Сутність та зміст морального виховання військовослужбовців

ХАРКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ПОВІТРЯНИХ СИЛ 

ІМЕНІ ІВАНА  КОЖЕДУБА

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

З навчальної дисципліни «Філософія»

 

Кафедра філософії

 

Тема: Сутність та зміст морального виховання військовослужбовців.

 

 

 

 

Виконавець: старший прапорщик Гурський Віталій Миколайович навчальної групи 722 б/з

 

Викладач: кандидат філософських наук, професор кафедри філософії

Квіткін Петро  Васильович

 

 

 

 

Дата здачі: ____________________

 

Харків 2011

ЗМІСТ:

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІЙСЬКОВОГО КОЛЕКТИВУ.
2. ОСНОВИ ВИХОВАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ.
3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ТА ШЛЯХИ ВИХОВНОЇ РОБОТИ В АРМІЇ.
4. ПРИНЦИПИ ВИХОВАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ.
5. ОСОБЛИВОСТІ ВІЙСЬКОВОГО ВИХОВАННЯ.
6. ХАРАКТЕРИСТИКА МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ВОЇНІВ.
7. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІЙСЬКОВОГО КОЛЕКТИВУ.

Військовому колективу, Збройним Силам України  притаманні всі риси іншого колективу. Разом з тим військовий колектив як суб'єкт виховання має свої специфічні особливості, які справляють різноманітний вплив на військовослужбовців. Самою суттєвою особливістю військового колективу, яка відрізняє його від багатьох інших колективів нашого суспільства, є особлива суспільна значущість мети і завдань його практичної діяльності. Перед військовим колективом стоїть тільки йому властива задача: збройний захист суверенітету і національної незалежності України.

Військовий  колектив об'єднує людей на тільки метою, але й родом діяльності, яка носить яскраво виражений  колективний характер (її завдання виконуються у складі екіпажу, відділення і т.д.) і зв'язаної з постійним подоланням труднощів і небезпек, з обслуговуванням складної сучасної бойової техніки і зброї. Всі ці фактори викликають необхідність високої відповідальності, моральної залежності кожного військовослужбовця від колективу, від товаришів. Взаємозалежність, воїна і колективу неперервно зростає по мірі розвитку і вдосконалення бойової техніки та зброї, об'єктивно породжує у військовослужбовців почуття відповідальності за загальний успіх. Важливою особливістю військового колективу є виключно чітка і статутна (правова) зумовленість його організації. Йому властива сувора, продумана до деталей організаційна структура, сувора погодженість і обов'язковість виконання статутних норм і правил поведінки в службі, в бою. Військовими статутами, настановами, наказами і розпорядженнями начальників регламентується не тільки службова діяльність і поведінка, але й взаємостосунки між військовослужбовцями. Чіткість організації військового колективу посилюється тим, що керівництво кожним підрозділом, частиною, з'єднанням здійснюється командиром - єдиноначальником. Організація військового колективу, статутний військовий порядок, визначеність норм і правила співжиття сприяють формуванню у кожного військовослужбовця дисциплінованості, акуратності, закаляють волю і характер, виробляють погодженість і звички колективних дій. Все це робить підрозділ, частину керованою і злагодженою системою. Разом з тим при певних умовах (слабкий контроль з боку старших начальників, порушення вимог статутів і законів, низький рівень патріотичної свідомості) у окремих керівників може виникнути ілюзія необмеженої влади, захоплення голим адмініструванням тощо. Подібні явища можуть негативно вплинути на підлеглих, на їх службу і поведінку.

Велику  роль в організації життя армії та флоту мають органи виховної роботи ЗСУ. Офіцери - виховники згуртовують особовий склад, виховують військовослужбовців на національних ідеях, формують високу відданість своєму народові, готовність захистити незалежність і суверенітет України. Особливістю військового колективу є те, що в бою він виконує свої задачі силою зброї, бойової техніки. Родом своєї діяльності воїни покликані не тільки протистояти ворогові, його діям, але й перемогти його. Це зобов'язує кожного військовослужбовця виробляти у себе мужність, сміливість, настирливість, витривалість, прагнення до оволодіння воєнними знаннями і навичками. Без названих якостей воїн не зможе стати повноцінним членом військового колективу. Саме тому у багатьох військових підрозділах, військовослужбовців, які не прагнуть до цього, у певній мірі не сприймають і "не приймають" в колективі.

До  особливостей військового колективу  можна віднести також відносну стабільність, тривалість і неперервність перебування  особистості в одному і тому ж  колективі. В колі одних і тих же товаришів протікає і праця, і побут. і вільний час військовослужбовця. Все це разом взяте, з врахуванням відірваності юнака від сім`ї і близьких, створює передумови для постійного впливу колективу на особистість, умови для більшої взаємної прив'язаності військовослужбовців один до одного. Як і всі інші колективи, військовий колектив різнорідний за своїм складом. Він об'єднує людей самих різних професій і національностей, різного віку, соціального положення, життєвого досвіду, різних за освітою, індивідуальними особливостями тощо. Форму цілісності в психології колективу складають його структура, єдність і певна упорядкованість у взаємозв'язках окремих компонентів: різних соціально-психологічних явищ, взаємодій, взаємовідношень, колективних поглядів, установок, переконань, настроїв, звичок, традицій і т.д. У сумісній діяльності люди безперечно вступають в ділові і емоційні (психологічні) контакти, взаємодіють, спілкуються. В структурі взаємовідносин військовослужбовців можна виділити такі сфери як службову, суспільну, неслужбову (побутову), а також міжособистісну. Службові, суспільні взаємостосунки життєво важлива основа взаємодії особового складу в службі, бою, повсякденному житті. Вони офіційно закріплені в організаційній структурі військового колективу, задаються у певних документах, наказах, настановах, правилах, інструкціях, статутах тощо. На їх дотримання спрямовані всі зусилля командирів, вихователів. Разом з тим і на службі і поза службою встановлюються позаслужбові взаємостосунки, на основі емоцій, почуттів симпатії-антипатії тощо. Вони, певним чином, негативно чи позитивно позначаються на службових. взаємостосунках. Система службових взаємостосунків найбільш видима і найкраще керована. Міжособистісні взаємостосунки в силу своєї внутрішньої психологічної обумовленості складаються частіше всього стихійно. Вони менш видимі, організаційно неоформлені і вимагають у процесі виховної роботи більш пристальної уваги. Одним із негативних проявів міжособистісних стосунків між воїнами різних періодів служби є так звані нестатутні стосунки, або ж "дідівщина". До важливих рис військового колективу відноситься, перш за все, його цілеспрямованість. Військовий колектив має своє конкретне високе суспільне призначення. У відповідності з цим кожний підрозділ займається чітко певною діяльністю, у процесі якої послідовно розв'язує ціляй ряд практичних задач. Система цілей і задач найближчих і віддалених складає спрямованість військового колективу. В ній відображаються соціальне обличчя колективу, характер його дій, суспільні інтереси тощо. Тому спрямованість будь-якого колективу об'єктивно є виховною силою і ця сила тим значніша, чим значніший внесок колективу в загальнодержавну справу, чим вище суспільна необхідність і значимість задач, що розв'язуються колективом. Військовий колектив, у якому здійснюється життєво значуща, необхідна і дуже важлива суспільна діяльність людей, формує у військовослужбовців патріотичні погляди і переконання, стійкий характер, звички правильної, дисциплінованої поведінки.

Сила  впливу колективу на особистість багаторазово зростає, коли цілі і задачі не тільки поставлені, але й доведено до свідомості кожного військовослужбовця, зрозумілі і прийняті ним. Саме внутрішня переконаність всіх військовослужбовців в необхідності виконання задач, що поставлені перед колективом, свідчить про цілеспрямованість військового колективу, як про його важливу соціально-психологічну рису. Для посилення виховної сили колективу мало визначити лише напрямок його діяльності. Важливо вміти конкретизувати мету колективу, розбити її на окремі задачі, визначити внесок кожного члена колективу в спільну справу, довести цю мету до свідомості кожного, викликати інтерес до її досягнення. Однією з важливих рис колективу, як бойової одиниці і як вихователя, є його вимогливість. У високо вимогливому колективі не знаходить місця самозаспокоєність, у ньому міцніша дисципліна, вища боєготовність. Виховна цінність колективу також оцінюється за такою суттєвою педагогічною ознакою як динаміка розвитку вимог з колективі. Розвитку вимогливості військового колективу, підвищенню його професійної, бойової і виховної активності сприяє його самостійність, яка оцінюється здатністю, можливістю колективу самому розв'язувати певне коло задач, особливо виховних. Самостійність колективу посилює відчуття причетності особистості до нього, підвищує ефективність спонукаючих, заохочуючих і примушуючих стимулів, якими володіє колектив. Для формування самостійності колективу дуже важливо не допускати дрібної опіки за діями активу, не підміняти його, допомагати розв'язувати йому самому питання дозвілля, побуту, спорту, інші. Ці та інші соціально-психологічні риси колективу, будучи відображенням конкретних об'єктивних умов його життєдіяльності, результатом організаторських і виховних зусиль керівників і громадських організацій, завжди динамічні, рухливі. Воші менш стійкі, ніж риси, якості особистості. Все це повинно враховуватись при організації різних напрямків виховної роботи у Збройних Силах України.

ОСНОВИ  ВИХОВАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ  ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ.

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ТА ШЛЯХИ ВИХОВНОЇ РОБОТИ В АРМІЇ.

Виховання захисників Української держави  має бути в своїй основі національним і відповідати вимогам її Конституції, законів. Головною метою виховання військовослужбовця повинно стати формування його як громадянина, патріота своєї держави, який на основі набуття соціального, військового досвіду, фізичного удосконалення, успадкування духовних надбань українського народу, досягне достатнього рівня розвитку політичної, військової, правової, моральної, трудової, художньо-естетичної культури, здатний відстояти національні інтереси України.

 Пріоритетними напрямками системи виховання військовослужбовців мають стати:

- формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання всіма силами забезпечувати розквіт держави, готовності зі зброєю в руках захищати її суверенітет і незалежність;

- забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, до жінок, до дітей, до героїчного минулого рідного народу, до історії України;

- формування почуття патріотизму, поваги до Збройних Сил України, ветеранів визвольної боротьбі, любові до бойової техніки та зброї, гордості за досягнення національної військової науки;

- прищеплення  шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, що населяють Україну та народів інших держав;

- формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою й українською військовою термінологією;

- виховання поваги, до Конституції, законодавства, статутів Збройних Сил, державної та військової символіки України;

- пошук шляхів для розвитку індивідуальних здібностей, талантів військовослужбовців і забезпечення необхідних умов для самореалізації особистості;

- забезпечення повноцінного фізичного виховання та розвитку молоді, охорони та зміцнення її здоров'я:

- формування у юнаків готовності до безконфліктного, толерантного спілкування з іншими в більш екстремальних умовах військової служби. виключення випадків нестатутних взаємостосунків;

- подальше поглиблення розвитку таких загальнолюдських якостей як патріотизму, відповідальності, справедливості, правдивості, колективізму, доброти та інших доброчинностей.

Шляхами вдосконалення процесу виховання  військовослужбовців маїють стати:

- реформування спрямованості і змісту виховання, відповідно до вимог Конституції, Воєнної доктрини України, наповнення його національним змістом;

- впровадження нових підходів, виховних систем, форм і методів виховання, які б відповідали подальшому всебічному розвиткові особистості юнака, враховували б історичний досвід, військового виховання молоді України;

- координація зусиль військових органів з державними і громадськими інституціями у справі виховання особистості патріота нашої держави;

- розробка та впровадження у навчально-виховний процес результатів науково-філософських, психолого-педагогічних досліджень з проблем виховання військовослужбовців;

- встановлення тісного зв'язку з трудовими, навчальними колективами, сім'ями, з яких були призвані на службу в армію юнаки;

- розробка чітких державних стандартів, критеріїв вихованості військовослужбовців Збройних Сил України;

- докорінні зміни у підготовці та перепідготовці військових кадрів, які відповідають за виховну роботу з молоддю;

- розвиток в умовах армії та флоту різноманітних громадських молодіжних об'єднань, клубів за інтересами, вподобаннями, з метою всебічного розвитку особистості;

- широке використання у навчально-виховному процесі позитивних надбань української національної культури та культур інших народів.

ПРИНЦИПИ  ВИХОВАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ.

Виховання військовослужбовців Збройних Сил України повинно проходити в контексті загальною розвитку особистості, у процесі засвоєння ними суспільного досвіду. Цілеспрямований виховний вплив, що має на меті формування справжнього захисника держави, досягає найбільшого ефекту за умови дотримання відповідних методологічних принципів. Вони дають можливість логічно пов'язати вікові, педагогічні, соціально-психологічні аспекти розвитку особистості у процесі виховання в єдину психолого-педагогічну лінію.

Запропоновані принципи розвитку готовності особистості до служби в ЗСУ не суперечать, а значно доповнюють., розширюють тлумачення таких вже усталених базових принципів психології, як принципу єдності свідомості і діяльності, детермінізму, розвитку системності, інших.

Такими  принципами є:

- принцип національної спрямованості та врахування суспільно-історичного досвіду України в підготовці молоді до захисту держави;

- гуманізація  процесу виховання;

- розгляд виховного процесу як системної діяльності;

- неперервність виховання особистості у військовому навчально-виховному процесі;

- вдосконалення зовнішньої діяльності індивіда як основи формування необхідних якостей військовослужбовця;

- максимальне узгодження форм і методів виховання особистості в умовах військової служби в Збройних Силах України з її віковими та індивідуальними особливостями;

- виховання в колективі і через колектив;

- співвідношення вимогливості до військовослужбовців з повагою до їх особистої гідності;

- опора  на позитивне;

- єдність, узгодженість, послідовність виховних впливів;

- принцип національної спрямованості та врахування суспільно-історичного досвіду України у підготовці молоді до захисту держави.

Слід  творчо підійти до впровадження народних. національних звичаїв, форм роботи з військовослужбовцями з метою розвитку у них високою рівня національного патріотизму та готовності до захисту України. Принцип гуманізації процесу виховання військовослужбовців полягає в доведенні до свідомості юнаків того, що людина - найвища цінність, яку необхідно обороняти і захищати. Процес підготовки до можливої бойової діяльності, до захисту держави повинен відповідати основним вимогам, проголошеними у Декларації про права людини, створювати всі умови для найповнішого розвитку особистості, яка з віком все більше здатна усвідомлювати суспільне призначення військової діяльності, її роль у збереженні миру на планеті.