давньоєврейському
біблійному тексті вживається термін
“сафаахад”, який, крім
значення “народи” в смислі “язиці”,
говорить іпро душі людей,
тобто про розклад первісної духовної
єдностілюдства А це серйозніше,
ніж екологічна небезпека Тутвимальовується небезпека людського суперництва з Богом, чи,раціонально кажучи,
з творчими силами Універсуму Дослідникивже
моделюють на прискорювачах елементарних
часток вихіднуплазму творіння Всесвіту, прилучаються до генних механізмівеволюції
живої природи творіння життєвих форм
та доінформаційних засад духу.При
розв’язанні питань типу ”Що я можу робити
”
виникають іморальні
проблеми Соціологічні дослідження настроїв
молодізахідного світу
показують, що вона поводить себе відмінно
відвіковічних стереотипів поведінки
попередніх поколінь, коли молоділюди вважали наші
батьки діяли здебільше невдало, а ми зробимокраще
Сучасна молодь на Заході взагалі відмовляється
(якщовраховувати модну серед неї ідеологію)
від дії, виходячи з того, щозмінювати можна
лише самих себе, а не зовнішню дійсність
Такінастрої мали місце в історії
лише напередодні виникненняхристиянства Тому
оцінювати їх на правоту чи хибність можналише
в аспекті світоглядного аналізу, який
є притаманнимфілософії.Треба взагалі
враховувати, що світоглядна проблематикастановить
одне з істотних завдань філософського
запитуваннябуття При різних
поглядах на предмет філософи і його зміни
вісторико-філософському процесі,
нікому ще не вдавалось відлучити її від
орієнтації на вічні проблеми та висвітлення
цілісних,узагальнених характеристик
сущого в його універсальній заданості,а,
відповідно, і від світоглядного погляду
на буття.Можуть, проте, виникнути
сумніви про доцільністьвсезагальних,
вічних, навіть безконечних за змістом
характеристик,коли справжня наука займається
конкретними питаннями, щоможуть перевірятись досвідом чи формуватись наекспериментальній
основі Адже уявлення про світ у цілому
неверифікується і
дуже схоже на спекулятивно-схоластичніміркування Але,
як це не дивно такі міркування мають не
меншуцінність ніж експериментальні
дослідження.Красномовною в
цьому відношенні є байка про Архімеда,який
вирішив експериментально відповісти
на питання, чи має вагуповітря Він випустив
повітря з шкіряних мішків і зважив їх. Потімнадув їх і зважив
знову Дослідження показало що на важеляхнічого не змінилось.
Таким чином експеримент продемонстрував,що повітря не має
ваги. Якщо б ми повторили цюекспериментальну
процедуру на сучасних точних, аналітичнихважелях, то отримали
б той же самий результат відсутності
ваги уповітря. Справа тут в тому, що
Архімед не врахував власний законпро
відштовхуючу силу середовища, яка дорівнює
вазі повітря. щобуло витіснено об’ємом
повних шкіряних мішків.Отже і виходить,
що в найконкретніших експериментах таемпіричних обставинах треба усвідомлювати, чи всі закони миврахували в інтерпретації
результатів. А для цього потрібно матиуявлення про загальну
картину світу, яка, хоч і не може бути
абсолютною та
незмінною, але дозволяє в межах
відносного знаннявстановлювати повноту
цілокупності закономірностей. Такий
оглядцілокупності й дозволяє нам, образно
кажучи, не “зважуватиповітря” в позитивній
науці.Можна далі послатись на приклад
відкриття позитрону (а такіприклади непоодинокі). Усе почалось з того, що в 1932 роціамериканським
фізиком К.Андерсоном на світлинах космічнихпромінів
у камері Вільсона була встановлена така
картина.Елементарні частки з масою електрону
відхиляли відносно полюсівелектромагнітного
поля (в якому поміщалася камера Вільсона)
іліворуч, і праворуч.
Позитрона тоді ніхто не знав і симетричневідхилення часток
однієї маси було пояснене як рух електронів
упрямому та зворотному часі. При всій
привабливості такогопояснення (яке працювало
на користь симетричності рівняньмеханіки відносно
заміни знаку часу), воно все ж таки не
булопідтримано, бо ідея зворотного часу суперечила всезагальномузакону причинності
з його асиметрією причини та наслідків.
Врезультаті був
відкритий електрон з позитивним зарядом,
тобтопозитрон. Тут наочно виявилась евристичністьзагальносвітоглядних
міркувань філософії. Взагалі вибір орієнтації на вивчення природи
або ухилення від нього в бік надприроднихявищ,
ідейне мотивування раціональних чи ірраціональних
підставлюдської діяльності становить важливу складову світоглядногозавдання
філософії.Найістотнішу роль
відіграє світоглядна проблематикафілософії
в обґрунтуванні місця людини в Універсумі.
Світоглядне завдання філософії в цьому
відношенні полягало головним чином втому, що вона шукає
“Дім буття” для людства, його метафізичнуоселю. Спочатку
це був Космос – гармонізоване буття в його
красіта конечності. Античний світогляд
розглядав безконечність як те, вчому, за визначенням
Арістотеля, жити не можна. У середньовіччіДім буття інтерпретувався
як храм Боголюдини. А зкопернікіанським
переворотом, коли була доведена безконечністьКосмосу
та неможливість антропоцентризму, таким
Домом Буттястала історія, а людина
постала як історична істота.Фундаментальним
завданням філософи є смислобудівництвожиття
та діяльності людини, свого роду літургія
смислу Філософіяне має експериментального
(взагалі емпіричного) апаратудослідження й тому
не може доводити будь-які істини Вона
їхосмислює та вписує в контекст цивілізації
Інакше кажучи,філософія включає
у свою проблематику теорію істини та
й самаформулює істинноносні твердження,
але їх верифікація виходить засферу компетенції
філософської свідомості її завданням
та місією єсмислобудівництво, тобто аналіз міри прилученості результатівпізнання до людини,
життя та діяльності Про це найбільш виразновисловився
російський філософ початку XX століття
В. Ерн “Длясправжньої філософії,
– писав він, – завжди є радісна надія
зробититу велику справу,
яку вдіяли євангелічні волхви. Не філософомтвориться істина
і нема в нього сили та покликання докоріннозмінити світ, що
знаходиться в злі Але може філософ, якщо
він євірним своєму шляху побачити
зірку на Сході – прийти вклонитисяістині,
що народилася народжується та ще має
народитись у світі, і
прийти
не з пустими руками, а з дарами
золотом своєї вірності,смірною
своїх споглядань та запашним ладаном
своїх всесвітніхнадій та чекань”...У своїй смислобудівничій
міси філософія визначає стратегіюформування
духовності людей Вона забезпечує єдність
культури таїї зв’язок з наукою, тобто
виконує інтегративну функцію Філософіярозкриває смислову перспективу людської діяльності, цінніснийзміст
вчинків (від вчинку-думки до вчинку-події).
Якщо виходити зпрограми сучасної
феноменології, згідно якої людина бачить
неречі, а контури речей, то смислове
наповнення цих контурівздійснюється в
семантичному полі культури та діяльності
черезфілософську свідомість.У своєму
відношенні до інших дисциплінарних розділівпізнання
та соціокультурної діяльності, філософія
виконує завданняметодологічного
забезпечення людського освоєння світу
Це єдинадисципліна, яка стосується
загальної теорії методу, аналізуметодологічної
свідомості у всіх науках та узагальнення
різнихпідходів в дослідницькій діяльності
Предметом особливої увагифілософи
виступають всезагальні методи.Це, зокрема, символіко-алегоричний
метод, що пов’язаний зіздатністю символу
покривати безмежне коло значень і тим
самимвловлювати абсолютний елемент
в духовно-практичному освоєннісвіту
Символіко-алегоричний метод пройшов
історичний шляхзастосування від міфологічної
свідомості до платонівської традиції в
культурі та тлумаченні біблійних текстів
аж до сучаснихгерменевтичних підходів
у пізнанні. Рисами загального
підходу володіє аналітичний метод, якийрозглядає
кожне явище як композицію простих елементів.Історично
він протистояв схоластиці і сприяв розвитку
традиційної формальної логіки Зазнавши філософського витлумачення,аналітичний метод
і набув вигляду метафізики, яка багато
в чомузатьмарювала його творчі можливості.
У сучасному розумінні вінпов’язаний
з методологією редукціонізму, який наполягає
наіснуванні наскрізних структур, що властиві усій ієрархії рівнівприроди.
Аналітичний метод спирається, зокрема,
на те. щолюдська здібність
уявлення здійснюється найбільш ефективно
намеханічних моделях та поясненні складного на підставі більшелементарного.Конкурентні
позиції щодо метафізики займає історичнийпідхід в усіх його різновидах від спекулятивної діалектики допорівняльного
історичною методу та принципів еволюціонізму
(в їхширокому розумінні).
Він спирається на розгляд явищ у часі,
якпроцесів, що розв’язують певні
суперечності та дозволяютьвідкривати
загальне в багатоманітності конкретних
форм на основівстановлення їх генетичного
родоводу, єдиного шляху розвитку.Важливе значення
в усіх галузях сучасного пізнання набуваєструктурний
метод, який виходить не з аналізу субстрату
явищ, їхречових основ, а з аналізу
відношень, зв’язків елементів. Цедозволяє виявляти структури, що узагальнюють закономірностібагатьох предметних галузей. Так, синтаксичні структури мовивиявились аналогічними
кодам і генетичної інформації та
алгоритмам пошуку
слів у конечному лабіринті, що застосовуєтьсяв
кібернетиці.Відомі загальнометодологічні
засоби логіки, що пов’язані здедуктивними та
індуктивними підходами. У сучасній науці
вониреалізуються у вигляді побудови
аксіоматичних систем, гіпотетико-дедуктивних конструкцій
та прийомів узагальнення імовірніснихприпущень.Методологічна
складова завдань філософії і стосуєтьсявивчення
та вдосконалення загальних методів пізнання
та їх логіко-гносеологічних підстав Особливо важливі ці завдання в науці.Філософія
формулює норми, прийоми та принципи наукової раціональності,
методологічну та світоглядну свідомість
науковців,сприяє міждисциплінарному
синтезу знань, виробленню загальної наукової
картини світу як вищої форми систематизації
теоретичнихрезультатів. Філософія підтримує
в науці фаустіанський духслужіння істині
На відміну від конкретних наук, що будуються
наобмеженій множині емпірично отриманих
фактів, вона спираєтьсяна весь історичний
досвід людства.Тільки враховуючи
сумарну результативність людської практики,
філософська свідомість здатна сформулювати
такізагальні постулати наукового пізнання,
як принцип причинності тагенетичного зв’язку ідеального з матеріальним, універсальністьпоєднання
якісних і кількісних характеристик, взаємозв’язокпорядку і хаосу, конечного і безконечного, матерії та руху. Іневипадково
сучасна науково-технічна цивілізація
створена не тільки сцієнтичними
та інженерними розробками, а й філософією,що
здавна обґрунтовувала необхідність пізнання природи.Слід, проте, відмітити,
що у своєму відношенні до різнихгалузей
цивілізації різні завдання та функції
філософії мають різнувагу та наголос.
Справа в тому (і це питання зараз починаєобговорюватись),
що філософія є багатодисциплінарною
не тількиза різними напрямами та системами філософського аналізу (назразок гносеології, онтології, антропології, аксіології,культурології,
суспільствознавства, етики, естетики,
логіки тощо), ай типами свого запитального
дискурсу.Існує філософія знання та діяльності,
що будується в питанняхонтології, логіки,
етики, антропології і соціології пізнання(Арістотель,
Бекон, Декарт, Лейбніц, Кант, Гегель, Маркс,
Рассел,Вітгенштейн, Поппер
та ін.). Є філософія спасіння (що йде відПлатона до Марка
Аврелія, Фоми Аквінського, Сковороди
– і далідо К’єркегора, Достоєвського, Бердяєва, Флоренського, Сартра,Камю та ін.). Вона
має антропологічне спрямування і орієнтуєтьсяна
людську самосвідомість у параметрах
віри, надії, долі,екзистенціальних проблем і персоналістичних аспектів вільногодуху.Існує також філософія
іронії (Сократ, Секст-Емпірик,Монтень, Юм, Вольтер,
Чаадаєв, Ніцше). Вона критично оцінюєшанси людського
існування, використовує засоби інтелектуальної провокації, шляхи
авантюри духу, позиції підозри досамовпевнених
ідеалів, хоч і не заперечує їх можливість.
Але всі вказані типи запитальної філософської свідомостімають єдину цивілізаційну
основу, що затверджує людськуприсутність
у світі. У колізіях сучасності людина
все більшнаполегливо звертається до
філософського осмислення органівсвоєї могутності:
пізнання, практики, духу та культури.
У зоніфілософської переоцінки
опиняється сама історична доля людини,її
здатність володіти конечним, пізнавати
безконечне, переживатикрасу та сподіватись
на майбутнє. Філософія зараз стаєсвітоглядним
засобом вибудови духовної формації III
тисячоліття.3 усіх різновидів
духовної та духовно-практичної активностіфілософія
найближче підходить до втілення місії
людства у світі. їйне потрібні предметно-орудійні
посередники для входження усферу людського
буття. Вона виступає безпосередньою потребоюсвіту
людини, способом соціокультурного та
моральногосамовизначення людської
ідентичності.Філософія більш
дотична до творчого потенціалу людської духовності та її
суспільно-значимої результативності,
ніж ресурсиекономічної та технічної
раціональності. Філософія визначається
всвоєму безпосередньому дотику до людської
самості та соціально-культурної рефлексії
людства. Вона експлікує смисложиттєвікоординати людської достовірності. У цьому ракурсі філософіяконституюється
не стільки в предметних результатах,
скільки вякості послання, вісті зі
світу належного у світ сущого.
Сергій
Кримський. Філософія – авантюра
духу чи літургіясмислу? // Запити
філософських смислів– К.: Парапан, 2003.-
С. 8 – 21.
Вибрав і впорядкував
к.ф.н., доц. ПриятельчукА.О.