Ф.42. Філософське
вчення Ф.БЕКОНА.
Ф.Бекон(1561-1626)-родоначальник
нової форми ангійського матеріалізму
і всієї тогочасної експе-риментальної науки.Саме він сформулював
поняття матерії як вираз природи і нескінченої
сукупності речей.Матерія,за Беконом перебуває
у русі,під яким він розумів активну внутрішню
силу”напру-гу”матерії і назвав 19 видів
руху.Рух і спокій Бекон вважав рівноправними
властивостями матерії.Ос-новні свої ідеї
висловив у працях “Новий органом” (1620)і
“Про гідність та примноження наук”(1623).
Головне завдання філософії Бекон визначає
як пізнання природи і оволодіння її силами,а
для цього треба розробити відповідний
метод,який би вів до істини,правильно
орієнтував пізнавальну і практичну діяльність
людини.Новий метод може зустріти на своєму
шляху примари,забобони,ідоли, які віволікають
пізнання від істини.Він визначив систему
примар.”Примари Роду”,вони пов’язані
з недосконалістю людського розуму і органів
чуття. “Примари Печери”зумовлені індивідуальними
особ ливостями людини,вони є суб’єктивне
ставлення людини до природи.”Примари
Площі”проникають у пізння разом зі словами
та іменами.”Примари Театру”пророджуються
сліпою вірою людей в авто ритети.Щоб очистити
пізнання від примар треба бути вільним
і самостійним у своїх твердженнях та
висновках,бо істина є дочкою часу.Об’єктом
пізна-ння у Бекона є природа,а методами-наукова
індук-ція та експеримент.
Бекон,будучи засновником методологічного рівня наукового
пізнання,виступає проти схоластичної
методології,вузького емпіризму.Свою
позицію він пояснює за допомогою алегоричного
зображення 3 можливих шляхів пізнання:
*шлях павука,тобто спроба людського розуму
виводити істини з самого себе;*шлях мурахи-однобічний
емпіризм-пізнання і нагромадження голих
фактів;*шлях бджоли-справ-жній шлях науки,як
бджола переробляє нектар у мед,так і справжній
науковець перетворює емпі-ричні факти
за допомогою раціональних методів у наукову
істину.
Метод наукової індукції(сходження
від одиничного до теоритичних узагальнень)Бекон
вважає справж-нім методом наукового
пізнання природи.Бекон обгрунтував
у теорії пізнання принцип емпіризму.
З цього принципу він виводить
пріоритетність індуктивного методу і фактично стає його фундато-ром.Бекон
не заперечував існування Бога.Він виз-нав
існування двох істин:божественної і земної.
У поясненні природи сусп-ва Б.був ідеалістом,висту-пав
прибічником абсолютної монархії.У його
тво-рах можна побачити новий підхід до
питання про мету пізнання.Його афоризм”Знання-сила”-виражає
ідею високої ролі експериментальної
науки,яка дає людині практичну користь.
43. Філософське
вчення Б.Спінози.
З точки зору С. світ-це
нескінченна природа, матеріальна
субстанція/лат.-сутність,основа/ яку він також називає Богом.Поняття
Бог С.вживає не буквально,воно є своєрідним
теологічним прикриттям матеріалізму.Субстанція,тобто
мате-рія,є причиною самої себе,має безліч
властивос-тей.Вона вічна і незмінна,їй
властива ідея збере-ження.Субстанція-це те,що
не потребує для свого існування чогось
іншого-бога,духу і т.п. поняття субстанції
С.дуже цінним у його філосо-фії, воно відігравало
велику роль у подальшому розвитку наукової
філософії.
Велике значення для
подальшого розвитку філософії мало
вчення дантеїзму С. Згідно з ним бог не існує
окремо від природи,а розчиняється в ній.З
цього логічно випливала атеїстична думка
про те,що пізнання світу йде не через
пізнання ,а через пізнання самої природи.Тобто
С.закликає не до богослів’я, а до наукового
пізнання світу.Виходячи з ідеї існування
єдиної субстанції,С.помидково стояв на
позиціях вчен-ня,що допускає наявність
мислення у всієї мате-рії,в тому числі
і неживої.Такої ідеалістичної точки зору
дотримуються і зараз деякі дослід-ники
природи.
Ф.44.Проблема людини у філософії Французського Просвітництва
(ФП).
Просвітництво-культурно-історичний термін, /вперше
використали Вольтер і Гардер/,що відби-ває
певну епоху розвитку людства,сутність
якої полягає в широкому використанні
розуму для сус-пільного прогресу.Просвітництво
є продовженням гуманістичних тенденцій
14-15ст.,але відрізняєть-ся більшим раціоналізмом
і критичністю.Голов-ним прагненням просвітників
було знайти шляхом діяльності людського
розуму прородні принципи суспільного
життя.З цієї точки зору було піддано гострій
критиці всі наявні форми і відношення
людей в сфері права,моралі,економіки,політики.
Під впливом просвітництва розпочались
реформи в деяких країнах східної Європи,які
сприяли ство-ренню і розбудові громадянського
суспільства.
ФП порушує проблему вдосконалення суспільства
шляхом реформ.Велике значення мали твори Монтеск’є(1689-1755),зокрема
його “Перські листи”та “Дух законів”,де
методом порівняльного аналізу описує
типи державного устрою.Загалом Монтеск’є
висував ідею величезного географіч-ного
фактору/територія,клімат,родючість землі…/
в розвитку суспільства.Але він не заперечував
ролі способу життя,способу виробництва.Проголосив
ідею загального миру.
Вольтер(1694-1778)в своїх творах “Кандід”,”Філо-софський
словник”та ін.висував ідеї,спрямовані
проти феодалізму та кріпацтва,він боровся
проти церкви,релігійної нетерпимості,фанатизму,деспо-тії.вольтер
вважав неминучим поділ людей на багатих
і бідних.Певний час мислитель визнавав
за можливе поліпшити життя людей за рахунок
так званого “освіченого монарха”,тобто
вченого,розум ного царя чи імператора,але
наприкінці свого жит-тя схилився до того,що
найкращим держ.устроєм є республіка.Він
залишився переконаним в немину-чості
суспільного прогресу.
Ж-Ж.Руссо(1712-1778)написав праці “Про суспіль-ний
договір”,”Еміль,або про виховання”
та інші,де торкається питань розвитку
цивілізації,держави, моралі.Критика ним
наявних порядків відрізнялась яскравістю
стилю і разючою силою слова.Взагалі Руссо
помітно схиляється до насолоди і насолоди
і намагається уникнути страждань.Цивілізація,твер-дить
він,псує людину,погіршує її природні
якості саме завдяки своїй раціоналізованості,поміркова-ності.Розподіл
праці,який має величезне значення для
прогресу,не тільки благо,але й зло,оскільки
людина втрачає цілісність.Звідси вже
крок до виз-нання проблеми відчуження
людини в суспільстві. У вихованні Руссо
спирався на чуття людини,звер-тався до
її щирого серця.В цьому він вбачав мож-ливість
збереження і розвитку справді людяних
відносин у суспільстві.Він рішуче виступає
проти соціальної нерівності, вимагає
свободи і забезпе-чення повноти юридичних
прав.
.46.
Філософське вчення Канта.
Імануїл Кант(1724-1804)-родоначальник
німецької класичної філософії.Його
теоритична дія-ть поді-ляється на два періоди.1-закінується
60-роками 18ст.В цей час Кант займався переважно
природ-ними проблемами,серед яких найбільш
відомою в науці є його гіпотеза про виникнення
сонячної системи з величезної газової
туманності.В загаль-ній формі він стверджував
діалектичну думку про те,що природа має
свою історію в часі,выдкидав ыдею першопоштовху,тобто
в цей період в філосо-фії Канта переважали
матеріалістичні позиції.
З 70рр.починається другий,так
званий критичний період,коли в філософії
Канта ми знайдемо і дуа-лізм,і агностицизм,і ідеалізм.Основні
твори цього періоду: “Критика чистогоразума”/1781/,
“Критика практического разума”/1789/
В центрі філософії Канта
стоїть проблема теорії пізнання.Він
здійснив перехід від метафізики
субстанції до теорії суб’єкта.Головне за Кантом,не вивчення речей
самих по собі,а дослідження самої пізнавальної
системи.Перш ніж пізнавати світ,пот-рібно
пізнати своє пізнання,втановити його
межі і можливості.Це був великий поворот
філософії до людини.Він вважає,що людський
розум пізнає в не “речі в собі”,а явища
речей,результат їхньої дії на органи
чуття людини.”Речі в собі”стають явищем
завдяки апріорним формам споглядання/простір,
час/ та апріорним формам мислення/якість,кіль-кість,причинність,реальність/,тобто
таким формам, які мають позадосвітне
походження.Наступна схо-динка пізнання-це
розум,який,за Кантом,завершує мислення
і при цьому,не створюючи нічого ново-го,сам
заплутується у невирішених протиріччях-в
т.з.”антиноміях”чистого розуму.Кант
вважає,що таких антиномій чотири,але
вирішити їх неможли-во,оскільки кожну
з тез,що складають антитомії, можна однаково
логічно довести або спростувати. У своєму
вченні про антиномії людського розуму
Кант упритул підійшов до розробки даілектичної
логіки,де протиріччя виступають як необхідна
умова розвитку знання.
Кант багато написав
про людину як частину природи,про
людину як кінцеву мету пізнання,а
не як засіб для будь-яких цілей,тобто
визнає самоцін-ність людини.Кант ставив
питання про співвідно-шення понять
людина і особистість.Відомий Кант і як творець вчення про надісторичну,незалежну
від умов життя,загальну для всіх людей
мораль. Він створив вчення про так званий
категоричний імператив/закон,повеління/,що
існує в свідомості людей,і надає людині
свободу і разом з тим в сукупності створює
всезагальний моральний закон для суспільства.
. 48. Філософське
вчення Гегеля, супереч-ність між
його методом та системою.
/1770-1831рр./відомий філософ
об’єктивного ідеалізму,який у
рамках своєї об’єктивно-ідеа-лістичної
системи глибоко і всебічно
розробив теорію діалектики.Він
зробив спробу побуду-вати теоритичну
систему, яка повинна була остаточно вирішити
проблему тотожності мислення і буття.Основні
роботи: “Наука логіки”,”Філософія природи”,”Ф.духу”,
”Ф.права”.В коло його інтересів входили
всі сфери життя—природа,людина,її свобода,
закономірності суспільного життя,логіка…
заслуга Г.полягала також в тому,що він
весь природний,історичний і духовний
світ вперше подав у вигляді процесу,тобто
у вигляді руху, змін,в перетвореннях,в
розвитку.Але цей уні-версальний процес
він відобразив своєрідно-ідеалістично.Гегель
вважав,що об’єктивно, незалежно від нас
існує абсолютний дух,як самостійна,універсальна,духовна
субстанція світу.Цей абсолютний Дух,абсолютна
ідея чи розум,постійно розвиваючись,на
певному його етапі породжує,”відпускає
з себе своє інше”-природу,яка в свою чергу,розвиваючись,
поро-джує “суб’єктивний Дух”-людину,мистецтво,
релігію і найвищий прояв цього духу-філосо-фію.Обгрунтовуючи
ідею розвитку,Г.сформу-лював основні
закони діалектики,довів,що істина є процесом.Розробляючи
філософію історії,Г.перший підкреслив,що
основною проблемою вивчення соціального
буття люди-ни є вивчення діалектики суб’єктивності
по-бажань кожної окремої людини і об’єктивнос-ті,закономірності
створюваної людьми систе-ми суспільних
відносин.Г.критикував розумін-ня свободи
як відсутність всіляких перепон. Сутність
основного протиріччя філософії Г.-протиріччя між діалектичним
методом і ідеалістичною і в той же час
метафізичною системою,звернувши
увагу при цьому на непослідовність його
діалектики.Вона була звернена в минуле
і не поширювалась на пояснення сучасного
і майбутнього.Г.скрізь установив абсолютні
межі розвитку:в логіці такою межею є абсолютна
істина,в природі-людский дух,в філософії
права-конституційна монархія,в історії
філософії-філософська сис-тема самого
Гегеля.
Г. вважав,що розвиток історії
завершується, досягши рівня Пруської
імперії,після того історія вже
не розвивається в просторі і часі.
Таким чином,філос. Г.була консервативною, вона не давала перспектив для необхідності
появи нових формацій і через це класики
марксизму назвали її “кінцем німецької
класичної філософії”.
Ф. 49. Філософське
вчення Феєрбаха (Ф).
З Ф.починається період
нового злету,піднесення матеріалізму.В
світі нема нічого,крім природи,вона ніким не створена і є причиною
самої себе.Природа є також основою походження
людини,а релігія це хибна перекручена
свідомість.Він не просто відки-дав релігію
з порогу,як це робили багато його попе-редників,а
дав психологічний аналіз її існування.
Такі думки Ф.-це ніби справжній матеріалізм,
атеїзм.Але його філософія не була послідовно
матеріалістичною.В розумінні природи
Ф.матеріа-ліст,а в розумінні історії людства-ідеаліст.
Великі зміни історії
суспільства,вважав філософ, пояснюються
змінами форм релігії.Будучи глибо-ким критиком
релігії,що існувала в той час,Ф. На-магався
створити свою нову релігію,в якій замість
культа бога буде панувати культ людини
і любові, крім цього,матеріалізму Ф.були
притаманні такі риси як метафізичність,механіцизм,він
мав споглядальний хар-р.В центрі філософії
Ф.стояла людина,тому його філософія була антропологічною
і глибоко гуманістичною.Але
людину він розумів однобоко,тільки як
частину природи,як біологічну істоту,яка
повністю залежить від природи,”панує”
над природою “шляхом покори її”,в той
час як людину слід розглядати як єдність
біологічного і соціокультурного,”як
сукупність суспільних відносин”./К.Маркс/
50. К.Маркс про
відчуження праці.
“Економічно-філософські
рукописи 1844р.”-праця К.М.має величезне
значення для розу-міння гуманістичниї ідей і взагалі
комплексу ідей М.,що продовжують принципово
нові підходи до розуміння людини та суспільства.
Базуючись на ідеалах Фіхте і Гегеля про
ак-тивну діяльність суб’єкта М.вперше
висуває ідею діяльності як матеріально-перетворюва-льної
суспільної практики.Саме таким чином
розгортається погляд на людину як продукт
саморозвитку природи і суспільства,в
основі якого лежить людська праця.Рукописи
прой-няті гуманістичними роздумами,аналізом
глибинних причин дегуманізації буржуазного
суспільства.Ідея відчуження в суспільстві,де
панує приватна власність-головна в цій
роботі М.Він доводить,що в основі будь-якого
відчу-ження лежить відчуження в матеріальній,еко-номічниій
сфері.Це вже протилежна гегелівсь-кій
точка зору,оскільки вона носить матеріа-лістичний
характер.М.звинувачує приватну власність
тому,що вона кінець кінцем пород-жує всі
форми відчуження.Тому він займає позицію
заперечення приватної власності, але
не такого заперечення,коли замість багатьох
власників виникає один власник-держава,
яка експлуатує і поневолює людину.Маркс
стверд-жує ідею про необхідність перетвороення
“приватної власності”у реальну власність
кожного індивіда,а натомість-в реальне
“присвоєння людиною відчуженого
багатс-тва”Йдеться про все багатсво-матеріальне
і духовне,тому людина вільного суспільства,де
ліквідовано відчуженість-це людина багата,
багата різнобічними потребами, інтелек-туально,морально
і фізично розвинена.Тобто це універсальна
людина,яка живе в злагоді з суспільством
і природою.М.гостро критикує так званий
“казармений комунізм”,який уніфі-кує
людину,спрощує її потреби,веде до зрівня-лівки,не
дає умов для всебічного розвитку особистості.
51. Ідеї матеріалізму
та діалектики в роботах Ф.Енгельса.
Фрідріх Енгельс (1820 – 1895
рр.) – один із творців марксизму.