Функции науки

      Іншою віхою на шляху технічних нововведень, коли наукові ідеї одержали практичне  втілення, став винахід братів Уілбура  й Олівера Райт. У 1890 р. вони довідалися про експерименти, зв'язаних з польотом, що планується, що вироблялися в  Німеччині, і захопилися ідеєю повітроплавання, почавши власні розробки, зв'язані з принципами польоту. З'єднавши наукові знання і технічні навички, брати Райт побудували кілька літальних апаратів. Потім 17 грудня 1903 р. вони здійснили успішний запуск літального апарата важче повітря, що приводиться в рух механічним гвинтом.

      Ще  один винахід, ледь замічене в момент своєї появи в 1947 р., відкрило нову еру в розподілі інформації. У  той рік Джон Бардін, Вільям Б. Шокли  й Уолтер Бреттейн, що працювали  в Лабораторії Белл, спираючи на дуже складні становища теоретичної фізики, винайшли транзистор - невеликий пристрій, здатне замінити масивні радіолампи. Транзистор і винайдені десять років через інтегральні мікросхеми дозволили сховати складну електронну начинку в невеликий корпус. У результаті сьогоднішні комп'ютери розміром із книгу перевершують по своїх параметрах комп'ютери 60-х, що займали цілі приміщення, що привело до дійсної революції в способі життя людей, уплинувши на їхню роботу, навчання, ведення бізнесу, проведення наукових досліджень.

      В другій половині XX століття американські учені відомі вже аж ніяк не тільки завдяки практичним розробкам. Відразу  вони одержали визнання за їхній внесок у "чисту науку", за розробку теорій і концепцій. Зміна пріоритетів  наукових досліджень можна простежити за списком Нобелівських лауреатів по фізиці і хімії. У першій половині сторіччя, з 1901 по 1950 р., американські вчені серед лауреатів премії складали меншість. Після 1950 р. американці одержують приблизно половину Нобелівських премій, присуджуваних за наукові досягнення.

      Одне  із самих вражаючих і суперечливих досягнень технології – підпорядкування  людині ядерної енергії. Концепції, що дозволили розщепити атом, розроблялися вченими багатьох країн, але перехід  від ідей до практичного здійснення ядерної реакції був досягнутий американськими вченими на початку 40-х рр.

      Космічна  ера почалася майже одночасно  з Атомною ерою. Американець Роберт Г. Годдард був одним з перших учених, що експериментують із системами  ракетної тяги. У своїй невеликій лабораторії у Вустере, Массачусетс, Годдард працював з рідким киснем і гасом, використовуваними як паливо при запуску ракети в атмосферу. У 1926 р. він успішно запустив першу у світі ракету на рідкому паливі, що піднялося на висоту 12,5 м. Протягом наступних за цим 10 років Годдард домігся того, що його ракети досягали помірної висоти - 2 км, а інтерес до ракетобудування значно зріс як у США, так і у Великобританії, Німеччині і СРСР.

      Напевно, найбільш вражаючим з наукових досліджень, що ведуться в США, є проект генома людини, здійснювана під егідою НИЗ. Мова йде про спробу створення генетичної карти людини, коли встановлюється хімічна композиція кожного з 50-100 тисяч генів, що відповідають за формування людського тіла. Очікується, що здійснення проекту займе 15 років і обійдеться щонайменше в 3 мільярди доларів.

      Наукознавство та його розвиток

      Наукознавство – це комплексне дослідження і  теоретичне узагальнення досвіду функціонування науки як цілісної системи з метою  підвищення ефективності процесів наукової діяльності за допомогою засобів соціального впливу.

      Уявлення, що розвиваються сучасною логікою методологією науки, про теоретичні знання направлені на дослідження і створення окремих  теоретичних утворень – теорій. Конкретні науки відчувають гостру необхідність методологічного обґрунтування необхідної єдиної цілісної системи знання. Визнається, що необхідно внести корективи в сучасні методологічні установки, які дозволять розв’язати питання про єдину організацію науково-теоретичного знання в цілому і в конкретних галузях пізнання.

      Важливою, ще не розв’язаною проблемою є  необхідність систематичного виявлення  подальших логічних можливостей  розвитку наук, можливостей не тільки їхнього внутрішнього самовизначення, але і становлення єдиної цілісної логічної системи наукового пізнання.

      Задача  досягнення наукової зв’язності блоків знань, зокрема теорій, які відображають окремі фрагменти дійсності, але  в нинішньому столітті вона усвідомлюється як необхідна умова подальшого прогресу науково-теоретичних знань. Сучасна методологічна самосвідомість науки засвідчила багато того, що однією із найважливіших тенденцій є спрямування до єдності наукових знань. З’ясуємо що таке шукана єдність знань.

      За  допомогою системного підходу формується концептуальна основа уяви про життя, як ієрархізованої цінності.

      Сучасною  науковою методологією обґрунтовано неперспективність, зрештою неможливість одержання  знань про предмет по старому, коли його різні сторони вивчаються ізольовано одна від одної, а теоретичний  синтез для створення єдиного уявлення про об’єкт (предмет) на основі одержаних нарізно знань про нього відкладається на після для майбутнього геніального вченого.

      Отож, слід змінити традиційний підхід досліджень і підхід до обробки і  організації одержаного знання. На шляху до осмислення ряду задач, які виражають необхідну пропедевтику (попередній розгляд) зрілого стану науково-теоретичного знання і взаємозв’язані єдиною науково-дослідною програмою, постає сучасна методологічна самосвідомість науки.

      Впорядкування понятійного апарату виявляється достатньо складною проблемою, яка вимагає вивчення, перегляду, вдосконалення теорій конкретних наук і яка не може бути обмеженою випадковими нестрогими математичними формулюваннями конкретних теорій.

      Проблема  розуміння конкретної галузі знання як єдиної системи, а не як простої сукупності теорій може бути розглянута тільки за умови свідомого керування тією концепцією теоретичного знання, в якій композиція конкретно-наукового знання пов’язана з діалектично розчленованим предметом науки.

      Отже, проблема синтезу наукового знання в теоретичну систему залежить від рівня пізнання предмета науки як діалектично розчленованої цілісності, від готовності науки методично використати ці знання для реорганізації своєї структури.

      Така  готовність поступово, переважно стихійно, уже формується на основі логіко-гносіологічних можливостей, якими володіє наука  у конкретний історичний момент свого  розвитку для цілісного охоплення, бачення свого предмета.

      Філософські проблеми наукового  пізнання

      Якщо  підійти до філософських проблем  тієї чи іншої предметної області  з сьогоднішньої позиції теоретизації наукових знань, то, перш за все, треба  сказати, що основним питанням даної  області стає тепер аналіз процесів формування її фундаментальної теорії.

      Подібним  чином нині складаються справи в  фізиці мікросвіту, де ведеться пошук  фундаментальної теорії елементарних частинок на основі синтезу релятивістських  і квантових принципів, а також  і в сучасній астрономії, де основним принциповим питанням є формування фундаменту астрономічної теорії.

      Розглядаючи проблеми теоритизації знань в окремих  дисциплінах, ми повинні звертати увагу  на результати досліджень, пов’язаних з розкриттям основних факторів, що лежать в основі сучасного уявлення про теоретичність мислення. Теоретичність мислення в основному визначається виразними засобами (мова науки), специфічними способами зв’язку фраз і формул (логіка науки), специфічними способами обґрунтування (раціоналізовані парадигми науки).

      Результати  узагальненого аналізу сучасних точок зору, щодо природи, форм, специфічної сутності теоретичних знань і розширення проблем їх розвитку, включно з їхніми методологічними аспектами, досить широко розглянуті.

      Досить  оригінально, але дещо з інших  позицій підходить до логіки науки  в своїй статті К.Поппер, де зокрема, він виступає проти думки, що для емпіричних наук характерно використання індуктивного методу.

      Про проблеми розвитку теоретичного знання в цілому, її суть та кроки становлення.

      Для з’ясування “новонароджуваних“ знань  науки, зокрема її теоретичних знань, велике значення має висвітлення  процесу самого їх виникнення, тобто  проблема їх генезису.

      В свою чергу ця проблема виявляє низку  інших проблем, серед яких головною, за твердженням вчених, є вибір методу. Традиційно як у зарубіжних, так і в наших дослідженнях філософська спадщина середніх віків і Відродження розглядається за схемою з’ясування “передбачувального” характеру науки Нового часу. Намагання за будь-яку ціну зафіксувати подібні “передбачення” часто призводить, особливо в гносеології (теорії пізнання), до позбавлення цих передбачень справжності та співзвучності своїй епосі і зокрема, наводить на думку, що джерела будь-якої новації, якщо їх добре пошукати, можна знайти у глибокій минувшині. Саме тоді, в античні та середні віки, з’являються “вчені-дослідники”, “експериментатори”; ведуться теологічні дискусії в стінах університетів, ”засновується” новий науковий стиль мислення і формуються норми та ідеали для науки Нового часу.

      Знати, з погляду природодослідника Нового часу, означає:

• відобразити адекватно предмет дослідження, який об’єктивно протипоставлений суб’єкту пізнання (цей процес нічим не обмежений);
• експериментальним шляхом перевірити істину;
• скориставшись мовою математики, точно виразити результат.

      Якщо  порівняти епістему (теорію пізнання) сьогодення з епістемою античного  і середньовічного часів, то можна  наочно впевнитися в кардинальній відмінності  теоретичного знання цих періодів історії  людства від науково-теоретичного знання нашого часу.

      В сучасному розумінні науковий пошук - це нескінченний рух пізнання, це “неспоглядальний”, активний процес, а значить і відкритий, засвідчуючий свої досягнення з усіма  видами діяльності, включно і з  виробничою.

      Через це істина в сучасній епістемі позбавлена гносеологічного абсолютизму (який породжує хибність думки, догматизм, незмінність мислення). Вона виступає як міра адекватності відображення пізнаючим суб’єктом об’єкта, відтвореного поступово, по мірі розширення знання, таким, як він сам по собі існує.

      Таким чином, в сучасній епістемі істина позбавляється  поверхово узагальнених характеристик, а знання – аксіологічних (ціннісних) акцентів. Звідси впевнюємося в якісній  відмінності теоретичних знань  в формі філософії від теоретичних  знань в формі науки, яка є дітищем Нового часу. “Наукові знання в цей час стають пануючими: їхні успіхи, їхня соціальна роль і престиж настільки вражаючі, що багато філософських напрямків і шкіл сприймають їхні форми і методи, включаючи в свій зміст їхні результати”.

      Філосфсько-методологічна  рефлексія над розвитком науково-теоретичного знання (у філософському розумінні  рефлексія – це принцип людського  мислення, який спрямовує його на осмислення та усвідомлення власних форм і передумов; предметний розгляд самого знання, критичний аналіз його змісту і методів пізнання; діяльність самопізнання, яка розкриває внутрішню будову і специфіку духовного світу людини, тощо) хоча і була в цей період пов’язана з ним як із своїм джерелом і об’єктом, однак зберігала видимість самостійності. Ця видимість витікала із тимчасової роз’єднаності, частково внаслідок того, що результати оцінювалися поза їх практично-методичним використанням.

      Основні положення теорії наукового пізнання

      Хід наукового пізнання істотно залежить від розвитку використовуваних наукою засобів. Використання підзорної труби Галилеем, а потім - створення телескопів, радіотелескопів багато в чому визначило розвиток астрономії. Застосування мікроскопів, особливо електронних, зіграло величезну роль у розвитку біології. Без таких засобів пізнання, як синхрофазотрони, неможливий розвиток сучасної фізики елементарних часток. Застосування комп'ютера революціонізує розвиток науки.

      Методи  і засоби, використовувані в різних науках, не однакові.

      Розходження методів і засобів, застосовуваних у різних науках, визначаються і специфікою предметних областей, і рівнем розвитку науки. Однак у цілому відбувається постійне взаємопроникнення методів і засобів різних наук. Апарат математики застосовується усе ширше. По вираженню Ю.Вінера, "неймовірна ефективність математики" робить її важливим засобом пізнання у всіх науках. Однак навряд чи випливає в майбутньому очікувати універсалізації методів і засобів, використовуваних у різних науках.

      Методи, розвиті в одній науковій області, можуть ефективно застосовуватися в зовсім іншій області.

      Одне  з джерел новацій у науці - це перенос  методів і підходів з однієї наукової області в іншу. Наприклад, от що написав академік В.І.Вернадський  про Л.Пастера, маючи у виді його роботи з проблеми самозародження: "Пастер... виступав як хімік, що володів експериментальним методом, що ввійшов у нову для нього область знання з новими методами і прийомами роботи, що побачив у ній те, чого не бачили в ній раніше її натуралісти-спостерігачі, що вивчали,".

      На  емпіричному рівні наукового  знання в результаті безпосереднього  контакту з реальністю вчені одержують  знання про визначені події, виявляють  властивості цікавлячих їхніх чи об'єктів процесів, фіксують відносини, встановлюють емпіричні закономірності.