Етична інфраструктура державної служби

12

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Загальне поняття «етична інфраструктура» державної служби.

2. Етичний кодекс державних службовців.

3. Аналіз досвіду впровадження етичної інфраструктури в Польщі.

4. Кодекс етики цивільної служби Польщі.

5. Програма «Приязна адміністрація».

6. Контроль за державною службою щодо виконання завдань кодексів.

7.  Проект «Прозора Польща».

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Сучасна система державного управління є одним з головних видів діяльності сучасної держави. Європейські країни від перших кроків реформування державної служби прагнуть рухатися шляхом побудови демократичного прозорого управління державою та створення якісно нового інституту етичного регулювання державної служби, в якому мають забезпечуватися пріоритети загальнолюдських цінностей, серед яких головним регулятором має бути етична інфраструктура. Доводиться констатувати, що процес її впровадження мас сьогодні на жаль лише фрагментарний характер, та з кожним роком наполегливіше претендує на визнання її багатьма країнами світу.

Запровадження етичного регулювання поведінки державних службовців через етичну інфраструктуру є важливою умовою забезпечення прозорості та доброчесності державної влади. Незважаючи на те, що останнім часом дослідженню проблем розвитку етичного регулювання приділяється належна увага як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. В працях зарубіжних вчених переважно розглядаються певні аспекти (елементи інфраструктури) а саме: питанню впровадження етичних кодексів присвячена праця С. Блека, формуванню морально-етичною клімату службовця - праці 3. Лена, Ф. Бора, А. Гесля. Серед останніх праць вітчизняних науковців, присвячених питанням етики державної служби, є монографія М. Рудакевич «Професійна етика державних службовців: теорія і практика формування в умовах демократизації державного управління», яка досить змістовно розкриває проблему формування етичної інфраструктури як одного з чинників, який сприяє формуванню етики в цілому, та наукові статті М. Лахижі про роль етики в діяльності публічної адміністрації Польщі.

На сьогодні етична інфраструктура в системі державної служби України знаходиться в стадії розробки і формування. Проте недостатнє вивчення іноземного досвіду, який на сьогодні є домінуючим джерелом з питань реалізації механізмів етичного регулювання через етичну інфраструктуру, який в свою чергу формує нову систему етичних відноси, і зумовило мету дослідження. Тобто, теоретично обґрунтувати важливість аналізу та подальшої реалізації досвіду Польщі з метою формування якісно нової системи етичного регулювання в системі державного управління.

1. Загальне поняття «етична інфраструктура» державної служби.

Серед головних елементів інфраструктури, які суттєво впливають на процес формування політичної еліти в державі, слід відзначити такі.

Кодекс – це відправний пункт для постійної роботи з покращення етичного клімату у відомствах і установах. Без встановлення правил і норм поведінки, опираючись на різноманітну кількість законодавчих актів, які підчас суперечать один одному, державні службовці не можуть працювати ефективно [1, с. 163].

Поняття «етична інфраструктура» було запропоноване у доповіді «Ethics in the public service», підготовленій у 1996 р. Організацією за економічне співробітництво і розвиток. З того часу воно широко використовується у дослідженнях державної служби як усередині ОЕСР, так і в країнах, які не є її членами. Згідно з доповіддю, етична інфраструктура являє собою сукупність засобів, використовуваних для регулювання неналежної і заохочення належної поведінки державних службовців [2, с. 45].

Формування етичної інфраструктури спрямоване, насамперед, на створення дієздатних структур, які б забезпечували якісну етичну підготовку політико-правової еліти, контроль його діяльності та науково-методичну підтримку розв’язання етичних проблем.

Встановлення стандартів якості роботи управлінської еліти та її поведінки по відношенню до громадян сприяє утвердженню нових підходів до організації діяльності державних службовців, зокрема у взаємодії з громадянами, насамперед у принциповій зміні характеру цієї взаємодії [3, с. 39].

Кодекс поведінки – це угода між декількома органами/організаціями щодо визначених принципів і/чи стандартів, що обов’язкові для кожного з цих органів/кожної з цих організацій [4, с. 271]. Кодекс визначає стандарти та норми поведінки і етики державних службовців, гарантії їх дотримання та відповідальність за їх порушення. Він призначений для інформування фізичних і юридичних осіб про те, якої поведінки вони вправі очікувати від державних службовців [5, с. 72].

Кодекс поведінки може бути ефективним механізмом удосконалення роботи органу/організації, хоча остання повинна оцінити інші механізми і можливості для удосконалення своєї діяльності і вибрати найбільш ефективний.

В етичній інфраструктурі державної служби передбачені елементи, які забезпечують етичну освіту та морально-професійну соціалізацію державних службовців. Пов’язано це з тим, що етика державних службовців значним чином залежить від їх моральної свідомості та готовності до моральної поведінки на засадах доброчесності.

Формування цих чинників передбачає цілеспрямовану роботу як керівних органів держави, так і інститутів громадянського суспільства. Система етичних стандартів характеризує й оцінює поведінку державного службовця з точки зору загальноприйнятих суспільних і, насамперед, загальнолюдських моральних цінностей, принципів і норм. Їх дотримання дає змогу державному службовцю гідно (бездоганно) виконувати свій професійний і громадянський обов’язок [6, с. 215-216].

2. Етичний кодекс державних службовців.

Досвід зарубіжних країн засвідчує існування різних шляхів створення й прийняття етичного кодексу державних службовців. У більшості з них цю авторитетну форму добровільного і публічного прийняття зобов'язання дотримуватись у своїй діяльності етичних вимог приймають асоціації (товариства) державних службовців.

Кодекси, як правило, визначають стандарти, згідно з якими оцінюється практика управління і діяльність органу/організації. Стандарти показують, що означає добре управляти фінансовими та іншими ресурсами, що таке ефективний внутрішній і зовнішній контроль та звітність, що таке прозорість та відкритість. Кодекс, установлюючи такі стандарти, допомагає організаціям поліпшити їхнє управління і діяльність та краще виконувати свою місію перед громадськістю.

Для того, щоб бути ефективним елементом етичної інфраструктури, Кодекс повинен створюватися і діяти на основі принципів:

     добровільності (кодекс створюється не для того, щоб регулювати діяльність інших органів/організацій, а для того, щоб удосконалити власну роботу і допомогти іншим);

     співробітництва (основне завдання коаліції органів/організацій-однодумців – це допомагати одна одній щодо відповідності стандартам у тих випадках, коли органи/організації намагаються відповідати стандартам, але в них це не виходить);

     згоди і віри в ідею (робота над кодексом створює коаліцію органів/організацій, які використовують кодекс поведінки щодо переконання; коаліція може розширюватися шляхом розширення кола однодумців, переконаних у користі кодексу) [7, с. 158].

Таким чином, створення етичного кодексу державної служби з метою регулювання державних послуг саме етичного змісту потребує формування єдиних засад та кодифікації.

3. Аналіз досвіду впровадження етичної інфраструктури в Польщі.

Серед країн, які активно впроваджують структурні елементи інфраструктури, сього дні є Польща, як країна, яка впровадила етичну інфраструктуру. Це країна, яка фактично протягом останніх років системно розробляла та сьогодні має певні досягнення і прорахунки у цій сфері. Активним поштовхом до таких «експериментів» у царині етичного регулювання стала проблема корупції та нефаховості посадових осіб, які спричинили падіння іміджу державної (цивільної) служби. На сьогодні з восьми існуючих елементів фактично працюють лише декілька: кодекси поведінки, система координуючих органів (радники з етики), методи та механізми професійної соціалізації (методи, програми, які спрямовані на підвищення професійного рівня в галузі стандартів поведінки). Кодекси поведінки сьогодні вже стали нормою в багатьох країнах. З одного боку це б мало сприяти якісній роботі держслужбовців, але відсутність чіткої структури етичних відносин унеможливлює а іноді зводить нанівець дію цього важливого документа, тобто кодекс фактично лишається декларацією. Процес впровадження гальмує також відсутність законодавчої бази яка б чітко регламентувала структуру, механізми формування, та сферу впливу етичної інфраструктури та ступінь відповідальності за невиконання цих норм [8].

Актуальним в умовах Польщі, як і в Україні є зауваження щодо виділення крім звичайної корупції, яка розуміється як хабарництво, і політичної корупції, тобто торгівлі впливами. Бажання запобігти цьому явищу доволі помітне в Кодексі етики цивільної служби, який затвердив своїм Указом 11 жовтня 2002 р. Прем’єр Ради Міністрів Єжек Міллер, конституційний керівник корпусу цивільної служби [9].

4. Кодекс етики цивільної служби Польщі.

Кодекс став результатом дворічної роботи спеціальної комісії, наслідком наукового підходу до завдань етики, а також урахування урядової практики [10]. Його текст вивішено в органах влади і є доступним для громадян. Задекларовані в ньому принципи турботи про публічне добро, інтереси громадян, професіоналізму, ретельності, нейтральності, орієнтації на кращий досвід та ввічливості є реальною підставою для оцінки роботи службовців.

Кодекс етики цивільної служби складається з п’яти розділів. У першому відзначено, що державна влада є службовою відносно прав громадян і права загалом. Член корпусу цивільної служби трактує працю як публічну службу, завжди має на увазі добро Республіки Польща, її демократичний лад, а також охороняє затверджені права кожної особи, працюючи так, аби його дії могли бути зразком дотримання норм права і призводили до поглиблення поваги громадян до держави та її органів.

Другий розділ присвячено ретельному виконанню членами корпусу цивільної служби своїх обов’язків. Виділено сумлінність, прагнення досягти найліпших результатів своєї праці, творчо підходити до поставлених завдань, не ухилятися від прийняття рішень, а також від відповідальності за свої поступки, керуватися не емоціями, сприймати критику, дотримуватися зобов’язань, керуватися правом і визначеним порядком дій, раціонально розпоряджатися публічним майном, бути лояльним до уряду і керівників, стриманим у публічному вираженні поглядів, зберігати конфіденційну інформацію.

У третьому розділі відмічено, що член корпусу цивільної служби дбає про розвиток власної компетенції, зокрема: розвиває професійні знання, необхідні для найкращого виконання праці в уряді, дбає про пильне вивчення правових актів, а також всіх фактичних і правових сторін справ, готовий до використання знань керівників, колег і підлеглих, а у випадку невистачання спеціальних знань – до використання допомоги експертів, завжди готовий до ясного – суттєвого і правового – обґрунтування власних рішень і способу дій, у виконанні спільних адміністративних завдань дбає про їх якість по суті і добрі міжлюдські стосунки, якщо у справі виявляться протилежні думки, вдається до узгодження на основі фактичної аргументації, а також доброзичливий до людей, запобігає напруженням у праці і її розладу, притримується принципів правового вирішення.

Четвертий розділ регламентує безсторонність членів цивільної служби: недопускання порушень у зв’язку між інтересами публічними і приватними, рівне сприймання всіх учасників адміністраційних процесів, неприйняття віl осіб, зайнятих у справах, що розглядаються, жодних матеріальних чи особистих користай, недемонстрування зв’язків із відомими публічними особами у своїй політичній, господарській, громадській чи релігійній діяльності, остерігання від лобіювання якихось груп інтересів, шанування права громадян на інформацію, дотримання при тому таємниці, що охороняється статутом, а також обмеження можливості використання чужої праці та осіб, справи яких були прийняті на розгляд адміністрації.

Останній розділ присвячено забезпеченню політичної нейтральності членів цивільної служби. Вони зобов’язані лояльно й ретельно реалізувати стратегію і програму Уряду Республіки Польща, без огляду на власні переконання та політичні погляди, готуючи пропозиції щодо дій урядової адміністрації, враховувати об’єктивні, відповідні найкращій волі й бачення, поради і думки керівників, не афішувати публічні погляди та політичні симпатії, не створювати і не бути членами політичних партій, дистанціюватися відверто від усіх впливів і тисків політичних, дбати про ясність і зрозумілість власних відносин з особами, що виконують політичні функції, не брати участі у страйках чи акціях протесту, що затруднюють нормальне функціонування уряду, виключати політичні впливи на набір і просування на цивільній службі [10].