Закони логіки

ВСТУП

Людське мислення було і залишається предметом  вивчення багатьох наук: гносеології, педагогіки, кібернетики тощо. Однією з наук, що вивчає мислення людини, є  формальна логіка.

Логіка  – це наука про людське мислення, але на відміну від інших наук вона вивчає мислення як засіб пізнання; її предметом є форми і закони, прийоми та принципи мислення, за допомогою  яких людина пізнає навколишній світ.

Питання пов’язані з пізнання дійсності, є найважливішими питаннями філософії і її предмету. Саме тому, логіка вивчає мислення як засіб пізнання, є філософською наукою. Таким чином:

 логіка – це філософська наука про форми, в яких протікає людське мислення людини.

Говорити  про логіку і легко, і водночас складно. Це стосується і її засвоєння, особливо якщо людина стискається з  цією наукою вперше. Легко тому, що закони логіки лежать у площині нашого мислення; важко  тому, що головний її зміст  формується особливою, створеною навмисно для власних цілей, штучною мовою.

Отже, завдання мого науково – дослідницької роботи:

розглянути  основні закони логіки, їх характеристику.

Перш  ніж розглянути зміст і специфіку  законів логіки, доцільно визначити  поняття «закон».

Закон –  це істотний, внутрішній, стійкий, необхідний, повторюваний зв’язок між явищами, що обумовлює їх структуру, функціонування або розвиток.

Мислення  людини не є хаотичним. Воно підлягає певним

логічним  законам. Під законом логіки розуміється  зв’язок між

думками. Закони мислення, як і закони природи, ніким не вигадані. Вони є відображенням у свідомості людини необхідних зв’язків матеріальних предметів.

Логіка  розглядає чотири закони логічного  мислення: закон тотожності, закон  суперечності; закон виключення третього і закон  достатньої підстави. Ці закони відбивають корінні риси мислення: визначеність, несуперечність, послідовність  і обґрунтованість. Перші три  закони були сформульовані Аристотелем, а закон достатньої умови –  Лейбніцем. Необхідно мати на увазі, що виділення чотирьох формальних  законів здійснюється лише в традиційній  логіці. Логіка ж сучасна показала, що логічних законів нескінченно  багато і немає підстав поділяти їх на основні і другорядні.

Розглядаючи у своєму   науково – дослідницького завданні основні закони логіки я маю за мету довести їхню значущість в сьогоденному спілкуванні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

З ІСТОРІЇ ЛОГІКИ

           Логіка – одна  з найдавніших наук. Вона виникла у ІV ст.  до н. е. Її засновникам вважається давньогрецький філософ Аристотель (384 – 322рр. до н. е.).

В історії  логіки виділяють два основні  етапи. Перший – традиційна логіка. Це етап у розвитку формальної логіки, який почався у ІV ст.. до н.е. і  тривав до кінця ХІХ – початку ХХ ст..

Представниками  цього етапу є: Аристотель, Епікур та ін..

Аристотель  – основоположник традиційної логіки, який систематизував і узагальнив знання про принципи та закономірності правильного  мислення та пізнання взагалі. Саме ним  були сформульовані перші три  закони логіки.

 Другий етап – сучасна формальна логіка. В сучасній логіці умовно можна виділити такі історичні періоди:

• передісторія,
• період алгебри логіки,
• розробки логіки як теорії обґрунтування математики,
• металогіки,
• логічної семантики,
• некласичної логіки.

  Ідейний  переворот у логіці, що засвідчив  настання першого періоду в  сучасній логіці, здійснив Лейбніц.  Він сформулював один із основних  законів логіки – закон достатньої  підстави, розширивши тим самим  методологічні засади двозначної  логіки.

Інші  представники цього періоду: Дж. Буля, Г. Фреге та інші.  

 

 

ЗАКОН ТОТОЖНОСТІ

Усе в  навколишньому світі, в природі і суспільстві, перебуває в безперервному русі та зміні. Рух – це істотна і невід’ємна властивість матерії.

Але в  процесі руху можлива тимчасова рівновага, відносний спокій того чи іншого матеріального тіла в одному будь-якому стані. Кожна річ, зазнаючи змін, до певного часу лишається саме тією річчю, а не іншою. Дерево, що росте, не перестає бути деревом, хоч воно перебуває в стані безперервних змін. Ось ця відносна стійкість, визначеність предметів і явищ об’єктивної дійсності відображається в нашій свідомості у вигляді закону тотожності.  Цей закон  виражає визначеність наших думок і незмінність їх у процесі даного міркування.

Подібно до того як у природі і в суспільстві предмети і явища не змішуються одне з одним, а мають свої, конкретні , певні особливості, так і наші думки про предмети та явища не повинні змішувати одна з одною.

Правильно міркуючи про будь-яке явище дійсності, ми в своїх думках  не підміняємо певного предмета іншим предметом, не змішуємо різних понять, не допускаємо  двозначності. Точність і визначеність мислення є законом правильного  мислення.

Закон тотожності формулюється так: Кожна думка про окремий предмет чи його властивості у межах даного міркування повинна зберігати один і той самий зміст.

Формула цього запису:

А=А

Читається так: «А тотожно А».

Іноді  закон тотожності порушується свідомо, навмисне. Роблять це люди, які хочуть спотворити істинний стан речей.

Найбільш  розповсюджуваними логічними помилками, пов’язаними із застосування закону тотожності, є:

• Амфіболія – двозначність виразу, підміна сутності понять. Ця

помилка має анекдотичний вигляд.

Скажімо, «Знаючи, що язик до Києва доведе, я купив  язик і тепер сміливо можу прямувати  до Києва».

Також прикладом  підміни понять є таке оповідання: «Розізлившись на кума, Микола сказав:

-  Ти, Петре, ніколи не будеш людиною, бо ти – свиня!

- Ну, це  ти вже забрехався куме, - відповів  Петро.

- Аніскільки  я не збрехав, і може це  довести, - злорадно сказав Микола.

- Доведи, - став вимагати Петро.

- Підожди,  доведу, - з тією ж злорадістю  у голос відповів Микола.

Обоє замовкли. Петро лякливо чекав, і його розбирала злість на Миколу. Раптом Микола спитав:

     - А що, Петре, є у тебе п’ятачок?

    - Є. але я тобі не дам, - злісно  відповів Петро.

    - Як, у тебе є п’ятачок, і ти  після цього скажеш, що ти не  свиня! – скрикнув радісно  Микола».

• Еквівокація – використання одного і того ж терміну в різних значеннях:

«Старий морський вовк – це дійсно вовк. Як і будь-який вовк, він живе у лісі. Таким чином, морські вовки живуть у лісі». Тут наочно є підміна змісту поняття «морський вовк».

• Логомахія – суперечка, коли учасники дискусії не можуть дійти згоди з причини недосягнення домовленості щодо змісту того чи іншого поняття.

Деякі  філософи вважають, що для дотримання закону тотожності людина зобов’язана не піднімати зміст поняття, про яке іде мова, а також завчасно домовитися зі співрозмовником щодо слів, понять, якими вони оперуватимуть у ході розмови, дискусії.

На мою  думку вони були не праві. Ти не можеш за раніше знати про що буде йти мова, тобто якими поняттями ти будеш оперуватись в розмові. Тим паче не піднімати зміст поняття в розмові не можливо, так як буде відсутня сама розмова щодо цього поняття.

Але все ж  додержання закону тотожності забезпечує визначеність і точність наших думок. Потрібно пам’ятати про те, що не можна  ототожнювати різні думки  і не можна тотожні думки розглядати як нетотожні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗАКОН СУПЕРЕЧНОСТІ

У процесі  багатовікової практики люди багато разів спостерігали ті чи інші властивості  речей. Наприклад, люди давно помітили, що коли предмет має білий колір, то він не може водночас, за тих самих  умов, бути чорним; якщо птах летить, то він не може водночас сидіти на гілці.

Ця звичайна властивість речей відбилася  у свідомості людини як стійка риса правильного мислення. Якщо та сама річ у тих самих умовах і в один і той же самий час не може одразу мати і не мати даної властивості, то, значить, і в правильному мисленні не може одночасно, з того самого питання висловлювати два суперечливі судження.

Цей закон  правильного мислення в логіці називається  законом суперечності.

Він формулюється так: Два протилежні висловлювання не можуть бути обидва істинні в один і той же час і в одному і тому самому відношенню.

А не є не А

Ясно, що твердження про те, що конкретна людина одночасно  була і не була в один і той  же час в одному і тому ж місці, буде не правильним. У криміналістів  це називається «alibi» - в іншому місці.

Даний закон  має велике значення в розумовому процесі. Приміром, римський філософ  Епіктет так обґрунтовував необхідність цього закону: «Я хотів би бути рабом  людини, яка не визнає закону суперечності. Він велів би мені подати йому вина, я бі дав йому оцту або ще щось гірше. Він би обурився би, почав  би кричати, що я даю йому не те що він просить. А я би сказав йому: «Ти не визнаєш закону суперечності, отже, що вино, що оцет, що яка завгодно гидотна – все те саме.». І все робив би так, поки не примусив би хазяїна визнати, що необхідність не зборища і закон суперечності всевладний». Зміст цього емоційного коментарю зводить до ідеї: з суперечності можна вивести все, що завгодно.

Сформульована вимога закону суперечності виражає  об’єктивні властивості речей. Будь-який предмет якісно визначений. Якісна визначеність означає, що властивості  предмета, а  також  його існування  не може бути і не бути, належати і  не належати йому в той же час і в тому ж співвідношенні. В іншому випадку предмет не був би самим собою, втратив би свою визначеність і практичну значущість у суспільному житті. Наприклад: «Ця людина хвора» і «Ця людина боягузлива»; «Ця війна справедлива» і «Ця війна несправедлива».

У процесі  діяльності люди давно відкрили дану закономірність,  і це позначилося  на формуванні структурних особливостей правильного міркування. Якщо в дійсності предмет не може одночасно мати і не мати ту саму властивість, так  і  людська думка, якщо вона прагне бути правильною, теж повинна своєю логічною формою відображати об’єктивний порядок і зв’язок речей.

При цьому  необхідно мати на увазі, що закон  суперечності діє у певних межах, він поширюється не на всі судження, а тільки на несумісні.

 Несумісними  називаються судження, які одночасно  не можуть бути істинними.

Несумісність  буває двох видів: протилежна(«ця  людина працьовита» і «Ця людина ледача») та суперечна(«Цей студент  – економіст» і «Цей студент не є економіст»).

З наведених  прикладів видно, що закон суперечності вказує тільки на хибність одного з  двох логічних несумісних суджень. Але  яке саме з них  буде хибне, закон не визначає. Питання про те, яке з двох суджень хибне, а яке істинне, вирішується в процесі конкретного дослідження і перевірки на практиці. Закон вказує на те, що істинності одного з несумісних суджень із необхідністю випливає хибність іншого.

Дотримання  вимог  закону суперечності є необхідною умовою пізнання світу, оскільки тільки несуперечливе мислення веде до об’єктивної  істини. Якщо в мисленні, а також  у мові людини виявлено логічну суперечність, то мислення вважається неправильним, а судження , з якого випливає суперечність, заперечується і класифікується як помилкове.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗАКОН ВИКЛЮЧЕННЯ ТРЕТЬОГО

Закон виключення третього, як і всі інші логічні  закони, є відображенням у нашій  свідомості однієї із сторін матеріального  світу. Цей закон базується на тому, що судження може мати тільки одне із двох значень істинності: «істина» або «хиба». Наприклад, дерево, що росте  біля нашого будинку, є або березою, або не березою. Або на Марсі існує життя, або його там немає.

Зв’язок цих  та інших подібних фактів відображається в нашій свідомості у вигляді  закону виключення третього.

Формулювання  цього закону таке:

З двох суперечливих суджень про один і той самий предмет, в один і той самий час одне неодмінно  буде істинне, друге хибне, а третього бути не може.

У вигляді  формули він записується так:

А або не А

Цей закон  стосується лише суперечливих суджень  і не розповсюджується на протилежні судження, бо вони крім цих двох значень істинності, мають і третє – буває одночасно хибними.

Наприклад, про конкретного студента можна  сказати, що він на даний час «склав залік з логік» або «не склав  його» - одне з цих тверджень буде істинним , а інше – хибне.

Закон не вказує, яке з двох суперечливих суджень  буде істинним за своїм змістом. Це питання вирішується на практиці, коли і встановлюється відповідність або не відповідність суджень об’єктивній реальності. Він тільки обмежує коло дослідження істини двома  взаємовиключними альтернативами і сприяє формально правильному розв’язанню виниклого протиріччя

Закон виключення може не діяти в окремих ситуаціях:

• Аристотель зазначав, що цей закон не може бути застосований до висловлювання про майбутні події.

 Спробую визначити, яке з двох висловлювань буде істинним, а яке хибне: «Завтра відбудеться морський бій» або «Завтра не відбудеться морський бій». На даний момент не можна підтвердити істинність чи хибність даного висловлювання,  оскільки не доведено факт його існування. Значення цього висловлювання тільки на практиці після того, як описуванні в ньому події відбудуться;