Господарство Стародавньої Греції та Риму

Хліборобство  в Італії стояло на високому рівні  так довго, доки існували малі й середні  господарства. Пізніше змінилися  соціальні відносини, дрібне селянство підупало, а зросли великі магнатські латифундії. Це підірвало розвиток рільництва, бо великим власникам краще виплачувалася годівля худоби, й вони занедбали управу ріллі. До занепаду хліборобства в Італії немало причинився також привіз дешевого збіжжя з провінцій: італійські продуценти1 не могли витримати конкуренції з цим імпортом і залишили працю на ріллі. Широкі простори Італії, на яких перше були управні поля, стали наново диким степом. Різні реформатори, починаючи від Гракхів, намагалися піднести селянство аграрними реформами, але поважніших успіхів не осягнули. Земля залишилася в руках великих землевласників, і хліборобство вже не піднялося із занепаду. «Латифундії знищили Італію», — писав Пліній Старший.

Теорію хліборобства першим подав цензор Катон Старший у книжці «Про управу ріллі». Пізніше про сільське господарство писав Марк Теренцій Варрон у творі «Про сільські справи», а Луцій Юній Колумелла, хлібороб з Іспанії, дав цілу енциклопедію агрономії. Римляни користувалися також чужостороннім досвідом, особливо цінилися карфагенські підручники з хліборобства. Здавна розвивалися в Римі городництво й садівництво, найбільше управа винограду й оливного дерева. Пізніше римські вельможі при своїх віллах розвели чудові сади й городи.

За цісарства  хліборобство найвище стояло в Єгипті і Північній Африці, а велике значення мали також Сицилія, Сардинія, Іспанія, Галлія й чорноморські колонії. Окрім продукції збіжжя, дуже високо розвинулося виноградарство, особливо в Греції і в Галлії, так що Італія почала втрачати своє передове становище. Щоб рятувати італійських продуцентів, цісар Доміциан наказав всюди по провінціях знищити половину виноградників, але цей едикт не стримав природного розвитку цеї ділянки садівництва. Оливні дерева поширилися на всіх побережжях Середземного моря, від Іспанії до Малої Азії, а що плекання оливок було дешеве й давало великі користі, то навіть дрібні власники обертали свої ріллі на оливні сади. В Італії до великого розвитку дійшла годівля худоби. Від найдавніших часів домашньої худоби було тут багато, так що навіть назву Італії виводили від «вітеллюс» —- бичок. Коли ж почало занепадати хліборобство, то скотарство піднялося ще вище. Навіть старий Катон, великий прихильник хліборобства, уважав, що з худоби можна мати більші користі, як із ріллі. Оповідали про нього анекдот, що на запит якогось хлібороба про те, яка ділянка господарства найкорисніша, він відповів: «Добра годівля худоби». — «А далі що?» — «Далі слаба годівля худоби». — «А потім що?» — «Лиха годівля худоби». — «А потім що?» — «Потім хліборобство». В латифундіях тримали найбільше овець, бо вовна потрібна була для ткацького промислу. Але й на тому полі Італія пізніше занепала, а достави худоби перейшли до провінцій.

Промисловість і торгівля. Римський промисел почався  вже в перші часи республіки, під впливом етрусків і греків. Досить високо стояли гончарські вироби й ткацтво, а також розвивалися металургійний і ювелірний промисли. Місто Прене-сте було відоме з виробу бронзових пушок', т. зв. цист, що слугували для переховування біжутерії, пахощів та ін. Ці пушки бували прикрашені мистецькими узорами. У пізніші століття італійський промисел почав працювати на експорт. Багаті пани закладали свої ремісничі верстати2, в яких працювали їхні невільники, й ці заводи масово продукували вироби, потрібні в щоденному житті. Особливо широко розвинувся ткацький промисел, що доставляв державі вовняні матерії, бо Італія мала доволі вовни із власних овець. В Етрурії й Кампанії виробляли залізне знаряддя і зброю, в інших околицях поширився керамічний промисел. Помпеянські знахідки, незвичайно багаті й різнорідні, вказують, до якого високого рівня дійшло римське промислове виробництво.

За цісарства  поруч з Італією розвивалася  промисловість також у провінціях. До вищого розвитку дійшли передусім  ті країни, що мали свої метали, як Іспанія, Галлія й альпійські провінції. Господарське знаряддя і зброя, що вони доставляли, добули собі широку покупність. Галлія продукувала також добре полотно й вовняні матерії. Інші ділянки промисловості залишилися на Сході. Мала Азія, Сирія, Єгипет виробляли дорожчі матерії, бронзові вироби, скло, кераміїсу та всякі люксусові вироби, особливо ювелірні. Ь зростом промислу і хліборобства у різних частинах держави розвинулася також велика торгівля, що обіймала всі середземноморські країни. Італія завдяки своєму осередньому положенню мала провідне місце в торговому русі. Головним центром європейської торгівлі був сам Рим, з якого йшли гостинці — Фламіншська й Кассійська дороги —- на північ, до Галлії, альпійських країн та Іллірії, а водні шляхи — на всі сторони. У своїх провшціях римляни побудували величаві муровані гостинці, мости, заїзди й міста, так що купецька комунікація розвивалася вигідно в усіх напрямках. Від часів Августа всюди уладжено державні й приватні пошти, що дуже допомагали розвиткові торгівлі. Римські купці доходили не тільки до границь держави, на Рейні й Дунаї, але й переходили далеко поза них. Всюди в Середній Європі знаходяться багаті скарби римських монет, римські вироби та інші пам'ятки, що свідчать про те, який великий був тут торговий рух.

Рим був також  осередком морської торгівлі. Його порт Остія розрісся у велике місто, й цісарі безнастанно розбудовували  та поширювали портові уладження. Поруч  із Римом важливе значення мали також  порти Путеолі біля Неаполя і Брундисіум над Адріатичним морем. На сході держави найбільшими торговими осередками були Константинополь, Мілет, Антиохія, у Греції—Корінф, в Африці—Александрія та Карфаген, на заході — Новий Карфаген і Марсилія. Кожне з цих великих торговищ мало свої сухопутні й морські шляхи, що вели глибоко в сусідні країни. Римські кораблі відвідували Атлантичний океан, доїздили до Британії, що мала 'багаті руди цини, потрібні для металургіїшого промислу. З-над Балтіїіського моря, через германські землі, приходив бурштин. Чорноморські країни доставляли хутра, шкіри та збіжжя. З Ірану спроваджували диких звірів до циркових ігрищ. Через Єгипет ішов давнішнлях до Ефіопії й Судану, де можна було добути слонову кість, золото й дорогоцінне пахуче дерево. Червоним морем та Індійським океаном римські купці досягли до Індії та індійських островів і спроваджували звідти коріння, вироби із слонової кості, дороге каміння, пахощі. Тим самим шляхом, а також через Іран і Середню Азію, йшла торгівля з Китаєм, що вивозив свій шовк й інші матерії. Римська торгівля вперше в історії приймає характер справді всесвітній і лучить тісними зв'язками три континенти.

Перелік посилань

1. Історія світової економіки: Підручник / За ред. Г.Б. Поляка, О.М. Маркової. - М.: Юніті, 2000. - 386с.

2. Конотопом  М.В., Сметанін С.І. Історія економіки. - М.: Акад. проект, 2000. - 403с.

3. Золоева Л.  А., Порьяз А. Г. Світова культура: Стародавня Греція. Стародавній Рим. - М.: Олма-прес, 2001. - 324с.

4. Бор М.З. Історія світової економіки. - М.: Справа та сервіс, 1998. - 427с.

5. Камерон Р.  Коротка економічна історія світу від палеоліту до наших днів. - М.: Россмен, 2001. - 298с.

6. Жид Ш., Ріст  Ш. Історія економічних вчень. - М.: Вища школа, 2005. - 356с.

7. Історія економічних  вчень: Навчально-практичний посібник / За ред. І.П. Гурова, С.Л. Сазанова. - К.: Мозаїка, 2001. - 100с.