Шпаргалка по "Філософії"

Філософія 34

Філософія Стародавньої Греції.

Зародки філософського  мислення в Індії сягають  глибокої давнини (2500 – 2000 рр. до н.є.)

Основні особливості староіндійської  філософії:

1. Головна особливість – в філософії Стародавньої Греції сформульовано ідею активно-діяльної сутності: під якою розуміється єдність душі і тіла, духовного і тілесного, свідомості і матерії.

2. Формування на базі міфологічно-релігіозного світогляду .

3. Своєрідність ставлення до Вед.

4. Споглядальний характер і слабкий зв’язок з наукою.

5. Змалювання духу, як безликого, бездіяльного явища.

6. Народження логіки.

7. Побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя.

Веди – стародавні пам’ятки індійської літератури, написані віршами та прозою.

Брахмани – своєрідні коментарі до текстів Вед, у яких тлумачиться смисл ритуалів.

Упанішади – завершальний етап у розвитку Вед, трактати релігіозно-філософського плану.

Принципи закладені у Ведах, Брахманах, Упанішадах, стали основою  таких світоглядів: брахманізм, бхагаватизм, буддизм, джайнізм.

Засновники цих світоглядних систем: Будда, Капіла, Джайміні, Готама та інші залишили після себе Сутри – священне коротке керівництво до звичайного права, законодавства, ритуалу пожертвування, домашнього життя і громадських обов’язків ( в них укладена суть їхніх вчень). Характерна особливість стародавньоіндійського світу є те, що в ньому простежується органічний процес переходу від міфологічно-релігійного до філософського. “Даршан” в перекладі “філософія”. Школи філософії, які визнають авторитет Вед – санкх’я, н’яя, йога, міманса; які не приймають авторитету Вед – чарвака-локаята.

Йога – з’ясування питання про сутність душі та тіла, духовного та тілесного, самовдосконалення душі тіла шляхом самопоглиблення людини у свій внутрішній світ, що реалізується через безпосереднє бачення і переживання.

Санкх’я – світогляд базується на уяві, що в світі існують два самостійних начала: пракріті (субстрактна першопричина) і пуруша -“Я”, дух, свідомість. Вони вважають що Всесвіт виник завдяки впливу пуруші та пракріті.

Міманса – суперечник буддизму у вченні про сутність світу, рішуче заперечує ідею нереальності, ілюзорності світу, миттєвості його існування, пустоти або ідеальності  його. Вони вважають світ вічним, незмінним, він не має ні початку ні кінця, але окремі речі здатні змінюватися, виникати і гинути. Вони розрізняють вічні, звукові субстанції. Субстанція  це основа всіх якостей , що існує у дев’яти модифікаціях: земля, вода, повітря, вогонь, ефір, душа, розум, час, простір.      

 Н’яя – вершина  староіндійської логіки та теорії пізнання. Існує чотири види вірогідного пізнання:1) чуттєве сприйняття 2) логічний висновок 3) порівняння 4) словесне засвідчення авторитетів.

Чарвака-локаята не вірить у життя  після смерті, заперечує існування  Бога. Сенс людського існування - щастя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ф. 36.        Філософське вчення Платона.

/427-347рр.до н.е./ Виступив  у ролі творця першої послідовної  системи ідеалізму,яка одержала  назву-лініі Платона. Він перший  визначив філософію як науку,що будується на абстрактних поняттях. Навчався у Кратіла та Сократа.Заснував свою школу в Афінах-Академію.Збереглася значна частина творчої спадщини Платона,яка складає-ться з 31 діалогів “Апогія Сократа”і 13 листів.

Вчення про буття. Основа платонівського розуміння буття грунтується на ідеалістичному розв"язанні основного питання філософії. Первинним у бутті виступають ідеї, абстрактні поняття, які носять назву - універсалій. З точки зору Платона, ідеї вічні, незмінні, досконалі і тому становлять буття у найбільш можливій повноті свого вияву. Що ж до матерії, то вона являє собою "нульове буття", або небуття, ніщо. Ідея та матерія активно співіснують; і взаємодіють. Результатом цієї взазмодії є і речі "навколишнього чуттєвого змінного світу. Але речі навколишнього світу не є чимось "чисто" матеріальним, бо "чиста" матерія це ніщо. Ідеї, за Платоном, є не що інше, як речі, тільки позбавлені просторово-часової обмеженості, очищені від матерії, увічнені і досконалі.Речі повсякденного світу виступають у ролі чогось менш досконалого і становлять копію якогось оригіналу,його "тінь". Цим оригіналом є ідея.

Теорія пізнання. Згідно з вченням Платона процес пізнання  являє  собою процес пригадування/по гр. "амнезис"/ душі.Такою здатністю наділена тільки людська душа, яка до переселення в тіло існує в царстві ідей. Вселяючись у тіло, душа забуває про те, що споглядала, але за певних умов вона здатна пригадати забуте. Розглядаючи шлях пізнання, Платон використовує притчу про печеру: "Люди перебувають ніби у підземному помешканні, подібному до печери на стінах якої очі бачать гру тіней. Змушені бачити усе життя лише тіні, не бачачи реальних предметів, люди звикають, вва-жати ці тіні справжніми предметами. Тіні - це результат сприймання світу почуттями. Пізнання ж істинної дійсності - світу ідей  можливе лише за допомогою розуму. Методами пізнання, з точки зору Платона, є діалектика та математика. Діалектика як здатність ставити запитання і давати відповіді на них. Математика /особливо геомет-рія/,здатна вивести людину із світу почуттів та невизначеності у світ ідеального сущого.

Людина та суспільство. Людина та суспільство у вченні Платона існують як єдине ціле. Індивідуа-льна добродійність,суспільна справедливість - це два основних полюси людського життя,котрі по-винні бути узгоджені між собою. Звідси необхід-ність відповідного суспільного укладу буття, за ідеал якого править узгодженість окремої людсь-кої добродійності з державним ладом в цілому.

Розглядаючи форми державності,Платон визначає дві "правильні" - монархію та аристократію, сюди відносить і демократю,якщо остання дотримується законів; і чотири ''неправильні" - беззаконну демо-кратію, тимократію, олігархію і тиранію. Першу модель ідеальної держави Платон розробляє у діалозі "Держави". За своїми основними рисами ідеальна держава у Платона - це поліс. Його поліс - це "правління кращих" /аристократія/.

Цінними для сьогодення є ідеї Платона про те, що держава  не повинна бути узурпатором, а має  працювати на благо суспільства, і керувати нею повинні чесні і кваліфіковані люди/філософи/. Саме в цьому напрямі йдуть зараз дискусії про роль держави в суспільстві та її морально-професійний склад.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ф. 37.   Філософія  Арістотеля.

Арістотель/384- 322рр.до н.е./, - провідний філософ класичного періоду, який займав проміжне місце між матеріалізмом та ідеалізмом та ідеалізмом. Навчався у Платона в Академії, був вихователем ІЗ-річного Олександра Македонського, створив свою філософську школу – Лікей

Вчення про буття. Арістотель піддає критиці вчення свого вчителя Платона. Критика ця мала принциповий характар; "Платон мені друг, але -істина дорожча" Арістотель - критик теорії ідей. З його точки зору суще не може існувати окремо від речей.Буття у нього існує як єдність матерії та форми. Матерію Арістотель розглядає як можливість,для того, щоб із можливості виникло щось дійсне матерія повинна мати форму, яка паретворює її на актуальне суще. Наприклад якщо ми візьмемо мідну кулю, то матерією для неї буде мідь, а формою - кулеподібність; по відношенню до живої істоти матерією в її тілесний склад, а формою - душа, котра забезпечує єдність і цілісність всіх її тілесних частин, Форма за Арістотелем, є активний,тоді як матерїя - пасивна. Матерія подільна до нескінченності, форма неподільна і тотожня самій речі. Найвищою сутністю Арістотель вважав чисту /очищену, звільнену від матерії форму. Врешті-решт Арістотель здіснюе відрив матерії від форми. Звільнена від матерії форма - це вічний двигун. котрий служить джерелом руху і  життя, космічного цілого. В цьому якраз і виявляється ідеалізм в філософії Арістотеля. Саме через те, що Арістотель брав за першооснову форму, а не матерію, теологи середньовіччя дссятками століть залучали його до фундаторів богослов"я /поряд з Платоном/, оскільки безтілесна форма Арістотеля  успішно збігалася з образом безтілесного, але всемогутнього бога.

Вчення про пізнання. Знати, за Арістотедем, - значить зиати загальне, бо воно в першопочатком за своїм буттям. Універсали /категорії/ структурують хаос уявлень /чуттєву цілісність/ на елементи і роблять її пізнаною. Арістотель визначає 10 основних категорій: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, стан, обладнання, дія, страждання.

Арістотель фундатор формальної логіки. Він визначив три основні закони логіки-

І. Закон тотожності;

2. Закон усунення протиріччя;

3. Закон -вилучення  третього.

Велич Арістотеля полягає  і в тім, що він узагальнив - систематизував класичну філософську спадщину. -Так перипатетиками /назва послідовників Арїстотеля/ було систе-матизовано близько 200 наявших на той час державних об'єднань- грецьких полісів. Узага-льнення науковоприродничих знань дано Аріс-тотелем в трактатах "Фізика", "Метафізика" та ін. В останньому вперше підкреслюється необхідність філософії дл конкретних наук /метафізика - це філософія , яка існує понад фізикою/. У трактаті Арістотеля "Про душу" закладені основи психології.

Вчення про людину та суспільство. За Арістотелем, проблемою людини займається практична філософія, яка складається з двох частин - етики та політики. Арістотель – фун-датор  етики евдемонізму, згідно з якою найвище благо людини - щастя /на відміну від етики гедонізму - філософія, насолоди/. Щасливою людину робить добродійність арете/. Чим вище арете, тим повніше щастя . Арістотелем визначаються два види добродійності: етичні /як середина між людськими вадами; наприклад, мужність, як середина між відчаєм, боягузтвом/ та інтелектуальні.Людина - це суспільна тварина, яка наділена душею та політичною свідомістю. Найкраще державне об’єднання – це поліс. Остаточна мета полісу - щасливе життя. Найкращий лад – це правління найкращих аристократів.Арістотель вважає природним відношення “раб-господар”, але рабами повинні бути не елліни, а варвари.

 

38 Західноєвропейська середньовічна філософія. Боротьба реалізму та номіналізму

1. 1Тому, що єдиною реальн., що визначала собою все існуюче була не природа, а Бог.
2. 2 Серед. Філ-я ноила креаціоніський хар-р., від лат. творення. Основна ідея це ідея творення світу Богом актом своєї волі.

3. Філ-я серед.  Віків носила антропоцентричний  хар-р. Антропологія – це наука про походження та роз-к людини. Це кукупність поглядів, які стверджують виключну роль людини серед інших творінь Бога.Середньовічна філ-я була схоластичною та аналогетичною саме під такою назвою вона війшла в філ-ю.Номіналізм з лат. – ім”я, найменування. Це таке філ-ке вчення яке стверджує, що існують тільки окремі речі, а із назви імена утворені, поняття придумані людьми і ніяких відображень властивостей речей, предметів хоч ця течія несла на собі матер. Тендецію, але її представники не розуміли, що загальні поняття відображають Властив-ті об”єективно існуючих речей. Це була прогесивна течія тому що не Була спроба обгрунтувати думку про зміст Загальних понять і свідомост взагалі, бо вони є продуктом абстрагуючої діяльності нашого мозку. Окам, Розцелін. Реалізм – від лат. реаліз-дійсний. Це направлення в серед. Філ-ї представники якого вважали, що уніер. поняття існують реально і передують існування конкретних речей. Предст. – Августин Блажений (блажений через те, казав основне місце людини отримув. істинне знання, бо інакше людина не буде отримув. Блаженство,  Хома Аквінський.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ф.  39.  Філософське  вчення Фоми Аквінського.

Фома Аквінський (1125/26-1274рр) - один із найвидатніших представників середньовічної філософії, учень знаменитого теолога, філософа і природознавця Альберта Великого. Як і його вчитель, ФА намагався обгрунтувати основні принципи християнської теології, спираючись на вчення Арістотеля. При цьому вчення Арістотеля було пристосоване таким чином, щоб воно не вступало у протиріччя з догматами церкви.

Вчення про буття. Під буттям ФА розуміє християнського бога, який актом своєї волі створив світ і  речі, що в ньому існують. З точки зору ФА існує чотири рівні буття.                                   

*Найнижчий рівень  буття визначає зовнішню  визначеність речей, сюди відносяться неорганічі стихії та мінерали.

*На наступному рівні  .перебуває   форма, яка являє  собою кінцеву причину речей, тому їй притаманна доцільність, яку ще  Арістотель назвав "рослинною душею" - це рослини.

*Третій рівень - тварини.  На всіх трьох рівнях форма  по-різному входить в матерію.

*На четвертому рівні  форма вже не залежить від  матерії. Це дух, або розум,  розумна душа, найвища із створеного сущого. В наслідок того, що душа не пов"язана з тілом, вона не гине зі смертю тіла. Тому розумна душа носить у ФА ім"я "самосудого". На відміну від неї, душі тварин не є самосущим  і гинуть разом з заги-беллю тіла. Велику увагу приділяв ФА розуму. Розум, за його розумінням, є найвища здібність, якою наділена людина і тому вона здатна роз-різняти добро та зло. Практичний розум -це воля, що спрямована не на пізнання, а на діяльність, яка керує лодськими вчинками і поведінкою.

Вчення про людину. Це вчення ФА грунтується на уявленні про єдність душі і тіла в кожній особі. Душа нематеріальна, вона стримує свою завер-шеність тільки через зв"язки з тілом. Особис-тість для ФА є  найблагороднішою у всій розумній природі. За ФА розум вищий від волі, але любов до бога набагато важливіша за пізнання його.

 

 

41.Філософське  вчення Р.Декарта

Р.Декарт(1596-1650рр.)-видатний французький філософ,фізик,математик,засновник  раціоналізму.Основні праці-“Роздуми про метод”,”Метафізичні роздуми”,”Начала  філософії”

В історії Нової філософії  Декарт посідає особливе місце як творець дуалістичного філософського  вчення.Він побудував  свою філософську  систему на основі визнання одночасного  самостійного  існування свідомості і матерії,душі і тіла.Атрибутом  духовної субстанції вважав мислення,а матеріальної-протяжність.Людина ,за Декартом,це механізм поєднання цих двох  субстанцій.Проте цей дуалізм не вирішував проблему пізнанняя світу.Тому Декарт ввів в свою  теорію третю субстанцію –Бога ,який обумовив їхню єдність.Єдино правильний метод пізнання ,за Декартом, є раціоналізм та дедукція.Раціоналізм включає в себе два елементи:-уявленя про розум;-розуміння відмінності раціонального пізнання від чуттєвого.Розробляє вчення ,згідно з яким вихідним поняттям для дедукції всіх наукових знань повинні бути “вроджені ідеї”.Вони приховані в глибині інтелекту і можуть бути усвідомлені інтуітивно.