Господарство Стародавньої Греції та Риму

Черкаський  інститут банківської справи

Університету  банківської справи Національного  банку України (м. Київ)

 

Кафедра економічної  теорії

 

 

Індивідуальне завдання

з дисципліни «Економічна  історія»

на тему: Господарство Стародавньої Греції та Риму

 

 

 

Студента

групи ПСОА-12 

Іванов П.І.

 

Перевірив:

О

ООцінка: ___________

 

 

 

 

Черкаси

2013

 

Зміст

 

1. Господарство Стародавньої Греції
2. Господарство Стародавнього Риму

 Перелік посилань

 

1. Господарство Стародавньої Греції

Криза рабовласництва на Близькому Сході призвела до занепаду Вавилонського царства і Єгипту, які стали жертвою персидських завоювань. Однак цей режим відроджується в нових країнах Середземномор'я, куди поступово перемістилися центри Стародавнього світу. Це виявилося в економічному піднесенні Греції та Риму.

У світовій історії  розпочався новий період, відомий  під умовною назвою античний (лат. antiquus — давній). Хронологічно він  охоплював першу половину І тис. до н. е.— першу половину І тис. н. е. В період античності рабовласництво досягло повного розквіту. Переважало боргове рабство, була знищена община, використання рабської праці стало більш різнобічним і продуктивним. Рабство перетворилося на класичне.

У І тис. до н. е. біля Греції життя звело народи трьох континентів  — Європи, Азії та Африки, і це сприяло взаємодії різних культур. У тих умовах важливе значення мали фактори географічного характеру. З стародавніх часів торгові шляхи проходили Середземним, Егейським, Мармуровим і Чорним морями. Вони були спрямовані на Північ, у басейни Дніпра, Дунаю, Дону. У Греції були зручні бухти, природні багатства, будівельні матеріали. Це сприяло ранньому розвитку ремесла і торгівлі. Греки стали ремісниками і крамарями в період, коли народи інших країн ще займалися полюванням, скотарством або, у кращому випадку, землеробством.

Численні маленькі острови, розділені гірськими хребтами, прибережні площі родючих земель на материку, численні затоки і гавані визначали  відокремленість життя кожної общини, її економічну автономію. Через це антична  громада, на відміну від сільської східної громади, виступала в основному як місто. Вона була окремою державою (місто-держава по-грецьки — поліс), у якій повноправними були лише землевласники.

Населення концентрувалось  у містах. Вперше у світовій історії  місто витіснило і підпорядкувало собі село. Тут не вистачало зерна власного виробництва, тому сільське господарство було другорядним, місто експлуатувало село.

У VIII — VI ст. до н. е. прогрес  у землеробстві привів до відокремлення  ремесла від сільського господарства та розвитку торгівлі між окремими районами Греції. Розвиток обміну зумовив появу грошей, торгового капіталу, купців.

Греки виплавляли залізо та інші метали. Розвивалося будівництво  жител, ткацтво, кораблебудування. У  спеціальних майстернях по всій країні виготовляли кераміку. Продуктивність виробництва досягла значних успіхів. Зростали міста. У VII—VI ст. до н. е. нові споруди будувалися з каменю, а не з дерева, як раніше.

Повільніше розвивалось  сільське господарство, в якому панувало двопілля. Розвиток ремесла призвів  до спеціалізації виробників. З'явилися художники, різьбярі, маляри, ливарники. Окремі міста-держави стали спеціалізованими. У Мілеті виробляли тканини, у Коринфі — кераміку, панцирі. У результаті відокремлення ремесла від сільського господарства, диференціації у розвитку виробництва виникла потреба в обміні товарами. Широко застосовувалися гроші. Швидко розвивалися мореплавство і кораблебудування. Грецькі малоазіатські міста Мілет, Коринф та ряд інших стали великими центрами середземноморської торгівлі.

Бурхливий розвиток ремесла, торгівлі, сільського господарства змінив економічний базис Греції, її суспільний уклад. У сільському господарстві та ремеслі дедалі більше використовується праця рабів. Суспільство розпалося на два стани — вільних громадян і невільників. У VIII—VI ст. до н. е. формувалися грецькі рабовласницькі міста-держави, або поліси. Центром такого полісу було місто, оточене муром. Йому належали довколишні долини чи острови. У разі війни все населення знаходило притулок у місті. Там проходили народні збори, релігійні відправи, суди, діяв ринок. Орна земля, угіддя, природні багатства, які спочатку належали громаді, згодом перейшли до родової аристократії. Серед вільних були багаті, менш заможні та зовсім бідні. Між аристократією і сільським населенням (демосом) точилася боротьба. У багатьох полісах земельній аристократії вдалося перетворити селян на рабів і примусити працювати на себе.

Найяскравішим прикладом  рабовласницької держави була Спарта — наймогутніший у військовому  відношенні поліс Стародавньої Греції. Він сформувався завоюванням дорійськими (спартанськими) племенами ахейських ілотів, яких вони перетворили на рабів. Згодом Спарта заволоділа всім Пелопонесом. Фізична праця була для спартанців принизливим заняттям, їхня справа — війна. Спарта була військовим табором, готовим у кожну мить рушити на ворога або на ілотів. Її господарство було відсталим, свідченням чого можуть бути гроші — залізні пластини, які ніде, крім Пелопонесу, ніхто не приймав. Грошовий обмін не набув розвитку.

Інакше формувалися рабовласницькі держави в Аттиці, у прибережних районах Греції та в острівній частині Еллади. Високого розвитку досягли тут ремесло і торгівля. Землеробство відігравало другорядну роль. Особливо виявили себе ті рабовласники, які були тісно пов'язані з торгівлею і ремеслом (власники майстерень, купці). Вони схилили на свій бік сільське населення, яке гнобили аристократи. У нелегкій боротьбі з родовою аристократією в ряді міст перемогло демократичне управління. Найяскравішим прикладом такого полісу стала Афінська рабовласницька держава.

Територія Аттики була мало придатна для ведення сільського господарства. Тут здавна розвивалися  ремесло і торгівля. Розроблялися поклади срібла, глини, мармуру. До VIII ст. до н. е. в Афінах правила земельна аристократія, яка жорстоко гнобила вільних землеробів. За позичене зерно чи худобу брали величезний процент. За несплату його селяни потрапляли в боргове рабство. Від сваволі аристократів страждали купці та ремісники — багаті, але зовсім безправні греки. В Афінах точилася важка боротьба, яка закінчилася певним компромісом для всіх вільних греків. За реформою Солона (595 p. до н. е.) анулювалися селянські борги, заборонялося продавати афінян у рабство, а тих, які були продані, викуповували. Певні пільги отримали купці і ремісники, що сприяло розвитку ремесла і торгівлі. За цими реформами сина звільняли від утримання престарілого батька, якщо останній не навчив його жодному ремеслу. Було покладено край безоглядній спекуляції аристократії земельними ділянками, обмежено їхні розміри. Заборона вивезення зерна також підривала економічну могутність аристократів.

Важливим фактором економічного життя Стародавньої Греції була колонізація. Найінтенсивніше вона здійснювалась  у VIII—VI ст. до н. е. Головна причина  — гонитва за новими землями, за здобиччю, хлібом, а також зменшення чисельності населення полісів. Земельний голод у невеликих грецьких державах призвів до утворення багатьох колоній на островах архіпелагу в Егейському морі, на південному узбережжі Італії, в Сицилії, Північній Африці, на берегах Мармурового та Чорного морів. Колонії стали центрами торгівлі греків з варварами. З колоній надходили ремісничі вироби, з варварських країн — хліб, худоба, раби.

У V—IV ст. до н. е. праця рабів  стала продуктивною, особливо у ремеслі. В Афінах налічувалося приблизно 365 тис. рабів і дише 90 тис. вільних. Рабів захоплювали в основному з негрецьких територій під час війн, купували на ринках. Раб коштував 167, рабиня — 135—220 драхм. Ремісники коштували дорожче. Привілейованими рабами були учителі, лікарі, поліцаї, купці. Більшість рабів працювали в копальнях, каменоломнях за мізерну їжу. Чимало їх використовували як слуг. Деяким з них, зокрема ремісникам, торговцям, дозволялося мати сім'ї. Вони сплачували рабовласнику чинш.

Були раби й державні. Наприклад, в Афінах з них складалася поліція (скіфи), їх використовували на будівництві портів, доріг, храмів. Звільнення рабів було рідкісним явищем. Становище їх в цілому було надзвичайно тяжким.

У V ст. до н. е. рабовласницьке суспільство в Греції досягло найвищого рівня розвитку, хоча економіка прогресувала дуже нерівномірно. Ремесло і торгівля розвивалися в незначній частині країни, на більшості ж територій переважали сільське господарство, землеробство і тваринництво. По всій Греції зберігалася складна форма оренди землі. У IV ст. до н. е. греки дещо удосконалили агротехнічні прийоми в землеробстві. Частково вводилося трипілля, удобрювались вапном поля, застосовувалась борона з дерев'яними зубами, молотильна дошка тощо. З'явилися наукові трактати з сільського господарства.

Греки спеціалізувалися на вирощуванні пшениці, ячменю, розведенні садів, виноградників, оливкових гаїв. Оливкову олію використовували у  харчуванні, парфюмерії, для світильників. Олія була головною статтею грецького  експорту. В Єгипет, Італію та Причорномор'я вивозилось вино. Приміські селяни займалися городництвом, бджільництвом. У сільському господарстві Греції кількість рабів була незначною. Ремісники працювали у невеликих майстернях по 3—12 чол. У великих майстернях кількість працюючих досягала 30—100 чол.

Примітивними інструментами  раб сам виготовляв виріб від  початку до кінця. У майстернях працювала  також певна кількість вільних  людей, переважно збіднілих селян. Окремі професії — скульптори, архітектори  — користувалися особливою популярністю. Вільні ремісники працювали окремо зі своїми сім'ями. У VI ст. до н. е. центром грецького ремесла стали Афіни. Сюди стікалися ремісники-іноземці, багато рабів.

Значне місце в господарстві Греції займало виплавлення металів., У рудниках, що іноді мали глибину до 100 м, добували руду примітивними знаряддями. Там працювали тільки раби. В Лавріоні тисячі рабів добували срібло. Із металів (срібла, золота, міді) виробляли прикраси, посуд тощо. Надзвичайною якістю славилася грецька кераміка (дахівка, посуд). Ці вироби експортувалися в інші країни. Славилися й грецькі тканини, які виготовляли вільні жінки і рабині.

Військова могутність Афін призвела до розвитку кораблебудування, яким керувала держава. На корабельнях  працювали переважно раби. Лише спеціальні роботи доручалися висококваліфікованим вільним ремісникам — грекам та іноземцям (метекам).

Широкого розвитку набули в грецьких містах грошовий обіг і  товарне виробництво. Його центрами були Мілет, Коринф, Халікс (о. Евбея), о. Егіна. Останній став центром торгівлі зі Сходом. Після пелопонеських війн (431—404 pp. до н. е.) центральне місце у грецькій торгівлі займали Афіни. Пірей став центром середземноморської торгівлі, транзитною базою між різними регіонами. Раби були одним з найважливіших видів афінського імпорту.

Зовнішня, морська  торгівля, на відміну від внутрішньої, набула значного розвитку. Товари у  паках на ослах і мулах доставлялися з великими труднощами. Відсутність  доріг, пересічена місцевість звели  міжгрецьку сухопутну торгівлю нанівець. Набули поширення ярмарки, які влаштовували на ринкових площах міст. Зовнішня торгівля перебувала в руках купців, які були одночасно власниками кораблів та їхніми капітанами. Держава намагалася регулювати ціни, але торгівля здебільшого була вільною.

Оскільки розвивалося  товарне виробництво, економіка Греції зміцнювалася. Грошовий обмін провадили лихварі, які мали обмінні магазини — трапези. У Греції було стільки видів монет, скільки і міст-полісів. Це ускладнювало обмін і торгівлю. Тому трапезити застосовували багатоготівкові розрахунки. Поступово вони перетворювалися на банкірів, які приймали вклади і видавали їх на товари, які купував вкладник. Банкіри були також посередниками при торгових операціях. Подібні банківські операції здійснювали і храми, куди надходили багатства у вигляді пожертвувань віруючих.

Раби виконували тяжку фізичну роботу. Для вільних  людей це вважалось ганьбою, через  що спочатку експлуатація рабів у  Греції сприяла досягненню високого економічного і культурного рівня. Однак технічні можливості рабоволодіння швидко вичерпали себе. Раби не хотіли удосконалювати знаряддя праці, які були для них знаряддями тортур, а вільні надавали перевагу заняттям політикою, філософією, фізичними вправами.

Нескінченні війни  між грецькими містами, боротьба між демосом і аристократією, рабами і рабовласниками паралізували економічне життя країни — сільське господарство, ремесла, торгівлю.

У 338 p. до н. е. Грецію завоювала Македонія, а в II ст. до н. е. Балканський півострів став легкою здобиччю Римської рабовласницької  держави.

2. Господарство Стародавнього Риму

Хліборобство. Найулюбленішим заняттям римлян старих часів було хліборобство. На широких  низинах родилося буйне збіжжя, й  італійський рільник жив у  добробуті та багатстві. Історик  Пліній оповідає, що прізвища найвизначніших римських родин виводили від родів збіжжя чи ярини, яку хто найкраще управляв: Фабіїв—від бобу, Лентулів—від сочевиці, Цицеронів—від гороху. У перші часи республіки найбільшою нагородою для заслужених громадян уважали такий кусень грунту, що його можна було зорати за один день. Типом римлянина давньої доби уважали диктатора Цинцинатта, що власними руками управляв свої чотири морги на Ватіканському горбі й що його просто від плугу народні збори покликали до найвищого державного уряду. Збіжжя так цінилося, що права 12 таблиць призначають кару смерті на того, хто відважився б випасти засіви або зрізати колосся.