Вплив моральних якостей вчителів на процес формування майбутніх громадян України

     Говорячи  про людинолюбність, не можна вважати  її абстрактною за спрямованістю, тобто на людину взагалі. Гуманні почуття повинні виступати, як синтез людинолюбності та ненависті до носіїв соціального зла, які повинні викликати ненависть справжніх гуманістів. Водночас не можна вважати участь в соціальних та національних акціях, пов’язаних з кровопролиттям, смертями тощо, такими, що суперечать гуманізму. Вказана участь лише загострює гуманні почуття, оскільки прогресивні сили борються з антигуманізмом за передовий людський ідеал [13, с. 23].

     Педагогам слід пам’ятати, що в процесі формування гуманних почуттів молоді доводиться зустрічатися з рядом об’єктивних труднощів. По-перше, школярі мають незначний власний досвід переживань горя та життєвих невдач. По-друге, багато учнів не завжди знають і розуміють переживання горя і нещастя іншими людьми. По-третє, висока рухливість і поверховість емоцій школярів, швидкі переходи від страждання до втіхи, спричиняють короткоплинність гуманних переживань. По-четверте, у школярів досить часто виникає стихійна установка на те, що нібито любити і жаліти людину – прояв власної слабкості. Вказані обставини повинні враховуватися у виховних впливах.

     І залишається згадати ще один дуже важливий для формування демократичних цінностей у майбутніх громадян аспект – сімейне виховання. Багато зарубіжних педагогів вважають сім’ю традиційно консервативною спільнотою. Діти в таких сім’ях не відчувають на собі демократичних змін, бо в таких сім’ях панує культ і авторитет батьків, старших братів, сестер та інших. Саме в сім’ї найважче встановлювати демократичні традиції. Тут діти і засвоюють такі поняття, як поділ влади, вікова ієрархія, незаперечне підпорядкування, притиснення волі авторитарністю. Тому відносини в сім’ї також потрібно реформувати, і дослідники сімейного виховання мають приділити цьому пильну увагу. Це дуже важливо, бо життя кожної сім’ї – це частина життя країни. Для виховання громадянськості необхідно, щоб сім’я жила в одному темпоритмі з усім народом, щоб цілі, прагнення і турботи українського народу були і її цілями, прагненнями і турботами. Адже громадянськість – це почуття нерозривного зв’язку з народом, його державою, усвідомлення відповідальності за її безпеку, поступ по шляху історичного прогресу.

     Виховати  громадянина – означає підготувати  підростаючу особистість до участі в розв’язанні нагальних і перспективних завдань нашої молодої держави, до управління її справами, виконання функцій трудівника і господаря, керівника і виконавця, громадського діяча і захисника Батьківщини.

     Виховання громадянськості у дітей позитивно  впливає і на зростання почуття  громадянськості самих батьків. Вже сам факт наявності дітей  загострює інтерес батьків до справ держави, адже як справедливо зазначав Фрідріх Ніцше, “маючи на увазі щастя своїх нащадків, природно брати участь у обговоренні проблем держави, в роботі всіх державних інституцій та їх зміні”. Намагаючись виростити дітей гідними бути справжніми українськими громадянами, батьки вимушені постійно вдосконалювати власні громадянські якості.

     Із  проголошенням самостійності і  незалежності, Україна стала на шлях переходу до громадянського суспільства, кожен член якого має право одержати вільний розвиток особистості. З одного боку, молода держава повинна створити всі умови для виховання свідомих громадян, і з другого боку, заможну, духовно та матеріально багату Українську державу, можуть збудувати лише її палкі патріоти, об’єднані національною ідеєю – ідеєю незалежності та державності.

     З огляду на це, дуже важливим і актуальним є концептуальне осмислення на новому рівні наукових та прикладних засад громадянського виховання, визначення його суті, цілей і завдань, обґрунтування ефективних принципів, засобів і методів формування у дітей, підлітків і молоді високих громадянських якостей. Наявність яких дасть їм повне право називатися громадянами Української держави.

     Теоретичною і методологічною основою цього  можна вважати прийняті молодою Українською державою важливі документи, насамперед Конституцію України, закони “Про громадянство України”, “Про освіту”, “Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ століття”)”, яка, зокрема, передбачає комплекс заходів, спрямованих на відродження і розбудову національної системи освіт “як найважливішої ланки виховання свідомих громадян Української держави”.

     Підбиваючи  підсумки над усім вище опрацьованим матеріалом, можна вказати конкретний комплекс особистісних якостей і  рис характеру, що є основою специфічного способу мислення та спонукальною силою повсякденних дій, вчинків та поведінки справжнього громадянина.

     Це  – патріотична самосвідомість, громадянська відповідальність і мужність, суспільна  ініціативність і активність, готовність трудитися для розквіту Батьківщини, захищати її, підносити міжнародний авторітет.

     Це  – повага до Конституції, законів  Української держави, прийнятих в ній правових норм, сформована потреба в їх дотриманні, висока правосвідомість.

     Це  – досконале знання державної  мови, постійна турбота про піднесення її престижу і функціонування в усіх сферах суспільного життя і побуту.

     Це  – повага до батьків, свого родоводу, до традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього, як його представника, спадкоємця і наступника.

     Це  – дисциплінованість, працьовитість, завзятість, творчість, почуття, дбайливого господаря своєї землі, піклування про її природу та екологію.

     Це  – фізична досконалість, моральна чистота, висока художньо – естетична вихованість.

     Це  – гуманність, шанобливе ставлення  до культури, традицій, звичаїв інших народностей, які населяють Україну, висока культура міжнаціонального спілкування (толерантність та полікультурність).

     Ці  та інші якості та риси повинні формуватися  в процесі засвоєння учнями духовних надбань рідного народу, цілеспрямованого національного виховання, як системи ідей, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної практики українського народу, спрямованої на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, виховання їх в дусі природно – історичного розвитку матеріальної і духовної культури нації. Відтак, громадянське виховання ґрунтується на ідейному багатстві народу, його морально – етичних цінностях, виховній мудрості, що трансформовано в його педагогічному досвіді.

     Щоб діти стали народом, творцями своєї  долі (а це покликана забезпечити незалежна Українська держава), необхідно, аби вони за час навчання, виховання в сім’ї, школі міцно засвоїли духовність, культуру рідного народу, глибоко пройнялися його національним духом, способом мислення і буття. Адже нація – це насамперед, сукупність різноманітних духовних прикмет та природних історично обумовлених ознак “тіла, душі, розуму”, тобто психології, характеру, інтелекту певної культурно – історичної спільності людей.

     Зрозуміло, що ці якості потрібно виховувати у  дітей тими засобами, методами, способами, традиціями, мораллю, що вироблені народом впродовж його всього історико – культурного розвитку, при цьому органічно поєднуючи ці засоби та методи з новітніми надбаннями європейського та світового культурно-педагогічного досвіду.  
 
 
 

      Розділ 2. Вплив моральних якостей вчителів на процес формування майбутніх громадян України

1. Вплив моральних якостей вчителів на виховний процес

     Громадянську  спрямованість навчально – виховному  процесові надає громадянсько –  орієнтована комунікативна взаємодія  вчителя з вихованцями. Щоб така взаємодія була ефективною, педагогові треба бути для дітей референтною особою. Це означає, що учні не лише одержують від нього певну інформацію, але й засвоюють її оцінку з позицій громадянськості. Якщо вчитель є громадянсько не визначеним, пасивним, це буде негативно впливати на розвиток громадського світогляду учнів. В цій комунікативній взаємодії педагог повинен бути не лише простим ретранслятором цікавої та патріотично – спрямованої інформації, але й сам повинен бути високосвідомою та високоморальною особистістю, повністю відповідати вимогам до справжнього громадянина держави. Він не має морального права навчати дітей тим якостям громадянина, якими не володіє сам.

     В підлітковому та юнацькому віці школярі, виступаючи вже як суб’єкт громадянського виховання, співвідносять власні громадянські орієнтації з подібними ж орієнтаціями вчителя і якщо їх збіг зафіксовано, особа вчителя стає для них значущою та референтною.

     При цьому школярі вже добре розрізняють, де вчитель просто транслює матеріал, з відповідною громадянською  наповненістю, а де він виступає з власною авторською громадянською позицією. Щоб легше відбувався збіг подібних орієнтацій між учнями та вчителем, не повинно не існувати відстані між трансльованими вчителем поняттям і особистою його громадянською позицією.

     Вчитель повинен сам бути глибоко впевненим в тих істинах, які він пропагує. Якщо, наприклад, він розповідає учням про переваги життя в незалежній державі, то й сам повинен глибоко вірити в це [24, с. 53].

     Особливо  важливим постає це питання в процесі  виховання у майбутніх громадян необхідних моральних якостей, адже коли педагог виховуючи ці якості у підростаючої молоді в своєму особистому житті не дотримується цих моральних принципів, це може сприяти розвитку у школярів подвійних моральних стандартів, що є неприпустимим в дійсно громадянському демократичному суспільстві.

     З огляду на вищесказане, виникає логічне  питання, як же обстоять справи з відповідністю  особистих моральних якостей  та нахилів наших вітчизняних  педагогів з декларованими ними принципами, необхідності бути високоморальними особистостями в майбутньому демократичному суспільстві, яке ми намагаємося побудувати.

     Виникає потреба визначити чи є в Україні  певні теоретичні доробки з вищезазначеного питання.

     Після того, як нами була опрацьована вітчизняна бібліографія з цього питання, ми прийшли до не дуже оптимістичних висновків. Адже при ретельному ознайомленні з науковими матеріалами, виявилося, що більшість інформації, яка в них була розміщена, майже не відповідає темі цих публікацій. Автори або обмежуються загально – декларативними гаслами, щодо невідкладної необхідності підвищення рівня моралі в сучасному суспільстві і серед молоді зокрема, або ж взагалі, зміщують свою увагу на інші проблеми сучасної системи освіти України, які є досить віддаленими від початкової мети їх наукових досліджень.

     В результаті опрацювання більш ніж  сорока восьми наукових джерел, які проголошували своїм завданням з’ясувати відповідність на сучасному етапі вчительської моралі з державними програмами в цій галузі, виявилося, що більш – менш конкретні рекомендації, щодо того якими повинні бути моральні якості, цінності та орієнтири педагогів середньої ланки освіти, містяться лише в двох наукових джерелах. Це – дослідження Л. Хорунжої “Гуманізація навчально – виховного процесу”, Л. Старовойт “Модульна система в професійному навчанні”, та С. Карпенчук “Володіти розумом, почуттями та волею”.

     Зокрема, Л. Хорунжа в своєму дослідженні  серед багатьох інших дослідників  в цій галузі вперше чітко визначила  головні складові елементи професійної моралі, якою повинен володіти справжній педагог.

     Це, зокрема:

• Повага до вихованців.
• Педагогічний оптимізм.
• Чітке розуміння душевного стану дитини.
• Прагнення підняти авторитет кожного учня.
• Виявлення інтересу до справ кожного учня.
• Щирі та природні почуття.
• Здатність максимально себе мобілізувати на спілкування з учнями, їх батьками та колегами [22, с. 36].

     Не  зважаючи на те, що їй вдалося структурувати  поняття професійної моралі вчителя, Л. Хорунжа все ж таки не пропонує конкретного набору якостей, якими повинен володіти кожен педагог середньої школи і також не визначає шляхів співвідношення їх з самим процесом громадянського виховання, що на гарному загальному фоні робить це дослідження неповним з точки зору проблем громадянського виховання.