Бубер М. Образы добры и зла

              У другій частині аналізованого тексту Мартін Бубер приділив увагу дослідженням Зенд-Авести, священної криги древніх персів. Там міститься згадка про добро по суті, слову та ділу та про зло по суті, справі та ділу, що були спочатку подібні одне до одного мов близнюки, але потім добро обрало істинність, а зло – неправдивість, і добро та зло розділилися та стали двома основними протилежностями. У боротьбі за спасіння людина має самостійно зробити візир між добром і злом. Під час проходження земним шляхом людина має постійно розділяти змішані добро і зло та приймати правильні рішення. Задача ж Бога полягає в тому, щоб поставити людину перед вибором та вказати їй правильний шлях, щоб вони виключно за власним бажанням підкорялися володарю та слідували істині.

Есть, однако, фрагмент Авесты, где говорится: «Все добрые мысли, все добрые слова, все добрые дела я совершаю сознательно. Все злые мысли, все злые слова, все злые дела я совершаю бессознательно». Отсюда путь ведет к психологической проблеме зла в том виде, в каком она возникла в раннем христианстве.

В різноманітних зразках древньої іранської писемності зустрічається згадка про короля Йама, що народився безсмертним, але перетворився на смертного через свою гординю та пихатість. Те, що він почав вихваляти та благословляти сам себе, вказує на його брехливість, на те, що він бажав внутрішньої неправди перед Богом та перед самим собою. Протистояння істини та неправди є відображенням первинного протистояння між добром та злом. У древніх Ведах поняття брехні означає намагання сховатися в пітьмі власної душі, де душа прикидається перед самою собою. В Авесті брехня передусім означає порушення вірності. Буття в істині означає укріпити буття та власне існування, буття же в брехні – послабити власне існування та зробити його безправним. А оскільки людина віддається брехні буття, то відповідно належить небуттю, та підпадає під його владу.

У третій частині «Образів добра і зла» Бубер досліджує міфи як джерело тогочасної людської дійсності, тобто те, що трапляється в душі та житті людини, яка віддалася злу. Він інтерпретує ізраїльські міфи про падіння до зла та древні іранські книги про початок божественного і людського рішення, про входження до сфери зла та погибелі в ньому. У Старому Заповіті добро і зло виступають як альтернативні шляхи, що лежать перед людиною і між якими – отже, між життям чи смертю – вона має зробити вибір. З іншого боку, іранське вчення про виникнення добра і зла переходить у вірування, що добро і зло виникло з сумнівів Божества. Добро і зло мисляться як два полюси, два протилежних напрями. Людське життя в його дійсному стані починається з досвіду хаосу,  і в період набуття зрілості людина єдина з живих істот починає задумуватися про наявні в неї можливості та вибір подальшого шляху. Людина блукає між фантазіями, але на стадії зрілості все, що оточує людину, перетворюється для неї з хаосу можливостей буття на хаос можливостей діяльності, що можливо лише завдяки дії пристрасті.

В вихре носятся не вещи, а возможные способы захватить и использовать их.

              Душа має дві можливості виходу зі стану хаосу: хапатися за кожен предмет, що наближається до неї та спрямовувати на нього своє бажання, або ж приступити до намагань поєднатися з собою, тобто починає шукати правильний напрям та прямувати за ним. З цих двох шляхів лише один – справжній, а інший є видимістю рішення, втечею від нього, найгіршим видом самообману.

Окончательного решения здесь не бывает. Искушение вновь и вновь поднимается на волнах своих соблазнов и подчиняет себе силу человеческой души; и вновь и вновь открывается душе исконно данная ей милость и обещает почти невозможное: ты можешь стать цельной и единой. И там все время находится не левая и правая сторона, а кружение хаоса и парящий над ним дух.

Безліч ситуацій нашого життя схожі на таку боротьбу у сфері хаосу. Це ті ситуації, коли від нас вимагається прийняття певного рішення, яке, виходячи з нашої особистості, відповідає водночас і ситуації. Подібне рішення має бути прийняте лише всією силою єдиної душі, на нього має бути спрямована вся сила душі, куди б вона не схилялася в той час.

Но какое страшное сопротивление надо преодолеть, пока душа как форма окажется способна к такому господству над душой как материей, пока хаос будет усмирен и оформлен в космос!

Часткове рішення, яке не торкається сили, що протистоїть йому, і душевні сили не наповнюються відчуттям протесту, не може бути визнане дійсним рішенням. Зло не може бути скоєне всією душею, а добро можна створити, лише задіявши усі сили душі. Зло – це відсутність напряму, спокуса, примус, знищення, використання, підкорення. Добро – це напрям та те, що здійснюється в ньому.

Список використаної літератури

1. Бубер М. Образы добры и зла// Бубер М. Два образа веры. – М.,1995. - С. 88-210.

2. Салій А. Два образи віри Мартіна Бубера в призмі новітньої юдейської філософії// Філософські обрії – П., 2007. № 18

3. Ми пам’ятаємо. Мартін Бубер// Хроніки Львова – 2009

http://blogs.zaxid.net/article/49179/

              4. Абліцов В. «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007, стор. 436

              5. Левин Е. О хасидах с любовью – Гешарим, 2009

http://booknik.ru/reviews/non-fiction/?id=29978

              6. Экзистенциализм М.Бубера

http://istina.rin.ru/cgi-bin/print.pl?id=3992&p=3&sait=3

              7. Тюрин Г. Мартин Бубер. Диалог с Богом и антропология духа.

http://www.foru.ru/slovo.21202.5.html

              8. Зиборова Д. Философия диалога Мартина Бубера – 2010

http://theology.in.ua/ua/bp/theological_source/philosophy/38331/