Історичні аспекти християнства

      МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ім. М. ДРАГОМАНОВА

ІНСТИТУТ  ФІЛОСОФСЬКОЇ ОСВІТИ І НАУКИ

КАФЕДРА РЕЛІГІЄЗНАВСТВА 
 
 
 
 

РЕФЕРАТ

на тему:

Історичні аспекти християнства 
 
 
 
 

                                                                                                    Роботу виконала: 
 
 
 
 
 
 

КИЇВ 2012

План

Вступ…………………………………………………………………………………3

Розділ  І Сучасні європейські концепції державного управління………..……..5

1.1 Зміст  європейської концепції належного урядування……………………….5

1.2 Державне управління в Україні: сучасна загальна характеристика………..9

1.3 Співвідношення  понять"Публічна влада" і  "публічна адміністрація"……..11

Розділ ІІ Основні напрямки реформування державного управління на сучасному етапі………………………………………………….………………….14

2.1 Указ  президента "про оптимізацію центральних органів виконавчої влади"……………………………………………………………………………..…14

2.2 Удосконалення  видів і змісту управлінських відносин між публічними адміністраціями по вертикалі в Україні……………………………………….…17

Висновок  ……………………………………………………………………………24

Література…………………………………………………………………………...27. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     У вітчизняній та зарубіжній літературі ще не склалося сталого й загальновизнаного  поняття державного управління. Одні його трактують з точки зору суті, реального змісту, інші — форм, яких воно набирає і в яких функціонує. Найчастіше воно визначається шляхом відмежування одних від інших видів державної діяльності — вся позазаконодавча та позасудова діяльність держави і становить зміст державного управління. Таке формальне визначення не розкриває справжньої суті державного управління, його призначення. Дуже часто два різних терміни public administration (публічне адміністрування) та public management (публічне управління) перекладаються з англійської мови на українську як “державне управління”. На даний момент немає достатньої розмежованості таких  фундаментальних понять адміністративного права як публічна влада та публічна адміністрація. Саме класична модель управління у державному секторі набуває визнання в Україні, де й досі використовується термін “державне управління”, який не є точним відповідником терміна “публічне управління” та за своїм значенням є ближчим до терміна “публічне адміністрування”. Таким чином, актуальність теми дослідження полягає у важливості публічного управління як загальнодержавного механізму здійснення свої повноважень та актуальності аналізу постійно змінюваної нормативної бази, що виступає регулятором даних відносин.

       Об’єктом дослідження виступають управлінські відносини. Управлінські відносини є необхідним компонентом механізму управління і мають свою структуру. В ній виділяють відносини централізму та самостійності, субординації та координації, відпові-дальності, змагання та ін.

     Предметом дослідження є сфера публічного керівництва та управління.

     Мета роботи полягає у розмежуванні та конкретизації понять публічна влада та публічна адміністрація

     Із  мети роботи випливають такі завдання:

• Визначення етимології та значення основних понять роботи;
• Порівняння понять публічна влада та публічне адміністрування;
• Аналіз нормативної бази, яка регулює дані відносини;
• Визначення напрямків реформування публічних відносин;

     Методологічною основою даної роботи є комплекс дослідницьких процедур, що передбачає використання різноманітних методів дослідження, таких як загальнонаукові методи аналізу та синтезу, дедукції та індукції.

     При порівнянні основних понять роботи використовується компаративний метод. Для вивчення загальних тенденцій та шлахів вдосконалення даних відносин використовується метод включеного спостереження (із необхідними застереженнями щодо екстраполяції отриманих результатів). 
 
 
 

  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  І Сучасні європейські  концепції державного управління

1. Зміст європейської концепції належного урядування

       В адміністративно-правовій та інших галузевих юридичних дисциплінах термін «урядування» не використовується для позначення процесів взаємодії між керуючою та керованими підсистемами державного механізму. У вітчизняних енциклопедичних джерелах управління в загальному значенні розуміється як «функція високоорганізованих систем (соціологічних, біологічних, технічних), що забезпечує їхню структурну цілісність, підтримання заданого режиму діяльності, реалізацію програми досягнення мети». При цьому зауважується, що «сутність процесу управління становить його інформаційний зміст. Управління – це процес трансформації інформації у дію, тобто процес перетворення її на сигнали, що спрямовують функціонування систем управління».

       Сучасні зарубіжні підходи до розуміння  змісту, основних характеристик і стандартів урядування загалом та належного урядування зокрема ілюструють палітру поглядів, що сформувалися в різних політико-правових умовах розвитку юридичної думки.

       Концепція належного урядування має вісім  основних характеристик. Ними є участь, орієнтація на консенсус,  відповідальність (підзвітність), прозорість, належне реагування, ефективність та результативність, рівність та врахування інтересів і відповідність принципу верховенства права. Воно засвідчує, що корупція є мінімізованою, погляди меншості враховано та голоси найбільш незахищених верств суспільства почуто при прийнятті рішень. Воно також є відповідним до існуючих та майбутніх потреб суспільства.

     

Схема 1.1: Характеристики належного урядування

     Участь чоловіків та жінок є ключовим наріжним каменем належного урядування. Участь може бути як прямою, так і опосередкованою через легітимізовані посередницькі інституції та представників. Важливо підкреслити, що представницька демократія не обов’язково означає врахування потреб найбільш вразливих верств суспільства під час прийняття рішень. Участь має бути інформованою та організованою. Це означає свободу об'єднань та вираження поглядів з однієї сторони та організоване громадянське суспільство з іншої сторони.

     Верховенство права

     Належне урядування вимагає справедливих правових рамок, які створені неупереджено. Воно також вимагає повного захисту  прав людини, в тому числі прав меншин. Неупереджене застосування законів  вимагає незалежного правосуддя та неупередженої та не корумпованої поліції.

     Прозорість означає, що рішення приймають та  їхнє введення в дію відбувається відповідно до процедур, передбачених законом та інструкціями (законодавством). Це також означає, що інформація є у наявності та є вільно доступною для тих, кого може стосуватись це рішення, чи його введення в дію. Це також означає, що інформація надається у достатній кількості, у зрозумілій формі, а також через засоби масової інформації.

     Належне реагування

     Належне урядування вимагає, щоб всі інституції та процедури намагались задовольнити всіх бажаючих у розумний проміжок часу.

     Орієнтація на консенсус.

     У певному суспільстві є декілька суб’єктів (акторів) та відповідна кількість  точок зору. Належне урядування вимагає  медіації різних інтересів в суспільстві  з метою досягнення загального консенсусу щодо найкращого інтересу всієї спільноти, та засобів його досягнення. Це також вимагає загальної (широкої) та довготривалої перспективи щодо потреб тривалого (стабільного) людського розвитку та засобів, як можна досягти цих потреб. Це може реалізуватись виключно на основі розуміння історичних, культурних та соціальних контекстів певного суспільства чи спільноти.

     Рівність та врахування інтересів

     Добробут  суспільства залежить від забезпечення відчуття врахування інтересів кожного члена суспільства у ньому. Також має бути забезпечено відчуття не відірваності від основної маси суспільства. Це вимагає аби всі групи, в тому числі найбільш незахищені, мали можливість вдосконалювати та підтримувати свій добробут.

     Ефективність та результативність

     Належне урядування означає, що всі процедури  та інституції створюють результат, що задовольняє потреби суспільства, раціонально використовуючи надані ресурси. Концепція ефективності в  контексті належного урядування також включає тривале (стабільне) використання природних ресурсів та захист навколишнього природного середовища.

     Відповідальність (підзвітність) є ключовою умовою належного урядування. Не лише урядові інституції, а й приватний сектор і організації громадянського суспільства мають бути відповідальними (підзвітними) громадськості та їх інституалізованим представництвам. Хто є відповідальним (підзвітним) перед ким (кому) залежить від того, які рішення чи дії здійснюються, чи є вони внутрішніми чи зовнішніми, і чи стосуються вони організацій чи інституцій. Загалом, організація чи інституція є відповідальною (підзвітною) перед тими (тим), кого стосуються рішення чи дії. Відповідальність (підзвітність) не може бути впроваджено без прозорості та принципу верховенства права.

     Очевидно, що належне урядування це ідеал, який складно досягти у всій його повноті. Лише декілька країн та суспільств наблизились у досягненні повноти належного урядування. Проте, з метою забезпечення триваючого (стабільного) людського розвитку, потрібно докладати зусиль для досягнення ідеалу, його провадження в реальність. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.2. Державне управління в Україні: сучасна загальна характеристика

   Державне  управління — надзвичайно важлива  сфера реалізації державної влади. За своїм змістом воно органічно  поєднано з виконавчої гілкою державної влади.

   Еволюція  розвитку державного управління в Україні  мала надзвичайно складний та неоднорідний характер, який був обумовлений постійною  зміною політичного життя, яке накладало  значний відбиток на розвиток державного управління.

   Непостійність незалежності держави, значна залежність української системи державного управління від волі інших країн  на певних проміжках історії, на жаль, не дала змогу Україні сформувати стабільну модель управління, яка  б відповідала особливостям власне національної адміністративної традиції.

   Останнім  часом рівень організуючого впливу виконавчої влади на суспільні процеси  не задовольняв потреби динамічного  розвитку громадянського суспільства, енергійного формування цивілізованого соціально-економічного укладу та демократичної, соціальної, правової держави. За останні роки не вдалося досягти такого рівня організації виконавчої влади, який властивий функціонально ефективній і структурно злагодженій системі.

         Сьогодні вихід нашого суспільства із системної кризи потребує такої організації виконавчої влади, яка б забезпечувала істотне підвищення дієвості державного управління. Досягти такого становища неможливо без широкого використання наукових підходів до реформування всіх основних інститутів державного управління. Саме цього бракує нині в ході підготовки і проведення в Україні радикальної адміністративної реформи.

        Тому необхідним є суттєве поглиблення досліджень управлінської проблематики, а в межах юридичних наук — особливо її організаційно-правових аспектів. Зокрема, більшої теоретичної уваги потребує аналіз суспільної сутності державного управління і управлінського змісту виконавчої влади, характеру співвідношення і взаємодії виконавчої влади з іншими гілками державної влади, розмежування державного управління і місцевого самоврядування, забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина в діяльності апарату державного управління.

        Великого прикладного значення набуває проблематика, пов'язана з якісним покращенням організації та діяльності системи органів виконавчої влади, визначенням структурно-функціональних засад побудови цієї системи, шляхів оптимізації розмежування компетенції та відповідальності органів виконавчої влади як по «вертикалі», так і по «горизонталі», тенденцій трансформації змісту, функціонування та форм правового регулювання державної служби, а також системи контролю у сфері державного управління.

        Необхідною умовою ефективного вирішення проблем державного управління є обгрунтування напрямків реформування адміністративного законодавства, що передбачає запровадження: пріоритетності законодавчої регламентації прав, обов'язків та порядку діяльності органів виконавчої влади; відповідальності органів виконавчої влади, їх посадових осіб за свої рішення, дії чи бездіяльність перед громадянами, права яких було порушено, та обов'язкового відшкодування заподіяних цим громадянам збитків; можливості оскарження громадянами зазначених порушень як в межах системи органів виконавчої влади, так і судовим шляхом, використовуючи механізми так званої адміністративної юстиції.