Сутність теорії та її роль в науковому дослідженні

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ФІЗИКИ, МАТЕМАТИКИ ТА ІНФОРМАТИКИ

 

 

КУРСОВА РОБОТА

Сутність теорії та її роль в науковому дослідженні З ДИСЦИПЛІНИ «Філософія». Спеціалізація: Програмна інженерія

 

Виконавець –	Студент 241 групи очної форми навчання Нестерчук Олексій Сергійович
Науковий керівник –	доц. Гришанов І.В.

 

 

 

Херсон – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

Розділ 1 Сутність теорії та її роль в науковому дослідженні ...................…6

1.1. Наукова теорія, її виникнення…………………………...…………………..6

1.2. Елементи теорії………………………………………..……………………...7 1.3. Закон в структурі теорії………………………………………………………8 1.4. Види і функції теорії………………………………………………………..10 1.5. Роль теорії в науковому дослідженні……………………………………...11

Розділ 2  Поняття наукової проблеми, її постанова і формулювання…..13

2.1.Наукове дослідження, вибір наукового дослідження…….……………….13 2.2. Постанова проблеми…………………………………….…………………..15 2.3. Розробка проблеми основними етапами ………………………………..17 Роділ 3 Методи збору емпіричної інформації……………………………….21 3.1 Рівні наукового дослідження………………………………………………21

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..22

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………….…………..………….23

 

 

 

 

 

ВСТУП

У сучасних умовах спостерігається  виникнення і розвиток прогностичної  функції науки як основи управління суспільними процесами. Наукові  знання допомагають передбачити  спрямованість розвитку дійсності.

Від науки чекають не лише розробок способів прискорення  зростання виробництва, а й відкриття  нових напрямків його розвитку, нового типу його організації. Це принципово нові суспільні потреби, і в такій  формі вони ніколи перед наукою не ставились. За допомогою науки можна  передбачити виникнення суспільних та природничих явищ, і це є показником її внутрішньої зрілості й ефективності.

Відзначаючи зростаючу  роль науки для практики, дедалі ширше використання її в різноманітних  сферах людської діяльності, не можна  прагматично розуміти науку лише як засіб, від застосування якого  можна чекати певної користі. Наукове  знання є цінністю як результат людської праці, як основа формування наукового  світогляду людей.

Засвоєння людиною наукових знань робить їх елементом культури, внаслідок чого питома вага науки  в духовному житті суспільства  надзвичайно зростає. Наука сприяє формуванню наукового світогляду. Це означає, що наука як система знань  і специфічний вид діяльності виконує певні культурно-світоглядні  функції в суспільстві.

Оскільки науки відрізняються за предметом, мірою зрілості розвитку, можна говорити про своєрідність логічної структури кожної науки. Для логіки ж наукового дослідження надзвичайно важливо виявити логічну структуру побудови науки взагалі. Ця структура буде носити певною мірою характер ідеалу, до якого мають прагнути науки в своєму розвитку.

Основи науки, що входять в її систему, становлять насамперед ті її теоретичні положення, які виражають загальні закономірності предмета даної науки, що розглядаються якоюсь мірою з певного боку у всіх її теоріях. Ці положення беруться за основу при логічній побудові даної науки. Наприклад, в геометрії такими положеннями виступають її аксіоми, що розкриваються у вигляді визначень, постулатів, загальних понять.

Історія розвитку науки показує, що аналіз та перегляд вихідних понять інколи призводить до революційних змін у ній. Поняття в науці виступає у вигляді системи, що утворює теорію.

Теорія є найвищим рівнем синтезу знання. В ній воно досягає певної міри повноти і завершеності, набуваючи водночас безумовного характеру. Окремі поняття науки абстрактні і суб"єктивні. В теорії, яка є вираженням чогось цілого, тенденцією розвитку предмета, проявляється об"єктивність змісту понять науки.

Слід також відзначити, що починаючи з XIX ст. відбувається створення теорій, які об"єднуються в одну на основі єдиної ідеї.

Щоб сформувати ідею, потрібні знання не тільки про об"єкт, а й про суб"єкт, його мету і прагнення, суспільні потреби, про засоби і шляхи втілення теоретичного знання в життя.

Ідея виступає як ідеал  у кількох аспектах: у ній в  концентрованому вигляді виражені досягнення наукового знання. Вона містить у собі прагнення до практичної реалізації, до свого матеріального  втілення, містить знання про саму себе, про шляхи і засоби своєї  об"єктивізації.

Розвиток сучасного наукового знання, що за своїм характером є інтегральним, вимагає подальшого поглиблення суміжних досліджень у науці. Інтегративні процеси в сучасній науці роблять необхідним міждисциплінарний, комплексний підхід до досліджуваних проблем. Такий підхід стає однією з головних особливостей розвитку науки в сучасних умовах, оскільки в його основі лежать глибокі якісні перетворення в практиці науково-технічного і соціального прогресу, що зумовлює зміцнення зв"язків між різними структурними рівнями об"єктів, прискорення темпів пізнавальних процесів.

Безпосереднім завданням науки є досягнення об"єктивно правильного знання про дійсність і на основі цього — створення більш ефективних та доцільних засобів і джерел виробництва матеріальних благ. Однак ні знання самі по собі, ні матеріальні блага не є метою розвитку людини. Вони слугують лише основою для вирішення фундамен-тальнішого завдання — всебічного розвитку людських сутнісних сил.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

СУТНІСТЬ ТЕОРІЇ ТА ЇЇ РОЛЬ В НАУКОВОМУ  ДОСЛІДЖЕННІ

 

1. Наукова теорія, її виникнення.

  Наукова теорія, що виникає як закономірний результат всієї попередньої пізнавальної діяльності, містить ті елементи і форми, з якими дослідник мав справу ще на емпіричної і початкової стадіях раціонального пізнання. Емпіричні факти, гіпотези і закони є необхідними елементами при побудові теорії, але в рамках її вони не залишаються незмінними. 
Оскільки теорія дає відображення досліджуваного об'єкта в його єдності і цілісності, то окремі поняття, затвердження та закони, що характеризують об'єкт з різних сторін, повинні бути об'єднані в систему. Для цього доводиться деякі узагальнення і гіпотези піддавати раціональної обробці, вводити нові допущення, абстракції та ідеалізації . Як бачимо, виникнення теорії означає не простий, кількісний приріст знань, а корінний, якісний їхній ріст, перехід до нового, більш глибокого розуміння сутності досліджуваних предметів і явищ реальної дійсності. Таким чином, теорія є найбільш розвинена форма наукового знання, цілісна система, що розвивається справжніх, перевірених практикою знань, що відображає закономірні, суттєві властивості, зв'язки, відносини предметів і явищ реального світу. 
Прикладами цієї форми знання є класична механіка І. Ньютона, еволюційна теорія Ч. Дарвіна, теорія відносності А. Ейнштейна, теорія самоорганизующихся цілісних систем (синергетика) і ін. А. Ейнштейн вважав, що будь-яка наукова теорія повинна відповідати наступним критеріям: не суперечити даним досвіду, фактам, а їм відповідати; бути перевіряється на наявному дослідному матеріалі, задовольняти вимогам практики; відрізнятися "природністю", тобто "логічної простотою" передумов(основних понять і основних співвідношень між ними); містити найбільш певні твердження (з двох теорій з однаково "простими" основними положеннями слід віддати перевагу тій, яка сильніше обмежує можливі апріорні якості систем); не бути логічно довільно вибраної серед приблизно рівноцінних і аналогічно побудованих теорій (в такому випадку вона представляється найбільш цінної); характеризуватися різноманіттям предметів, які вона пов'язує в цілісну систему абстракцій; мати широку область свого застосування з урахуванням того, що в межах застосовності її основних понять вона ніколи не буде відкинута; вказати шлях створення нової, більш загальної теорії, в рамках якої вона сама залишається граничним випадком.

 

2. Елементи теорії

  Теорія має складну структуру. У сучасній методології науки розрізняють такі основні елементи теорії:

1. Вихідні підстави - фундаментальні поняття, принципи, закони, рівняння, аксіоми і т. д.
2. Ідеалізований об'єкт - абстрактна модель істотних властивостей і зв'язків предметів, що вивчаються реальної дійсності, наприклад, "абсолютно тверде тіло", "ідеальний газ", "абсолютно чорне тіло" і т. д.
3. Логіка теорії - сукупність певних правил і способів докази, націлених на прояснення структури готового знання, на опис його формальних зв'язків і елементів, і діалектика, спрямована на дослідження взаємозв'язку та розвитку категорій, законів, принципів та інших форм знання.  
4. Сукупність законів і тверджень, виведених в якості наслідків з основоположень теорії відповідно з певними принципами.
5. Філософські установки, ціннісні соціокультурні підстави. 
   Наприклад, фізичні теорії містять дві основні складові: формальні обчислення (математичні рівняння, логічні символи, правила тощо) і змістовну інтерпретацію (категорії, закони, принципи). Єдність змістовного і формального аспектів теорії - одне з джерел її вдосконалення і розвитку.

Методологічно важливу роль у формуванні теорії відіграє ідеалізований об'єкт ("абсолютно  тверде тіло", "ідеальний газ"), побудова якого - необхідний етап створення  будь-якої теорії, здійснюваний в специфічних  формах для різних областей знання. Цей об'єкт не тільки виступає як теоретична модель певного фрагмента реальності, а й містить в собі конкретну програму дослідження, реалізується в побудові теорії. 
Ключовим елементом теорії є закон. Тому теорію можна розглядати як систему законів, що виражають сутність досліджуваного об'єкта у всій його повноті, цілісності і конкретності.

 

3. Закон в структурі теорії

Враховуючи  ключову роль закону в структурі теорії, розглянемо цей елемент докладніше. В загальному вигляді закон можна визначити як вираження об'єктивних, істотних, необхідних, внутрішніх, повторюваних і стійких зв'язків (відносин) між явищами і процесами реальної дійсності. Закон завжди виражає зв'язок (відношення), яка є:

• об'єктивною, оскільки властива насамперед реального світу, чуттєво-предметної діяльності людей, висловлює реальні відносини речей;
• істотною, конкретно-загальної. Будучи відображенням суттєвого в русі універсуму, будь-який закон притаманний усім без винятку процесів даного класу, певного типу (виду) і діє завжди і скрізь, де розгортаються відповідні процеси та умови;
• необхідною, бо тісно пов'язаний із сутністю закон діє і здійснюється з "залізною необхідністю" у відповідних умовах;
• внутрішній, оскільки відображає глибинні зв'язки і залежності предметної області в єдності всіх її моментів і відносин в рамках деякої цілісної системи;
• повторюваної, стійкою, так як закон відображає не випадкові, іноді виникають зв'язку, а стійкі, регулярно, систематично повторювані зв'язки між предметами і явищами реального світу. 
   

  Найважливіше завдання наукового дослідження - відкрити закони цієї предметної області і висловити їх у відповідних поняттях, ідеях, принципах, теоріях. Дослідник зможе вирішити цю задачу, якщо буде виходити з двох основних посилок: реальності світу в його цілісності і розвитку; законосообразности цього світу, тобто того, що він "пронизаний" сукупністю об'єктивних законів. Видатний математик А. Пуанкаре справедливо стверджував, що закони як "найкращий вираз" внутрішньої гармонії світу є основні засади, приписи, що відображають відносини між речами. "Однак довільні ці приписи? Ні, інакше вони були б безплідні. Досвід надає нам вільний вибір, але при цьому він керує нами"

Необхідно враховувати, що мислення людей і  об'єктивний світ підпорядковані одним  і тим же законам і тому їх результати повинні взаємопогоджує. Відповідність між законами об'єктивного світу і законами мислення досягається тоді, коли вони пізнані вченими. 
 Пізнання законів - складний, глибоко суперечливий процес відображення реальної дійсності. Але пізнає суб'єкт не може відобразити весь реальний світ, тим більше відразу, повністю і цілком. Він може лише вічно наближатися до цього, створюючи різні поняття і інші абстракції, формуючи ті чи інші закони, застосовуючи різноманітні прийоми і методи наукового дослідження.

Закони  відкриваються спочатку у формі  припущень, гіпотез.  Подальший досвідчений матеріал, нові факти наводять до "очищення цих гіпотез", усувають одні з них, виправляють інші, поки, нарешті, не буде встановлений закон. Оскільки закони відносяться до сфери суті, то найглибші знання про них досягаються не на рівні безпосереднього сприйняття, а на етапі теоретичного дослідження. Саме тут і відбувається, в кінцевому рахунку, зведення випадкового, видимого лише в явищах, до дійсного внутрішнього руху. Результатом цього процесу є відкриття закону, точніше - сукупності законів, властивих даній сфері, які у своїй взаємозв'язку утворюють "ядро" певної наукової теорії .

 

4. Види і функції теорії

  Крім логічної структури теорія має різні види (типи) і функції. Різноманіттю форм ідеалізованих об'єктів відповідає різноманіття видів (типів) теорій, які можуть бути класифіковані за різними підставами. Залежно від підстави можуть бути виділені наступні теорії: фундаментальні і прикладні, формальні та індуктивні, математичні, фізичні, хімічні, соціологічні, філософські, психологічні та ін.

  А. Ейнштейн розрізняв у фізиці два основних типи теорій - конструктивні і фундаментальні. Більшість фізичних теорій, на його думку, є конструктивними, тобто їх завдання - побудова картини складних явищ на основі деяких щодо простих припущень (така, наприклад, кінетична теорія газів). Вихідним пунктом і основою фундаментальних теорій є не гіпотетичні положення, а емпірично знайдені властивості явищ і принципи, з яких випливають математично сформульовані критерії (така теорія відносності). У фундаментальних теоріях використовується не синтетичний, а аналітичний метод. До достоїнств конструктивних теорій А. Ейнштейн відносив їх закінченість, гнучкість і ясність. Достоїнствами фундаментальних теорій він вважав їх логічне досконалість і надійність вихідних положень. Незалежно від типу теорії і методів, за допомогою яких вона була побудована, незмінним залишається найістотніше вимога до будь-якої наукової теорії - теорія повинна відповідати фактам. В кінцевому рахунку тільки досвід винесе вирішальний вирок теорії.