математик Л.Брауер указував на те, що логічні закони, в тому числі й закон виключення третього, не є абсолютно істинними і залежать від того, що вони описують.

На його думку, крім висловлювань та його заперечень існує ще і третє  значення. Воно проявляється у висловлюваннях про безкінечну множину предметів. Наприклад, ми говоримо про існування  певного об’єкту з певними  властивостями. Якщо множина до якої відноситься цей об’єкт належить, є обчислюваною, то ми можемо стверджувати: « У цій множені є об’єкт з такими властивостями» або «  У цій множені немає об’єкта  з такими властивостями». Коли ж  множина є нескінченна, ми не можемо з упевненістю заявляти про існування  або не існування такого об’єкта, аж поки його не виявимо;

• Закон не може бути застосований до висловлювань про пусті об’єкти.

Наприклад, « Нинішній король Франції  молодий або нинішній король Франції  немолодий». В реальності, предмета, який позначається поняттям «нинішній  король Франції», не існує, тому істинним чи хибним є це висловлювання ми визначити не можемо;

• Закон має сенс і діє за умови дихотомії(у двозначній логіці). У випадку, коли дихотомія є абсурдною, закон не діє.

Наприклад, пляшка до половини наповнена  водою, одночасно є на половину наповнена повною, і наполовину порожньою. У цьому випадку обидва судження, будучи протилежними, правильні.

Також із судження « Усі гриби  їстівні» і «Всі гриби не їстівні» обидва правильні, бо лише деякі гриби  є їстівними.

      Взагалі цей закон діє тільки  там, де пізнання має справу  із ситуацією: або, або –  істино – хибно; там де є  невизначеність у процесі пізнання, закон виключення третього не  діє.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗАКОН ДОСТАТНЬОЇ ПІДСТАВИ

       Усяке явище має свою причину,  свою реальну підставу. Викликане  причиною явище називається дією. Немає дії без причини, а  всяка причина передбачає дію.  Цей об’єктивно існуючий взаємозв’язок  предметів і явищ відбувається  в людському мисленні у вигляді  закону достатньої підстави.  Цей закон можна сформулювати так :

Усяка істинна думка  повинна бути достатньо обґрунтованою.

        Формула закону в традиційній  логіці записується так:

Якщо є В, то є як його підстава А

       

Закон достатньої підстави спрямований проти нелогічного  мислення, яке приймає на віру нічим  не обґрунтовані судження. Якщо математик  твердить, що діагоналі квадрата рівні  між собою, то він аргументами  підтверджує істинність свого твердження. Якщо для нас ці обґрунтування  будуть переконливими, то ми повинні  будемо погодитися з доводжуваним положенням.

Найбільш  правильним і надійним доведенням істинності тієї чи іншої думки є, звичайно, таке доведення, яке безпосередньо  ґрунтується на фактах.

Судження, які наводяться для обґрунтування  істинності інших суджень, називається логічною підставою, які не слід плутати з реальною підставою.

            Для певного положення мають  існувати достатні базові підстави, які  дозволяють вважати його  істинним. У науці достатніми  підставами вважаються:

• Положення про перевірені факти дійсності;
• Наукові  визначення;
• Раніше доведені наукові положення;
• Аксіоми;
• Особистий досвід.

Твердячи,  наприклад, що в класній кімнаті  тепло, ми можемо послатися на показник термометра. Таке посилання буде логічною підставою. Реальною ж підставою  того, що в класній кімнаті тепло, є не показник термометра, а нагрівання цієї кімнати батареєю опалювання системи  або якимось іншим опалювальним приладом.

З порушенням вимог закону достатньої підстави пов’язана  помилка, яка має назву: «після цього  – отже , з причини цього». Тобто  те, що відбувається раніше і передує  в часі іншому явищу, яке настає пізніше. Вважають його причиною.

Закон достатньої підстави вимагає, щоб наші думки  були внутрішньо пов’язані, обґрунтовували одна одну. Якою б правдоподібною не здавалася ця чи інша думка, вона може бути визнана істинною лише після  того, як її істинність буде доведена.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

У своїй  роботі я розглянула 4 основних закони логіки:

• закон тотожності
• закон суперечності
• закон виключення третього
• закон достатньої підстави

Кожний із цих законів має  свою актуальність в сучасному житті.

Опинившись в якійсь ситуації ми не зважаємо на логічну послідовність  наших  думок. Кожний із законів саме і виражає правильність нашого мислення.

Додержання  закону тотожності забезпечує визначеність і точність наших думок. Потрібно пам’ятати про те, що не можна  ототожнювати різні думки і не можна тотожні думки розглядати як нетотожні.

Дотримання  вимог  закону суперечності є необхідною умовою пізнання світу, оскільки тільки несуперечливе мислення веде до об’єктивної  істини. Якщо в мисленні, а також  у мові людини виявлено логічну суперечність, то мислення вважається неправильним, а судження , з якого випливає суперечність, заперечується і класифікується як помилкове.

Закон виключення може діяти не діяти в окремих  ситуаціях. Взагалі цей закон діє тільки там, де пізнання має справу із ситуацією: або, або – істино – хибно; там де є невизначеність у процесі пізнання, закон виключення третього не діє.

Закон достатньої підстави вимагає, щоб наші думки  були внутрішньо пов’язані, обґрунтовували одна одну.

 Якою  б правдоподібною не здавалася  ця чи інша думка, вона може  бути визнана істинною лише  після того, як її істинність  буде доведена.

У цілому ж, необхідно відзначити, що логічні закони в змістовному плані являють собою властивості думки, що виражають істотні особливості абстрактного мислення і складають підґрунтя всіх розумових операцій. При цьому об’єктивною основою логічних законів виступає якісна визначеність предметів, їхня відносна стійкість і взаємна обумовленість.