Історизми в романi семена скляренка "Володимир"

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
 
 

                                                                                            Факультет філологічний

Кафедра української мови 
 
 

Курсова робота 

ІСТОРИЗМИ В РОМАНІ

СЕМЕНА  СКЛЯРЕНКА «ВОЛОДИМИР» 
 
 
 

студентки групи 2339-2

Колот Юлії Олегівни 
 
 

Науковий  керівник:

кандидат  філологічних наук,

доцент  Шевченко Тарас Григорович 
 

Запоріжжя

2010

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………............3

Розділ 1. ІСТОРИЗМИ ТА ЇХ МІСЦЕ У ЛЕКСИЦІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ……………………………………………………………………………………….5

Розділ 2. ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ГРУПИ ІСТОРИЗМІВ У РОМАНІ С. СКЛЯРЕНКА «ВОЛОДИМИР»…………………………………………………………...9

     2.1. Назви понять матеріальної культури…………………………………...9

     2.1.1. Назви одягу……………………………………………………...9

     2.1.2. Назви зброї та знарядь праці………………………………….10

     2.1.3. Назви будівель та приміщень…………………………………11

     2.1.4. Назви грошових одиниць……………………………………..13

     2.1.5. Назви транспорту………………………………………………13

     2.1.6. Назви прикрас………………………………………………….14

     2.2. Назви понять соціально-політичної сфери……………………………14

     2.2.1. Назви осіб за їх роллю в  ієрархічній адміністративній і  військовій організації……………………………………………………….14

     2.2.2. Назви соціальних верств населення………………………….16

     2.2.3. Назви професій………………………………………………...16

     2.2.4. Назви військових формувань ………………………………..17

     2.2.5. Назви зниклих народів………………………………………..17

     2.2.6. Назви колишніх географічних об’єктів………………………19

     2.2.7. Назви звичаїв та обрядів………………………………………19

     2.2.8. Назви одиниць адміністративно-територіального  поділу…..20

     2.3. Назви податків та повинностей,  мір довжини і ваги…………………21

     ВИСНОВКИ…………………………………………………………………22

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..23 
 
 
 
 

ВСТУП 

      Всесвітній  поступальний рух і розвиток людства, глибокі соціальні зміни, які відбулися в українському суспільстві на початку XXI століття, прискорили процеси мовної еволюції, що привело до перетворень на всіх рівнях мовної системи. Найвиразніше це відображається на лексичному рівні.

      О. П. Довженко звернув увагу на принципову відмінність між старим і старовинним: «Старе те, що давно було новим. А старовинне те, що, будучи в свій час новим, визначало якусь головну частину синтезу своєї доби, що знаменує характер минулої давнини, її вищий прояв. Тому старовинне цікаве і дороге нам, як спадкоємцям культури минулих епох. І ми користуємося ним часом у своєму сучасному мистецтві». [4, т. 5, с. 149] Історизми – старовинне у словниковому складі української мови. Тому спостерігається постійний інтерес науковців до цього розряду лексики. До цього питання зверталися такі відомі вітчизняні лінгвісти як: І. К. Білодід, В. А. Буда, Г. Гайдушко, Д. О. Островський, О. Д. Пономарів, Л. В. Струганець, серед зарубіжних найвидатніші: Р. І. Аванесов, під редакцією якого виданий десятитомний «Словарь древнерусского языка (XI-XIV вв.)», І. І. Срезневський, який видав «Материалы для словаря древнерусского языка по письменным памяткам» в трьох томах. Застаріла лексика широко представлена у творах І. Котляревського, Т. Г. Шевченка, М. Вовчка, Лесі Українки, а також у мовному арсеналі історичних романів З. Тулуб, С. Скляренка, П. Загребельного, Ю. Мушкетика, Р. Іваничука та ін. Однак у науковій літературі досі немає єдиного визначення поняття архаїзації, що зумовлено передовсім недиференційованим підходом до застарілої лексики та ще не вистачає локальних досліджень, які б давали базу для комплексного вивчення даного розділу лексики української мови. Це дослідження сприятиме збагаченню лексикографічної практики, що надає йому актуальності і своєчасності.

        Головною метою пропонованої курсової роботи є комплексна і всебічна характеристика кількісних, структурних і функціональних параметрів жанроутворюючих одиниць історичного роману – історизмів. Для досягнення поставленої в роботі мети виконувались такі основні завдання:

1) з’ясування  місця історизмів у лексиці  української мови;

2) виявлення й аналіз жанрово маркованих  лексем історичного роману –         історизмів – для встановлення їх типології;

3. аналіз функціональних, семантичних, структурних і стилістичних характеристик історизмів;

     Вибір історичного роману в якості об'єкта дослідження вбачається доцільним і науково виправданим, бо розгляд жанрово обмеженого сегмента словника дозволяє прослідкувати дію мікро- і макросистемних лексичних зв'язків у тексті.

       Предметом дослідження є одна з жанроутворюючих ознак історичного роману, а саме – лексичні засоби, що реалізують прагматичну спрямованість даного жанру на створення історичного колориту, відображаючого минуле певного суспільства. Така лексика, що розглядається в роботі як жанроутворююча, представлена хронологічно маркованими  лексемами – архаїзмами та історизмами. В ході дослідження методом суцільної вибірки відібрано корпус історизмів, представлений 152 лексемами.

     Матеріалом дослідження послужила спеціальна картотека історизмів, укладена на основі історичного роману С. Скляренка «Володимир».

     На першому етапі використовується метод конкретного спостереження. Далі він доповнюється описовим і зіставним методами наукового дослідження, а також елементами компонентного і лексикографічного аналізу.

     Наукова новизна дослідження  полягає в удосконаленні класифікації історизмів на основі конкретного мовного матеріалу, що знайде практичне застосування в лексикографічній практиці при укладанні тлумачних, етимологічних словників, у лексикології – при вивченні лексики з погляду активності вживання. 
 
 

РОЗДІЛ 1

     ІСТОРИЗМИ ТА ЇХ МІСЦЕ У ЛЕКСИЦІ  СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ  МОВИ 

     З точки зору традиційності вживання словниковий склад мови поділяється  на дві великі групи: активну і пасивну лексику.

     Активна лексика – частина словникового складу сучасної літературної мови, яка  вільно вживається у живому щоденному  спілкуванні в усіх сферах життя  людського суспільства, у різних формах і стилях мови. Їй протиставляється пасивна лексика, до якої належать слова, зрозумілі носіям мови, але повсякденно не вживаються. Сюди належать два лексичні розряди, поєднані відношеннями антонімії: застарілі та нові слова.

     Застарілими можуть бути слова або значення, що на даному етапі розвитку мови вийшли із загального вжитку, бо зникли певні явища, предмети, або вони витіснилися новими словами.

     Застаріла лексика неоднорідна за своїм  складом, що пояснюється довготривалістю виходу слова з активного складу. Так, за ступенем застарілості можна виділити:

• слова, що вже зовсім не вживаються у мовній практиці і є незрозумілими мовцям: корзно [7, с. 19] – «старовинний одяг, схожий на плащ».
• слова, що в сучасній мові вживаються рідко, з певним урочистим забарвленням і здебільшого вони зрозумілі мовцям: терем [7, с. 30], палата  [7, с.119]
• слова або значення, що залишаються лише в стійких словосполученнях: тягнути волоком (волок [7, с. 132] – «назва місця найбільшого зближення двох судноплавних річок, де суходолом перетягали від однієї до іншої човни та вантажі»)
• слова, що залишаються у місцевих говірках: душник («У підземеллі не горить світло, крізь душник у стіні ледь просочується сяйво місяця знадвору, важко вгадати, хто стоїть і сидить тут, - чути тільки голоси.» [7, с. 236])

     Залежно від причин, що зумовлюють вихід слова з активного вживання, серед застарілої лексики виділяють архаїзми та історизми.

     Архаїзми  – це застарілі слова, що витіснилися  у сучасній мові синонімічними відповідниками, що виявляються у мовній практиці більш прийнятними та придатними для номінації тих самих понять, явищ, предметів та дій.

     Історизми – як зазначає А. П. Грищенко, - «це слова, вживані для позначення предметів, явищ і понять, які вийшли з ужитку, припинили своє  існування у зв’язку з соціально-побутовими і суспільно-політичними змінами» [10, 160].

     Традиційно  у лінгвістиці вважається, що історизми  та архаїзми – це два суміжних, але  принципово різних типи слів, які торкаються одне одного за одними ознаками і протиставлені  за іншими. До спільних ознак історизмів та архаїзмів відносяться:

     ·        спеціальна стилістична настанова  часового фону розповіді;

     ·        низька частота вживання;

     ·        периферійна позиція у словнику;

     ·        обмеження функціонування у певних стилях мови.

     Якщо  архаїзми вийшли з ужитку лише внаслідок внутрішньомовних (інтралінгвістичних) причин, бо просто замінилися рівнозначними лексемами, то історизми (хронізми, матеріальні історизми) існують у мові внаслідок позамовних (екстралінгвістичних) причин, бо ці слова вийшли з ужитку разом із позначуваними реаліями.

     Тому  архаїзми мають обов’язкові синонімічні  відповідники, а історизми не мають  і не можуть їх мати. Згідно з позицією З. В. Тимошенко, історизми протиставляються архаїзмам на підставі наявності або відсутності у слова лексико-стилістичної парадигми.

     Пояснити  значення історизмів можна лише за допомогою енциклопедичного опису, саме так вони подаються у тлумачних  словниках. Крім того, історизми можуть супроводжуватися в словниках позначками іст. (історія), заст. (застаріле).

     Семантика історизмів неоднорідна і представлена двома типами. Це:

     1. Лексичні історизми – слова,  які повністю перейшли у пасивний  словник у зв'язку із зникненням  позначуваних ними реалій.

     2. Семантичні (смислові, часткові) історизми  – слова, в яких лише одне  із значень стає застарілим у зв'язку із зникненням позначуваної ним реалії. Зі своїми іншими значеннями дана багатозначна лексема входить в активне слововживання.

     Історизми виконують номінативну функцію  в текстах, предметом повідомлення яких виступають відповідні аспекти історичного минулого. Вони використовуються перш за все у наукових, художніх творах як терміни чи не термінологічні назви понять минулих епох.

     У сучасній лінгвістиці не існує суперечок  щодо того, що архаїзм є стилістичним засобом. Водночас щодо експресивності історизмів, серед дослідників не склалося однозначного розуміння у вирішенні цієї проблеми. У роботі показано, що треба брати до уваги подвійний характер історизмів – як термінів та історичних реалій.

     Іноді слова, які є застарілими у  прямому значенні, продовжують функціонувати в якості загальномовних метафор. Так, холопом [7, с. 28] ми не називаємо підневільну особу, близьку за суспільним становищем до раба, зараз це слово набуло переносного значення: «той, хто схиляється, плазує перед  ким-, чим-небудь».