Специфіка кількісних методів в умовах інформатизації суспільства

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра філософії

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

на тему

 

“Специфіка кількісних методів в умовах інформатизації суспільства”

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: аспірантка кафедри інформаційно-вимірювальних  систем інституту інформаційно-діагностичних систем НАУ

 

Німченко Тетяна Василівна

 

 

Київ 2005

 

Зміст

Вступ

1. Суть та класифікація кількісних методів
2. Співвідношення кількісних і якісних методів у науковому суспільстві
3. Місце кількісних методів в інформатизації суспільства

Висновки

Список літератури

 

Вступ

 

Вибір теми для написання реферату зроблений невипадково. Він зумовлений в першу чергу тим, що автор  планує в рамках кандидатської дисертації досліджувати різними методами пружні хвилі, що виникають в результаті локальної динамічної перебудови матеріалу, і для цього неабияк важливо дуже чітко засвоїти поняття методу, та співіднести кількісні і якісні методи.. По-друге, важливе значення має специфіка кількісних методів в інформатизації суспільства.

Філософський словник  тлумачить поняття метод (від лат. methodos – буквально “шлях до чого небудь”) – в самому загальному значенні – спосіб досягнення мети, певним чином впорядкована діяльність.

Кількісні методи можна  використовувати для прогнозування, коли є підстави вважати, що діяльність в минулому мала визначену тенденцію, яку можна продовжувати в майбутньому, і коли наявної інформації достатньо для виявлення статистики достовірних тенденцій або залежностей. Крім  того, науковець повинен знати, як використовувати кількісну модель, і пам’ятати, що користь від  прийняття  більш  ефективного рішення повинна перекрити витрати на створення моделі. Два типових методи кількісного прогнозування - це аналіз часових рядів і причинно - наслідкове моделювання (модельний експеримент).

Аналіз часових рядів. Цей метод базується на припущенні, відповідно якому те, що трапилось в минулому дає достатньо добре  наближення в оцінці майбутнього. Цей аналіз являється методом виявлення зразків і тенденцій минулого та продовження їх в майбутнє. Його можна провести за допомогою таблиці або графіка шляхом  нанесення на координатну сітку точок, відповідних подіям. Даний метод аналізу часто використовується для оцінки залежностей виміряних параметрів від часу (наприклад, зміна амплітуди чи інтенсивності акустичного сигналу при локальній перебудові матеріалу, в залежності від часу трисалості імпульсу).

Чим більш достовірне припущення про схожість майбутнього  минулому, тим більше точність прогнозу. Таким чином, аналіз часових рядів, ймовірно не буде корисним в ситуаціях з високим рівнем рухомості або коли відбулось значна, всім відома зміна.

Причинно-наслідкове моделювання. Цей  метод являється найскладнішим  з точки зору математики. Він використовується в ситуаціях з більш ніж  одною змінною. Причинно-наслідкове моделювання - це спроба спрогнозувати те, що відбудеться в подібних ситуаціях, шляхом вивчення статистичної  залежності між фактором що розглядається й іншими змінними. На мові статистики ця залежність називається  кореляцією. Чим тісніша кореляція, тим вище придатність моделі до прогнозування. Повна кореляція (1,000) буває в ситуації, коли в минулому залежність завжди була істинною. Такі моделі являють собою тисячі рівнянь, які вирішуються тільки за допомогою застосування потужних ЕОМ., що призводить до значного розвитку компьютерізації, та розробки нових більш складних математичних апаратів роз’вязку.

Отже  у наш час відбувається небачений прогрес розвитку знання, що, з одного боку, призвів до відкриття  і накопичення множини нових  фактів, інформації із різноманітних галузей життя, і тим самим поставив людство перед необхідністю їхньої інформатизації.

 З іншого боку, прогрес знання породжує складності його освоєння, виявляє неефективність ряду методів використовуваних у науці і практиці. Крім того, проникнення в глибини Всесвіту і субатомний світ, якісно відмінне від світу сумірного з вже визначеними поняттями й уявленнями, викликало у свідомості окремих вчених сумнів у загальній фундаментальності законів існування і розвитку матерії. Річ в тім, що перетворююча діяльність людини змінює умови розвитку природних систем, і тим самим сприяє виникненню нових методів.[1].

Тематично реферат складається  з трьох частин. У першій розглянемо суть та класифікацію кількісних методів. У другому розділі йдеться  про співвідношення кількісних і якісних методів. У третьому розділі розглянуті питання пов’язані з застосуванням кількісних методів в інформатизованому суспільстві.

 

 

1. Сутність та класифікація  кількісних методів.

Метод є значною умовою отримання нових знань. В процесі розвитку пізнання виробились такі суспільні принципи наукового мислення, як індукція, дедукція, аналіз та синтез, аналогія, порівняння, експеримент, спостереження. Взагалі сам метод неподільно пов’язаний з теорією. В основі всіх методів пізнання лежать об’єктивні закони дійсності. У кожній конкретній науці існують свої методи дослідження, так як вони вивчають свої специфічні предмети.

Науковий  метод не тотожний теорій про метод, тобто методології. Коли ми визначаємо методи як способи дії, як форми практичного та теоретичного осягнення дійсності, як системи регулятивних, нормативних та інших принципів перетворюючої діяльності людини, то в цьому випадку методи виступають у вигляді керівних принципів, що регулюють пізнавальну діяльність людини. Але коли ми застосовуємо певну теорію як знання про світ до формування нової теорії, то тоді сама теорія перетворюється на розгорнутий метод побудови теоретичної системи. І в цьому випадку правомірно говорити про виникнення методології наукового пошуку [3].

Метод відрізняється також від прийому, способу, підходу до пізнання. Деякі автори ототожнюють поняття методу та підходу. Але таке ототожнення недостатньо обгрунтоване, оскільки підхід уявляється як «принципова методологічна орієнтація дослідження», тобто як метод у його нерозвиненому вигляді, у його становленні, тоді як метод являє собою досить стійке утворення, яке спирається на найбільш загальні закони розвитку дійсності. Далеко не кожен підхід може перетворитися на метод. Таким чином, науковий метод багатший, повніший, змістовніший, ніж підхід до пізнання. Тому справедливе зауваження Е.П.Семенюка про те, що метод містить у собі підхід у «знятому» вигляді, оскільки метод може спиратися на кілька зв'язаних між собою підходів.

Метод слід відрізняти і від способу та прийому, бо метод — це сукупність взаємозв'язаних конкретних дослідницьких прийомів, способів, операцій. Спосіб же та прийом можна ототожнювати, оскільки кожен з них являє собою один якийсь пізнавальний засіб, який застосовується у процесі дослідження в основному автоматично. Метод містить в собі творчі засади. Він тісно зв'язаний з предметом тієї чи іншої науки, у якій застосовується. Проте метод, спосіб та прийом мають не лише відмінні риси, але й дещо спільне. Спільним дня них є перш за все те, що вони репрезентують процесуальність, спрямованість розвитку наукового знання і всі вони похідні від предмету дослідження, визначаються ним.

Науковий  метод має як об'єктивні, так і  суб'єктивні засади. Об'єктивний бік методу становлять ті чи інші властивості, закономірності розвитку досліджуваних об'єктів, які відображаються людською свідомістю, тобто система об'єктивно істинного знання про закони розвитку світу. Ще Г.Ріккерт наголошував, що «будь-який науковий метод дослідження повинен узгоджуватися з особливостями змісту своїх об'єктів». Суб'єктивний же бік наукового методу полягає в тому, що в самій об'єктивній реальності немає ніяких методів. Вони існують лише у людській свідомості, більш чи менш вірно відображаючи цю реальність, і визначаються суб'єктивними можливостями самого дослідника, його потребами та здібностями, але при цьому здійснюють активний зворотній вплив на розвиток досліджуваної реальності. Тобто між об'єктами та методами їх дослідження існує тісний взаємозв'язок.

Науковий  метод є ідеальним явищем, вторинним стосовно об'єктивних закономірностей. Саме суб'єктивний бік методу підкреслюють, коли ведуть мову про те, що метод являє собою сукупність чи систему правил, прийомів, способів дослідницької діяльності людей. Немає невірних методів, є невірне їх застосування. Тому у процесі пізнання та перетворення дійсності необхідно враховувати як об'єктивність, так і суб'єктивність наукових методів. Отже, не правомірно стверджувати, як це роблять деякі представники західної філософії науки, що метод не відчуває на собі впливу предмету науки і його виникнення визначається лише умінням вченого фіксувати процеси, що відбуваються у його мисленні.

Розглядаючи специфіку  наукового пізнання, слід охарактеризувати і основні методи, які тут застосовуються. Як уже зазначалося, метод наукового пізнання – це спосіб побудови та обґрунтування системи наукових знань або сукупність, послідовність прийомів і операцій , за допомогою яких здобувається нове знання. На емпіричному рівні застосовують такі специфічні методи, як спостереження, вимірювання, експеримент, моделювання. Ці методи можна віднести до кількісних методів дослідження [11].

Взагалі кількість – це об’єктивна визначеність якісно однорідних явищ, або якість в її просторовому аспекті, зі сторони її буття в просторі та часі. Кількість є універсальною, тобто логічною категорією, необхідною сходинкою пізнання дійсності [10].

Універсально-логічний характер категорії кількості підтверджується  всією історією пізнання і практики людини. Пізнання світу на стадії його кількісного аналізу пов’язано з методами та язиком математики. Кількісний характер явищ необхідний в процесі цілеспрямованої зміни природи людини. Предмет, який не відображений в аспекті кількості, не може вважатися конкретно пізнаним. Однак є помилкою бачити тільки чисто в кількісному описанні явищ їх повне пізнання. Односторонньо-кількісний погляд на дійсність є таким, з точки зору якого єдино об’єктивними формами існування зовнішнього світу є лише просторово-геометричні контури тіл та їх зміни у часі, тобто механічне переміщення частин матерії, всі інші чутливо сприйняті якості і властивості тіл є суб’єктивною ілюзією людини. Тому одностороннє-кількісне розуміння зовнішнього світу і виступає історично як механістичний матеріалізм.

Ідеалістичний варіант, одностороннє-кількісний погляд на світ і його пізнання завжди пов’язаний з ідеалістичним розумінням простору та часу, з тлумаченням їх як суб’єктивно-психологічних (Юм) або трансцендентальних (Кант) категорій.

Матеріалізм, відстоюючи предметний смисл категорій “кількість”, а також її універсальний характер, завжди спостерігав предметну основу кількісно-математичних характеристик в реальній просторовій формі буття матерії.

Кількість завжди знаходиться в  діалектичному противоречивому  зв’язку з якістю, який виступає як закон переходу кількісних змін в якісні і навпаки.

Категорії діалектики історично формувалися майже  одночасно з категоріями та поняттями конкретних наук. Зокрема, це можна сказати про філософську категорію «кількість» та поняття кількості у математиці. Проте їх не можна ототожнювати. Досить повний методологічний аналіз математичного поняття кількості провела С.А. Яновська. Вона розширила це поняття за рахунок кількісних відношень, котрі абстрагуються від змісту досліджуваних предметів і розглядаються з точністю до ізоморфізму [12, 3]. Група французьких математиків під псевдонімом Н.Бурбакі запропонувала доповнити зміст математично вираженої кількості поняттям абстрактних структур, котрі охоплюють всі кількісні відношення.

Кількісні методи описують лише кількісні відношення об'єктивного світу, які у той же час знаходять своє відображення у філософській категорії «кількість». Але, як вірно зазначають В.А. Лекторський та B.C. Швирьов, філософський метод не довідображають, як було показано на прикладі математичної кількості, певну сторону досліджуваного предмета чи явища, але вони, фіксуючи закономірні зв'язки речей та явищ, виконують також евристичну функцію, сприяють подальшому розвитку пізнання об'єктивного світу, вказують напрямки цього розвитку і тим самим закладають основи нового методу даної науки.

Спочатку  при цьому зароджуються уявлення про можливості, необхідність нового методу, потім на їх основі формується центральне поняття майбутнього методу, виникають похідні від нього поняття і, насамкінець, вже на цій основі розвивається новий метод наукового пізнання як такий. Приблизно так, на наш погляд, відбувалося формування сучасних ймовірнісно-статистичних методів, які в сучасній некласичній науці «перетворюють саме бачення світу, містять більше внутрішніх можливостей для репрезентації властивостей та закономірностей буття, ніж теоретичні системи, побудовані на базі принципу жорсткої детермінації» [5].

Центральні  конкретно-наукові поняття, які лежать в основі майбутніх методів відповідної науки, виступають у єдності з відповідними категоріями діалектики. Нові методи дослідження також впливають на поглиблення, розвиток змісту філософських категорій та конкретно-наукових понять, що лежать в основі їх утворення. Останнім часом у якості центральних понять, на грунті яких формуються нові методи дослідження, все частіше виступають так звані загальнонаукові поняття, які визначаються як «виникаючі в епоху науково-технічної революції важливі фундаментальні поняття науки принципово нового типу, котрі поєднують у собі окремі властивості як конкретно-наукових, так і філософських категорій, а тому утворюючі своєрідний проміжний, перехідний вид наукових категорій» [2]. До їх числа належить багато понять сучасної математики, математичної логіки, кібернетики та інших дедуктивних наук: структура, множина, функція, система, ймовірність, величина тощо. Виділення останніх у ранг загальнонаукових понять сприяє формалізації, математизації, комп'ютеризації, інформатизації наукового знання та практики.