Проблеми людини, в філософії марксизму

Пов'язавши відчуження з  особливим характером праці, Маркс  довів, що відчужена праця є історично перехідною формою на шляху перетворення праці на необхідність І потребу. Цей різновид праці характеризується тим, що він здійснюється за допомогою засобів виробництва, які не належать робітникові; що продукт праці є власністю господаря цих засобів; що у процесі праці сам робітник належить власникові засобів виробництва. За цих умов праця протистоїть людині як ворожа сила.

Аналіз відчуженої праці  став однією з істотних передумов  розробки Марксом матеріалістичного  розуміння історії, наблизив його до розкриття таємниці класичного капіталістичного способу виробництва, дав можливість визначити місце матеріального виробництва у системі суспільного виробництва, виявити залежність суспільної свідомості від суспільного буття, розкрити сутність приватної власності та історичний характер, її, дати нове розуміння проблеми суспільного розвитку як руху від відчуження до свободи.

Досліджуючи відчуження продукту праці І процесу праці, родового життя людини та відчуження її від Іншої людини, Маркс показав, що причину відчуження слід шукати в історично означених відносинах власності у суспільстві. На підставі аналізу класичного капіталістичного способу виробництва Маркс дійшов висновку, що за умов абсолютного панування приватної власності людина втрачає власну унікальність, перетворюючись на функцію виробництва, на часткову людину1 (Тєіітепзспеп). Маркс звертає увагу на той факт, що вироблена споживна вартість, включена до сфери обміну, відразу ж перетворюється на мінову вартість. Нова вартість трансформує конкретну пращо в абстрактну, породжуючи товарний фетишизм. Потрапивши в залежність від світу речей, людина марно намагається повернути свою самостійність. Однак товарний фетишизм - це лише перше коло земного пекла, це лише засада для відчуження, яке закріплюється товарно-грошовими відносинами.

Процес персоніфікації суспільних відносин і деперсоніфікації людей завершується. Відносини між  людьми перетворюються на безликий функціональний зв'язок. Це відношення між двома  абстракціями, двома живими машинами, які прислуговують одна одній, підтверджує відомий американський філософ Е. Фромм: "Роботодавець використовує робітника, що працює за  наймом;   торговець - своїх   покупців.   Кожен  є  предметом споживання для когось" 3.

За умов повної персоніфікації суспільних відносин, коли людина зводиться до рівня суспільної функції, суспільне виробництво виступає "виробництвом її небуття, її влада над предметом виявляється владою предмета над нею, а сама вона, володар свого витвору, виявляється рабом цього витвору" .

Людина лише тоді стає творцем історії, коли скасовує відчуження, пов'язане з певними швидкоплинними різновидами власності, і повертає свою справжню сутність. Ця проблема може бути вирішеною лише на третьому "поверсі" комунізму, який передбачає скасування приватної власності винятково на засадах збереження і розвитку всього багатства людської культури. Такий комунізм, на думку Маркса, рівний завершеному гуманізмові, бо "він є справжнім вирішенням суперечності між людиною і природою, людиною і людиною, справжнім вирішенням суперечності між існуванням та сутністю, між уречевлюванням і - самостверджуванням, між волею і необхідністю, між індивідом і родом.

Розуміючи історію як самотворення людини, Маркс вважав, що з комунізмом вона тільки починається, продовжується вона в суспільстві гуманізму, де домінують не виробничі, а справжні людські відносинн, де Ідеалу служіння власності протистоїть ідеал вільної людини. Комунізм Маркс розглядає не як мету, а як спосіб, засіб ліквідації тотального відчуження і повернення людини до самої себе. На місце абстрактної людини Фейер-баха Маркс ставить стосунки робітника і капіталіста, які за умов фетишизації товару, грошей та капіталу функціонують як уособлена праця і як втілений капітал. Цей хибний світ, де люди Існують немовби функції, де речі панують над творцем, де персоніфікація суспільних відносин означає деперсоніфікацію, дегуманізацію людей, Маркс згодом докладно проаналізує в "Капіталі" і підготовчих до нього рукописах.

Образи, що народилися в "Економічно-філософських рукописах",- набудуть у "Капіталі" ще більш яскравих та вражаючих обрисів. Найвищою цінністю суспільства Маркс проголошує людину. Знищення приватної власності він вважає засобом реалізації цього ідеалу. Подальший розвиток людства доведе, однак, що скасування приватної власності як умов експлуатації^ необхідне, але ще недостатнє для привласнення людьми своєї людяності.

У серпні 1844 р. в Парижі відбулася зустріч Маркса І Енгельса, яка заклала основи їх майже 40-річного  співробітництва. Єдність поглядів Маркса та Енгельса знайшла своє відбиття у спільних роботах, в яких з позиції матеріалістичного розуміння історії, на основі аналізу класичного способу виробництва зображено "справжніх індивідів у їх дійсній відчуженості". Маркс і Енгельс дійшли висновку, що .приватна власність у своєму розвитку неодмінно призводить до власного скасування, але робить це вона не прямо, а опосередковано, народжуючи пролетаріат як зубожіння, що усвідомлює свою нелюдськість, а тому скасовуючи себе. "Пролетаріат виконує вирок, який приватна власність, породжуючи пролетаріат, виносить собі самій, так само, як він виконує вирок, що його наймана праця_виносить самій собі, створюючи чуже багатство і власні злидні. Здобувши перемогу, пролетаріат аж ніяк не стає абсолютною стороною суспільства, бо він здобуває перемогу, тільки скасовуючи самого себе і свою протилежність. З перемогою пролетаріату зникає як сам пролетаріат, так і протилежність, що його зумовлює,- приватна власність".

Наведене положення  свідчить про помилку тих, хто  звинувачує Маркса у висуненні тези щодо пролетарського месіанства. Релігії розіп'ятого Бога Маркс, мовляв, протиставляє доктрину розіп'ятої богоподібкої людини, приведеної капіталізмом на Голгофу крайньої бідності, приниження і презирства. Пролетаріат, немов Спаситель, повинен звільнити людство і самого себе від експлуатації, та відчуження9. Однак при-цьому забувають, що Маркс дав об'єктивну оцінку пролетаріатові. Вже тоді, вступаючи в полеміку зі своїми опонентами, він проголошував: "Якщо соціалістичні письменники визнають за пролетаріатом цю всесвітньо-історичну роль, то ні в якому разі ие через те, що вони, як запевняє нас критична критика (підкреслено нами.- /. К..), вважають пролетарів богами. Скоріше навпаки"10, якщо враховувати, що "у пролетаріаті людина втратила саму себе"'1.

Апологія пролетаріату як сили, що не може звільнити себе, не знищивши власних життєвих умов, була багатообіцяючою. Однак спиралася вона не на міф про богоподібну страждаючу людину, а на реальність раннього класичного капіталізму, з яко^ї випливало: пролетаріату немає чого втрачати, крім власних кайданів. Тому здавалося природним революційне .подолання відчуженості в рамках скасування приватної власності й утвердження суспільної власності. Як сучасник надзвичайно гострої класової боротьби, становлення робітничого руху, здійснення буржуазних революцій Маркс вбачає в революції єдиний засіб для знищення причин експлуатації людини людиною. Полемізуючи з Ирудоном, автором книги "Філософія злиденності", Маркс зазначає, що для знищення суспільства злиднів потрібен не косметичний ремонт, а революція, в якій суспільство, що постійно відтворює безправність, відчуженість, злидні, буде знищено І2.

Не слід робити закид  Марксові і тим фактом, що він  нібито легітимізував тенденції  пролетаріату до егалітаризму. Саме Марксу належить критика концепції "брутального комунізму" 13. Далекий був Маркс від того, щоб його теорію "комуністичної дії" використовували як метод прямого догматичного накладання на догматичні .процеси без урахування специфіки тих чи інших народів, їх просторово-часових характеристик и.

Певний внесок у розвиток діалектики зробив Ф, Енгельс, простежуючи  історичні шляхи розвитку її, оцінюючи переваги та вади гегелівської діалектики :7. Енгельс впевнений, що у природі  крізь хаос незліченних змін торують  собі дорогу ті ж самі закони діалектичного розвитку, які і в історії людства панують над удаваною випадковістю подій. Своє завдання він вбачав у тому, щоб викрити об'єктивну діалектику природи і тим самим вигнати з природознавства ідеалізм; дата діалектико-матеріа-лістичне узагальнення досягнень природознавства й обгрунтувати загальність основних законів матеріалістичної діалектики; обгрунтувати об'єктивну діалектику природи і суб'єктивну діалектику мислення, що віддзеркалює І виражає діалектику світу. Досліджуючи походження сім'ї, приватної власності і держави, він розкрив джерела суспільного розподілу праці, показав, що відчуженість людини в суспільстві е природним процесом розвитку людської діяльності. Тим самим Енгельс зробив перший крок на шляху відходу від одностороннього сприйняття відчуження тільки як негативного явища. Енгельс обґрунтовує думку щодо відносної самостійності суспільної сшдомості, яка відбиває суспільне буття не дзеркально, внаслідок чого виникає закономірний момент иезбїгання відображення і відображуваного. Однак це не вада, а перевага, бо свідчить про наявність специфічних закономірностей людського мислення у таких його формах, як абстрагування, виділення загального та істотного в безлічі одиничного, пізнання сутності та ін.

У відносній самостійності суспільної свідомості Енгельс помітив можливість активності свідомості, її спроможності певною мірою змінювати суспільне буття. Протестуючи проти зведення матеріалізму до "економічного детермінізму", вій показав у листах 90-х років, що марксизм не заперечує впливу надбудови і суспільної свідомості на історичний процес, а матеріалістична філософія історії зовсім не є "відмичкою" для розуміння тих чи інших подій, що вона забезпечує лише інтерпретацію загальних тенденцій-розвитку суспільства. В останні роки життя Енгельс працює над підготовкою до видання економічних творів Маркса, виступаючи проти вульгаризації і спрощення марксизму.

Реальний внесок К. Маркса і Ф. Енгельса в становлення філософії  нового типу полягає в тому, що, утверджуючи  її науковий статус, вони проклали шлях до пізнання найзагальніших законів розвитку природи, суспільства І мислення.

Після виходу "Маніфесту  Комуністичної партії" минуло майже 150 років. Змінився капіталізм, змінився світ. Сучасний капіталізм зовсім не схожий на той класичний капіталізм, який блискуче проаналізував та описав Маркс. Це суспільство докорінно змінило статус найманого робітника. Після депресії 30-х років XX ст. капіталізм робить ставку на пом'якшення Суперечності між суспільним характером праці І приватнокапіталістичним характером привласнення його результатів. Найманий ро-^ бітник стає почасти співвласником майна, акціонером. Через державу здійснюється механізм соціального захисту, забезпечується правовий статус людини. Пом'якшення умов використання найманої праці, постійний розвиток матеріального чинника продуктивних сил і посилення відриву між розвинутими країнами і тими, що розвиваються, послабили тотальність відчуження. Однак, як свідчать глобальні проблеми сучасності, такому суспільству ще далеко до гармонії у системі "людина - суспільство - природа", коли Індивід виступатиме як суб'єкт діяльності, а не як об'єкт маніпулювання, коли суб'єктно-суб'єктні відносини будуватимуться на основі паритету, взаєморозуміння та сприймання іншої людини як самоцїнності.

Незважаючи на пом'якшення умов застосування найманої праці, основою матеріального'виробництва залишаються товар-. не виробництво, товарно-грошові відносини і держава. Через те що виробництво І накопичення перетворюються на самоціль, зберігається система потрійної фетишизації товару - грошей - капіталу, а також редукція людини до рівня "часткової людини", хоча ця людина добре нагодована і добре одягнена.

У цілому ж думка Маркса щодо поетапного скасування тотальної  відчуженості була забута в суспільстві  нетерпіння і нетерпимості, бажання "тут і негайно ж" зруйнувати все ущент ї побудувати нове кевідчужеке суспільство. Приводом до цього забуття були пізні твори фундаторів марксизму, в яких вони називають комунізм вже не засобом дії, а суспільством майбутнього, що бере початок у соціалізмі. І хоча Енгельс не раз підкреслював, що ані Маркс, ані він не претендують на генеральний план будівництва майбутнього суспільства, вважаючи, що конструювання майбутнього, проголошення готових рішень для прийдешніх часів - це не їхня справа, проте саме їхніми зусиллями був зроблений перший крок до наповнення Ідеалу конкретним змістом. Комунізм із засобу перетворився на конкретну мету, тобто втратив своє функціональне призначення бути системою забезпечення вільного розвитку людини. Це, в свою чергу, призвело до перетворення людини на звичайнісінький засіб - бути будівником нового суспільства, "гвинтиком виробництва", який мріє будь-коли стати універсальним споживачем.

Ще однією хибою філософії  марксизму є недооцінка духовних підвалин як у житті суспільства, так І у життєдіяльності індивіда, що негативно позначилося на оцінці індивідуальності людини. У своїй концепції людини Маркс приділяв основну увагу діяльному началу, майже не торіюючись його екзистенції.

І, нарешті, філософія  марксизму за традиціями німецької класичної філософії була орієнтована на експансію суспільства щодо природи, навколишнього світу. Це набуло свого втілення в тезі "Філософи лише по-різному пояснювали світ, але справа полягає у тому, щоб змінити його", тобто не діалог, не паритетне начало, не дух космізму, не спорідненість, а експансія у ставленні до природи, яка мала своє продовження в експансії щодо людини.

Висновок.

Наведений аналіз виникнення і розвитку філософи марксизму свідчить, що філософія марксизму, як і будь-яка інша, має свої достоїнства і свої вади. І не вина марксизму, а скоріше біда, що його намагалися перетворити на догму, на абсолютну істину для всіх народів і на всі часи. Як свідчить історія людства, практика багатша за будь-яку теорію, суспільство у своєму розвитку вносить істотні корективи у будь-яку, навіть най-перспективнішу, концепцію.

Філософія марксизму - це певний пласт культури, фактор суспільного  розвитку. Переоцінка марксизму може привести до негативних соціальних наслідків, а недооцінка матиме ще гірші результати. Ігнорування і забуття марксизму може призвести до того, що подальший розвиток філософської думки відкриє новий різновид марксизму, де будуть примножені його недоліки, а достоїнства втрачені.

Концепція відчуження є  наріжним каменем філософії марксизму. Вона побудована на імперативі "Людина є найвищою істотою для людини" і має критичну спрямованість, передбачаючи зв'язок між критичною теорією і практикою. Якщо в "Економічно-філософських рукописах 1844 року" Маркс досліджує відчужену працю, то вже у "Тезах про Фейєрбаха" він наполягає на необхідності перетворення умов відчуженої праці, але ця потреба має бути усвідомленою. І лише у "Німецькій ідеології* вже з позицій матеріалістичного розуміння історії Маркс визначає комуністичну свідомість як свідомість необхідності практичної дії, матеріальна сила повинна бути спростована матеріальною ж силою. Взявши-участь у підготовці "Маніфесту Комуністичної партії", Маркс розпочинає ґрунтовний критичний аналіз капіталістичного суспільства з допомогою категорії "відчуження". Він має за мету забезпечити пролетарський рух науковим твором, в якому була б обгрунтована стратегія робітничого руху за умов раннього класичного капіталізму. Подальший розвиток філософії марксизму довів, що Маркс-філософ стає заложником Маркса-політика.