Проблеми людини, в філософії марксизму

І вся історія людства - процес неперервної  зміни природи людиною, у тому числі своєї власної природи, Природа не якийсь чужий людині об'єкт, а суб'єктивований об'єкт, розкрита книга людської історії, наочна картина  сутнісних сил суспільної людини. Доки існують люди, стосунки з природою та між собою - дві нероздільних сторони єдиного процесу: гармонізація відносин - суспільний прогрес природи, суспільства. Природа необхідна для нормальної життєдіяльності людини.

Діалектичне, історико-матеріалістичне розуміння світу Карла Маркса і Фрідріха Енгельса створювалось у процесі осмислення досягнень природознавства XIX ст. Карл Маркс і Фрідріх Енгельс показали, що, по-перше, світ складається не з готових, закінчених предметій, а становить сукупність процесів, де предмети, що здаються незмінними, так само як і їх смислові відбитки, поняття, перебувають у неперервній зміні: то виникають, то зникають. Поступальний розвиток, за всієї уявної випадковості і всупереч тимчасовим відливам, торує собі шлях. По-друге, між процесами природи в окремих її сферах і між окремими сферами існує зв'язок. Природа - зв'язане ціле. По-третє, у взаємодіях сліпих несвідомих сил природи виявляються її загальні закони. По-четверте, суспільство - своєрідна частина природи, світу. Спосіб існування суспільства є трудова діяльність людини.

Світ єдиний і неподільний. Теорія людини органічно пов'язана з  теорією суспільства. Суспільство - не сукупність людей, а система суспільних відносин, що складаються в процесі  трудової діяльності людей. Б центрі суспільства - діяльнісно-творча людина в суспільних відносинах. Б історії розвитку праці філософія марксизму побачила ключ до розуміння всієї історії суспільства, а тому з самого початку звертається переважно до робітників, трудівників, творців суспільного багатства. Які б не були суспільні рухи людей, зрештою, ведуться задля економічного визволення. Основа суспільства - матеріальна виробництво. В матеріальному виробництві люди вступають у певні виробничі відносини, відповідні продуктивним силам. Продуктивні сили разом з виробничими відносинами утворюють спосіб виробництва, який визначає політичну, соціальну, духовну сфери життя суспільства. Природно, суспільство постало у вигляді цілісної системи суспільних відносин, що саморозвивається, де матеріальні (економічні) відносини визначають всі інші суспільні відносини - політичні, соціальні, сімейно-побутові, духовні.

Матеріальне життя суспільства - суспільне  буття, що визначає суспільну свідомість. Таке визначення матеріального життя  суспільства -новий підхід до розуміння суспільства. Певна річ, не ідеї чи видатні особи рухають суспільства. Джерелом розвитку суспільства є його внутрішні суперечності. Суперечності взаємодії і продуктивних сил і виробничих відносин рухають увесь соціальний організм. Продуктивні сили під впливом потреб та інтересів людей невпинно розвиваються. Між застарілими виробничими відносинами та оновленими продуктивними силами виникають суперечності. Розв'язання суперечностей у способі виробництва шляхом удосконалення (або відкидання) старих та встановлення нових виробничих відносин веде до розвитку матері ального виробництва. Під його впливом змінюється вся система суспільства - соціально-класова структура, політична система, духовне життя соціуму. Зміни відбуваються мирно, у формі реформ. Але якщо переходу перешкоджають попередні панівні класи, то між ними і новими класами виникають конфлікти, які, як правило, розв'язуються соціальною революцією. В ході соціальної революції ліквідується старий суспільний лад і утверджується новий лад суспільства. Тут вирішальну роль відіграють народні маси. Народ - рушійна сила історії.

Філософія марксизму визначила  конкретно-історичний етап суспільства  як суспільну формацію, її основні  елементи: спосіб виробництва, економічна база і надбудова. Вся історія людства - природничо-історичний процес зміни суспільних формацій і суспільних відносин. Вся історія людства з виникненням приватної власності, держави -стає історією боротьби соціальних, станів, соціальних класів, де встановлюються ринкові відносини. Основні класи капіталістичного суспільства - буржуазія і пролетаріат. Пролетаріат ~ найреволюційпі-ший клас, інтереси якого об'єктивно співпадають з інтересами всіх трудящих. Історична місія пролетаріату полягає в тому, що в боротьбі з буржуазією установлює демократичні відносини, соціальну справедливість і гуманізм. Завоювавши політичну владу, робітничий клас використовує її для побудови справедливого, гуманного суспільства, де скасована експлуатація людини людиною, створені умови для дійсно справжнього людського життя.

Єдність теорії і практики здатна забезпечити успіх революційного  перетворення світу. Це - нова теорія суспільства, заснована на новому розумінні ролі і місця людини в процесі суспільного  розвитку. Матеріалістичне розуміння історії, розуміння людини несумісні з гегелівською діалектикою. Якщо Гегель розробив діалектику для аналізу процесу мислення Світового духу, то Маркс вперше з позицій матеріалізму творчо переосмислив гегелівську діалектику і розробив матеріалістичне вчення про розвиток як діалектичний метод дослідження світу. Якщо для Геге-ля процес мислення є самостійний суб'єкт., ідея, творець дійсного, то у Маркса ідеальне, ідея є лише моментом матеріального, що пересаджене у людську голову і перетворене в ній. У філософії марксизму діють дна принципи пізнання: принцип матеріалізму і принцип діалектики.

Розвиток ідей про  людське бутя.

У другій половині XX ст, істотно змінилося  планетарне обличчя світу. Актуальною реальністю стали глобальні проблеми екології, енергетичного І сировинного потенціалу, народонаселення та його забезпечення. Численні дослідження, особливо доповіді Римського клубу, викликали сумнів щодо здатності людства розв'язати ці проблеми в рамках культурної парадиг- ми, де моє "Я" протистоїть усьому світові, де воно приречене на вічну боротьбу з природою і з собі подібними, де люди реалізують принцип "людина людині вовк", мріючи про принцип "людина людині Бог".

Соціальио-екоиомічні, соціально-політичні, і духовні кризи привели до переоцінок тієї філософської спадщини, яка канонізувала культурну парадигму протистояння "Я" і "не-Я". Остання була підготовлена філософією антропоцентризму. Вона зароджується в рамках філософії епохи Відродження, розвивається у філософії Нового часу і .філософії Просвітництва, набуває статусу філософської концепції в німецькій класиці, стає практичною Ідеєю у філософії марксизму.

Вихований німецькою класичною  філософією, К. Маркс не тільки прийняв  парадигму протистояння "Я І  неГ-'ЯХ а й' переніс її на людину, розглядаючи її лише як суб'єкт і продукт історії. Погляд на людину як на діяльну істоту, яка розв'язує проблему хліба, одягу і даху над головою, здавався природним і самодостатнім.

Проблема сутності людини, її екзистенціальні* виміри були в основному-в фокусі наукових інтересів молодого Маркса. В подальшому увага зосереджувалася на аналізі форми власності, структури виробництва та ін.

Функціональне ставлення людини до світу і світу до людини приводить до того, що цінність людини визначається не її екзистенцією, а лите сумою знань, навичок І здібностей в освоєнні навколишнього середовища. Справжній світ людини виявився мезатребуваною можливістю. На нього звертали увагу лише ...окремі філософи."Людству треба було пройти шлях у 150 років, здійснити ряд революцій у продуктивних силах суспільства, відчути "дихання" глобальних проблем, щоб філософське питання екзистенції трансформувати в проблему буденної свідомості: "мати чи бути".

Оскільки філософія  марксизму успадкувала соціалістичні  ідеї, практичне втілення яких у  життя через догматизацію цього  вчення породило соціальні тупики, це призвело не просто до переоцінки філософської спадщини, а й до перегляду насамперед ряду фундаментальних його принципів.

Історично склалися такі суперечливі позиції: соціалістична ідея з самого початку тупикова, а філософія марксизму - це суцільна помилка; історична практика побудови соціалізму не була адекватним відбиттям теорії марксизму; марксизм - абсолютна істина, придатна для всіх народів і на всі часи.

Така суперечливість зумовлює необхідність старанного аналізу  філософської спадщини марксизму.

Отже, питання про виникнення і сутність марксизму залишається  актуальним і потребує кваліфікованої відповіді па запитання: що таке марксизм як філософія і чому він виник у 40-х .роках XIX ст., яка його роль і місце в культурі людства? Щоб відповісти на них, слід виходити з розуміння філософії як "історичної епохи, схопленої в думці". Цей образ епохи містить у собі об'єктивну інформацію, відповідаючи на запитання "хто є хто і що е що", але при цьому він несе нл собі і печать авторської суб'єктивності. В цьому полягають розмаїття філософського сприйняття світу і специфіка його "прочитання".

XIX ст. увійшло в історію  людства як епоха класичного  капіталізму. Змінивши дикість  і варварство, цивілізація несла  людству надію на краще майбутнє. Ця надія зв'язувалася з успіхами  Розуму. Проте якщо становлення  цивілізації прохо дило, осяяне  світлом розуму, то подальший П розвиток породяз уже сумніви як у безмежних.можливостях розуму, так і в практиці "царства людини" на землі. Раціоналізм стосовно природи обернувся на бездуховність у ставленні до людини. Експлуатація природи знайшла своє продовження в експлуатації людини людиною. Раціоналізм завершується утвердженням відчуження * суспільства і природи, суспільства і людини.

Проблема відчуження суб'єктивно має вік, що дорівнює вікові тієї людини, яка усвідомила свій відчужений стан. Феномен відчуження дістав різну інтерпретацію в діапазоні від міфологічної до філософської. Поняття "відчуження" еволюціонувало від метафори в античній філософії до категорії в німецькій класичній   філософії.-Ця  нова    філософська   категорія   стала стрижнем побудови філософської системи Гегеля, де проглядаються три взаємопов'язаних види відчуження: як втілення ідеї у форму свого інобуття, як опредмечування об'єктивного духу в громадських   інститутах,  як уречевлення суб'єктивного духу  в процесі і результатах людської діяльності. Втілення, опредмечу-вашія й уречевлення мають байдужий, нейтральний характер; сприймаються як норма, яка тільки за певних умов може набути своєї протилежності, стану "чужості".

Прийнявши "естафету" від Гегеля, К. Маркс конкретизує ідею відчуження, розглядаючи її крізь призму такого економічнего фактора, як відчужена праця. Здійснивши аналіз капіталістичного способу виробництва і показавши, що 'буржуазне суспільство розвивається в рамках товарного виробництва, товарно-грошових відносин та'владних структур, які закріплюють їх, Маркс продемонстрував конкретний характер відчуження процесу праці, результатів діяльності людини, перетворення їх на самостійну панівну і ворожу силу, яка в багато разів посилюється в умовах -потрійної фетишизації товару, грошей і капіталу.

Визначивши відчуження як втрату людиною самої себе, й  також дослідивши механізм цього  явища, Маркс зробив перший висновок: капіталізм, що утвердився І довів  свою перевагу над феодалізмом, не тільки не подолав відчуження, а й довів  його до рівня тотальності. ,.

Якщо Гегеля цікавить відчуження як об'єкт філософського  аналізу, то Маркс досліджує феномен  відчуження лише як аномалію, що підлягає усуненню. Звідси другий висновок: вся  історія людства е рух від  відчуження до свободи; Саме в рамках цього висновку оформляється одна з ключових проблем філо софІЇ марксизму: як зробити суспільство людяним, а людину суспільною.'

Основними теоретичними джерелами марксизму стали німецька класична філософія, англійська політична  економія і французький утопічний соціалізм.

Найвизначнішим досягненням  німецької класичної філософії  стало вчення про розвиток. Проте  оскільки Гегель розглядає розвиток як позачасовий процес самоздійспення абсолютного духу, то діалектику Гегеля не можна було застосовувати практично.

Історична заслуга класичної  політекономії полягає в тому, що вона розробила основи трудової теорії вартості. Однак вона не змогла ошннтн перехідний характер конкретного  способу виробництва.

Досить гостро критикували  класичний капіталізм соціалісти XIX ст. Та сподіваючись лише на освіту як на основний засіб подолання всіх соціальних безладь, вони ввійшли в історію як соцїалісти-утопістк.

Принципова відмінність  філософії марксизму від найближчих його попередників полягає в тому, що К. Маркс і Ф. Енгельс зробили спробу: поєднати матеріалізм і діалектику, критично переопрацював-цій діалектику Гегеля й антропологічний матеріалізм Л. Фейєр-баха; застосувати матеріалістичну діалектику до пізнання суспільства; визначити рушійну силу суспільного розвитку і заявити про готовність служити їй.

Спочатку Маркс поділяв  основні ідеї філософії Гегеля і  примкнув до лівого крила молодогегельянців, котрі вбачали своє завдання в  буржуазній інтерпретації гегелівської спадщини. Та вже докторська дисертація Маркса свідчить про незадоволення позицією ідеалізму і звернення до матеріалізму та просвітницького гуманізму, а знайомство з книгою Л. Фейєрбаха "Сутність християнства" остаточно сприяло вибору на користь матеріалізму. Робота у редакції "Рейнської газети" примусила Маркса кардинально переглянути своє ставлення не лише до філософії" Гегеля, а й до філософії Фейєрбаха. Розглядаючи конкретні соціально-економічні проблеми, Маркс звернув увагу на відчуження як на особливий прояв антагоністичної природи такого суспільного виробництва, де виправдовується будь-яка сваволя, а людина зводиться до стану худоби.

На відміну від Гегеля, який вважав феномен відчуження за деградацію абсолютної ідеї на одному з етапів розвитку її, і на відміну  від Фейєрбаха, для якого відчуження є чимось похід ним від людської біологічної природи, Маркс розглядав відчуження як наслідок певних історичних та економічних умов і суспільних відносин, в яких живе та діє людина.

Особисті спостереження  і вивчення політекономії, зокрема  книги Дж. Мілля "Основи політичної економії", дали Марксу змогу зробити висновок, що у світі, де все купується і продається, де влада грошей є абсолютною, робоча людина залишається товаром, оскільки вона здатна працювати.

Праця створює всі  багатства суспільства. Взявши цей  реальний економічний факт за висхідний пункт свого аналізу, Маркс звертає увагу на суперечливий характер праці. З одного боку, праця виступає як процес взаємодії людей, спрямований на опанування навколишньої природи з метою задоволення власних потреб. З іншого боку, праця - це виснаження тіла і духу, засіб відчуження людей. Інакше кажучи, праця може приносити як задоволення, так І страждання. І все це залежить не стільки від змісту праці, скільки від стану тієї сукупності суспільних відносин, в яких вона здійснюється. Ця сукупність суспільних відносин зрештою визначає свідомість, поведінку людини і насамперед ставлення її до праці. За певних суспільних відносин людина втрачає здатність до творчості, до того, що робить її справжньою людиною. З суб'єкта діяльності вона перетворюється ма засіб діяльності. Внаслідок цього праця відчужується від її результатів, вони перетворюються па самостійну систему, яка панує над робітником і яка ворожа йому,