Кримський, Сергій Борисович

Кримський, Сергій Борисович( нар. 1930 р.)Український філософ. Фахівець у галузі методології науки,культурології. Вніс помітний внесок в розробку логіки науковогодослідження і культурологічного підходу до з’ясуванняфілософських проблем. С. Кримський розробляє принципитрансформації знання, прийоми інтерпретації, принципиузагальненої раціональності та розуміння, принципи духовності,розвиває неоплатонічну концепцію вилучення архетиповихструктур буття, розуму та культури; виділяє архетипи української культури.

ФІЛОСОФІЯ - АВАНТЮРА ДУХУ ЧИ ЛІТУРГІЯ СМИСЛУ?

Видатний мислитель пізньоантичної епохи, Плотін,стверджуючи прилученність мудрості до центральних зонсмислотворчості буття та людини, проголошував, що філософія єнайголовнішим у житті. Можливість чи сумнівність такої тези ібуде розглядатись...Що є безумовно незаперечним – це те, що філософіявиявляється найбільш незахищеною галуззю культури. Воназавжди була жертвою невігластва, свавілля влади та інстинктівнатовпу. Навіть в тих філософських концепціях, щоприслуговувались різним офіційним інстанціям, іноді прориваласьгординя духу, який “віє де хоче” та елітарність інтелекту, що єнепереносимою для цинізму прагматиків та самовладдя тиранів.Ось чому в історію філософії вписані трагічні постаті мислителіввід Сократа та Гіпатії, Абеляра і Бруно, Спінози та Кампанели аж

до  “корабля філософів” (на якому... були вислані з Росії найбільшзначні її мислителі) та ще більш гіркої долі українських філософів30-х років. Але завжди філософія страждала не тільки від її кривавих переслідувачів, але й від непорозуміння, зневаги танасмішок представників так званої позитивної науки, прихильниківточних напівістин та, навіть, справжніх геніїв, верифікованогоекспериментом, знання.Видатний фізик XX століття, Л.Д.Ландау, класифікуючинауки, поділяв їх на природні (тобто природничі, на зразок фізики іхімії), неприродні (тобто гуманітарні, типу економіки чиетнографії), надприродні (тобто богословські) та протиприродні. Доостанніх він відносив філософію, гадаючи, що таким чином він її робить предметом зневаги та заперечення. Але, насправді.Л.Д.Ландау дав не зневажливе, а точне визначення філософії. Бовона, дійсно, протиприродна. Насамперед, філософія протистоїтьзагально визнаним дисциплінарним вимогам науки, зразком якоговважалось природознавство. Вона, на відміну від звичайних наук,не має визначеного предмета, бо, за думкою Ортеги-і-Гассета, зсамого початку шукає саму себе, свій предмет та свої можливості...Філософія починається як любов до мудрості, з духовних пошуківсофосів чи мудреців і потім визначається як метафізика (те, щовище природничих наук) в її сполученні з богослов’ям (як це було всередньовіччі) та натурфілософією (як це було в Ренесансі).Справжній переворот у філософській свідомості здійснив Кант,оголосивши філософію знанням про знання, тобто науку, якавивчає не природу і не дійсність як таку, а знання про природу,

дійсність та рефлексивність духу. Тим самим методологічнафункція філософії (оголошувалась предметноутворюючою.Знаменно, що, навіть, марксизм оголошував проблему методуосновною для філософії. “...Усе світорозуміння Маркса, – писавФ.Енгельс, – це не доктрина, а метод”...Зараз під тиском антропологічної проблематики предметфілософії... змінюється в напрямі персоноцентризму, граничнихпитань людинознавства взагалі. Це не означає, що проблемалюдини залишалась поза уваги раніше, вона завжди булапритаманна філософії, але як проблема, що виявлялась суміжноюідеї боговтілення чи моральної свідомості, чи соціальній думці.Але якщо проблема людини завжди була притаманнапредмету філософії (і тільки в сьогоденні інтегрувала її предметнеполе в цілому), то ця інваріантність антропологічної проблематикиможе бути яскравим свідченням на користь тези Л.Д.Ландау пропротиприродність філософії. Бо людина в її філософськійінтерпретації дійсно є протиприродним феноменом. Людинавизначається як витвір історії, тобто витвір власних зусиль, а цізусилля виходять за межі природи і ведуть до ситуаційнезбагненності людської життєтворчості в її богоподібності,невичерпності та драматичності. “В людині, – писав Ф.Ніцше, – тварь та творець поєднані інтегрально. В людині є матеріал,уламок, надміра, глина, грязюка, безглуздя, хаос. Але в людині є ітворець, ваятель, твердість молота, божественний споглядач тасьомий день – чи розумієте Ви цю суперечність?”...

Філософія прокладає стратегічні траси людськогосамобудівництва, є смислотворчістю життя в її надіях,безнадійності та суперечності, тобто виступає як літургія смислу.Вона є єдиним засобом поставити людину перед основнимипроблемами буття, які асоціюють загрозливі істини, щодо безоднііснування, коли життя виявляється, за словами П.Флоренського,тремтячим вогником на протягах світових просторів. Тому людинаховається від межових ситуацій буття та небуття чи за “захиснустіну символів”, чи за мороком таїни та незбагненності долі.І тут виявляється подвійна роль філософії, яка не тількивиступає як смислотворчість життя, але водночас не уникаєавантюри духу, бо сподівається наблизитись до безконечного,абсолютного, вічного та незбагненного. Такі сподіваннязнаходяться за межами позитивної науки, яка наперед заперечуєусякий абсолют, некодифіковану конечними моделямибезконечність та ту неясність, що її приховує нераціоналізованасфера втаємниченого буття. А філософія, хоч і протистоїть якраціональна діяльність містиці, розділяє з нею ризик небезпечностізнання за кордоном всевладності емпіричного дослідження.“Ми живемо, – писав Л.Шестов, – в оточенні нескінченої множини таємниць. Проте при усій загадковості цих таємницьнайбільш загадковим та хвилюючим є те, чому взагалі існуєтаїна...”...Відтак, філософія, на відміну від інших дисциплін, ставитьвічні питання у всій їх загадковості та таємності. Тому вона є нетільки просвітою граничних питань людинознавства, а й

свідченням  їх таємниць. До таких питань, насамперед, належитьтаїна буття.Вже давньокитайський філософ Чжуан Дзи (IV ст. до н.е.),прокинувшись після того, як побачив себе уві сні метеликом, довгоне міг збагнути – хто він? Метелик, якому приснилось, що вінлюдина, чи людина, якій сниться, що вона метелик. Інакше кажучи,відчуття буття приховує питальну ситуацію своєї ідентичності.Драматично, у загострено екзистенційній формі проголошуєтаїну буття С. К’єркегор. На грані докори Універсуму він нарощуєодне за одним питання: Де я? Хто я? Що таке світ, в якому яопинився наодинці? І що взагалі ховається за позначеннями світу?Як я опинився в ньому, і хто заманив мене в буття поза моєюзгодою, нібито я був куплений якимось продавцем душ? Чому я небув ознайомлений з порядками та звичаями цього буття? Якщо їхпотрібно наперед визнати, то не краще було б зовсім незнайомитись з цим світом?...Відповідно незбагненності таких питань встає передфілософією і таїна життя. Для Шопенгауера це взагалі булоголовним філософським питанням. Чому живе людина? Аджезасуджений до страти злочинець божеволіє в камері смертників. Авсі люди, хоч і засуджені природою до смерті, живуть у розумі тазгоді зі своєю долею. Як це можливо? В які сили роблять життяпривабливим повз усіх трагічних обставин його здійснення? Тут усівідповіді – від релігійних до естетичних (коли сама краса буттявизнається милістю до людини) – становлять широке полефілософських міркувань. Ми вже не кажемо про філософський статус питань щодо сенсу життя, таїну страждань, злиднів,людської долі.Не менш широкий спектр філософських запитувань становитьтаїна смерті. Адже в наш час, коли завдяки успіхам реанімації вжетисячі людей перейшли кордон від клінічної смерті до життя, таїналюдського кінця стала вкрай актуальною. Здавалось би, щозагальна для всіх вражень людей, які були реанімовані, частинарозповідей про межовий перехід прояснює картину смерті. Але тутзалишається непроясненою проблема: коли виникають вказанівраження – при вмиранні, чи при реанімаційному поверненні дожиття. Отже конкретно-наукові дослідження не дають остаточної відповіді. Вона переміщується в зону філософської допитливості.У дуже відвертій, притаманній міфологічній свідомості, формізображує таїну смерті давньокитайська притча. В нійрозповідається про китайського імператора, що вчинив змаганнякатів на краще вміння відсікти голову жертві. Один з катів зробивсвою криваву справу з першого удару меча. Другий відсік головутак, що вона точно впала до ніг імператора. А третій вдарив жертвумечем так, що її голова залишилась на плечах і, навіть, блималаочима. На здивування глядачів щодо суті страти, кат звернувся доголови: “Зробіть кивок”. І тоді стало ясно, що кат стратив людину,залишивши її голову в тому ж положенні, як і у живого тіла.Виникає питання (що його провокує наведена байка): про щодумала голова перед тим, як зробити кивок?Отже, філософська проблема стосується тут дилеми: чи існуєщось, що не заперечується смертю? Формулюючи таїну смерті, X.Борхес писав: “Як може вмерти жінка, чоловік чи дитина, якщо вкожному з них стільки розквітів весни та першого листя дерев,стільки книг та птахів, стільки ранків та заходів сонця?”...Розуміння всесвітнього формату душі і є типовоюфілософською постановкою питань про одну з фундаментальнихзасад людинознавства. В іншому, але дотичному до таїни смертіконтексті, Платон вважав, що філософувати – це значить вмирати,тобто переходити в стан відльоту душі від тіла. Фактично тутйдеться про невід'ємність від філософської свідомостіпроблематики смерті та її таїни.І, нарешті, фундаментальні для філософії проблемикумулюються в “таїні відповіді”. Адже, якщо запитальність єатрибутом духовності, то суть справи зводиться до того, чомуприрода відповідає на наші питання. Дивує тут те, що вониформулюються експериментом (який ще Бекон називав “тортурамибуття”), а в теоретичній галузі ми дуже ідеалізуємо, спрощуємо та,навіть, деформуємо пізнавальні ситуації. Прикладом цього можебути в фізиці методика “обрізання безконечності”.За думкою А. Ейнштейна, взагалі найбільшою таїною буття єпитання про те, чому існує наука. Вона ж є рідкісно вдалоювідповіддю буття на наші невдалі або недоречні питання.Що стосується філософії, то вона відверто формулює свійзапитальний статус у вигляді, щонайменше, двох циклів питань – метафізичного та гносеологічного штибу. До першого,метафізичного циклу належать питання: “Що є “Я”?, “Що є “Не-Я”? (тобто світ чи ніша людини в бутті); і “Що є “Над-Я”?, тобто

абсолют, ідеал. Бог (взагалі – трансценденція чи сходження донайвищого регістру існування людини чи певної “омего-точки”).Проблема “Я” відноситься до розкриття екзистенційногоцентру суб'єкта, того інваріанта, що супроводжує усі фазифеноменології людської свідомості від дитинства до смерті. Проскладність цієї проблеми свідчить не тільки вся історія філософії, ай сучасні спроби кібернетичного моделювання людської психіки.Виявилось, що таке моделювання є ефективним у разіформулювання так званої гіпотези Пандемоніуму (за терміном Дж.Мільтона, застосованого в його поемі “Втрачений Рай”). Згідно цієї гіпотези, у людини не одне “Я”, а багато “демонів”, що працюютьна різних рівнях підсвідомості таким чином, що у свідомістьвиходить тільки посередній результат роботи усіх цих персонажів.Він і позначається терміном “Я”. Тут і виникає безмежністьзапитувань, яку здатна усвідомити лише філософія.Фундаментальним для філософської свідомості є проясненняпредметного поля людського існування, тобто проблема “Не-Я” чисвіту. Справа полягає у врахуванні людського ракурсу феноменупредметності світу, бо з фізичного боку світ постає як“божевільний танок” електронів та інших часток. Виникає питання:як з цього “танку” елементарних частинок людина виліплює “стіл”,“стілець” та “кухоль пива”, тобто речі свого оточення? Аджетварини сприймають світ не в системі речей, а за комплексомвластивостей – запаху, температури, здатності руху тощо. Вони несинтезують властивості в речі. На це здатна тільки людина. Інакше кажучи, світ у своїй предметності виступає тількичерез людську здатність членування буття за трійцею: річ – властивість – відношення. Таке членування є антропологічнимрезультатом людської присутності у світі. Якщо б людина малаорган відчуття для зорового сприйняття гравітаційного поля, (назразок оптичного діапазону сприйняття електромагнітного поля увигляді світла), то вона не змогла б членувати світ на системуречей, оскільки кожна річ була б точкою гравітаційного поля, щойде в безконечність. Отже, предметність людського світу незводиться тільки до онтології природи. А яка доля у феноменупредметності людського чинника – це вже світоглядне питанняфілософії.З цього боку проблема світу як предметного середовищалюдини має і моральний аспект. Адже в людському існуванні всенайважливіше (від здатності полюбити ближнього як самого себедо перемоги добра та подолання самотності особи) виявляється йнайбільш важким. Тому в світоглядному ракурсі виникає питання: ачи не є наш світ перевертнем, антисвітом? Розв’язання цьогопитання має філософсько-світоглядні підстави. Сковорода,наприклад, вважав, що моральні цінності можуть бути важкимилише для емпіричної людини, а так звана “внутрішня людина” чибожественне в середині нас долає всі перешкоди. А Б.Расселстверджував, що драми людського світу роблять переважнимвизнання його абсурдності перед припущенням раціональностііснування, бо воно веде до страхітливих висновків. Тут питання світу як “Не-Я” сполучається з проблемою “Над-Я”. Вона стосується визнання атрибутивності для людини здатностідо трансценденції, тобто виходу за межі свого існування у вищіінстанції на зразок Абсолюту чи Бога. У російській релігійнійфілософії кінця XIX–XX століть трансценденція оголошуваласьтакою ж невід’ємною рисою людини, як свідомість, мова,соціальність та предметна активність (праця). Нею пояснюється іфакт наявності ідеї Бога в усіх народів (навіть таких, що жили візолятах, тобто не спілкувались один з одним).Ідея “Над-Я” пов'язана також з гносеологічними обставинамиперетворення творця у виконавця, ним і викликаних, вищих силлогіки в розгортанні матеріалу на верхніх регістрах його творчої обробки. Застосовується для пояснення феномену “Над-Я” іпсихологічна ситуація актора, який діє перед очима темного, зосвітленої сцени, залу, тобто перед очима, котрі він не бачить. Якіочі слідкують за нашими життєвими подіями: очі невідомихспостерігачів, чи зорові пристрої іншої позаземної цивілізації, чинедосяжного “світового розуму” і, мабуть, Бога? Незводимістьпояснення феномену “Над-Я” до якоїсь однієї моделі свідчить прометафізичну природу цього феномену.Філософській свідомості є притаманним і цикл інших, чистогносеологічних питань, що їх висунув І.Кант в якостіфундаментальних запитувальних ситуацій. До них належатьпитання: “Що я можу знати?”, “На що я можу сподіватись?”, “Що яможу робити?”.

Питання “Що я  можу знати?” не має агностичної  тональності.Воно стосується, з одного боку, аналізу тих обставин, завдяки якимзакони природи набувають в сучасній науці вигляд принципівзаборони, тобто визначення зон можливого в його протистояннінеможливому. А з іншого – асоціює низку питань про припустиме(з морального та взагалі людинорозмірного погляду) танеприпустиме (з погляду шансів виживання людини, її долі, щастята життєстійкості) знання. Скажімо, знання про термін особистогожиття є небезпечним для людського існування, не кажучи вжепромежові ситуації сусідства життя і смерті, коли інформація пробезнадійність зусиль може привести до трагічної безпорадності. Єнавіть припущення, що певні випадки суїциду спричиняютьсявідкриттям знання, при якому людина не може далі жити. Як певнуметафору можна в цьому відношенні розцінити і байку Талмудапро те, що коли дитина народжується, ангел торкається її лоба, щобвона забула ту інформацію, яку мала до народження.Про ситуації поділу знання на таке, що веде чи не веде доспасіння, свідчить Біблія. Цікавими тут виявляються різнітлумачення Книги Буття про дерево пізнання добра та зла. Одніінтерпретатори твердять, що саме споживання плодів деревапізнання спричинило появу у світі зла, бо до цього світ бувстворений Богом вельми добре. Інші бачать причину зла не всамому пізнанні, а в якості одержаного Адамом і Євою знання, якебуло отримано крадіжкою, порушенням Божих заборон. Деякіінтерпретатори Книги Буття пов’язують появу зла зі спокусоюдиявола, бо він спонукав вкусити плодів пізнання обіцянкою першим людям, що вони “будуть, як боги”. І диявол, як зауваживГегель, не обдурив людей, бо одержавши знання, вони дійсноздобули творчі сили божого ґатунку, що дозволило їм змагатись здеміургом. Це, мабуть, і призвело до катастрофічних наслідківнауково-технічного прогресу.Нарешті, припустимо і таке пояснення: перехід до пізнаннябув порушенням райського стану, коли люди існували простимвживанням в буття і не запитували його. Таке запитуваннявиявилось можливим лише при розділенні буття на об’єкт тасуб’єкт, який робить дійсність предметом випробувань. А цьомусприяє, як говорив Ф.Достоєвський, поява хоч одного “атомабрехні”. Тому філософія Дзена проголошує постановку питаньнебезпечною справою, бо вона, за дзенівською риторикою,викликає рій бджіл, які болісно жалять.У наведених міркуваннях за метафоричною оболонкоюховаються і деякі раціональні елементи. Адже надмірна танезбагненна за складністю будова мозку (в якому число можливихконтактів нейронів перебільшує кількість можливих станівМетагалактики) може мати біологічну доцільність, якщоприпустити, що з початку людина була вписана в Універсум більшорганічно, ніж після того, як почала будувати мікрокосм своговнутрішнього світу, тобто протистояти Космосу як зовнішнійсуб'єкт пізнання світу. Про це, зокрема, свідчить міфологічна фазастановлення людської самосвідомості. Для нейрофізіологічногозабезпечення зв’язків людини з Космосом (незводимого лише до ракетно-технологічної прагматики) і виникає в еволюційномупроцесі найбільш складна у світобудові система мозку.У контексті аналізу Універсуму висвітлюється і філософськепитання про те, на що людина може сподіватись в її цивілізаційнійперспективі. Справа тут не тільки в тому, що ми не володіємоповною інформацією про те, що можна чекати від тих космічнихзон, в які наше Сонце (з Землею та планетами) постійно рухаєтьсязі швидкістю 20 тисяч кілометрів у секунду. Не вичерпують сутьпитання і дані сучасної науки (зокрема радіоастрономії такосмогонії) про кінцевий термін існування цивілізацій (якщойдеться про їх позаземне розташування). Гіпотетично виглядають ісподівання на подолання тих екологічних криз, в які зараз загнанелюдство. Головним все ж залишається питання – на що ж потрібноспиратись людині в екзистенційному вимірі. Тільки на науку, читільки на релігію, чи на спілкування з так званими “зворотнимисилами” Універсуму, чи мабуть на якийсь невідомий нам законспасіння життя, до затверджує історія? Тут виникає велике полефілософського запитування буття.Здається більш зрозумілим третє гносеологічне питанняфілософії: “Що я повинен робити?” Адже сучасна екологія вказуєна межі людської практики: енергетичні, моральні, фінансові таінші. Існують також біогенетичні та антропологічні кордонитехнологічної діяльності. Загалом загрозливими є самі наслідкилюдського вторгнення в буття. Символічно на це натякає Біблія,розповідаючи про третє покарання Богом людей –Вавілонськестовпотворіння. Адже в ній йдеться не просто про поділ мов У