Історизми в романi семена скляренка "Володимир"

     У зв’язку із здобуттям Україною незалежності спостерігається процес реактуалізації історизмів, тобто повернення їх в активний мовний обіг: гривня [7, с. 33] – «у Київській Русі – срібний злиток вагою близько фунта, який служив основною грошовою одиницею», сучасне значення: «національна валюта України з 2 вересня 1996 р., яка дорівнює 100 копійкам». Крім цього, історизми можуть набувати нових значень: дворянин [7, с. 28] – значення «дворовий слуга» трансформувалося в «особа, що належить до дворянства».

     Для достовірного відображення історичних подій, створення живих, реалістичних образів героїв попередніх епох письменникові  недостатньо вивчити епоху, час, місце, умови, у яких розгортаються  події. Необхідно знайти адекватні  мовленнєві засоби, оскільки принцип історизму художнього відображення передбачає не тільки історично правильне розкриття ідеї, але і точне – у мовному вираженні – її художнє втілення. Для цього письменник шукає й вивчає мовний матеріал, а потім вирішує, які із застарілих слів треба увести в тканину оповіді, співвідносячи їх, з одного боку із історичною добою, про яку йтиметься, а з іншого боку – з лексикою сучасної української літературної мови. У цьому ми переконалися, досліджуючи мову історичного роману українського письменника Семена Скляренка «Володимир».

      РОЗДІЛ 2

     ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ГРУПИ ІСТОРИЗМІВ У РОМАНІ С. СКЛЯРЕНКА  «ВОЛОДИМИР» 

     Цікавим є хронологічний підхід до класифікації історизмів, але роман С. Скляренка  «Володимир» охоплює лише період Х ст., тому більш доцільним та ґрунтовним є поділ за тематичним критерієм і у зв’язку з ним можна виділити такі три великі тематичні групи історизмів:

• назви понять матеріальної культури (одягу, їжі, знарядь праці та зброї, грошей, предметів побуту, прикрас, будівель тощо);
• назви понять соціально-політичної сфери (професій, звичаїв та обрядів, зниклих народів, колишніх поселень, військових формувань тощо);
• назви податків та повинностей, мір довжини і ваги.

2.1. Назви понять матеріальної  культури

2.1.1. Назви одягу

      Серед дослідженого матеріалу можна виділити в цю групу такі лексичні одиниці: корзно, платно, хоз («Він зупинився на високому пагорку над Почайною попереду всіх людей – у білому, золотом шитому платні, з червоним корзном на плечах, у зеленого хза чоботях, з мечем біля пояса – молодий, дуже гарний лицем син князя Святослава». [7, с. 19]), багряниця («Боговінчана десниця імператорів наших Василя й Костянтина у цей важкий для болгар час хоче повернути тобі корону каганів, багряницю й сандалії…» [7, с. 71]), каптан («Він стоїть біля столу в кутку світлиці – одягнутий як мореходець, на ньому вузький, облипчастий каптан, короткі – до колін – штани, на ногах високі підковані чоботи.» [7, с. 124]), рядовина («Його привели туди одягнутого в подерту стару рядовину, із зав’язаними позаду руками, поставили перед стовпищем людей.» [7, с. 247]), опашень («Сторожа на чолі з тисяцьким Векшею завела до намету людину в темному опашні, в платні із золотими запонами й мечем біля широкого пояса…» [7, с. 182]) також до цієї групи належать назви військового одягу: доспіх («У Золотій палаті почувся шепіт воєвод і бояр, - вже хто-хто, а вони знали, як берегли мир і любов з Руссю імператори: он на стіні палати висять посічені шаблями ромеїв доспіхи князя Ігоря, щит і меч князя Святослава, скільки крові пролито на січах з ромеями, скільки кісток тліє в пісках над Руським морем, над Дунаєм, у Болгарії!» [7, с. 97]), кольчуга («Гридні принесли й подали кагану зроблені роднянськими майстрами позолочені меч, щит і кольчугу.» [7, с. 93]), бармиці («Сторожа на чолі з тисяцьким Векшею завела до намету людину в темному опашні, в платні із золотими запонами й мечем біля широкого пояса, з шоломом на голові, бармиці й личина якого так закривала чоло, щоки, ніс, що видно було тільки її очі – неспокійні, тривожні.» [7, с. 182]).

     Цікавим є слово саван, бо словник Срезневського подає таке тлумачення: «довгий одяг, який надягається на померлих» [12, т. 3, с. 239], а в творі це слово подається у такому контексті: «Тепер вони стояли одне напроти другого – скопець, проедр імперії, й Феофано – колишня василіса, а нині – жінка в темному покривалі. […]Скинь з своєї голови цей чорний саван.» [7, с. 53] Тобто автор використав це слово не в вузькому значенні тканини для поховання, а в більш загальному – звичайного покривала.

     Також цікавою для аналізу є лексема багряниця – «довгий верхній одяг з дорогої тканини багряного кольору, який колись носили монархи», тобто назва походить від кольору верхнього одягу та утворене за допомогою суфікса –иц-.

     Словник Срезневського подає такі тлумачення слів: платно – «царський урочистий верхній одяг» [12, т. 2, с. 956], хоз – «цапина вичинена шкіра, сап’ян» [12, т. 3, с. 1424], корзно – «плащ» [12, т. 1, с. 1404], а в пояснювальному словнику до роману це значення уточнюється: «плащ знатних осіб».

     2.1.2. Назви зброї та знарядь праці

     Цю  групу поділимо на дві підгрупи:

1. назви зброї;
2. назви знарядь праці.

     Першу підгрупу складають слова: меч, щит («Вої князя Володимира кладуть перед конунгом дари: соболині хутра, разки горючого каменю, обоямогострий меч, срібнокований щит, золотий пояс роботи новгородських кузнеців – для конунга, емалі – для його жони, лунниці з сканню – для дочок.» [7, с. 124]), алебарда, бердиш («Всюди горять світильники, стоїть охорона, на стінах почеплені й тьмяно поблискують алебарди, бердиші, однобокі франкські мечі, темніють турові роги.» [7, с. 124]), причому різниця в їхньому значенні мінімальна: бердиш – «старовинна зброя – сокира з лезом видовжено-півкруглої форми, насаджена на довгий держак», алебарда – «старовинна зброя – сокира у вигляді півмісяця, насаджена на довгий держак»; сулиця, топір, спис,  («Багато діла було тепер у Сварга – посадник дозволив йому брати руду на землях княжих, і він день і ніч варив крицю, кував мечі, залізця для стріл, топори, списи, сулиці.» [7, с. 175]), криця («Вкрай схвильований, він підняв обома руками меч, доторкнувся устами холодної криці, вклав меч у піхви, знову почепив на стіну.» [7, с. 220]).

     Лексема топір має значення «сокира з довгим держаком, що використовувалась як зброя», але в діалектах це слово збереглося із значенням звичайної сокири. Взагалі це «поліпшений варіант» сокири, а сама назва «топір» іранського походження.

     Спис – це холодна зброя у вигляді гострого металевого наконечника на довгому держаку, сулиця виступає синонімом списові і ймовірно відрізнялися вони довжиною держака.

     До  другої підгрупи належать: рискаль («Тут йому пощастило – одразу ж за валом він побачив жінку; високо закидаючи над собою важкий рискаль, вона розбивала суху землю» [7, с. 30]), у словнику Срезневського подається таке значення цього слова: «кирка» [12, т. 3, с. 211], також воно збереглося у західних діалектах зі значенням «заступ»; рало («-Цілий! Цілий! От і прийшов додому! – промовив Микула, поглянувши на хижу, яка ще глибше вросла в землю, на поламаний віз, що заріс бур’янами серед двору, на іржавий леміш рала, що стояв там, де він його й покинув, - під стіною хижі.» [7, с. 32]).

     2.1.3. Назви будівель  та приміщень

     До  цієї групи входять: терем («Найбільше вразив Микулу терем, що стояв вище від Любича, на пагорбі.» [7, с. 30]), дітинець («тільки надвечір лодії новгородські поклали укоті у Волхові напроти стін дітинця, Михало з іншими слами зійшли на берег» [7, с. 132]) – «внутрішнє укріплення у середньовічному місті, яке прикривало резиденцію князя стінами та баштами; фортеця»; поруб («Усіх паліїв велю посадити в поруб.» [7, с. 155]) – «погріб, що служив в’язницею», кліть, підкліть, дворище («Князь мав свій терем і двір у Ракомі, перевесища, лови, ліси й землі, Добриня одержав від князя пожалування – терем з клітями й підклітями й дворище над Волховом.» [7, с. 114]), палата («У зливі голосів, що наповнює палату, важко щось добрати» [7, с. 119]), гридниця («Він запрошує Юлію до Золотої палати й довго розмовляє там з нею, пізніше вона йде в княжі покої, де князь і царівна обідають, надвечір у гридниці збирається пир, на якому Ярополк дає великі дари василікам імператорів, піднімає за здоров’я царівни келих з медом.» [7, с. 99]) – «у Київській Русі – будівля при князівському дворі для перебування гриді або для приймання гостей», погост («І уже кілька разів об’їхав на санях з дружиною князь Володимир землю Новгородську, збираючи дань на погостах і даючи суд і правду людям» [7, с. 111]), посад («Князь Володимир настиг до Полотська, коли його вої вже захопили посади над Полоттю й Двіною, підступили до города й почали там січу.» [7, с. 150]) – «у Київській Русі – ремісничо-торгівельна частина міста за міською стіною», городниця («Полочани не дивились туди куди слід, бо в той час, коли вершники летіли зі сходу, невідомо як, але зовсім з іншого боку – від заходу, з берегів Двіни, - непомітно підступили до стіни і видерлись на городниці кількасот воїв-ізборців, вони, тримаючи в руках щити і мечі, пішли з городниці на городницю, рубаючи й скидаючи з них дружину Регволда, а тим часом вершники вже були під стінами, розбили, повалили ворота.» [7, с. 151]) – «частина міської стіни в давньоруських містах», медуша («У цей же час в городі і на погостах, як велів суворий закон війни, вої добрались до медуш, викочували бочки з медом і олом, складали жертви й правили тризну по тих, що загинули під Полотськом.» [7, с. 153]). Як зазначає етимологічний словник Фасмера, медуша – «комора для меду» і запозичене це слово з дав.-сканд. mio.

     Через те, що автор зображує у своєму творі  стосунки Київської Русі з іншими державами, зокрема, з Візантією, то у творі наявні іншомовні історизми: кітон («Але вона сама почувала себе недобре, страждала від печінки, часом не могла вийти з кітону» [7, с. 47]) – «кімната візантійського імператорського палацу», форум, базиліка («Такі ж споруди видно й на інших горах – Авентіні, Квіріналі, Капітолії, - всі ці фортеці охороняли колись древній Рим, що розкинувся понад Тібром і в долинах, його величні храми, палаци, форуми, базиліки, пам’ятники, багатства.» [7, с. 76]). Форум – «площа в містах Стародавнього Риму, на якій відбувалися народні збори, влаштовувалися торги і здійснювався суд», базиліка – «антична і середньовічна будівля, що має форму витягнутого прямокутника, поділеного всередині двома поздовжніми рядами колон».

     2.1.4. Назви грошових одиниць

     До  цієї групи належать наступні мовні  одиниці: гривня («У кого земля й гривні, в того сила й правда, це тільки в нас нічого досі не було.» [7, с. 33]), рєзана,  куна («Він устав, пішов у кліть, довго там чимсь бряжчав, повернувся і поклав на стіл чотири золоті зливки і десяток різаних шматочків срібла […] – дві гривні кун і п’ять рєзан віддай Бразду.» [7, с. 41]), кентинарій (« І патрикій Феодор виконав тоді завдання Цимісхія, знайшов над Дніпром Курю, дав йому двісті кентинаріїв, а каган навесні діждався князя – вбив його на острові Хортиці» [7, с. 73]) – «міра ваги та грецька грошова одиниця. П’ятнадцять кентинаріїв – приблизно сто тисяч старовинних червонців».

     2.1.5. Назви транспорту

     В Х ст. крім водного транспорту, не враховуючи коней, ніякого більше не було, тому ця група присвячена водному  транспортові і складається з  таких лексем: учан («Але ні суворе Варязьке море, ані гострі скелі біля берегів не затримали новгородських мореходців – на кількох учанах пройшли вони крізь негоду й бурі, зупигили лодії біля крутих скелястих берегів Упсали.» [7, с.123]) – «човен, судно річкове» [12, т. 3, с. 1332], хеландія («Муж цей був одним з найбагтших людей Константинополя, вславився Тим, що торгував десяток літ з руссами, сміливо перетинав кожної весни Руське море й підіймався вгору Дніпром до Києва, де мав свій двір, склепи, рабів, на осінь повертався з навантаженими всяким добром хеландіями до Константинополя, - його навіть прозивали Феодором Бореєм.» - [7, с. 72]) – «візантійський корабель», з цього слова походить сучасне «шаланда»; дромон («Я звик вгадувати твої думки, - сказав він, - знав, що ти захочеш бачити Феофано, бо справді вона єдина може підвести тебе з ложа, через що давно послав у Вірменію дромон» [7, с. 48]), насад («Пізні гості ступили в лодію, сіли, жінка – під насадом, де було зовсім темно, чоловік – протии місяця, і Микула побачив, що чоло його перетинає глибокий шрам.» [7, с.24]) – «мореплавне гребне судно з нашивним бортом».

     2.1.6. Назви прикрас

     Прикраси  носили знатні люди, в першу чергу, це були князі та наближені до них  особи. У групу цих слів входять: гривна та чепа («Горять, коливаються, закручуються язиками вогні світильників, у жовтуватому їх промінні виступають засмаглі бородаті обличчя, золоті гривни на шиях і чепи на грудях, срібні держаки посохів, вузлуваті руки, стіни, що складені з товстих колод, сіра конопать між ними.» [7, с. 116]).

2.2. Назви понять соціально-політичної сфери

     2.2.1. Назви осіб за  їх роллю в ієрархічній адміністративній і військовій організації

     Значенню  «голова роду, племені або союзу  племен, що звичайно стояв на чолі військової дружини, а з розвитком феодалізму – вождь війська та правитель  князівства» у різних народів  відповідали різні назви: у Київській Русі – князь («Уночі на острові Хортиці, коли на руських воїв зрадою напали печеніги, коли загинула передня дружина, а на світанні Святослав з кількома воями почав останній бій з ворогами, воїн Микула до останку його захищав, волів життя віддати, щоб урятувати князя, але допомогти не міг, - Святослав мертвим упав на холодну скелю.» [7, с. 16]), у Швеції – ярл («Ярл Фулнер, дізнавшись вранці про цю подію, був дуже невдоволений і, поблискуючи одним своїм оком, довго дивився в далечінь, куди пішов з дружиною Володимир.» [7, с. 150]), у Болгарії – кесар («Він велить привести до Великого палацу кесаря Болгарії Бориса й довго розмовляє з ним» [7, с. 70]), у турків – каган («І вони завжди, завжди були нашими ворогами, ішли на імперію, їхні кагани стояли під самими стінами священного нашого Константинополя.» [7, с. 51]). Візантійський імператор мав назву василевс («Василевс Східної Римської імперії Іоанн Цимісхій хворів довго і тяжко.» [7, с. 44]), відповідно його дружина – василіса («-Привіт тобі, василісо! […] Василіса – о, як давно не чула вона цього слова, як багато промовило це слово в устах всемогутнього проедра Василя, тут, у Константинополі!» [7, с. 53]). Першим заступником імператора був проедр («-Над ними стоїть все той же проедр Василь» [7, с. 77]). Головою на окремих територіях держави у болгар був коміт («проедр Василь увесь час пильно стежив за Болгарією й знав, що в той час, коли імператор Іоанн бився в Преславі й Доростолі, у західних волостях Болгарії підняли повстання коміт Шишман та чотири його сини.» [7, с. 70]), у Київській Русі воєвода («Коли лодії стали наближатись до Києва, Боричевим узвозом з Гори спустився оточений воєводами й боярами і князь Київського столу Ярополк.» [7, с. 19]) або посадник («Бразд тепер не брат нам…Посадник княжий, новий терем поставив…» [7, с. 33]). На позначення воєводи в Київській Русі використовувалося слово боїл («Земля в Болгарії надто гаряча, ти мусиш діяти спроквола, повільно, спираючись на боляр, боїлів, кметів.» [7, с. 72]). Існували також назви командуючих частиною війська за кількістю воїнів в цій частині: тисяцький («Мало було християн лише серед воєвод і тисяцьких, і то не дивно – невпинно борючись з ромеями й Візантією, вони ненавиділи все грецьке ,а так само й християнство ,проте серед й воєвод деякі, як-то Вовчий Хвіст, Слуда, потай ходили до церкви над Почайною.» [7, с. 102]), сотенний («Князь Святослав, довідавшись від Малуші, що Добриня її брат, зробив його сотенним, але знаку йому самому не подав, дізнавшись, що мати Ольга вигнала разом з Малушею й Добриню і що пізніше Добриня за її загадом привіз Володимира на Гору, він проти волі матері назвав вуєм свого сина не когось, а Добриню, тільки самому йому нічого не пояснив; виряджаючи Володимира до Новгорода, Святослав розповів йому правду про матір Малушу, але про Добриню змовчав.» [7, с. 113]). Воїни поділялися за виконуваними функціями у війську: риндя («Першим рушає вперед воєвода Рубач, за ним крокує старша дружина, ідуть ринді – вони несуть знамено князя Святослава, на якому змальовано два перехрещені списи, а під ним – меч його і щит.»[7, с. 20]), пращник, лучник («А тим часом на березі рать стала проти раті: попереду ,щит у щит, виставивши вперед щетину списів, - бородаті бувалі вої, що мусили прийняти перший удар, за ними – пращники і лучники, що мали випустити в синє повітря перед собою тисячі стріл і гостре каміння, далі – вої з короткими сулицями й мечами, а позаду – тьма озброєних мечами, сокирами, довбнями з прив’язаним камінням або залізними гаками на кінцях і просто дубовими чи грабовими дрюками чорні, роб’ї люди-вої.» [7, с. 188]). Воїни, наближені до князя, називалися гриднями («Князеві Ярополку гридень Тур непотрібний, у нього є інші, молоді, добрі гридні» [7, с. 28]) або дружинниками («Ні, брате Микуло, ти справді тепер – як дружинник княжий.» [7, с. 38]), відповідно до них утворюються збірні іменники гридьба [7, с. 243] та дружина [7, с. 19].