Автор: Пользователь скрыл имя, 17 Ноября 2012 в 22:44, контрольная работа
Однієї зі специфічних характеристик філософії як особливої форми людського духу є те, що вона аналізує взаємини світу і людини, прагнучи, зокрема, з’ясувати місце і ”призначення” людини у світі. При цьому не тільки зовнішнє буття, але і сама людина кваліфікується як свого роду світ. Тим самим об’єктом філософського аналізу виявляється зв’язок внутрішнього (людського) і зовнішнього світів, чи, як говорили античні філософи, мікрокосму і макрокосму.
Співвідношення онтології і гносеології — істотна характеристика філософії, тому що вони були її найголовнішими складовими частинами фактично протягом усієї її історії, а той чи інший спосіб зв’язку цих частин значною мірою визначав саму сутність, природу філософських концепцій.
Вступ 3
Взаємозв’язок гносеології і онтології в філософії XVII ст.. 4
Емпіризм і раціоналізм в філософії нового часу. 10
Висновок 17
Література 18
Розглядаючи проблему істини, Паскаль підкреслює її відносність. Він не поділяє безмежної оптимістичної віри у всемогутність людського розуму, характерної для філософії Нового часу. Остаточну істину ми можемо знати лише про закінчений предмет, а кожна річ є незакінченою за своєю природою, тому наші знання мають лише відносний, а не абсолютний характер. Все наше знання лише частково істинне, а частково хибне, особливо це стосується нашого знання про саму людину. Паскаль висловлює сумнів щодо наукового прогресу, останній, на його думку, не робить людину щасливішою. Він протестує проти однобічного захоплення природознавством, науковим пізнанням взагалі, оскільки останнє виявило безсилля у вирішенні людських проблем, серед яких найголовніша — про місце людини у безмежному Всесвіті. Людина в такому Всесвіті втрачає свою співмірність із ним, звідси — тривога, жах і трагізм її існування. Людина — лише очеретина у Всесвіті, яку дуже легко зламати, відзначає Паскаль, але вона очеретина мисляча. Саме в мисленні полягає велич людини, саме мислення і серце підносять її, а не простір і час. За допомогою простору і часу Всесвіт охоплює і поглинає людину, але за допомогою думки людина здатна охопити Всесвіт.
Людина створена для того, щоб думати, і почати треба з міркувань про себе. Людина причетна до всього, тому, щоб осягнути себе, вона має пізнати безкінечний Всесвіт. Якщо вона є матеріальною істотою, то невідомо, як матерія здатна прийти до самопізнання. Не менш загадковою для пізнання є природа духу. В людині поєднані і дух, і матерія; її природа суперечлива, вона є полем постійної боротьби розуму і пристрастей. Ось чому людина постійно страждає, не маючи змоги осягнути свою власну природу. Розум людини і раціоналістична методологія не може їй допомогти вирішити проблеми свого існування, приборкати пристрасті. Єдина надія на Бога, на віру в нього, яка одна спроможна стати підвалиною людської моралі, зробити осмисленим людське буття. Не розум, а людське серце здатне осягнути Бога, відчути його присутність. Розум же людини затьмарений пристрастями, безсилий перед ними. На відміну від Декарта, який ставив моральність у залежність від мислення, Паскаль наголошує на іншому: щоб правильно мислити, треба правильно жити, тобто діяти відповідно до християнської моралі, джерелом якої є не розум, а серце людини.
Висновок
Домінуючою тенденцією у розвитку філософії XVII-XVIII ст. Став матеріалізм. Оскільки наукова революція посідала певне місце у світогляді епохи Нового часу, то і у філософії на перший план виходять проблеми теорії пізнання.
Основні напрями гносеологічної орієнтації філософів:
емпіризм визначає чуттєвий досвід джерелом знання і вважає, що зміст знання може бути представлений як опис цього досвіду або зведений до нього;
раціоналізм визначає розум основного пізнання і поведінки людей;
сенсуалізм визначає життєвість головною формою достовірного знання.
Методи дослідження:
індукція – метод дослідження, який забезпечує можливість переходу від поодиноких фактів до загальних положень до узагальнення на основі даних досліду;
від загального о одиничного, від накопиченого до теоретичного обґрунтованого матеріалу, до його більш послідовного вивчення.
Процес пізнання – діалектичний, суперечливий процес, який містить чуттєве, емпіричне та теоретичне пізнання і тому не можна абсолютизувати індукцію або дедукцію.
Література
Філософія 2002.