Витоки українського народного театру

(Виходить декілька  учнів, одягнених в українське  вбрання та розігрують сценку  у формі танцю «А ми просо  сіяли..»)

А ми просо сіяли 
А ми просо сіяли, сіяли, 
Ой дід ладо, сіяли, сіяли. 
А ми просо витопчем, витопчем, 
Ой дід ладо, витопчем, витопчем. 
Ой чи же вам витоптать, витоптать? 
Ой дід ладо витоптать, витоптать? 
А ми коней випустим, випустим, 
Ой дід ладо випустим, випустим. 
А ми коней виловим, виловим, 
Ой дід ладо виловим, виловим.

 

Слово учня: Еволюційно народні ігри переросли в театральне видовище, розрахованого на масового глядача, були основою розвитку ранньої драматичної форми, з якою зародився «народний театр». Одним із прикладів справжньої побутової драми є старовинний обряд весілля. Українське весілля має всі ознаки театральності: драматичну дію, діалогічні пісні, монологи, пластичні рухи, танці, рядження, пантонімічні ігри тощо. Весільна драма має чітко окреслені три дії: сватання, заручення і весілля та сталий склад головних дійових осіб. Характер і побудова весільної драми зумовили поширений в Україні термін  «грати весілля». Виразна видовищність і драматизована дія весільного обряду приваблювали українських професійних драматургів.

Ознаками театрального дійства пройнятий і обряд поховання. Цікавим цей звичай є на Закарпатті. Тут особливої уваги надається сидінню біля померлого, під час якого розігруються різні смішні сценки з життя померлого.

Усі ці обряди, безперечно, носять ознаки театральності і є витоками сучасного театрального мистецтва.

Слово вчителя: Дійсно-таки календарна обрядовість стала потужним началом театрального мистецтва. Звідси і походить рядження, розігрування видовищ. Так і починають з’являтися перші актори – люди, які творили видовища, намагаючись розвеселити публіку. Давайте звернемо увагу на зображення на дошці. Хто ці люди? Чим вони займаються? (Звучать варіанти відповідей). Пропоную звернутися для роз’яснення з цим питанням до наших експертів-істориків культури.

Слово учня. Дійсно, відповіді звучали правильно. Нами було досліджено і вивчено мистецтво скоморох. Тепер хочемо поділитися нашими знаннями з усіма присутніми. . Друга половина XIII — перша половина XVII ст. — період дальшого розвитку такого явища в нашій культурі, як діяльність скоморохів — лицедіїв-мімів, співаків, музикантів, танцюристів, клоунів, фокусників, акробатів, борців, дресирувальників .

    У  середньовічних пам’ятках зустрічаються  такі назви цих лицедіїв, як  ігрець, гудець, свірець, сопільник, плясець, глумець, глумотворець, сміхотворець, перелесник та ін. У ранніх письмових пам’ятках як синонім вживається слово "скоморох". Етимологію цього слова остаточно не з’ясовано. Відомо лише, що воно грецького походження і колись означало "майстер сміхотворства",

Цікаво також, що в грецькій мові немає слова, від  якого могло б походити "скоморох" саме в такому значенні, яке побутувало у нас. Натомість поняття "скоморох" тотожне поняттю, позначеному в  грецькій мові словом "мімос", тобто  наслідування і наслідувач, удавання, удавам, що означає: особливий вид вистави в античному театрі, короткі сценки побутового й сатиричного змісту і актор — виконавець міму. Зважаючи на типовий для мімів короткополий одяг скоморохів і їхні гостроконечні шапки, на фресках Софії Київської зображено саме візантійських мімів, яких було привезено до Києва, або ж одягнутих на їхній зразок наших лицедіїв.

Про побутування  в Київській Русі і в Україні XIII — першої половини XVII ст. скомороства  свідчать згадки про них у билинах  київського циклу, зображення на фресках Софійського собору в Києві (XI ст.), на пластинчатих браслетах з Києва та інших міст, на срібній чаші з Чернігова (XII ст.), на мініатюрах Радзивилівського літопису (XV ст.).

Скоморохи поділялись на осілих і мандрівних. Осілі виступали переважно на княжих забавах, масових ігрищах під час свят, на весіллях тощо. Мандрівні об’єднувались у ватаги й переходили з місця на місце, відвідуючи далекі країни. Наприклад, великий італійський поет Лодовіко Аріосто у поемі "Шалений Орландо" (пісня XI, строфа 49), яку він писав у 1507 — 1532 рр., згадує про "русинів або литвинів", тобто про українців і білорусів, які водили ведмедів по ярмарках. А це, як відомо, було пріоритетом скоморохів. Українські ігреці були відомі під цією назвою у Польщі, в свою чергу на українські землі заходили польські йокулятори, весолки, ваґанти, куґлярі, тобто жонглери.

Комедійні сцени, іноді імпровізовані, скоморохи  розігрували на майданах, посеред  вулиць, на ярмарках просто неба, користуючись звичайними ширмами, за якими вони переодягалися, накладали на обличчя маски і гримувалися.

Джерелом мистецтва  скоморохів була народна творчість. Вони виступали не тільки виконавцями, а й творцями усної поезії, музичного  і танцювального фольклору. На жаль, до нас не дійшли у записах зразки їхнього репертуару. Можна лише припустити, що рядження було основною рисою як серйозної, так особливо сміхової частин їхньої творчості. Основними жанрами скоморохів-лицедіїв мали бути пародії та фарси.

Народ любив  скоморохів не лише за привабливість жанру, а й за демократичний зміст їхнього мистецтва. Нерідко в гострій, сатиричній формі скоморохи висміювали не тільки загальнолюдські вади, а й конкретну церковну і світську знать. Уже самий зовнішній вигляд скоморохів, їх короткополий одяг (що вважалося тоді гріхом), маски під час виступів (а православна церква боролася з "москолудством" уже з XI ст.), "бісівська" поведінка викликали незадоволення духовної та світської влади.

З часом внаслідок  посилення церковних і світських  репресій проти скоморохів на тій частині України, що увійшла до складу Російської держави, скомороство зникає. Скоморохи зосереджуються на Правобережній Україні і в Галичині. Не випадково багато топонімів саме на цій частині українських земель пов’язано зі словом "скоморох". Це і річка з цією назвою в Києві, і села Скоморохи, Старі Скоморохи, Скоморошки, Скомороше та інші в Черкаській, Житомирській, Вінницькій, Тернопільській, Івано-Франківській та Львівській областях. У 60 — 70-х рр. XX ст. було ліквідовано хутори з такими назвами в цих же та Волинській і Хмельницькій областях.

Традиції синкретичного  мистецтва скоморохів зберігалися  в народній культурі України до першої половини XX ст.

 

Слово вчителя: Отже, давайте разом з вами заповнимо нашу таблицю, використовуючи здобуті сьогодні на уроці знання

(Учні разом з вчителем  заповнюють таблицю, коментуючи  записи)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Усна народна творчість            Народні ігри              Творчість скоморох