Порівняльна характеристика ідей Платона і Аристотеля

Вступ

Тема. Порівняльна характеристика ідей Платона і Аристотеля.

Мета. Ознайомлення з філософськими ідеями Платона і Арістотеля. Відшукання спільних та відмінних рис у вченнях даних філософів. У даній роботі розглянути філософські системи Платона і Аристотеля, проведений порівняльний аналіз. Систематизація,  поглиблення, узагальнення, закріплення знань із даної теми. 

Філософія і наука античної Греції створили той ґрунт, на якому  виросла сучасна європейська  цивілізація, її світоглядна основа. Такі сучасні науки як логіка, фізика, геометрія, біологія, психологія, етика, економіка, соціологія тощо мають свій початок в античній Греції.

Становлення давньогрецької філософії  відбувалось в VІ – V ст. до н. е. В  наступні сторіччя відбувався її подальший  розвиток. Давньогрецька філософська  думка розвивається від наївно-стихійної  філософії Фалеса і Анаксімандра до значно ґрунтовніших філософських поглядів Геракліта і Піфагора. Після них виникає вчення про атоми Левкіпа і Демокрита. Сучасник Демокрита Сократ висуває свою філософію – етичний антропологізм, центром якої є людина як моральна істота. Також він перший підніс знання до рівня чітких понять (дефініцій). До нього філософи, визначаючи якийсь термін, робили це стихійно.

Кульмінацією філософії періоду  класичної Греції є вчення Платона  і Аристотеля. Їхні філософські погляди глибоко продумані, системні і сильно деталізовані. Платон і Аристотель є сучасниками. У 369 році до н. е. сімнадцятирічний Аристотель стає слухачем «Академії» вже широко відомого на той час Платона і впродовж наступних двадцяти років залишається учнем Платона але по ряду принципових питань він розходився зі своїм учителем. Маючи свій світогляд, Аристотель розвиває своє вчення і врешті-решт проголошує: «Платон мені друг, але істина дорожча». !» Аристотель вважав, що платонівська теорія ідей абсолютно недостатня для пояснення емпіричної реальності, він прагнув подолати платонівська розрив між світом чуттєвих речей і світом ідей.  
Саме в творіннях Арістотеля філософська думка Стародавньої Греції досягла найбільшої висоти. Погляди філософа, енциклопедично що увібрали в себе досягнення античної науки, являють собою грандіозну систему конкретно-наукового і власне філософського знання у його надзвичайній глибині, тонкощі і масштабності.  
Платон - великий мислитель, пронизливий своїми духовними нитками всю світову філософську науку. Вчений був закоханий у філософію: всі філософствування цього мислителя - вираз його життя, а життя - вираз його філософії. За Платоном, прагнення до осмислення буття як цілого дало нам філософію, і «більшого дару людям, як цей дар Бога, ніколи не було і не буде» (Г. Гегель). 

 Створені цими філософами філософські системи знайшли багато послідовників, аж до сучасності, а висловлені ними ідеї знайшли своє відображення у працях пізніших філософів.

 Варто розглянути які погляди у філософіях Платона і Аристотеля спільні, а які відрізняються.

Погляди на буття

Платон першоосновою буття вважає свідомість, яка не є породженням матерії, але сама є причиною матеріальних форм. Світ речей, які сприймаються чуттями (тобто матеріальний світ) не є в кінцевому підсумку реальним. Все матеріальне народжується, змінюється і врешті-решт гине. Матеріальні речі існують лише завдяки тому, що існують їх безтілесні прообрази, які Платон називає ідеями. Ідеї вічні, незмінні, безвідносні; вони не залежать від умов простору і часу. По відношенню до чуттєвих речей ідеї є одночасно їх причинами, і тими зразками, за якими створені ці речі. Водночас ідеї є також метою, до якої прагнуть істоти чуттєвого світу. Ідеєю всіх ідей виступає ідея добра як такого – джерело істини, краси і гармонії. Ідея добра виражає безликий аспект філософії Платона, тоді як Бог-творець – особистісне начало. Бог і ідея добра дуже близькі. Ідея добра увінчує піраміду ідей Платона.

Першообрази усіх речей матеріального  світу існують в ідеальному світі в своєму первинному, ідеальному стані. Але їхні відображення в матеріальному світі є недосконалими.

Філософія Платона характеризується також своєрідним протиставленням душі і тіла. Тіло – смертне, а душа безсмертна. Тіло живої істоти створене з елементів землі, води, вогню і повітря, позичених у тіла космосу. Призначення тіла – бути тимчасовим вмістилищем душі, її рабом. Як і тіло, душу створив Бог. Душі творяться із залишків тієї суміші, з якої Бог створив душу космосу. Індивідуальна душа складається з двох частин: розумної і нерозумної (тобто чуттєвої). За допомогою першої частини людина здатна мислити, а друга сприяє почуттям: завдяки їй людина закохується, відчуває голод і спрагу, буває охоплена іншими почуттями. На протиставленні душі і тіла ґрунтується й теорія пізнання Платона. Її суть полягає в тезі, що знання – це пригадування (анамнез) того, що душа знала колись, а потім забула. Метод анамнезу – сходження до ідей, до загального. Але не шляхом систематизації часткового і одиничного, а шляхом пробудження забутого знання. Найголовнішим в методі анамнезу є мистецтво логічного мислення, філософські бесіди, запитання і відповіді тощо.

Аристотель началом буття вважає матерію і форму. Він вважає що суть буття будь-якої речі – її форма. Все, що існує в природі, складається з матерії і форми. Матерія вічна, при цьому вона не поступається формі. Матерія є чиста можливість, потенціал речі, а форм – реалізація цього потенціалу. Форма робить матерію дійсністю, тобто втіленням у конкретну річ.

Не заперечуючи існування душі і Бога, Аристотель відводить їм другорядну роль. Він не вважає що матеріальні форми створені Богом. Але все ж таки Бог вніс в матеріальний світ першооснову форм. Душа – це здійснення можливості життя природного тіла. Аристотель розрізняє три види душі. Два з них належать до фізичної психології, оскільки не можуть існувати без матерії. Третя душа – метафізична. Ця метафізична душа незалежна від тіла і лише вона має здатність уявляти і мислити. Але в кінцевому підсумку душа існує лише заради існування фізичного тіла.

Погляди на державу  і суспільство

Будуючи власний зразок держави, Платон зауважує, що всі існуючі види державного устрою недосконалі не тому, що вони ґрунтуються на соціальній нерівності, а тому, що ця соціальна нерівність не відповідає природній нерівності людей. Така природна нерівність породжена  неоднорідністю душі, точніше тим  фактом, що в людей різна психологія. Розумній частині суспільства, чеснота якої полягає в мудрості, має відповідати стан правителів-філософів; шаленій частині, чеснота яких полягає в мужності – стан воїнів (стражів); низовинній, хтивій частині суспільства – стан землеробів і ремісників. Отже, в ідеальній державі Платона існує три групи громадян, три суспільні стани. І така держава сповнена чеснот: вона мудра мудрістю своїх правителів-філософів, мужня мужністю своїх стражів, розсудлива послушністю гіршої частини суспільства перед її кращою частиною. Ця держава найбільш справедлива – в ній усі служать їй як певній цілісності і всі займаються своїми справами, не втручаючись у справи інших. І це суспільство найбільш прогресивне – люди обіймають той суспільний стан, в якому їхні позитивні якості розкриваються найповніше, а негативні якості гальмуються і поступово трансформуються в позитивні.

Слід зауважити, що Платон не був  певен що такий устрій держави  взагалі можливо побудувати. Просто він вважав що так було б найкраще. А чи можливо таку модель державного устрою втілити на практиці або наскільки до неї можливо наблизитись – то вже інше питання. І тому в сучасній філософії і науці існує поняття «ідеалізація». Воно означає уявлення або моделювання якогось об’єкту або проекту, який має ідеальні якості (наприклад «ідеальний газ»). Але зрозуміло, що якості реального об’єкту (проекту) тією чи іншою мірою відрізнятимуться від ідеальних уявних якостей. І корисність або доцільність певного об’єкту або проекту полягає в тому наскільки його якості близькі до ідеальних.

Аристотель також формулював ідеальні зразки державного устрою. Однак він був більшим реалістом і спирався на аналіз наявних суспільних і державних форм. Заради цього він і його учні проаналізували суспільний і державний лад 159 міст-полісів Греції. В той час цей аналіз був першим і найбільшим порівняльним дослідженням у сфері суспільствознавства. Таким чином, Аристотель заклав основи порівняльного методу в суспільних науках.

Аристотель прийшов до розуміння  того, що в економічному плані для  процвітання країни потрібно забезпечити  панування «середнього класу», його домінування в соціальній структурі, уникати надмірної поляризації суспільства на дуже багатих і дуже бідних. Також він засуджував рабство з моральних позицій: «усяке рабство протирічить природі». Головна задача держави – забезпечення як можна більш щасливого життя для якнайбільшої кількості вільних людей. В морально-етичному плані держава може вимагати від громадян певних позитивних якостей, без яких її існування і розквіт стають проблематичними. Доброчесність усіх громадян гарантує вільне і процвітаюче життя суспільства і держави. Ідеалом в людському житті є не аскетизм і не жага до насолод, а розумна стриманість, прийняття лише того що реально необхідно для життя у цьому світі.

Буття: його першооснова. Буття – одне з найважливіших світоглядних понять

Слова-синонімами “буття” є слова суще, сутність, життя, реальність, дійсність тощо. Питання буття є найважливішим питанням у житті кожної людини. Філософська проблема буття цікавила людей з найдавніших часів і відповідь на це питання займає важливе місце у віровченнях і філософських теоріях різних часів. Двома складовими буття є свідомість і матерія. Протиріччя різних філософських шкіл полягають у формулюванні різниці між свідомістю і матерією, а також у визначенні того що саме є першоосновою буття – свідомість чи матерія. Філософів, які обстоюють думку, що основою буття є свідомість (або Вища свідомість – Бог) називають ідеалістами (або трансценденталістами). Представники ідеалізму – Платон, Фома Аквінський, Декарт, Гегель. І таку точку зору поділяють майже всі релігії. А філософів, які стоять на тому, що єдиною реальністю є матерія називають матеріалістами. Представники матеріалізму – Демокрит, Фейєрбах, Маркс, Ленін. Крім них є також філософи і релігії, в чиїх вченнях певним чином співіснують обидва погляди. Вони, як правило, не приділяють свідомості як явищу великої уваги і відводять Богу другорядне місце. Такий погляд іноді називають непрямим матеріалізмом. Його представники – Аристотель, Кант, Спіноза. Також атеїстичні релігії – джайнізм і буддизм. Розглянемо докладніше обґрунтування поглядів двох антагоністичних груп філософських шкіл в їх класичному варіанті.

Матеріалістичний погляд на буття.

Все що існує – це матерія. Бога і душі не існує. Свідомість – це високоорганізована матерія, продукт надскладної комбінації атомів. Подібно до того як сполучення різних хімічних речовин породжує дещо більше аніж розрізнені хімічні речовини, так і набагато складніша комбінація хімічних речовин породжує свідомість. Після смерті фізичного тіла ця комбінація атомів розпадається і разом з нею зникає і свідомість; ніякого вищого призначення не існує і людське життя не має надприродної мети.

Матеріалістичні філософи минулого в  різний спосіб намагалися дати наукове обґрунтування своїх поглядів. Найбільший прорив в цьому напрямку стався із публікацією книг Дарвіна «Походження видів» і «Походження людини», в яких Дарвін пояснює яким чином матерія поступово шляхом еволюції утворює більш високоорганізовані форми життя і більш досконалу свідомість. Згодом Опарін пояснив як могли в первинному океані виникнути одноклітинні організми. В ХХ ст. вчені дійшли висновку що джерелом свідомості є мозок, який є надзвичайно високоорганізованою матерією. Доказ досить простий і зрозумілий – якщо мозок пошкоджується (через травми або через дію певних хімічних речовин), то пошкоджується і свідомість.

Ідеалістичний погляд на буття

Першоосновою буття є свідомість, душа (як індивідуум і джерело свідомості) і Бог (як Вища свідомість). Вони не є породженням матерії і її частиною. Навпаки – матерія є ефемерною, вторинною по відношенню до свідомості. Матерія не може самоорганізовуватись. Якщо у світі певному явищу притаманна якась логічність, впорядкованість, доцільність – це прояв свідомості, індивідуальної або вищої. Свідомість є первинною хоча б тому, що в житті будь-яке діло треба спочатку запланувати, скласти його проект у свідомості. Людина, щоб змайструвати якусь річ або вчинити якусь дію, спочатку уявляє її в свідомості. Так само і цей світ є творенням Вищої свідомості, Бога.

Свідомість-душа знаходиться в тілі і управляє ним так само як водій знаходиться в автомобілі і управляє ним. Без присутності водія машина, навіть справна, не може рухатись. Так само, без присутності індивідуума (душі, свідомості) тіло є трупом. Хоч усі потрібні хімічні елементи після смерті присутні в тілі, але життя в ньому немає.

Мозок не є джерелом свідомості. Якщо продовжувати порівняння свідомості з водієм машини, то мозок і нервову систему можна порівняти з коробкою передач і електронікою, завдяки яким водій (нематеріальний індивідуум) здатен управляти машиною (матеріальним тілом). Тому в тому випадку якщо мозок пошкоджений (через травми або дію хімічних речовин), то здається що пошкоджена і свідомість. Хоча насправді пошкоджений лише зв'язок між свідомістю і тілом і тому свідомість не може проявитися належним чином. Відмінність свідомості від тіла і мозку підтверджує також досвід клінічної смерті. Людина, повертаючись в тіло описує в подробицях як під час клінічної смерті бачила своє тіло, лікарів і усі пов’язані з цим події.

Теорії Дарвіна і Опаріна, які  є науковим обґрунтуванням матеріалістичного  світогляду помилкові. В часи створення цих теорій вважалось, що клітина живої істоти – це просто бульбашка, хаотично заповнена хімічними речовинами. Але зараз відомо, що устрій клітини є надзвичайно складним з численними взаємозалежними надскладними молекулярними конвеєрами, який ніяк не може виникнути одномоментно. Внутрішня, як морфологічна, так і генетична різниця навіть між близькими біологічними видами дуже велика щоб уявити яким чином могло статися поступове перетворення одного біологічного виду в інший. Особливо проблематичним виглядає повернення ссавців у воду. Дарвін писав, що кити й кашалоти поступово виникли з ведмедів, які намагались полювати в океані. Можна змоделювати хоча б зовнішній вигляд проміжних ланок від ведмедя до кита, не кажучи вже про генетику і внутрішні органи… Усі гіпотетичні проміжні ланки є нежиттєздатними, які практично одразу ж винищуються завдяки природному відбору. Якщо раніше здавалось, що факт природного відбору свідчить на користь теорії еволюції, то зараз він говорить про її сумнівність. Тому теорії Дарвіна і Опаріна з кожним новим відкриттям в біології стають дедалі все більш сумнівними і в кращому випадку можуть претендувати на статус наукової фантастики.