Філософська антропологія

Отже, «місточок», через  який наші тваринні предки перебралися в царство культури, був дуже вузьким, передбачав збіг багатьох сприятливих випадковостей.

Незалежно від світоглядних засад більшість дослідни¬ків вважає, що праця (цілеспрямована діяльність) відігра¬ла фундаментальну роль у формуванні особливого відно¬шення людини до світу і до самої себе.

А. Гелен стверджував, що дія (а його розуміння дії тотожне  праці) може бути відправним пунктом  у розу¬мінні людини: «Всю організацію  людини можна зрозумі¬ти, виходячи з дії... Під дією слід розуміти передбачувану спрямовану зміну дійсності, а сукупність змінених таким чином фактів... слід назвати культурою».

Праця суттєво змінила  відношення предків людини до світу. Відомо, що тварина живе у вузькій  екологічній ніші. її органи спеціалізовані та пристосовані до зовнішнього се¬редовища, яке є ніби продовженням її тіла. Тварина реагує лише на сприятливі або небезпечні для неї подразники се¬редовища. Всі інші залишаються поза її увагою.

Для людини, завдяки здатності  планомірно перетворю¬вати навколишні речі, не існує нейтральних подразників чи речей. Все (камінь, дерево, рослина тощо) може безпосеред¬ньо чи опосередковано бути придатним для виготовлення знарядь, одягу, їжі. Людина, як висловився засновник філо¬софської антропології М. Шелер, на відміну від тварини, «відкрита світу», вона «має світ». Вона не включена у світ як його органічна частина, а підноситься над світом, між нею і світом існує своєрідна дистанція.

Дещо по-іншому осмислює специфіку людського від¬ношення  до світу Гелен. На його думку, людина створила своїм середовищем сферу культури. її відношення до світу опосередковане культурою. Завдяки цьому людина освої¬ла майже всю земну кулю і навіть вирвалася за межі Зем¬лі. Вона не цілком залежить від природного середовища, тому що захищена штучним середовищем — сферою куль¬тури, її «відв'язаність» від середовища існує не лише прак¬тично, ай'у думках. Подумки людина здатна подолати обмежені просторово-часові параметри свого буття в на¬вколишньому світі. Вона є істотою, «якій відкрита вся по¬внота простору».

Праця безпосередньо  пов'язана з мисленням. Тварина  знає світ тільки крізь призму своїх  фізіологічних інтере¬сів. Вона не знає речей самих по собі, вона «знає» себе в речах: проектує речі на себе, на задоволення своїх біологі¬чних потреб. Людина завдяки використанню знарядь праці знає об'єктивні властивості речей, знає їх такими, якими вони є самі по собі безвідносно до її потреб. В праці люди¬на застосовує річ проти речі (Гегель вбачав у цьому «хит¬рість розуму»). Так, при застосуванні каменя проти дере¬ва первісна людина дізналася, що камінь твердіший за де¬рево. У цьому знанні зафіксоване відношення самих речей, а людина вилучена з нього. Мислення людини оперує об'єк¬тивними властивостями речей.

Певне знання властивостей речей і  вміння оперувати ними («технічне мислення») у зародку притаманне твари¬нам. Імовірно, воно тривалий час було властиве і предкам сучасної людини до появи мислення у мовній формі. Так принаймні вважають сучасні дослідники.

Праця зумовила й зміну відношення людини до самої себе. Тварина спонукається до дії (пошуку їжі тощо) ли¬ше під безпосереднім тиском потреб. Людина виготовляє знаряддя і тоді, коли вона сита (за відсутності потреб), і тоді, коли голодна. Вона тамує голод, але працює над зна¬ряддям. Це свідчить, що людина піднялася над своїми по¬требами, навчилася дисциплінувати їх, бути певною мірою їх господарем. Здатність людини підноситися над собою (своїми біологічними потребами) дала підставу німецько¬му філософу Гельмуту Плесснеру (1892—1985) назвати її ексцентричною істотою: «Якщо життя тварини центрич¬не (злите з її тілом), то життя людини ексцентричне, вона не може порвати центрування, але одночасно виходить із нього назовні».

Природа не передбачила механізмів, які могли б захис¬тити істоту, що «взяла камінь» (озброєну неприродним чи¬ном), саму від себе. Голими руками людині важко вбити людину: під час боротьби агресивність спадає, а відчайдуш¬ні крики жертви «вмикають» у сильнішого психологічні механізми жалю. Каменем або ножем вбивають за мить.

Природні механізми погашення гальмування не всти¬гають «увімкнутися». Сучасна техніка робить миттєвим акт знищення людей, дистанціює вбивцю й жертву. Од¬ним натисненням кнопки можна приректи на смерть ти¬сячі і навіть мільйони людей. І це може зробити навіть людина, яка не переносить на вигляд крові. Тому завдяки «знаряддю-зброї» первісна людина стала ворогом переду¬сім сама собі, вона почала знищувати своїх родичів. Зна¬ряддя створили загрозу її існуванню.

Людська спільнота істотно відрізняється  від стада і щодо статевих стосунків. У стаді існує ендогамія, тобто потомство відтворюється на основі внутрішньостадних статевих зв'язків, а в суспільстві — екзогамія (зовнішні для роду зв'язки) або агамія (заборона шлюбів між близь¬кими родичами). Етнографи спочатку вбачали в забороні інцесту здогад наших далеких предків стосовно неспри¬ятливих наслідків кровозмішування. Однак згодом вони відкинули цю гіпотезу: первісна людина не завжди усві¬домлювала навіть зв'язок між статевим актом і наро¬дженням дитини.

В основі заборони статевих зв'язків між близькими родичами були постійні сутички за володіння особами жіночої статі у первісному стаді, які через застосування знарядь спричиняли непередбачувані наслідки, постійно тримали стадо в напрузі, руйнували його здатність про¬тидіяти зовнішній агресії.

Регулювання статевих відносин зумовило до створен¬ня шлюбу, завдяки якому  людина окультурила оди;; із найсильніших своїх інстинктів. Завдяки цьому  виник рід — спільнота, заснована  на природних зв'язках (його члени  споріднені по крові), але відношення в якій регулю¬ються мораллю. У процесі розвитку роль першого чинни¬ка (крові) у формуванні спільнот послаблювалася. На пе¬редній план вийшли економічні та культурні чинники, а надприродні норми регулювання відносин, які започатку¬вала мораль, зростали. Завдяки цьому почало формувати¬ся суспільство.

Виміри сфери буття людини існують  у нерозривній єд¬ності. Тільки уві  сні чи за психічного захворювання лю¬дина перетворюється на біологічний  організм. А в нормі будь-який вияв людини включає майже всі виміри буття. Так, споживання їжі є задоволенням біологічних потреб, але воно здійснюється за участю свідомості та культур¬них норм; кохання є соціальним почуттям, але включає тілесність людини і культуру — один в коханій людині бачить вільну істоту, інший зводить її до речі.

Основою, на якій ґрунтуються інші сфери буття люди¬ни, є тіло. Всі  інші (свідомість, соціальність, культура) тіс¬но пов'язані, й зумовлюють одна одну.

З усіх відношень, у які можуть вступати різні сфери буття людини, філософської антропології стосуються пе¬редусім ті, в яких задіяна сфера тіла. Це відношення: тіло — психіка (свідомість), тіло — соціальність, тіло — культура. Інші відношення є предметом вивчення інших наук, які можна розглядати як відгалуження філософсь¬кої антропології. Наприклад, відношення соціальності та свідомості вивчає соціологія.

Наприклад, особливістю молодої  людини є те, що во¬на статево (біологічно) дозріла (почувається дорослою), а  соціально ще незріла — не має  професії, не може матері¬ально утримувати сім'ю, вкрай обмеженим є її життєвий досвід. Між статевою і соціальною зрілістю молоді в су¬часному суспільстві існує розрив, якого не було (або він був невеликим) у традиційному суспільстві. Цим зумов¬лена соціальна неусталеність молоді, вразливість її психі¬ки, схильність до асоціальних дій. Дехто так зживається з роллю молодого, що до сивини не може вийти з неї. Це явище має назву «інфантилізм». Воно зумовлене неба¬жанням молодої людини брати на себе соціальні обов'яз¬ки, зумовлені її віковим статусом.

Іншим прикладом є так звана феміністична пробле¬ма. Жінка, яка на рівні свідомості почувається вільною особою і, отже, рівноправною в чоловіком, яка більшість соціальних обов'язків виконує на рівні з чоловіком, роз¬глядається суспільством як другорядна істота, зазнає дис¬кримінації за статтю. Це виявляється в обмеженні до¬ступу жінок до престижних занять (зокрема керівних), і в оцінці жіночої статі у культурі загалом. Так, в євро¬пейській культурі, згідно з біблійною традицією, жіноча стать оцінюється як гріховна, оскільки через Єву гріх увійшов у цей світ.

Відношення тіла і соціальності має і зворотний ас¬пект —  підхід до тіла з позиції соціального. Під соціаль¬ним кутом зору тіло постає насамперед як здоров'я люди¬ни, тобто як здатність виконувати певні  соціальні обов'яз¬ки, здатність забезпечувати власне існування. Турбота про здоров'я, свідоме ставлення до власного тіла є ознакою ци¬вілізованості суспільства.

Так, мистецтво —хореографія, скульптура, архітекту¬ра, живопис, поезія, театр  та ін. можливе завдяки тому, ідо тіло людини «вміє» рухатися, чути, бачити, говорити. На¬віть особливості видів мистецтв зумовлені значною мірою різними тілесними здатностями людини.

Ознакою творів мистецтва є їхня співмірність з тілом людини, гармонія з ним. Так, основою музики, орнамен¬ту, поезії є біоритми (для інших істот, наприклад слона і бджоли вони, напевно, інші), а танець взагалі є виявом ритміки тіла. Співмірні людському тілу й архітектура, скульптура. Хмарочоси та єгипетські піраміди вражають наше сприймання, але, не будучи співмірними нашому тілу, не сприймаються як прекрасні.

Певною мірою вплинуло тіло і  на релігійні уявлення. Міфологічні  боги антропоморфні, а християнський  транс¬цендентний Бог для того, щоб  стати близьким, співмірним людині, втілився в образі людини. У мусульманстві Бог, є найбільш трансцендентним (не має ні образу, ні імені), між ним та людиною тілесним посередником виступає Му¬хаммед. А Будда взагалі вважається Богом-людиною.

Тіло конституювало й інші релігійні  уявлення. Зокре¬ма, християнство, визнаючи душу чимось окремим від ті¬ла, вважає, що перед Страшним судом мертві воскреснуть у плоті. Наявність тіла в останньому акті людської драми не випадкова: справжніх страждань (пекло) і справжньо¬го блаженства (рай), які б не були пов'язані з тілом, хрис¬тиянство не уявляє.

Тіло та його потреби зумовили мораль. Мораль і близьке до нього право  спрямовані на приборкання зоологічного індивідуалізму. Виконання правових норм гарантується силою, яка, зокрема, передбачає тілесні покарання (ув'яз¬нення).

Співмірною, узгодженою з тілом є також техніка, адже технікою людина керує завдяки тілу. Вона є певною мі¬рою продовженням тілесних здатностей людини: посилює здатності рухатися, копати, піднімати тягар, різати і на¬віть думати.

Навіть в науці, зокрема в  фізиці, простежується роль тіла, що зумовило поділ фізики на вчення про світло, звук, теплоту.

Отже, тіло людини відіграло істотну роль у формуван¬ні культури. Культуру загалом можна розглядати як шту¬чний, створений людиною світ, співмірний, згармонізований з людиною (її тілом).

Існує і зворотний вплив культури на тіло. Культура існує як певна  символічна система, яка кожному  включе¬ному в неї предмету надає  свого відмінного від природно¬го, значення. Так відбувається і з  тілом людини, включе¬ним у культуру. Воно набуває культового неприродного значення. Цим зумовлені заборона канібалізму, похован¬ня тіла, поклоніння мощам, татуювання, прикрашання тіла та ін. Від народження, коли немовля обгортають «крижмою» — полотном, що символізує його перехід із світу природи у світ культури, тіло людини потрапляє в новий світ, в якому його діяльність регламентується не природним, а культурним чином.

Загалом структура сфер буття людини тіло — свідо¬мість — соціальність — культура відкриває доступ до ро¬зуміння багатьох явищ людського життя.